Етапи створення, розвиток та перспективи.

На ранніх стадіях розвитку воєнного мистецтва оперативна мобільність забезпечувалась пересуванням піхоти у пішому порядку, перевезенням її на гужових возах і парусних судах. Найбільшу мобільність на полі бою та за його межами на той час мала кавалерія. З появою механічних засобів пересування (паровозів, пароплавів, автомобілів, літаків тощо) технічною основою оперативної мобільності стають різні види транспорту. Підвищення оперативної мобільності досягалось також за рахунок зміни структури збройних сил, видів та родів військ, створенням нових військових формувань, які мали більш високі маневрові можливості. Крім того, для досягнення високої мобільності, у оперативному шикуванні військ створювались нові елементи такі, як ешелон розвитку прориву, оперативно-маневрові групи, кінно-механізовані групи та інші. Їх основу складали самі мобільні формування того часу – кавалерійські та танкові. Для швидкого переносу зусиль у глибину оборони противника та для допомоги військам, які наступають з фронту широке застосування отримали повітряні десанти.

Великий вклад у теорію бойового застосування повітряних десантів вніс Маршал Радянського Союзу М.М.Тухачевський, який ще у другій половині 20-х років ХХ століття глибоко дослідив роль і місце повітряних десантів у майбутній війні, обґрунтував перспективність повітрянодесантних військ.

З появою ранцевого парашута Г.Є Котельникова, з’явилась реальна можливість доставки у короткі терміни парашутним способом у тил противника військових формувань для виконання бойових завдань, літаками без їх посадки на аеродроми. 2 серпня 1930 року вперше у світі в СРСР на навчаннях Московського військового округу був висаджений повітряний десант парашутним способом. У подальшому повітряні десанти у кількості від декількох сотень до декількох тисяч десантників зі зброєю, спорядженням та бойовою технікою висаджувались практично на всіх навчаннях і маневрах у ході яких продовжувалось удосконалення виучки особового складу повітрянодесантних частин щодо десантування парашутним, посадочним і комбінованим способами та дій у тилу противника в ході виконання бойових завдань.

Використання парашута для десантування особового складу призвело до появи нового елементу оперативної побудови військ – повітряного десанту, та нової форми спільних операцій – повітрянодесантної операції.

Приклад успішних дій повітряних десантів був продемонстрований на маневрах Київського ВО у вересні 1935 року, де були присутні більше двадцяти генералів та офіцерів військових делегацій Англії, Франції, Італії, Польщі та інших країн. За 1годину 50 хвилин було десантовано парашутним та посадочним способом біля 5 тисяч чоловік зі зброєю, спорядженням та технікою, включаючи танки і артилерію. Десант захопив переправи через річку Дніпро, чим сприяв військам наступаючим з фронту форсувати водну перешкоду сходу та не допустив підходу резервів противника.

Проведений експеримент і подальше застосування повітряних десантів привернули велику увагу широкого кола військових фахівців провідних країн світу. І вже у березні 1938 року під час захвату Австрії Німеччина вперше застосувала свої повітрянодесантні війська. У ході другої світової війни найбільш широко німецькі повітрянодесантні війська застосовувались під час захоплення Норвегії, Бельгії, Голландії та острова Кріт.

Найбільш крупні повітрянодесантні операції союзників були проведені в Італії (Сицилія), Франції (Нормандія), Голландії та під час форсування річки Рейн.

