ПЕРЕДМОВА. Міністерством освіти і науки України як підручник для студентів вищих навчальних закладів

М. М. Філоненко

ПСИХОЛОГІЯ СПІЛКУВАННЯ

Підручник

Затверджено

Міністерством освіти і науки України як підручник для студентів вищих навчальних закладів

Київ

«Центр учбової літератури» 2008

ББК 88.5я73

Ф48 УДК 316.6 (075.8)

Гриф надано

Міністерством освіти і науки України (Лист № 1.4/18-Г-868від 16.04.2008 р.)

Рецензенти:

Чепелева Н. В. — доктор психологічних наук, професор; Павелків Р. В. — доктор психологічних наук, професор; Шевців 3. М. — кандидат педагогічних наук, доцент.

Філоненко М. М.

Ф 48 Психологія спілкування. Підручник. — К.: Центр учбової літератури, 2008. - 224 с.

І5ВИ 978-966-364-740-1

У підручнику охоплено широке коло психологічних проблем спілкування. Висвітлюються теоретичні та методологічні аспекти процесу спілкування, шляхи його оптимізації. Особливу увагу приділено специфіці міжособистісного спілкування в професіях типу «людина-людина», а саме — звертається особлива увага на психологічні аспекти спілкування в медичній та педагогічній галузях суспільного життя. Підібрано й адаптовано комплекс психотехнічних вправ, що дають можливість певною мірою ефективно спілкуватися, запобігати конфліктам, оптимізувати діяльність. Містяться психологічні вправи і запитання, комплекс психодіагностичного інструментарію, короткий термінологічний словник.

Підручник адресований студентам гуманітарного та медичного профілю. Ним можуть користуватися також усі, хто бажає отримати практично орієнтовані психологічні знання, вміння та навички діагностики, прогнозування, регуляції міжособистісних відносин у реалізації своєї професійної діяльності — вчителям, викладачам вищої школи, медсестрам, лікарям, менеджерам та ін.

ББК 66.01я73

І5ВК 978-966-364-740-1

© Філоненко М. М, 2008

© Центр учбової літератури, 2008

ЗМІСТ

Передмова............................................................. 5

Розділ 1. Спілкування як феномен психології....... 8

1.1. Теоретичні аспекти процесу спілкування....... 8

1.2.Розвиток спілкування в онтогенезі..................... 16

1.3.Спілкування як потреба...................................... 18

Розділ 2. Основні характеристики спілкування 21

2.1.Класифікація видів спілкування......................... 21

2.2.Класифікація функцій спілкування................. 23

2.3.Модель мовленнєвої комунікації.................... 25

2.4.Засоби спілкування............................................. 28

2.5.Основні форми спілкування............................ 42

2.6.Стратегії та тактики спілкування.................... 49

2.7.Основні стилі спілкування.................................. 49

2.8.Типи комунікабельності людей...................... 51

Розділ 3. Спілкування як обмін інформацією...... 54

3.1. Специфіка процесу обміну інформацією....... 54

3.2.Комунікативні бар'єри.................................... 57

3.3.Правила подачі зворотного зв'язку................... 61

3.4.Слухання та говоріння................................... 63

Розділ 4. Спілкування як взасмодія...................... 72

4.1.Інтерактивна сторона спілкування................ 72

4.2.Теорії міжособистісної взаємодії....................... 73

4.3.Різновиди міжособистісних контактів................ 77

4.4.Взаємодія як організація діяльності.............. 79

4.5.Психологічний вплив

Розділ 5. Спілкування як розуміння та сприйняття одне

одного...................................................................... 85

5.1.Характеристика соціальної перцепції............... 85

5.2.Візуальна психодіагностика.............................. 86

5.3.Ефекти соціальної перцепції.............................. 95

Розділ 6. Конфліктне спілкування.................... 100

6.1.Конфлікт: елементи, типи, динаміка конфлікту.... 100

6.2.Особливості поведінки у конфліктній ситуації.... 110

6.3.Маніпулятивна та актуалізаторські моделі спілку­вання 114

6.4.Технології виходу з конфлікту...................... 122

Розділ 7. Спілкування і манери поведінки лікаря 128

7.1. Психологічні аспекти спілкування лікаря

з пацієнтом............................................................ 128

7.2. Соціально-психологічний портрет особистості

лікаря...................................................................... 132

7.3.Особливості особистості пацієнта................... 137

7.4.Слово лікаря, відвертість із хворим............... 144

Розділ 8. Майстерність педагогічного спілкування 151

8.1.Особливості спілкування «викладач-студент».... 151

8.2.Педагог як актор.............................................. 156

8.3.Методи завоювання уваги.............................. 159

8.4.Формування комунікативної культури викладача 161

8.5.Стилі педагогічного спілкування................... 167

8.6.Структура особистісно-групового педагогічного спілкування 168

8.7.Психологічні особливості студентів.............. 169

8.8.Особливості міжособистісного спілкування педа­гога і студента 171

8.9.Моделі спілкування педагога та студентів.... 173

8.10.Учбові конфлікти

8.11.Правила педагогічного спілкування............ 179

Короткий термінологічний словник................ 181

Література............................................................ 188

Додатки................................................................ 192

Психотехнічні вправи для розвитку комунікабельності 192

Психологічні тести для самоконтролю................ 203

Психологічні вправи для самостійної роботи з курсу

«Психологія спілкування»

ПЕРЕДМОВА

На сьогодні актуальним питанням взаємостосунків між лю­дьми є питання комунікацій між ними. Психологія спілкування досліджує особливості взаємозв'язків людини з різними суб'єк­тами соціального середовища, допомагає їм глибше пізнати світ і водночас себе, своє оточення, ефективно взаємодіяти з ним. Процесу комунікації варто приділяти увагу всім людям, а особ­ливо тим, які відносять себе до професій типу «людина-людина»: психолога, лікаря, педагога, медичної сестри, керів­ника, актора та ін.

