Маніпулятивна та актуалізаторські моделі спілкування

Існує ряд конфліктів, які можуть сприяти успішному спілку­ванню, тому конфлікти ще можна поділити на дві великі групи: маніпулятивні та актуалізаторські.

При маніпулятивному конфлікті в учасників виникають пе­рекручені уявлення про свої і чужі цілі, дії, мотиви та позиції. У ситуації маніпулятивного конфлікту можуть бути такі пере­кручені сприйняття (Є. Мелібруда, 1986):

1. «Ілюзія власної шляхетності» – уявлення про те, що істина та справедливість цілком на нашому боці, а моральні норми по­рушує лише інша сторона.

2. «Пошук порошинки в оці іншого» – перебільшене уявлення про похибки іншого і неусвідомлення недоліків у себе.

3. «Подвійна етика» – при здійсненні і навіть при усвідом­ленні однакових взаємодій власні дії сприймаються як припусти­мі, а дії опонента – як недозволені та нечесні.

4. «Все ясно» – небажання вислухати іншого, упереджене спрощення ситуації на користь собі. Людина переконана в тому, що саме вона має повне і правильне уявлення про конфлікт.

Ці помилки загострюють конфлікт і перешкоджають конст­руктивному виходу з нього.

При актуалізаторському конфлікті його учасники сприйма­ють ситуацію більш адекватно, без рожевих окулярів з погляду на себе і без чорних – на опонента. Вони усвідомлюють непов­ноту свого бачення конфлікту і готові вислухати іншу сторону. З однакових позицій підходять щодо власних і чужих дій, не обі­ляють себе, не очорняють суперника, шукають можливості дізна­тися про думку і сприйняття іншого та побачити те, що в їх влас­ній поведінці було не дуже гарним. Вони відкриті для чесного конструктивного обговорення.

Маніпулятори схильні свої негативні дії виправдовувати зов­нішнім локусом оцінки, а подібні дії опонента – внутрішнім. Актуалізатори, оцінюючи більш об'єктивно і себе, і інших, мо­жуть вживати обидва локуси контролю в однаковій мірі до обох учасників конфлікту, намагаючись наблизитись до об'єктивного відображення ситуації.

Друга важлива відмінність між двома типами конфлікту – го­товність взяти відповідальність на себе, а не перекладати її на іншого. Маніпулятори схильні звинувачувати партнера, обража­тися на нього, підкреслюючи свою начебто непричетність, невинність, знімаючи з себе всіляку відповідальність. Для них ви­знати свою поведінку неправильною – значить програти, вияви­тися неозброєним перед небезпечним ворогом. Актуалізатори уникають засуджувати інших, вони не ображаються, якщо щось відбувається, на їх погляд, «не так», а шукають шляхи для випра­влення становища, беручи на себе всю міру відповідальності за наслідки. Тобто з двох сакраментальних питань вони надають перевагу питанню «Що робити?», а не «Хто винуватий?». Це ро­бить їх справжніми господарями ситуації і в кінцевому рахун­ку – всього життя.

Маніпулятивні конфлікти не будуть розв'язані доти, доки учасники засліплені взаємними ілюзіями, доки в них відсутнє об'єктивне сприйняття ситуації і, головне, бажання рухатися назустріч один одному. Щоб конфлікт міг вирішитися, слід зробити його актуалізаторським, шукаючи шляхи взаєморозу­міння.

Існують позиції і взаємовідносини між людьми на дві катего­рії: «Я-Ти» і «Я-Воно». Якщо відносини «Я-Ти» існують у кож­ного учасника спілкування, то вони свідомо чи несвідомо, пере­дають один одному приблизно такі повідомлення: «Я – осо­бистість, і ти – особистість. Я – важлива людина, і ти – важлива людина. У мене є почуття, і у тебе є почуття. Я хочу, щоб мене вислухали, і ти заслуговуєш на те, щоб бути вислуханим. Я хочу, щоб мене розуміли, і ти хочеш, щоб розуміли тебе». Відносини категорії «Я-Воно» зовсім інші і виражають діаметра­льно протилежну позицію: «Я – особистість, а ти – об'єкт. Я – важлива людина, а ти неважлива. Мене слід вислухати, а на те, що ти говориш, можна не звертати уваги. Мої почуття цінні, а твої почуття нічого не варті».

