Управління взводом в ході ведення бою.

Підготовка вогню і управління вогнем є найважливішою складовою частиною роботи командира взводу (танка) з управління підрозділами.

Підготовка вогню включає заходи, які проведені в рамках підготовки дій взводу (танка): організацію вогню; підготовку до виконання вогневих задач.

Організація вогню проводиться в ході організації дій взводу (танка).

При з’ясуванні отриманої задачі і оцінці обстановки командир повинний: вивчити призначені старшим командиром єдині орієнтири і сигнали, оцінити вплив місцевості, погоди, часу доби на виконання вогневих задач, а також визначити заходи, які необхідно провести для підготовки озброєння до бойового застосування. Заміняти орієнтири, які призначені старшим командиром - забороняється.

При необхідності командир взводу може призначити додатково свої орієнтири з розрахунку не більш п’яти (на напрямку і в межах дій танків: межах смуги і додаткового сектора вогню). При доповіді старшому командиру і організації взаємодії використовуються тільки орієнтири, які призначені старшим командиром.

Орієнтирами вибираються добре видимі місцеві предмети. При використанні нічних прицілів як орієнтири вибираються місцеві предмети з великою здатністю, що відбиває у межах дальності дії прицілів. Орієнтири нумеруються справа наліво і по рубежах від себе вбік противника. Один з них призначається основним. Крім орієнтирів для управління вогнем можуть використовуватися добре видимі місцеві предмети.

Управління діями і вогнем взводу (танка) при виконанні поставлених задач полягає в спостереженні за результатами дій і вогню, прийнятті рішень за обстановкою, що складається, постановці (уточненні) задач підрозділам (підлеглим) і вогневим засобам.

Командир взводу управляє взводом по радіо, голосом, сигнальними засобами й особовим прикладом. При роботі на радіостанціях суворо дотримуються правил ведення переговорів. У взводі всі команди в ході бою передаються по радіо відкритим текстом. При передачі команд командири танків викликаються позивними, об’єкти місцевості вказуються від орієнтирів і умовних найменувань. При створенні противником радіоперешкод радіостанції за командою командира роти (взводу) переводяться на запасні частоти. Порядок подачі команд (сигналів) по радіо повинний бути наступним.

Позивний радіостанції, яка викликається називається один раз; слово “я” і позивний своєї радіостанції - один раз; зміст команди (сигналу)— один раз; слово “я” і позивний своєї радіостанції - один раз; слово “прийом” —один раз.

Наприклад: “Сокіл-13, я-Сокіл-10, наступати в напрямку ор. 4, вигин польової дороги, я - Сокіл-10, прийом”. “Сокіл-13, я-Сокіл-10, 222, я - Сокіл-10, прийом”.

На прийняту команду (сигнал) командир танка негайно дає підтвердження точним повторенням команди (сигналу) чи тільки словом “зрозумів” із указівкою свого позивного. Наприклад: “Сокіл-10, я-Сокіл-13, зрозумів, наступати в напрямку ор. 4, вигин польової дороги, я - Сокіл-13, прийом”. “Сокіл-10, я-Сокіл-13, зрозумів, 222, я - Сокіл-13, прийом”.

При слабкій чутності і сильних перешкодах командир взводу команди (сигнали) може передавати два рази. Наприклад: “Сокіл-13, я-Сокіл-10, зменшити дистанцію, зменшити дистанцію, я-Сокіл-10, прийом”. “Сокіл-13, я-Сокіл-10, 333, 333, я - Сокіл-10, прийом”.

Подачу команд (сигналів), що відносяться до всіх танків, командир взводу здійснює з використанням циркулярного позивного. При цьому зміст команди (сигналу) він повторює два рази. Наприклад: “Броня, я Сокіл-10, у напрямку ор. 5, гай “Зелений”, у бойову лінію, направляючий – Сокіл -11- до бою, у напрямку ор. 5, гай “Зелений”, у бойову лінію, направляючий – Сокіл -11- до бою, я - Сокіл-10, прийом”. Підтвердження на команду в цьому випадку командири танків не дають, а відразу ж приступають до її виконання. При стійкому зв’язку дозволяється працювати скороченими позивними або без позивних. Наприклад: “12-й, я-10-й, збільшити дистанцію, я-10-й, прийом” (робота скороченими позивними). “Збільшити дистанцію, прийом”. “Зрозумів, прийом” (робота без позивних).

В середині танка командир взводу (танка) керує діями підлеглих командами, які подає по переговорному пристрою голосом, і встановленими сигналами.

Для управління вогнем і підрозділами старшим командиром установлюються сигнали управління по радіо і сигнальними засобами зв’язку. Сигнальні засоби застосовуються для передачі заздалегідь встановлених сигналів. Для цього застосовуються сигнальні прапорці, електричні ліхтарі, прожектори бойових машин, трасуючі кулі (снаряди) і різні звукові засоби (електро- і пневмосигнали, свистки, обманки, сирени й інші). Крім того, сигнали можуть подаватися за допомогою зброї, головного убору і руками.

