І місцевого самоврядування в Україні. Організація публічної влади ніколи не залишається незмінною; вона

Організація публічної влади ніколи не залишається незмінною; вона

перебуває в постійному розвитку. У цьому аспекті державно-правові си-

стеми, як справедливо зазначається в сучасній теоретичній літературі,

завжди були і залишаються «перехідними», тобто такими, що перебува-

ють на переході від одного стану держави і права до іншого¹. Саме в та-

кому, перехідному, стані й перебуває нині, за оцінками фахівців, Україна.

Для пострадянської України специфіка перехідного періоду визна-

чається низкою особливих завдань, насамперед необхідністю розбудо-

ви незалежної держави, руйнацією адміністративно-командної систе-

ми, переходу від повновладдя рад до системи організації державної вла-

ди за принципом її поділу на законодавчу, виконавчу і судову, від

гіперцентралізації до оптимальної децентралізації державного управ-

ління, становлення самостійного місцевого самоврядування.

Конституція 1996 року стала результатом компромісу основних

політичних еліт і свідченням реального співвідношення суспільних сил

на час її прийняття. Як наслідок, перехідний характер української дер-

жавності, таких її компонентів, як економічна, політична і правова си-

стеми, містить кілька варіантів можливого розвитку². Проте прийняття

Основного Закону дало можливість провести низку суттєвих політико-

правових реформ, спрямованих на формування більш ефективної, су-

¹ Проблемы теории государства и права / Под ред. М. Н. Марченко. – М.:

Юристъ, 2001. – С.122.

² Див.: Тацій В. Я., Тодика Ю. М. Становлення правової державності в Україні

в аспекті конституціоналізму // Конституційно-правові засади становлення

української державності. – Х.: Право, 2003. – С. 10.

часної системи публічної влади, наближеної до населення, відповідаль-

ної перед людиною й орієнтованої на забезпечення її прав і свобод. Од-

нак успіх реформ значною мірою залежить від якості відповідної науко-

во-методичної бази. Кожний крок на шляху до модернізації держави і

місцевого самоврядування, перш ніж бути здійсненим, повинен отри-

мати належне наукове обґрунтування, організаційну й матеріально-

фінансову підтримку.

Трансформаційні процеси можуть відбуватися з певними недоліка-

ми, одним із яких на сучасному етапі державного будівництва в Україні

є те, що всупереч п.12 ст. 92 Конституції, згідно з яким організація і

діяльність органів виконавчої влади, основи державної служби визна-

чаються виключно законами, відповідне законодавство досі не прийня-

те. Саме тому Верховна Рада України якнайшвидше має врегулювати

законодавчі прогалини щодо організації державного управління і місце-

вого самоврядування, прискорити розгляд законопроектів про Кабінет

Міністрів України, про центральні органи виконавчої влади, про адмі-

ністративно-територіальний устрій, нової редакції Закону «Про місце-

ве самоврядування в Україні» (а можливо, й Муніципального кодексу),

щоб потім логічно продовжити конституційне регулювання відповідно

до потреб поступального розвитку країни.

Що ж до реформи системи державного управління в сучасній Укра-

їні, то вона може дати ефект лише за умови, коли одночасно будуть ре-

формуватися органи всіх гілок державної влади, що буде супроводжува-

тися процесами якісного перетворення вітчизняної державної служби,

впровадження в країні раціонального адміністративно-територіального

устрою, ліквідацією умов, що породжують бюрократизм і корупцію в

державному апараті, тощо. Результати цієї реформи передусім мають

бути спрямовані на вирішення забезпечення реального розмежування

державної влади і власності, зміцнення правових засад громадянсько-

го суспільства, що формується нині в Україні, поглиблення демократи-

зації всіх сфер і ланок суспільного життя.

Нині, коли незалежна Україна увійшла у ХХІ століття, коли дер-

жавні рішення приймаються на власній політичній та інтелектуальній

основі, особливо гостро відчувається потреба в концентрації і коорди-

нації зусиль вітчизняних професійних науковців на дослідження питань,

пов’язаних з економічними, юридичними, управлінськими проблема-

ми, розробленні наукових рекомендацій щодо їх розв’язання. Насампе-

ред необхідне багатоаспектне, комплексне наукове розроблення юрис-

тами, політологами, економістами та представниками інших галузей

вітчизняного суспільствознавства загальнодержавної доктрини держав-

ного будівництва й місцевого самоврядування, демократичних гро-

мадсько-політичних, соціально-економічних, юридичних, управ-

лінських перетворень у країні.

Основними напрямками здійснення державного будівництва і місцево'

го самоврядування в Україні на сучасному етапі є такі:

1) оновлення правової основи державного будівництва і місцевого

самоврядування з урахуванням новітніх наукових розробок, вітчизня-

ного й зарубіжного досвіду; адаптація національного законодавства до

законодавства Євросоюзу;

2) подальша деконцентрація та децентралазація влади; забезпечен-

ня правової, організаційної та матеріально-фінансової самостійності

місцевого самоврядування;

3) поглиблення демократичних тенденцій в управлінській діяль-

ності; запровадження нових форм залучення громадськості до процесу

вироблення й обговорення владних рішень;

4) оптимізація структури і штатів органів державної влади та місце-

вого самоврядування;

5) чітке розмежування функцій і компетенції між «рівнями» і «підси-

стемами» публічної влади;

6) забезпечення «прозорості» державної політики, боротьба з бюро-

кратизмом і волюнтаризмом в системі органів публічної влади;

7) запровадження чітких процедур політичної та юридичної відпо-

відальності при здійсненні публічної влади;

8) створення системи адміністративних судів, їх кадрове та ма-

теріально-технічне забезпечення.

9) удосконалення системи підготовки кадрів для державної служби

та служби в органах місцевого самоврядування;

10) удосконалення правових та організаційних форм і методів діяль-

ності органів публічної влади;

11) запровадження технологій «електронного врядування»;

12) раціоналізація документообігу в органах публічної влади;

13) упорядкування системи дорадчих, координаційних та інших до-

поміжних структур при органах публічної влади;

14) упорядкування й оптимізація системи оплати праці в органах

публічної влади та їхньому апараті, забезпечення її «прозорості».

Ці перетворення мають забезпечити якісні зрушення в роботі ор-

ганів публічної влади та їх посадових осіб, підняти їх на рівень тих ви-

мог, що ставить перед ними сучасний стан розвитку українського

суспільства.