Студопедия

Главная страница Случайная страница

КАТЕГОРИИ:

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






Договір як правочин та як правовідносини.




Загальновживаних значень терміна "договір" три: договір як правочин, договір як зобов'язання й договір як документ. Звідси випливає, що термін "договір" застосовується для позначення хоча й схожих, але разом з тим різних понять.

Договір як правочин являє собою різновид юридичного факту, дії, в основі якого лежить погоджена воля двох і більш сторін, спрямована на виникнення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків (частини 1 і 4 ст. 202 ЦК України). Як такий договір є підставою виникнення цивільних правовідносин (ч. 1 та п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України), тобто він є його першоосновою. Одночасно договір розуміється і як самі правовідносини, як зобов'язання.

Договір як зобов'язальні правовідносини - це юридичний зв'язок, установлюваний між двома або більше суб'єктами, що породжує їхні суб'єктивні права й обов'язки відносно один до одного. Тісний зв'язок між цими двома іпостасями договору не нівелює відмінностей між ними, адже ясно, що договір як дія осіб і як сукупність прав і обов'язків, що існують у них, відрізняються.

Договір як документ являє собою форму договору-правочину, як правило, письмову, але не обов'язково, тому що все частіше договори укладають в електронній формі, іменованій іноді бездокументарною, хоча вірніше її йменувати безпаперовою.

Договір-правочин піддається регулюванню правочинів (глава 16 ЦК України) і тому на нього поширюються норми, зокрема, про умови дійсності правочинів, їхню форму, державну реєстрацію, недійсність та ін. Договір як правочин є тим джерелом, з якого народжуються договір-правовідносини, нібито "запускаючи" їх, у зв'язку з чим регулювання договору як правочину й договору як правовідносин відокремлені. Відповідно норми про правочини не можуть застосовуватися до норм про зобов'язання (договірні правовідносини), а випадки подібного сполучення регулювання, що трапляються в законодавстві, слід визнати помилковими. Наприклад, у § 2 глави 17 ЦК України регулюються правові наслідки недодержання сторонами вимог закону при вчинення правочинів, що призводить до їхньої недійсності. А у статтях 207, 208 ГК України мова йде про недійсність зобов'язання (а не правочину).

У переважній більшості випадків договір-правочин є підставою виникнення зобов'язальних правовідносин (найм, комісія, зберігання та ін.). Втім зобов'язання часто модифікуються в інші відносини, як, наприклад, при купівлі-продажу, метою якої є виникнення в остаточному підсумку відносин власності.

Сфера договору ширше зобов'язальних відносин, тому що на його підставі можуть виникати й виключні права на об'єкти права інтелектуальної власності (статті 427,430, 1113 ЦК), і корпоративні права (шляхом купівлі-продажу акцій або часток у статутному (складовому) капіталі господарського товариства). Однак буває так, що договір породжує не тільки договірне зобов'язання, а й недоговірне - по відшкодуванню шкоди або у зв'язку з безпідставним збагаченням, якщо мова йде про порушення умов дійсності правочинів.



Найтісніший зв'язок договору-правочину й договору-зобов'язання проявляється в тому, що за домовленістю між собою (правочином) сторони визначають для себе свої права й обов'язки (зобов'язання). Тим самим договір демонструє свою регулюючу функцію тією мірою, як вона визначена у ст. 6 ЦК України, адже сторони договору можуть, керуючись нормами ЦК, що мають, як правило, диспозитивний характер, різним чином установити для себе права й обов'язки, їх коло й відповідальність за порушення.

Договір являє собою, по-перше, домовленість сторін, у чому проявляється його поняття як правочину; по-друге, цей правочин має певну мету, оскільки він спрямований на виникнення в його сторін прав і обов'язків; по-третє, ці права й обов'язки мають цивільно-правову природу.

Звідси випливає, що:

(а) не всякий правочин є цивільно-правовим договором;

(б) можливе породження правочином таких суспільних відносин, які правом не регулюється взагалі (наприклад, "джентльменська угода");

(в) не всяка погоджена дія сторін є договором, тому що коли такі дії суперечать закону, вони є правопорушеннями як недійсні правочини;

(г) цільовий характер дій сторін договору як правочину дозволяє відмежувати його від інших дій, іменованих юридичними вчинками (наприклад, внаслідок створення творчих здобутків).

 


mylektsii.ru - Мои Лекции - 2015-2018 год. (0.007 сек.)Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав Пожаловаться на материал