Студопедия

Главная страница Случайная страница

Разделы сайта

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






Співробітництво і конфлікти в комунікаційній діяльності






Комунікаційна трагедія:

дві рівнобіжні прямі полюбили один одного. На жаль! (А. Соколов)

 

Форми комунікаційної діяльності в залежності від суб'єктів, що беруть участь, і їхніх комунікаційних ролей, можуть мати різне змістовне наповнення: вони можуть служити зміцненню співробітництва і консенсусу між учасниками комунікації, а можуть виражати конфліктні відносини, боротьбу поглядів, недовіру. Найбільш «миролюбною» формою є наслідування: тут немає ґрунту для конфліктів у всіх видах комунікації (мікро-, міді-, макро-). Найбільш «войовничою» формою варто визнати керування, де представлені такі способи імперативного примусу, як наказ, цензура, інформаційна війна, контрпропаганда, культурний імперіалізм і та інші огидні явища комунікаційного насильства. Правда, усе більшого поширення в сучасних демократичних суспільствах одержує маніпулятивне керування, що підмінює конфліктогенний командний примус м'якими психологічними технологіями, що створюють у реципієнта ілюзію волі вибору і співробітництва з комунікантом (реклама, паблік рилешенз, іміджмейкерство).

Діалогова комунікація найбільшою мірою відповідає соціально-психологічній природі людей, і тому вона приносить найбільше задоволення учасникам. Саме діалог, утворення спільності «МИ», створює ґрунт для спільної творчої діяльності, для дружнього спілкування, для розкриття і розвитку особистісного потенціалу партнерів. Діалог на рівні мікрокомунікації стає формою щиросердної дружби й ефективного ділового співробітництва, що не заперечує принципових суперечок і розбіжності в думках. На рівні мідікомунікації можливе діалогічне співробітництво між різними соціальними групами, у тому числі — діалог із владою, що знов-таки не скасовує суперництва і полемічних дискусій між опонентами. Для досягнення національної згоди і міжнародного співробітництва вирішальне значення має макрокомунікаційний діалог, учасниками якого стають народи, держави, цивілізації.

Християнська проповідь любові до ближнього, по суті справи, ратує за «дифузійне» дружнє злиття процесів комунікації.

Буття людей поділяється на діалогічне існування, коли розгортається діалог між особистістю і навколишнім світом, між особистістю і Богом, і монологічне (езопове) існування. Повноцінна реалізація особистості, — стверджує М. Бубер у своєму вченні, іменованому «діалогічним персоналізмом», — можлива лише в першому випадку[5]. Таким чином, форми комунікаційної діяльності здобувають світоглядне звучання.

Цікаво звернути увагу на те, що різні літературні стилі переходять від наслідування до керування і далі до діалогу. Давньоруські житійні писання (житія святих батьків), так само як романтичні (Дж. Байрон, А. Бестужев-Марлинский, М. Лермонтов) і утопічно-публіцистичні здобутки (М. Чернишевський, М. Островський) пропонували своїм читачам зразки для наслідування, референтну групу, тим самим керуючи їх поведінкою за допомогою формули І – Г.

Просвітнацька і критико-реалістична література, починаючи від М. Карамзина і закінчуючи М. Горьким, культивувала суб'єкт-об'єктні відносини з «другом-читачем», що відповідає формулі співробітництво Г – М чи Г – Г. У модернізмі, що епатує читаючу публіку (згадаємо «Ляпас суспільному смаку») і що сповідає егоцентризм, діє схема керування Г – Г, але з конфліктуючим змістом. Соціалістичний реалізм, що пропагував партійні доктрини, відноситься до формули Г - М, як і всі засоби пропаганди, що прагнуть налагодити співробітництво з реципієнтами.

На відміну від попередніх естетичних стилів, де автор незмінно вважав себе пророком, учителем життя, «генієм» (модернізм), у сучасному постмодернізмі автор утримується від управлінського монологу і запрошує читача брати участь в інтелектуальній грі з текстами. При цьому береться до уваги знання читачами тих «первинних текстів», тих «цитат», з яких постмодерніст конструює свій «вторинний» здобуток.