Сигнали управління повинні бути доведені до всього особового складу. Сигнали подаються до одержання відповіді (відклику) чи початку виконання команди (сигналу); отримані сигнали негайно підтверджуютьсяїх повторенням. При управлінні підрозділами (підлеглими) сигналами необхідно пам’ятати, що сигнальні засоби демаскують місце перебування командира..

Найважливішим обов’язком командира взводу (танка) у бою є управління вогнем. Воно включає: розвідку наземних і повітряних цілей, оцінку їх важливості і визначення черговості ураження; вибір виду зброї і боєприпасів, виду вогню і способу його ведення; цілевказівки, подачу команд на відкриття вогню або постановку вогневих задач; спостереження за результатами вогню і його коректування; маневр вогнем; контроль за витратою боєприпасів.

Розвідка цілей ведеться всім особовим складом взводу (танка) у призначених секторах. Сектори повинні забезпечити виявлення противника перед фронтом дій взводу (танка) і призначаються в залежності від розташування прицілів, приладів спостереження, бійниць і розміщення особового складу. Додатково можуть призначатися сектори розвідки на флангах.

При оцінці важливості і визначенні черговості ураження цілі командир взводу (танка) повинний виходити з того, який збиток ця ціль по своїм вогневим можливостям здатна нанести взводу (танку) у бою. Важливими цілями вважаються і такі, ураження яких у даних умовах обстановки може полегшити і прискорити виконання бойової задачі. Важливими цілями звичайно є: вогневі засоби противника, танки, бронетранспортери, самохідно-артилерійські установки, протитанкові керовані ракети, кулемети, протитанкові гранатомети, а також спостережні пункти, радіолокаційні станції і т.п. У тому випадку, коли ці цілі знаходяться від взводу в межах дальності дійсного вогню, вони називаються небезпечними. Особливо небезпечними цілями у всіх випадках є засоби ядерного нападу противника - пускові установки та гармати, що застосовують ядерні боєприпаси.

Ті важливі цілі, що знаходяться від взводу (танка) на відстанях, що перевищують їх дальність дійсного вогню, вважаються безпечними в даний момент бою. Такий розподіл цілей на важливі і менш важливі, небезпечні і безпечні дозволяє командиру взводу (танка) швидко і правильно приймати рішення по черговості їх ураження; у першу чергу повинні знищуватися небезпечні цілі, у другу чергу - важливі цілі, а потім - всі інші.

Від уміння командира взводу (танка) навіть у важких умовах бою чітко і впевнено подати команду багато в чому залежить успіх ведення бою. Команди на відкриття вогню і постановка бойових задач повинні крім прямого призначення бути дисциплінуючим і організуючим засобом.

Для ведення вогню з танка команда подається в такій послідовності:

1. Яким снарядом вести вогонь. Наприклад: “Бронебійним”, “Осколковим”; для відкриття вогню з кулемета на початку команди вказується: “Кулемет”. За цими командами проводиться заряджання гармати (спареного кулемета).

2. Цілевказівка.

3. Дальність до цілі в метрах.Наприклад: “1600”, “800”, “1200”.

4. Спосіб стрільби: “З ходу”, “З місця”, з короткої зупинки – “Коротка”.

5. Момент відкриття вогню - вказується словом ”вогонь”.

Наприклад: “Бронебійним, орієнтир другий, танк, 1300, з ходу - вогонь”.

Іноді командир взводу керує вогнем штатних і приданих підрозділів шляхом постановки вогневих задач. При цьому він указує:

1. Якому підрозділу (кому) ставиться вогнева задача.

2. Найменування і місце розташування цілі (цілевказівка).

3. Вид вогню на ураження цілі («знищити», «придушити», «заборонити»).

Вибір виду зброї, яким найбільше ефективно може бути виконана вогнева задача (з найменшою витратою боєприпасів і в найкоротший термін), залежить насамперед від важливості цілі, її характеру, дальності до неї й уразливості.

Вогонь танкових гармат застосовується для боротьби з танками, самохідно-артилерійськими установками й іншими броньованими цілями, для руйнування оборонних споруджень, придушення і знищення артилерії і живої сили противника.

Стрілецька зброя використовується для знищення живої сили противника зосередженим вогнем на дальності до 800 м, окремими автоматами до 400 м, ручними кулеметами до 800 м.

Кулемети ПКТ застосовуються для знищення живої сили і ураження вогневих засобів противника на відстанях до 1000 м.