Спілкування в системі «Я-Ти» можна назвати суб'єкт-суб'єктним або актуалізаторським, воно передбачає рівноправ­ність сторін. Таке спілкування є двобічне, тому що в ньому вини­кає справжній діалог. Діалог – це розмова між двома або кіль­кома особами, які прагнуть зрозуміти один одного. Вони цінують один одного, вражають партнера особистістю, вартою поваги. Якщо у одного або в обох учасників спілкування спосіб мислен­ня, котрий спонукає діяти за схемою «Я-Воно», то таку модель можна назвати суб'єкт-об'єктною або маніпулятивною, адже до партнера ставляться, як до речі, яку можна використати, і він як особистість не має жодного значення. Діалог заміняється моно­логами, тому таке спілкування можна назвати однобічним, воно нагадує розмову двох глухих.

Чому людина вдається до маніпуляцій? Які причини маніпу­ляцій? Е. Шостром вказує на п'ять таких причин.

Перша причина – це недовіра. Людина не довіряє собі, вва­жає себе залежною від інших. Але іншим також не довіряє. Тому стає на слизький шлях маніпуляцій, щоб інші завжди були у неї на прив'язі, під контролем, і за таких умов довіряє їм більше. Це схоже на поведінку одного з батьків у сім'ї, котрий ухиляється від виховання дітей, а натомість намагається вказувати іншому, як треба виховувати.

Друга причина (за Еріхом Фромом): нормальні стосунки між людьми – це любов. Любов передбачає сприйняття людини та­кою, якою вона є і повагу до її істинної суті.

Біблія закликає людей любити свого ближнього як самих себе. Але пересічна особистість не розуміє цієї заповіді, тому що не має уявлення про те, що значить любити. Більшість людей не люблять самих себе, тому не можуть любити ближнього. Вони помилково вважають, що чим досконаліші вони будуть, тим біль­ше їх будуть любити; чим більше вони зможуть дати, тим більше отримають. Але справжня любов безкорисна і безумовна. Вона не залежить від вигоди і приймає людину без будь-яких умов. Навіть чим більша готовність особистості зізнатися в людських недоліках, тим більша вірогідність того, що її будуть любити. А хто не хоче або не може визнавати свої слабкості, той відчайду­шне прагне повної влади над іншою людиною. Ця влада приму­шує партнера робити те, чого хоче маніпулятор, думати, як він хоче, почувати те, що він хоче.

Третю причину маніпуляції пропонують екзистенціалісти: всюди нас оточують ризик і невизначеність. Щохвилини з лю­диною може трапитися будь-що, тому людина почувається без­помічною, незахищеною. З гіркотою усвідомлюючи непередбачуваність життя, маніпулятор впадає у відчай чи інерцію, у маніпулятора з'являється тенденція уникнути ризику, прагнення до більшої визначеності і гарантованості. Тоді він перетворює себе на об'єкт і інших сприймає як об'єкти, як речі.

Четверта причина відображена у роботах Джея Хейлі, Еріка Бе­рна. Д. Хейлі під час тривалої роботи з шизофрениками помітив, що вони найбільше боялися тісних особистісних контактів. Е. Берн вважає, що людина починає грати в ігри і уникати бути собою, щоб краще керувати своїми емоціями і уникати близькості.

П'яту причину висуває Альберт Блліс. Він відзначає, що про­тягом життя людина засвоює ряд аксіом або ірраціональних пе­реконань. Одна з таких аксіом: нам необхідно одержати схвалення всіх і кожного. Людина прагне подобатися іншим, справляти на них приємне враження і для цього вживає маніпуляції.

Під маніпуляцією Е. Шостром розуміє не одну гру, а цілу сис­тему ігор, і ще більше— стиль життя, псевдофілософію життя, спрямовану на те, щоб експлуатувати і контролювати себе та ін­ших.

Людину, протилежну маніпулятору, А. Маслоу назвав самоактуалізованою особистістю, яка живе повним життям. І це не ве­зіння чи випадок, а уміння використовувати свій внутрішній по­тенціал. Е. Шостром таких людей називала актуалізаторами.

Які риси відрізняють маніпулятора від актуалізатора? Стиль життя маніпулятора ґрунтується на брехні, песимізмі, кон­тролі і цинізмі. Кити, на яких стоїть актуалізатор, – чесність, оп­тимізм, свобода і довіра. Ґрунтуючись на працях гуманістичних психологів (К. Роджерс, 1961; В. Сатір, 1992), можна додати ще одну відмітну особливість у маніпулятора і актуалізатора.