Конкретнонаукова методологія

Конкретнонаукова методологія – це сукупність методів певної науки, які є базою для розв'язання конкретної дослідницької проблеми; це наукові концепції, на які спирається дослідник.

Рівень конкретнонаукової методології потребує звернення до загальновизнаних концепцій провідних вчених у певній галузі науки. Пошуки методологічних основ дослідження здійснюються за такими напрямами:

· вивчення наукових праць відомих вчених, які застосовували загальнонаукову методологію для вивчення конкретної галузі науки;

· аналіз наукових праць провідних вчених, які одночасно із загальними проблемами своєї галузі досліджували питання даної галузі;

· узагальнення ідей науковців, які безпосередньо вивчали дану проблему;

· проведення досліджень специфічних підходів для вирішення цієї проблеми професіоналами-практиками, які не лише розробили, а й реалізували на практиці свої ідеї;

· аналіз концепцій у даній сфері наукової і практичної діяльності вітчизняних учених і практиків;

· вивчення праць зарубіжних учених і практиків.Отже, виходячи з методологічних основ наукового дослідження, сформулювати передбачувану провідну наукову ідею, сутність явища, суперечності, що виникають у процесі чи явищі, тобто сформулювати концепцію дослідження.

Отже, виходячи з методологічних основ наукового дослідження, необхідно чітко відповісти на запитання про передбачувану наукову ідею, сутність явища (сформулювавши об'єкт, предмет дослідження), суперечності, що виникають у процесі чи явищі, стадії (або тенденції) розвитку. Це і становить наукову концепцію дослідження.

Концепція – система поглядів на певний предмет або явище стосовно його побудови, функціонування, що сприяє його розумінню, тлумаченню, вивченню головних ідей. Отже, концепція є єдиним визначальним задумом, головною ідеєю наукового дослідження.

МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ СИСТЕМНОГО ПІДХОДУ

Система – множина взаємопов'язаних елементів, відокремлена від середовища і взаємодіюча з ним як ціле.

Елементом системи називають найпростішу складову частину системи, яку умовно розглядають як неподільну.

Підсистемою називають складову частину системи, у якій можна виокремити інші складові. У сукупності елементи й підсистеми називають компонентами системи. Поділ системи на окремі елементи й підсистеми є неоднозначним та залежить від мети і завдань дослідження.

Зв'язком називають співвідношення між компонентами системи, засновані на взаємозалежності та взаємозумовленості. Зв'язок можна охарактеризувати за напрямом (спрямований, неспрямований), силою (сильний слабкий), характером (підпорядкування, породження, рівноправні).

Функція – робота елемента в системі. Метою системи називають її бажаний майбутній стан. Суб'єктивна ціль – це суб'єктивний погляд дослідника на бажаний майбутній стан системи. Об'єктивна ціль – це майбутній реальний стан системи, тобто стан, до якого буде переходити система при заданих зовнішніх умовах і керівних впливах.

Структурою системи називають сукупність необхідних і достатніх для досягнення цілей відносин (зв'язків) між її компонентами.

Стан системи (процес) – це сукупність значень її параметрів у певний момент часу. Якщо система здатна переходити з одного стану в інший, то кажуть, що вона має певну поведінку.

Рівновага – це здатність системи за відсутності зовнішніх впливів, що збурюють, зберігати свою поведінку як завгодно довго. Під стійкістю стану розуміють ситуацію, коли малим змінам зовнішніх впливів відповідають малі зміни вихідних параметрів системи. Поняття розвитку системи характеризує зміну стану системи у часі. Розрізняють еволюційний та революційний розвиток.

Адаптацією називають процеси пристосування системи до зовнішнього середовища, внаслідок яких підвищується ефективність її функціонування.