Треба визнати, що проблеми співробітництва і конфліктності до останнього часу не були предметом пильної уваги наших учених. Правда, не можна не згадати етичні ідеї теоретика анархізму Петра Олексійовича Кропоткіна (1842—1921). На противагу соціал-дарвінізму, він зводив закон боротьби за існування до аморальної війни «усіх проти всіх». Кропоткін відстоював принцип універсальної кооперації в природі і суспільстві, взаємодопомоги як фактор еволюції. Посилаючись на інститут товариськості, тобто уроджену потребу в спілкуванні, Кропоткін пояснював походження громад, трудової кооперації, культурного прогресу і майбутнє комуністичне суспільство.

У перші роки радянської влади Олексій Капітонович Гастєв (1882—1941), рос. вчений і поет, виступив як засновник Центрального інституту праці (1920 р.), де розвивалася методологія наукової організації і культури праці, у якій приділялася чимала увага комунікації між співробітниками. Ідеї цієї методології одержали розвиток в ергономіці — науці, що вивчає взаємостосунки «людина — знаряддя праці», і в сучасній теорії менеджменту.

У 90-і роки набули актуальності не проблеми творчої кооперації, а проблеми врегулювання конфліктів. Виявилося, що конфлікти — неминучий супутник громадського життя, представлений на всіх рівнях соціальної комунікації — міжособистісному, груповому, масовому. Сформувалася конфліиктологія, що становить собою одну з прикладних соціально-комунікаційних дисциплін. Предметом конфліктології є подружні конфлікти, трудові конфлікти, міжетнічні і політичні конфлікти й інші конфліктні ситуації. Теоретичним і методологічним фундаментом при вивченні як співробітництва, так і конфліктності є соціальна психологія, де проблема спілкування завжди займала центральне місце.

 

Література:

 

1. Алексеев А.А., Громова Л.А. Поймите меня правильно, или книга о том, как найти свой стиль мышления, эффективно ис­пользовать интеллектуальные ресурсы и обрести взаимопони­мание с людьми. — СПб.: Экономическая школа, 1993. — 351 с.

2. Борев В.Ю., Коваленко А.В. Культура и массовая коммуни­кация. — М: Наука, 1986. — 303 с.

3.Войскунский А. Я говорю, мы говорим. Очерки о человечес­ком общении. — М.: Знание, 1990. — 239 с.

4. Глебкин В.В. Ритуал в советской культуре. — М.: Янус — К, 1998. — 168 с.

5. Доценко Е.Л. Психология манипуляции: феномены, меха­низмы и защита. — М.: ЧеРо, 1997. — 344 с.

6. Землянова Л.М. Современная американская коммуникативистика: теоретические концепции, проблемы, прогнозы. — M.: Изд-во МГУ, 1995. — 271 с.

7. Знаков В.В. Психология понимания правды. — СПб.: Алетейя, 1999. —181 с.

8. Каган М.С. Мир общения. — М.: Политиздат, 1988. — 321 с.

9. Карнеги Д. Как завоевывать друзей и оказывать влияние на людей: Пер. с англ. — М.: Прогресс, 1989. — 544 с.

10. Козырев Г.И. Введение в конфликтологию: Учеб. пособие. — М.: ВЛАДОС, 1999. — 176 с.

11. Коузер Л.А. Основы конфликтологии: Учеб. пособие. — СПб.: Светлячок, 1999. — 192 с.

12. Кривко-Апинян Т.А. Мир игры. — Б. м.: Эйдос, 1992. — 160 с.

13. Крижанская Ю.С., Третьяков В.П. Грамматика общения. 2-е изд. — М.: Смысл, 1999. — 279 с.

14. Леонтьев А. А. Психология общения. 2-е изд. — М.: Смысл, 1997. — 365 с.

15. Леонтьев А.А. Основы психолингвистики: Учебник. — М.: Смысл, 1999. – 287 с.

 






© 2023 :: MyLektsii.ru :: Мои Лекции
Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав.
Копирование текстов разрешено только с указанием индексируемой ссылки на источник.