Главная страница Случайная страница Разделы сайта АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника |
І місцевого самоврядування в Україні. Організація публічної влади ніколи не залишається незмінною; вона
Організація публічної влади ніколи не залишається незмінною; вона перебуває в постійному розвитку. У цьому аспекті державно-правові си- стеми, як справедливо зазначається в сучасній теоретичній літературі, завжди були і залишаються «перехідними», тобто такими, що перебува- ють на переході від одного стану держави і права до іншого1. Саме в та- кому, перехідному, стані й перебуває нині, за оцінками фахівців, Україна. Для пострадянської України специфіка перехідного періоду визна- чається низкою особливих завдань, насамперед необхідністю розбудо- ви незалежної держави, руйнацією адміністративно-командної систе- ми, переходу від повновладдя рад до системи організації державної вла- ди за принципом її поділу на законодавчу, виконавчу і судову, від гіперцентралізації до оптимальної децентралізації державного управ- ління, становлення самостійного місцевого самоврядування. Конституція 1996 року стала результатом компромісу основних політичних еліт і свідченням реального співвідношення суспільних сил на час її прийняття. Як наслідок, перехідний характер української дер- жавності, таких її компонентів, як економічна, політична і правова си- стеми, містить кілька варіантів можливого розвитку2. Проте прийняття Основного Закону дало можливість провести низку суттєвих політико- правових реформ, спрямованих на формування більш ефективної, су- 1 Проблемы теории государства и права / Под ред. М. Н. Марченко. – М.: Юристъ, 2001. – С.122. 2 Див.: Тацій В. Я., Тодика Ю. М. Становлення правової державності в Україні в аспекті конституціоналізму // Конституційно-правові засади становлення української державності. – Х.: Право, 2003. – С. 10. часної системи публічної влади, наближеної до населення, відповідаль- ної перед людиною й орієнтованої на забезпечення її прав і свобод. Од- нак успіх реформ значною мірою залежить від якості відповідної науко- во-методичної бази. Кожний крок на шляху до модернізації держави і місцевого самоврядування, перш ніж бути здійсненим, повинен отри- мати належне наукове обґрунтування, організаційну й матеріально- фінансову підтримку. Трансформаційні процеси можуть відбуватися з певними недоліка- ми, одним із яких на сучасному етапі державного будівництва в Україні є те, що всупереч п.12 ст. 92 Конституції, згідно з яким організація і діяльність органів виконавчої влади, основи державної служби визна- чаються виключно законами, відповідне законодавство досі не прийня- те. Саме тому Верховна Рада України якнайшвидше має врегулювати законодавчі прогалини щодо організації державного управління і місце- вого самоврядування, прискорити розгляд законопроектів про Кабінет Міністрів України, про центральні органи виконавчої влади, про адмі- ністративно-територіальний устрій, нової редакції Закону «Про місце- ве самоврядування в Україні» (а можливо, й Муніципального кодексу), щоб потім логічно продовжити конституційне регулювання відповідно до потреб поступального розвитку країни. Що ж до реформи системи державного управління в сучасній Укра- їні, то вона може дати ефект лише за умови, коли одночасно будуть ре- формуватися органи всіх гілок державної влади, що буде супроводжува- тися процесами якісного перетворення вітчизняної державної служби, впровадження в країні раціонального адміністративно-територіального устрою, ліквідацією умов, що породжують бюрократизм і корупцію в державному апараті, тощо. Результати цієї реформи передусім мають бути спрямовані на вирішення забезпечення реального розмежування державної влади і власності, зміцнення правових засад громадянсько- го суспільства, що формується нині в Україні, поглиблення демократи- зації всіх сфер і ланок суспільного життя. Нині, коли незалежна Україна увійшла у ХХІ століття, коли дер- жавні рішення приймаються на власній політичній та інтелектуальній основі, особливо гостро відчувається потреба в концентрації і коорди- нації зусиль вітчизняних професійних науковців на дослідження питань, пов’язаних з економічними, юридичними, управлінськими проблема- ми, розробленні наукових рекомендацій щодо їх розв’язання. Насампе- ред необхідне багатоаспектне, комплексне наукове розроблення юрис- тами, політологами, економістами та представниками інших галузей вітчизняного суспільствознавства загальнодержавної доктрини держав- ного будівництва й місцевого самоврядування, демократичних гро- мадсько-політичних, соціально-економічних, юридичних, управ- лінських перетворень у країні. Основними напрямками здійснення державного будівництва і місцево' го самоврядування в Україні на сучасному етапі є такі: 1) оновлення правової основи державного будівництва і місцевого самоврядування з урахуванням новітніх наукових розробок, вітчизня- ного й зарубіжного досвіду; адаптація національного законодавства до законодавства Євросоюзу; 2) подальша деконцентрація та децентралазація влади; забезпечен- ня правової, організаційної та матеріально-фінансової самостійності місцевого самоврядування; 3) поглиблення демократичних тенденцій в управлінській діяль- ності; запровадження нових форм залучення громадськості до процесу вироблення й обговорення владних рішень; 4) оптимізація структури і штатів органів державної влади та місце- вого самоврядування; 5) чітке розмежування функцій і компетенції між «рівнями» і «підси- стемами» публічної влади; 6) забезпечення «прозорості» державної політики, боротьба з бюро- кратизмом і волюнтаризмом в системі органів публічної влади; 7) запровадження чітких процедур політичної та юридичної відпо- відальності при здійсненні публічної влади; 8) створення системи адміністративних судів, їх кадрове та ма- теріально-технічне забезпечення. 9) удосконалення системи підготовки кадрів для державної служби та служби в органах місцевого самоврядування; 10) удосконалення правових та організаційних форм і методів діяль- ності органів публічної влади; 11) запровадження технологій «електронного врядування»; 12) раціоналізація документообігу в органах публічної влади; 13) упорядкування системи дорадчих, координаційних та інших до- поміжних структур при органах публічної влади; 14) упорядкування й оптимізація системи оплати праці в органах публічної влади та їхньому апараті, забезпечення її «прозорості». Ці перетворення мають забезпечити якісні зрушення в роботі ор- ганів публічної влади та їх посадових осіб, підняти їх на рівень тих ви- мог, що ставить перед ними сучасний стан розвитку українського суспільства.
|