З першого по шостий розділ висвітлюються науково-методологічні проблеми психології спілкування. Розглядаються основні характеристики спілкування, аналізується спілкування як соціальна потреба людини, класифікуються основні функції спіл­кування, характеризується конфліктне спілкування та ін.

У сьомому розділі «Спілкування і манери поведінки лікаря» розглядаються питання комунікативної компетенції лікаря, вмін­ня встановлювати контакт з пацієнтом, вести бесіду, збирати ре­зультати анамнезу.

Висвітлюються проблеми здоров'я і нездоров'я людини, які все більше визначаються соціально-психологічними факторами, а це означає, що лікування багатьох хвороб неможливе без враху­вання соціальних за своєю природою відносин людини з навко­лишнім мікросередовищем. Це потребує від лікаря вміння буду­вати довірливі стосунки з пацієнтом (терапевтична взаємодія). Кожен пацієнт прагне зустріти в особі лікаря уважного слухача, старанного спостерігача, ефективного клініциста, а також люди­ну, яка володіє комунікативними вміннями.

Професійна підготовка лікаря має свої особливості.

1. Лікар загальної практики працює з усіма віковими категорі­ями пацієнтів, що потребує від нього додаткових знань з психо­логії спілкування;

2. Лікар загальної практики, обслуговуючи всіх членів сім'ї, мимоволі буває поінформований про внутрішньосімейні пробле­ми і повинен бути готовим дати кваліфіковану пораду щодо ви­рішення конфліктних ситуацій, соціальних проблем.

Останніми роками отримала широке визнання думка про вве­дення в програми навчання лікарів усіх рівнів соціально-психологічну підготовку, оскільки соціально-психологічна ком­петентність лікаря лежить в основі встановлення терапевтичного альянсу з пацієнтом, корелює з психологічним ефектом лікування і, таким чином, дозволяє:

по-перше, краще розрізняти і правильніше використовувати в тактиці лікаря вербальні та невербальні знаки пацієнтів;

по-друге, ефективніше діагностувати, оскільки ефективна діа­гностика залежить не тільки від установлення соматичних симп­томів хвороби, а й від уміння лікаря виявити причини, які можуть мати психологічну чи соціальну природу, що, в свою чергу, по­требує іншого лікування;

по-третє, добиватися згоди пацієнта з ходом лікування, тому що небажання піддаватися лікуванню – найсерйозніша пробле­ма в медицині;

по-четверте, надавати пацієнтам адекватну медичну інфор­мацію, яка допомагала б їм вести здоровий спосіб життя, підви­щуючи таким чином роль лікаря в зміцненні здоров'я і профілак­тиці хвороб;

по-п'яте, впливати на різні форми відображення хвороби (емоційну, інтелектуальну, мотиваційну) та активізувати компен­саторні механізми, підвищуючи психосоматичний потенціал осо­бистості пацієнта, допомогти йому відновити зв'язок зі світом, порушити стереотипи, спричинені хворобою, і створити зразки здорового реагування;

по-шосте, ефективніше діяти лікареві в найбільш «чуттєвих» аспектах взаємовідносин лікар-пацієнт, які часто трапляються на практиці (наприклад, необхідність повідомити пацієнтові, що він невиліковно хворий; сказати родичам пацієнта, що той незабаром має померти, тощо).

Бесіда з пацієнтом не повинна обмежуватися лише збиранням скарг і даних, анамнезу про розвиток захворювання – вона обов'язково повинна забезпечити дослідження проблеми пацієн­та. Він далеко не завжди звертається до лікаря в разі появи симп­томів захворювання чи нездужання. Лікар загальної практики по­винен розібратися, що є основним мотивом візиту до нього пацієнта, а в основі цього лежить вміння спілкуватися, тобто володіти не лише теоретичними аспектами спілкування, а й при­кладними, які необхідні в безпосередній практиці діяльності лі­каря.

У восьмому розділі «Майстерність педагогічного спілкуван­ня» піднімаються актуальні питання комунікативного процесу на рівні «викладач-студент».

Викладач є суб'єктом, який організує і управляє навчальним процесом. Особисті характеристики педагога, стиль його поведін­ки, спілкування, вміння будувати взаємостосунки зі студентами та колегами, вміння уникати конфліктів у спілкуванні, співпережива­ти, емпатувати, прогнозувати поведінку студентів, «читати їх як книгу», вміння переконувати, емоційно заражати та ін.

Серйозним кроком до системного відновлення вузівської осві­ти повинне стати посилення уваги до особистісного зростання викладачів вузу, щоб усі ключові педагогічні позиції у вузі за­йняли педагоги-гуманісти, природно, змістовні, яскраві особис­тості, що самореалізуються і саморозвиваються, здатні пред'я­вити студентам свою глибоку повагу до них, до культури, захопленням своєю професійною справою, а також бути цікави­ми вченими, що проводять актуальні дослідження, здатні бути прикладом для своїх вихованців, які зорієнтовані на глибинне гуманістичне спілкування, прояв емпатії по відношенню до них. Саме тому не тільки для науки, але насамперед для здійснення якісної освіти насамперед варто орієнтуватися на особистісну спрямованість, особисту зрілість педагога як важливу професійну підготовку до викладання у вищій школі, наявність у нього від­повідних комунікативних вмінь та навичок.