Макрокомунікація

Макрокомунікаційні форми комунікаційної взаємодії, що називаються запозиченням досягнень (М і М), взаємодією культур (М і М) і інформаційною агресією (М і М), добре проглядаються в тисячолітній історії взаємодії Російської держави і Європи. Причому легко помічаються коливання від наслідування до діалогу і назад. Інформаційна агресія — явище відносно нове, що з'явилося лише в XX столітті.

Водохрещення Русі наприкінці X століття — безперечний акт макрокомунікаційного наслідування. Час Київської Русі, Володимиро-Суздальського князівства, князівських міжусобиць і татаро-монгольського гніту — це період «покірного учнівства» у болгар і греків, коли давньоруський книжник був злиденним духом і просив милистиню під вікнами європейських храмів.

Інший приклад. Лібералізм, конституційна демократія, соціал-демократія, марксизм — усе це також не російські, а імпортні плоди. Мабуть, тільки анархізм, прикрашений іменами Бакуніна і Кропоткіна, Махна — вітчизняний добуток. Більшовики почали будівництво комунізму за марксистським сценарієм, розробленим не для Росії, а для індустріально розвитої Європи. Сценарій довелося капітально переробити (гасла: “Ми не можемо копіювати ні буржуазну демократію, ні буржуазну культуру, ні буржуазну науку, ми підемо своїм шляхом, ми наздоженемо і переженемо Америку і Європу”). Перемога в Другій світовій війні, а потім — залізна завіса, боротьба з космополітизмом і низькопоклонством перед Заходом. Тут уже немає комунікаційного діалогу відповідно до формули М - М, а проявляється інформаційна агресія.

Радянський Союз завжди вів активну наступальну ідеологічну боротьбу з будь-якими некомуністичними доктринами. Роль комунікантів на міжнародній арені грали Комінтерн (III-й Комуністичний Інтернаціонал, створений у 1919 р., розпущений у 1943 р.) і «братерські комуністичні партії», що існували в більшості країн світу. Переконливим фактом на користь «переваг соціалізму» стала перемога СРСР у Другій світовій війні. Він був повною мірою використаний комуністичною пропагандою; у післявоєнні роки третина світу мала радянську орієнтацію.

Але не дрімали й ідеологічні супротивники країни Рад. З 1946 р. почалася холодна війна, що була справжньою інформаційною війною, війною за довіру і симпатії світового співтовариства. Це був конфронтаційний діалог за формулою М - М. Одна за іншою випливали вміло сплановані пропагандистські кампанії, де використовувалися угорські події 1956 р. і «празька весна» 1968 р., космічні польоти і спортивні досягнення, олімпійські ігри і молодіжні фестивалі, війна у В'єтнамі і війна в Афганістані. Боротьба йшла на рівних, але в 70-і роки США вдалося переграти радянських стратегів. Радянський Союз був утягнений у виснажливу гонку озброєнь, у провокаційну програму «зоряних воєн». Економічне виснаження, збільшене бездарністю старіючого політбюро, призвело до падіння авторитету країни, до втрати завойованих позицій. Холодна війна закінчилася поразкою СРСР, поразкою не на полях боїв, а у віртуальному просторі інформаційних воєн. Конфронтація Схід – Захід завершилася.

Варто звернути увагу, що поняття мікро-, міді-, макрокомунікація не збігаються з поняттями міжособистісна, групова, масова комунікація. У зв'язку з цим уточнимо предмет теорії масової комунікації.

Л. В. Петров пропонує наступне визначення: «масова комунікація — це створення єдиного соціального поля на основі процесу, що включає в себе, з одного боку, пошук, переробку і передачу за допомогою технічних пристроїв соціально-значимої інформації, здійснюваної спеціалізованими інститутами; а, з іншого боку, прийом і засвоєння цієї інформації чисельно великими, соціально різнорідними, роззосередженими аудиторіями»[4]. Таким чином, у ролі комунікантів виступають технічно оснащені «спеціалізовані інститути» у формі преси, кіно, радіо, телебачення, а в ролі реципієнтів — масові аудиторії. Подібна комунікаційна взаємодія характеризується формулою Г – М (керівництво суспільством), і саме проблеми соціального керування, як пише Л. В. Петров, «створення єдиного соціального поля» є головним предметом теорії масової комунікації. Таким чином, ця теорія вивчає не всі форми масової комунікації, а тільки одну її форму — Г – М, яку можна назвати міді-масовою комунікацією. Тому її не можна вважати ні теорією макрокомунікації, ні загальною теорією масової комунікації.