Комунікаційні дії і їхні форми

ТІСК, магістратура, 2 семестр

Тема: КОМУНІКАЦІЙНА ДІЯЛЬНІСТЬ І СПІЛКУВАННЯ

План

1. Комунікаційні дії і їхні форми.

2. Види, рівні і форми комунікаційної діяльності.

3. Мікрокомунікація.

4.Мідікомунікація.

5. Макрокомунікація.

6. Співробітництво і конфлікти в комунікаційній діяльності.

Комунікаційні дії і їхні форми

Комунікаційну діяльність ми визначили як рух змістів у соціальному просторі. Елементарна схема комунікації (комунікант–інформація–комунікат) відповідає не комунікаційній діяльності в цілому, а елементарній її частині — комунікаційній дії. Комунікаційна дія — завершена операція значеннєвої взаємодії, що відбувається без зміни учасників комунікації. Суб'єктами, що вступили в комунікацію, можуть переслідуватися три мети: по-перше, реципієнт бажає одержати від комуніканта деякі привабливі для нього змісти; по-друге, комунікант бажає повідомити реципієнту деякі змісти, що впливають на поведінку останнього; по-третє, і комунікант, і реципієнт зацікавлені у взаємодії з метою обміну якимись змістами. Відповідно можливі три форми комунікаційної дії.

1. Наслідування ― одна з найдавніших форм передачі змістів, використовувана вищими тваринами і птахами; недарма деякі вчені вважали джерелом наслідування стадний інстинкт. Під наслідуванням розуміється відтворення реципієнтом рухів, дій, звичок комуніканта. Наслідування може бути довільним і мимовільним (несвідомим). Довільне наслідування (імітація) використовується в шкільному навчанні, оволодінні технологіями, майстерністю. Мимовільне наслідування — головний метод первинної соціалізації дітей дошкільного віку.

У суспільному житті за допомогою наслідування відбувається поширення модних новацій, популярних ідей і віянь. Разом з тим, завдяки наслідуванню, з покоління в покоління передаються традиції, звичаї, стереотипи поведінки. Недарма в «Повчанні Мерикара», пам'ятці єгипетської писемності XXII-XXIII ст. до н.е. сказано: «Наслідуй батьків своїх і предків своїх». Можна сказати, що наслідування — один із способів існування живої соціальної пам'яті.

Е. Фромм серед специфічно людських соціально-культурних потреб відзначав прагнення до уподібнення, пошуку об'єкта поклоніння, ототожненню себе з кимсь більш сильним, розумним, красивим. У дитинстві діти уподібнюють себе батькам, у дорослому стані — літературним героям, спортсменам, артистам, воїнам. Цю потребу можна назвати ідолопоклонством.

Не слід думати, що наслідування не відповідає елементарній схемі комунікаційної дії, тому що не виявляється явного значеннєвого повідомлення, адресованого реципієнту. Насправді таке повідомлення, що володіє привабливістю для реципієнта, завжди є. Реципієнт цілеспрямовано вибирає комуніканта й використовує його як джерело змістів, що він хотів би засвоїти. Комунікант при цьому найчастіше не усвідомлює своєї участі в комунікаційній дії. Наслідування — це таке об'єкт-суб'єктне відношення, де активну роль відіграє реципієнт, а комунікант — пасивний об'єкт для наслідування.

2. Діалог — форма комунікаційної взаємодії, освоєна людьми в процесі антропогенезу при формуванні людської мови і мовлення. Учасники діалогу ставляться один до одного як до рівноправних суб'єктів, що володіють визначеними змістами. Між ними складаються суб'єкт — суб'єктні стосунки, а взаємодія їх носить творчий характер: досягається соціально-психологічна спільність партнерів, що позначається словом «МИ».

