Вправа 6

Інструкція: «Уважно придивіться до розданих фотокарток, на яких зображені люди, психоемоційні стани яких можна віднести до простих емоцій (останні мають бути чітко вираженими мімічними чи пантомі­мічними засобами). З цією метою можна використати, наприклад, мате­ріали, представлені в роботі: Гамезо М.М., Домашенко И.А. Атлас по психологии. — М., 1986. — С. 205-211, 238-239.

Дайте характеристику психоемоційного стану людини, фотокартку якої ви вивчали».

Далі вправа ускладнюється. Слухачам демонструється серія фото­карток із зображенням людей різного віку й статі, в різних психоемо­ційних станах. Час спостереження поступово скорочується. Правиль­ність та глибина зроблених слухачами висновків перевіряються. Випадки, які спричинили труднощі в пізнанні, розглядають повторно й обговорюють колективно.

Вправа 7

Використовуються ті ж самі фотокартки, що і в попередній вправі, однак завдання дещо ускладнюється. Учасникам пропонується визна­чити, що за події спричинили (або могли викликати) той чи інший психоемоційний стан та за яких умов могли виникнути відповідні емоції.

Вправа 8

Учасникам роздають фотокартки із зображенням людей, чиї психо­емоційні стани виражені не так явно й чітко, як у попередніх випадках, або ж емоції, які вони переживають, складніші. Час виконання вправ не обмежується, щоб була змога добре проаналізувати побачене.

Завдання 1. Максимально повно та точно охарактеризуйте всі від­тінки емоційного стану зображеної людини, спробуйте відтворити ха­рактер і хід думок, а також протікання почуттів.

Завдання 2. Визначте, чим би могла займатися ця людина в той момент, коли її фотографували, які події передували цьому моменту, якими б могли бути її дії в наступну мить, тощо.

Вправа 9

Виконавці вправи розподіляються парами і стають обличчям один до одного. Один із них робить повільні рухи руками, головою, всім ті­лом. Завдання другого — намагатися стати «дзеркальним» відображен­ням свого напарника. Складність рухів і темп їх виконання пари доби­рають самостійно. Через деякий час виконавці міняються ролями.

Вправу можна ускладнити, не визначивши, хто з виконавців є «ори­гіналом», а хто — «дзеркалом». Необхідність гнучко реагувати на пар­тнера, підігравати йому є хорошим засобом розвитку вміння підтриму­вати психологічний контакт з іншим.

Виконання вправи та її аналіз дає змогу усвідомити:

• робота «дзеркала» буде ефективною лише тоді, коли відобража­
ються не лише рухи рук, голови, тіла, а й міміка, зосередженість, інші
особливості психоемоційного стану партнера;

• між виконавцями вправи досить швидко виникають дуже специ­
фічні взаємини, в основі яких лежить спроможність «дзеркала» перей­нятися психоемоційним станом партнера.

• Вправа 10

Виконавців вправи розподіляють на пари. За командою ведучого один із них зображає «замороженого» (нерухоме тіло, закам'яніле об­личчя, порожній погляд та ін.). Завдання партнера полягає в тому, щоб протягом однієї хвилини вивести його з цього стану, «розморозити». Можна користуватися жестами, мімікою, пантомімікою, однак у жод­ному випадку — словами або дотиками.

Критерії ефективності виконання вправи встановлюють самі учас­ники. По. завершенні вправи партнери міняються ролями.

Вправа 11

Вправа виконується в парах. Ведучий пропонує кожному вибрати собі в пару того члена групи, якого він знає менше за інших.

Завдання 1. Протягом чотирьох хвилин мовчки дивимося один на одного.

Завдання 2. Кожному з вас дається 4 хвилини, протягом яких ви маєте розповісти своєму співрозмовникові, кого ви бачите перед собою. Розповідь треба починати словами: «я бачу перед собою...» і далі слід говорити лише про зовнішній вигляд, не включаючи в розповідь оцін­них понять та слів, що містять інформацію про особистісні особливості людини, наприклад: добрі очі, розумний погляд тощо. Спочатку хтось говорить 4 хвилини, інший слухає, потім навпаки. Я скажу вам, коли потрібно буде помінятися ролями

Завдання 3. Кожному з вас дається 5 хвилин для того, щоб розповіс­ти своєму співрозмовникові, яким він (ваш співрозмовник) був, на ваш погляд, коли йому було 5 років. При цьому можна говорити не тільки про зовнішній вигляд, а й про особливості поведінки, характеру тощо.

Після того як перша п'ятихвилинка завершиться, тренер пропонує тому учасникові, що слухав розповідь про себе, протягом хвилини ви­словити оповідачеві, що в його розповіді було найбільш точним і що в його житті було зовсім не так.

Далі 5 хвилин для розповіді дається іншому учаснику пари, а слухач наприкінці розповіді одержує хвилину для зворотного зв'язку.

Завдання 4. Кожному з вас дається 5 хвилин для того, щоб розпо­вісти своєму партнерові, яка, на ваш погляд, він людина. Ви можете го­ворити все, що відповідає на питання: «Якою людиною є мій співроз­мовник?».

Після виконання всіх чотирьох завдань учасники сідають у коло, і кожному дається хвилина, протягом якої слід представити свого партне­ра групі як людину, з якою всім доведеться разом провести певний час.

Ця вправа дає різні можливості для обговорення. Можна поставити запитання: «Що ви відчували, коли слухали розповідь про себе?», «Ви­конання якого із завдань викликало у вас найбільші труднощі?», «Які враження виникли у вас у перебігу виконання вправи?» тощо.

У результаті проведення цієї вправи поліпшується атмосфера в групі, істотно спрощується дистанція між учасниками. У той же час рефлексія досвіду, набутого упродовж виконання завдань, дозволяє обговорити:

1) значення контакту очей у процесі спілкування;

2) труднощі, з якими зустрічаються учасники, описуючи іншу лю­дину, не даючи їй оцінок та не характеризуючи її особистісні особли­вості;

3) прагнення перенести свій досвід на іншу людину, приписати їй те, що властиво насамперед нам самим, та ін.