Первосвященик Симон 1-21; заклик хвалити Господа 22-24; заключення 25-29

1 Симон, син Онії, первосвященик, за життя свого полагодив храм і за днів своїх укріпив святиню. 2 Подвійного муру висоту спорудив він, підмурівок стрімкий в огорожі храму. 3 Водозбір було за днів його висічено - ставок великий, неначе море. 4 Зберегти старавшися свій народ від занепаду, місто укріпив він на випадок облоги. 5 Який же гарний був він, оточений народом, виступивши з-поза святилища завіси! 6 Як рання зоря між хмарами, як місяць у повні, 7 як сонце, що сяє на Всевишнього святиню, як веселка, що виблискує в оболоках слави, 8 як троянди квіт весною, як лілея при джерелах водних, як парость ладан-дерева за літньої пори, 9 як вогонь і куріння в кадильниці, як посуд із кутого злота, оздоблений різним цінним камінням, 10 як та маслина, що плодами рясна, як кипарис, що аж до хмар височіє! 11 Коли він зодягався у шати пишні й вбирав на себе прекрасні оздоби, й до вівтаря священного сходив угору, - то він прикрашав святині огорожу. 12 Коли з рук єреїв він брав частки жертв, стоявши сам при вівтаря вогнищі, оточений навколо вінком братів, неначебто паростками кедрів ливанських, неначебто стовбурами фінікових пальм, 13 усі ж сини Арона у славі своїй, Господні офіри в руках тримаючи, перед сукупною громадою Ізраїля стояли - 14 аж до закінчення служби на вівтарях, щоб прикрасити жертву Всевишньому Вседержителеві, 15 а він простягнув свою руку над чашею й виливав дещо виноградної крови, возливав із неї на вівтаря підніжок для приємного запаху Всевишньому Всецареві. 16 Тоді сини Арона підносили голос, у ковані сурми сурмили, і луна від того далеко розносилась, на спомин перед Всевишнім, 17 тоді й весь народ суцільним чином негайно ниць до землі припадав, воздавши поклоніння Господеві своєму - Вседержителеві, Богові Всевишньому. 18 І співаки звеличували його голосами своїми, і в гомоні потужному той спів був солодкий, - 19 і народ благав Всевишнього Владику, молитву заносив перед Милосердним, аж поки Господня служба тривала і поки не закінчувалось те священодійство. 20 Тоді він сходив униз, свою руку підносив над синів Ізраїля сукупною громадою, устами вирікав благословення Господнє й іменням його возносив славу, - 21 і народ удруге на коліна падав, щоб від Всевишнього благословення прийняти. 22 Тепер же благословіте Бога всесвіту, що чинить усюди великі речі, дні наші збільшує з материнського лона й вчиняє з нами за своїм милосердям. 23 Хай би він дав нам сердечну мудрість серця, хай мир настав би за наших днів - в Ізраїлі на віки вічні! 24 Хай милосердя його з нами вірно перебуває, і хай за днів наших нас він визволить! 25 Двоє народів моїй душі неприємні, третій же навіть і не є народом: 26 ті, що на Сеїр-горі, також філістимляни, ще й дурний народ, що живе в Сихемі. 27 Розумне й розсудливе повчання виписав у книзі цій Ісус, син Сираха, сина Єлеазара, з Єрусалиму, ізливши дощем свого серця мудрість. 28 Щасливий той, хто вправлятиметься в ній, і хто до серця її прийме, - той мудрим стане. 29. Якщо він так учинить, то до всього буде здатний, бо світло Господнє йому стане за стежку.