Характерними завданнями оперативно-стратегічних та оперативних повітряних десантів були:

- сприяння збройним силам в оволодінні окремою державою, яка займала важливе стратегічне положення на театрі воєнних дій, шляхом захоплення політичних центрів, аеродромів і портів (висадка німецького повітряного десанту на територію Норвегії у квітні 1940 року);

- захоплення острова, який має стратегічне значення (Крітська повітрянодесантна операція німецьких військ у травні 1941 року);

- сприяння сухопутним військам у підвищенні темпів наступу шляхом захоплення і утримання мостів на послідовно розташованих у глибині оборони противника водних перешкодах (Арнемська повітрянодесантна операція союзників у жовтні 1944 року), а також оволодіння укріпленими районами і дезорганізація оборони, запобігання підходу резервів противника (німецький повітряний десант під час вторгнення у Голландію та Бельгію у травні 1940 року, повітряний десант союзників у районі з центром Везель у березні 1945 року та Рейнська повітрянодесантна операція);

- сприяння наступаючим військам в оточенні та розгромі угруповань противника (В’яземська повітрянодесантна операція 1942 року);

- сприяння висадці на узбережжя морських десантів шляхом запобігання підходу резервів противника до району висадки (англо-американський повітряний десант у ході Нормандської операції 1944 року захопив переправи на річках, що протікали поблизу).

Самим яскравим прикладом застосування повітрянодесантних військ у другій світовій війні була висадка повітряного десанту німців на о. Кріт та його захват у травні 1941 року. Острів обороняли війська загальною кількістю біля 55 тисяч. Чисельність німецьких десантників – близько 22 тисяч. Повітрянодесантна операція проводилась протягом 11 днів. За цей час німці втратили біля 4 тис. вбитими та близько 2тис. пораненими. Переможені встигли евакуювати лише 16 тис. військовослужбовців, а решту 39 тис. втратили вбитими, пораненими та полоненими.

Показовим був десант під Мединью. В тил противника був висаджений парашутно-десантний батальйон майора Сторчака. На протязі січня – лютого 1942 року батальйон здійснив рейд по німецьким тилам, порушуючи управління та постачання матеріальних засобів, сприяв успішному веденню наступу 43-ї армії.

У лютому 1942 року для надання допомоги частинам 29-ї армії, які знаходились в оточенні у районі Ржищева, було десантовано парашутно-десантний батальйон 204-ї повітрянодесантної бригади. Своїми діями десантники надихнули тих, хто був в оточенні, підняли їх бойовий дух, вселили впевненість, надали допомогу продовольством та боєприпасами. 18-го лютого частини 29-ї армії почали прорив і 22 лютого з’єдналися зі своїми військами. Парашутно-десантний батальйон головним чином забезпечував прикриття тилу і флангів армії.

У післявоєнний період повітрянодесантні війська всіх провідних країн світу приймали участь практично у всіх локальних війнах та збройних конфліктах і на основі цього досвіду постійно удосконалювалась організаційно-штатна структура підрозділів, частин та з’єднань повітрянодесантних військ, впроваджувались нові форми та способи дій.

Відсутність багато чисельних армій приводить до відсутності суцільних ліній зіткнення, зменшення щільності військ у оперативній побудові. Тому здатність аеромобільних та повітрянодесантних військ, що мають високу оперативну мобільність, у стислий термін розгортати бойові дії на флангах і в тилу противника, швидко здійснювати маневр, сміливо і раптово завдавати удари по життєво важливим об’єктам противника, надає їм велику перевагу перед іншими військовими формуваннями.

Аеромобільні війська – це високо мобільний рід Сухопутних військ ЗС України до складу якого входять аеромобільні та повітрянодесантні підрозділи, частини та з'єднання. Вони призначені для дій у тилу противника, дій у ході спеціальних, антитерористичних та миротворчих операцій і виконання завдань, які неможливо ефективно вирішити іншими силами та засобами.

За функціональним призначенням аеромобільні війська розподіляються на десантно-штурмовий та повітрянодесантний компоненти.

Десантно-штурмовий компонент – це аеромобільні підрозділи, частини та з'єднання, призначені для ведення десантно-штурмових і аеромобільних дій.

Повітрянодесантний компонент – повітрянодесантні підрозділи, частини та з'єднання, призначені для виконання, у якості повітряних десантів, тактичних, оперативних та стратегічних завдань.