Командиру танкового взводу (танка) у бою приходиться вирішувати питання про найбільш доцільний вибір боєприпасів для ураження цілі, в залежності від наявності снарядів у боєкомплекті. При цьому варто пам'ятати, що кумулятивні снаряди застосовуються для стрільби по танках на середніх і малих дальностях (наприклад, із засідок); підкаліберні по танкам і всім броньованим цілям, що швидко рухаються, починаючи з граничних дальностей стрільби; осколково-фугасні по бронетранспортерам і живій силі з установкою підривника на осколкову дію і на фугасну або уповільнену дію при стрільбі на руйнування бліндажів, довгострокових вогневих споруджень, цегельних будинків і т.п.

Вмілі цілевказівки в бою є однією з найважливіших умов своєчасного управління вогнем командиром взводу (танка). У танковому взводі (танку) воно здійснюється від орієнтирів (місцевих предметів) і від напрямку руху (атаки) трасуючими кулями і снарядами, розривами снарядів і сигнальних засобів, а також наведенням приладів у ціль.

Цілевказівка між взводами (танками) здійснюється головним чином від орієнтирів (місцевих предметів) трасуючими кулями і снарядами.

Усередині танка цілевказівка між членами екіпажа звичайно здійснюється від орієнтирів (місцевих предметів), наведенням зброї в ціль або від напрямку руху.

При цілевказівці звичайно дотримується така послідовність:

- вказується положення цілі (від орієнтира або від напрямку руху);

- даються найменування цілі, характерні ознаки цілі або місцевості;

- ставиться задача - уточнити дії цілі, спостерігати і т.п.

Наприклад: “Ор. 2, вправо 50, ближче 100, ПТКР у зеленого бугра” або “Кут гаю, вправо 10, далі 150 - чорний кущ, вліво 20 – кулемет”.

Вогонь по повітряним цілям взводу ведеться двома способами: загороджувальним і супровідним вогнем.

В команді для ведення вогню командир взводу указує:

- кому вести вогонь;

- над яким місцевим предметом (орієнтиром) вести вогонь;

- яким способом вести вогонь;

- момент відкриття вогню.

Управління вогнем не закінчується подачею команди на відкриття вогню. Неминучість помилок у підготовці вихідних даних часто приводить до необхідності коректування вогню збоку командира взводу (танка), тобто внесення виправлень у вихідні установки для забезпечення ефективної стрільби на поразку цілі. Тому стріляючі, командири і розрахунки вогневих засобів (екіпажі бойових машин піхоти, танків) повинні вести спостереження за результатами стрільби для коректування вогню і визначення ступеня поразки цілі.

Ураження цілі оцінюється за видимими результатами: ціль припинила рух, гармата знищена, ціль запалена.

Маневр вогнем є найважливішою складовою частиною управління вогнем; за допомогою маневру вогнем досягається вогнева перевага по обраній цілі в даний момент бою.

Розрізняють три форми маневру вогнем: зосередження, перенос, розподіл (розосередження). (Схема 2).

Схема 2. Маневр вогнем.

Зосереджений вогонь застосовується по важливій цілі (групі цілей) для ураження її вогнем високої щільності в короткий проміжок часу; він готується по ділянках місцевості на шляхах імовірного руху противника.

Перенос вогню застосовується в тих випадках, коли ціль уражена і необхідно вразити іншу ціль або необхідно вразити більш важливу ціль.

Розподілом (розосередженням) вогню називається така форма маневру вогнем, коли взвод одночасно веде вогонь по декільком окремим цілям.

Одним з обов’язків командира взводу (танка) по забезпеченню організованого і діючого вогню в бою є контроль за витратою боєприпасів. Командири повинні постійно стежити за наявністю боєприпасів у підрозділах і вживати заходів щодо їх поповнення.

Виклик і коректування вогню артилерії, що підтримує здійснюється, як правило, через артилерійських командирів (коректувальників), а при їх відсутності — особисто командиром взводу. Під час виклику вогню командир взводу вказує: характер і місце розташування (номер) цілі; задачу стрільби (придушити, знищити, зруйнувати, освітити, задимити); терміни виконання вогневої задачі, при коректуванні вогню — характер і місце розташування (номер) цілі; величину відхилення по дальності і напрямку.

Цілевказівка екіпажам вертольотів (літаків) здійснюється тільки за розпорядженням старшого командира, методом позначення місця цілі вогнем стрілецької зброї, озброєнням танків трасуючими кулями (снарядами), а також з використанням технічних засобів наведення і цілевказівки при наявності пункту управління авіаційного навідника. Задача на позначення місця цілі ставиться так, як вогнева задача з вказівкою часу відкриття вогню.

Оповіщення особового складу про повітряного противника, про безпосередню загрозу і початок застосування противником ядерної, хімічної і біологічної зброї, а також про радіоактивне, хімічне і біологічне зараження здійснюється за єдиними і постійно діючими сигналами. Сигнали оповіщення повинен знати весь особовий склад підрозділу. Командир взводу (танка) завчасно визначає порядок дій підлеглих за сигналами оповіщення і при їх одержанні подає відповідні команди.