Історія поселення.

Теперішнє село Луки об’єднує колишні два села Конюшки – Семенівські та Загір’я. Розташоване в пн. частині Самбірського району на відстані 58 км від обласного центру – м. Львова та 18 км від районного центру – м. Сам бора. Перша згадка про хутір Заньво – теперішня місцевість Занівка датується 1349 р. у грамоті короля Казимира, дарованій своєму слузі Івану на право користування ним.[2] Він знаходився поблизу теперішніх Лук і був ліквідований в післявоєнні роки. Колишня назва с. Конюшки є типовою для конюших сіл – сіл, що служили і стерегли королівське стадо, які випасалися в заплаві Дністра і Стрв’яжу. Вони широко були поширені в 15 – 16 ст. на великій території від Медики(теперішня Польща) до м. Комарно. В тих селах люди звикли не відбувати ніякої панщини, ані давати ніяких податків, мали роботу коло королівського стада. Косили траву, збирали сіно і ніяких інших обов’язків не хотіли нести.[3] В 1533 р. село і землі навколо належали до братів Конюшецьких, 1729 р. воно перейшло у власність Феліцияна Гутовського, ротмістра польських військ коронних; пізніше перейшла до Синявських, нащадків гетьмана польного, воєводи руського Миколи Синявського, графа Леліва. І в кінці ХІХ ст. власником села став граф Левицький, як виявилося – останнім. За часів володіння селом Синявських воно називалось Конюшки – Синявські. За часів Левицьких змінили назву на Конюшки – Семенівські.[10] У 1960 р. за часів радянської влади назву знову змінили на Луки, в зв’язку з тим, щоб не згадувалось колишніх його власників.

Друга частина теперішніх Лук є село Загір’я. Ця назва також є типовою для багатьох слов’янських сіл і пояснюється тим, що воно знаходилося за погордованою місцевістю на південь від основної на той час дороги стратегічного призначення – Рейтарської. Точної дати заснування села Загір’я поки що не знайдено, але на мою думку воно є набагато старшим за село Конюшки через те, що його автохтонним населенням були переважно українці, а більшість населення Конюшок становили поляки. Крім того в Загір’ї знаходилися церква, цвинтар, який тепер називають старим, попівство і школа.

В обох селах місцеві жителі активно займалися господарською діяльністю: в Конюшках добували торф, був бровар, де варили горілку, вітряк і цегельня; в Загір’ї виробляли дахівку, діяв молоко приймальний кооператив. Велася активна громадська робота: діяло спортивне товариство «Сокіл», українське товариство «Просвіта», а в Конюшках – організація польських жінок. В 1896р. в Конюшках було побудовано костел, а в 1932р. – церкву Преображення Господнього на межі Конюшок і Загір’я.