Діалогова комунікація становить послідовність висловлень учасників, що змінюють один одного в ролі комуніканта і реципієнта. Висловлення — це не слово, не пропозиція, не абзац, а одиниця змісту, що дає можливість відповісти на нього. Учасники діалогу спільно створюють драматургічний Текст, що володіє відносною значеннєвою завершенністю. Відносність завершення діалогу визначається тим, що реакція на те чи інше висловлення може проявитися в поведінці реципієнта протягом тривалого часу. Література, театр, лекція саме розраховані на відповідь уповільненої дії. Незавершений діалог, за словами А. Соколова, переростає в комунікаційний дискурс, що охоплює безліч суб'єктів і продовжується нескінченно. Коротше кажучи, дискурс — це мультисуб’єктний нескінченний діалог.

3. Керування — така комунікаційна дія, коли комунікант розглядає реципієнта як засіб досягнення своєї мети, як об'єкт керування. У цьому випадку між комунікантом і реципієнтом установлюються суб'єкт-об'єктні відносини. Керування відрізняється від діалогу тим, що суб'єкт має право монологу, а реципієнт не може дискутувати з комунікантом, він може тільки повідомляти про свою реакцію по каналі зворотного зв'язку (як це проявляється в журналістиці?)

Управлінський монолог може бути: у формі наказу (комунікант має владні повноваження, визнані реципієнтом); у формі навіювання(сугестії), коли використовується примусова сила слова за рахунок багаторазового повторення того самого монологу (реклама, пропаганда, проповідь – маніпулювання свідомістю); у формі переконання, зверненого не до підсвідомих мотивів, як при навіюванні, адо розуму і здорового глузду за допомогою логічно вибудованої аргументації.

Особливою формою управлінської комунікаційної дії є зараження, що стихійно виникає в масах людей. Зараження характеризується емоційним насиченням і агресивністю. Його джерелами можуть бути ритуальні танці, музичні ритми, релігійний екстаз, спортивний азарт, ораторська майстерність. Очевидно, як і у випадку навіювання, при зараженні велику роль грають несвідомі спонукання.

Діалог близький до поведінки за схемою «стимул-реакція», він не вимагає такого рівня програмування й організації, як монологічний виступ. Тому саме діалог вважається первісною формою мови, що виникла ще в пітекантропів (1500—200 тис. років тому), а монологічна мова — більш пізнім комунікаційним досягненням, що вимагає більш високої культури мови і деяких ораторських навичок.

Варто звернути увагу на те, що форми комунікаційних дій можуть включати різний зміст, і разом з тим, той самий зміст може передаватися в двох чи навіть у трьох формах, наприклад, навчати чому-небудь можна шляхом показу (наслідування), шляхом інструктування (керування) чи шляхом діалогічного пояснення.

Неможливо визначити чіткі межі між різними комунікаційними формами. Наслідування, діалог, керування можуть зливатися один з одним, доповнювати один одного. Так, діалог може стати методом керування. Наприклад, діалог «сократа» побудований так, щоб змусити опонента визнати правоту вчителя, адже діалог між учителем і учнем — звичайна форма педагогічного впливу. Узагалі, будь-який змістовний діалог (беззмістовна балаканина не береться до уваги) має за мету зробити якийсь управлінський вплив на свідомість співрозмовників. Наслідування — це діалог, що вироджується, його імітація, коли комунікант байдужий стосовно реципієнта (ігнорує його або навіть не здогадується про його існування), а реципієнт веде уявний діалог з комунікантом.

* * *

Отже, комунікаційні дії – цє елементарні акти, можна сказати, “атоми” комунікаційної діяльності, але використовуються вони й у некомунікаційній діяльності (пізнання, праця). Практично у всіх видах комунікаційної діяльності виявляються форми, розглянуті нами, але переважає одна з форм. Це дозволяє комунікаційну діяльність на різних її рівнях представити у вигляді діалогічної, управлінської, наслідувальної, тобто ототожнити форми комунікаційної діяльності і форми елементарних комунікаційних актів.