Методика військово-психологічного дослідження колективу.

У психологічній науці наприкінці 60 - років XX в. активно почала розвиватися одна з найбільш важливих її прикладних галузей - психологічна діагностика.

Загальне прикладне значення психодіагностики полягає в тому, що з'явилася можливість за допомогою психодіагностичних методів та прийомів визначати індивідуально-психологічні особливості особистості і соціально-психологічні явища в колективі та групі. Психодіагностика дозволяє встановити психологічну готовність воїнів до служби, до виконання окремих навчально-бойових задач і тим самим допомогти офіцеру-практику в роботі з особовим складом. За допомогою психодіагностичних методик можна встановити рівень особистого, інтелектуального, вольового розвитку воїнів на різноманітних етапах їхньої військової служби.

До всіх психодіагностичних методик висувається єдина система вимоги:

1.Забезпечення послідовної системи вимірів.

2.Надійність і стабільність результатів.

3.Науковість, обґрунтованість, переконливість.

4.Максимальна об'єктивність.

5.Сполучення методів і методик.

6.Практичність методів і методик (їх доступність, масовість, простота).

У літературних джерелах ряд психодіагностичних методик іноді іменуються просто тестами. Найбільш простий поділ тестів - на індивідуальні і групові. Поширення групових тестів розпочалося зі США, коли на початку 70-их років військова адміністрація була поставлена перед важкою задачею: як у короткий термін розподілити призовний контингент (біля 2 млн. чоловік) за родами військ і кого направити в школу підготовки офіцерів. З цією метою вперше були застосовані групові тести, за допомогою яких завдання було виконане повністю, а прогноз співпав більш ніж на 70-75%.

Для оцінки соціально-психологічних явищ у групі застосовують, як правило, ті ж самі психодіагностичні методи, що і для психодіагностики особистості, як-от: психологічний аналіз документів, психологічне спостереження, психологічний експеримент, тестування, анкетування, діагностична бесіда і т.д.

Проте, існує і цілий комплекс методів, що складають за своїм змістом спеціальні методики для оцінки психології колективу. Зокрема, мається на увазі дослідження рівня міжособистих відносин, суспільної думки, колективного настрою, психологічної згуртованості. Розглянемо коротко деякі з цих методик.

Спеціальні методики для оцінки психології військового колективу: дослідження суспільної думки

Суспільна думка - це така сукупність індивідуальних суджень членів колективу, у якій кожна думка в результаті взаємодії з іншими зазнає змін. Суспільна думка відображає наявність у групі (колективі) спільно­го розуміння важливих для неї речей та явищ. Загальна думка, що скла­лась у військовому колективі, виступає реальною і дієвою силою та ви­конує інформаційну, виховну й оціночну функції.

Суспільна думка у військовому колективі складається під впливом як об'єктивних, так і суб'єктивних факторів. Умовою цього процесу є взаємодія військовослужбовців між собою. Вона має висловлюватись у першу чергу в публічних виступах командирів, які мають задавати тон у формуванні громадської думки.

Поряд з офіційною у військовому колективі існує і неофіційна думка, котра, як правило, публічно не виголошується. Ця думка може не збіга­тися з офіційною і навіть суперечити їй. Найчастіше її формують недоста­тньо виховані військовослужбовці, окремі мікрогрупи негативного спря­мування. Вона не сприяє згуртуванню військового колективу, а, навпа­ки, є його дестабілізувальним фактором. Тому офіцерові слід знати дже­рела таких суджень, зміст і направленість неофіційної думки та цілеспря­мовано на неї впливати.

Формування суспільної думки — тривалий і складний процес. Вона не може бути компанійською. Після сформованності вона стає сильним засобом впливу на кожного члена колективу. Сила суспільної думки криється в соціальній природі особистості, оскільки людина тяжко сприймає осуд, висміювання, невизнання з боку суспільної думки кон­кретного вчинку, мотиву, які зачіпають самолюбство, репутацію. Тому кожен воїн не може бути нейтральним стосовно соціальних оцінок його поведінки. Саме вони примушують бійця прислухатися до думки това­ришів по службі, змінювати свою поведінку.

Суспільна думка як соціально-психологічний процес проходить в своєму розвитку та формування три основні етапи:

1-ий етап: поява суб'єктивних оцінок події;

2-ий етап: обмін суб'єктивними оцінками між членами групи;

3-ій етап: формування загальної думки (дифузної - різнобій в позиціях; поляризованої - декількох груп з різними позиціями; єдиної - однієї загальної позиції).

Суспільна думка може носити як позитивну, так і негативну спрямованість. Причинами негативної спрямованості суспільної думки можуть бути:

- відсутність авторитету у командира;

- помилкова спрямованість мікрогруп і неформальних лідерів, що складають ядро колективу;

- помилкове розуміння різноманітних явищ, подій більшістю членів військового колективу.

Аналіз суспільної думки проводиться за допомогою анкетування, бесід, опитувань, зборів і ін. методів. Але є і спеціальна методика для оцінки суспільної думки. Суть її полягає у необхідності виміру збігу-розбіжностей думок у колективі. Дана методика ґрунтується на наступному. При опитуванні респондентів (опитуваних) пропонується вибрати декілька суджень про людину або якусь подію. Число суджень відповідає характеристикам, що найчастіше зустрічаються при оцінці даної події. Потім підраховуються коефіцієнти збігу-розбіжностей індивідуальних думок за формулами:

Нр - Нмс Нр - Нмс

Кр = Кз = 1 -

Нмс (Нх – 1) Нмс (Нх – 1)

Де Кр - коефіцієнт розбіжностей індивідуальних думок;

Кз - коефіцієнт збігів індивідуальних думок;

Нр - число респондентів;

Нмс - число виборів модального судження, тобто судження, обраного більшістю;

Нх - число характеристик про предмет судження, тобто кількість суджень, що пропонувалися для вибору.

На підставі показників Кр і Кз можна говорити про ступінь єдності суспільної думки.

З усього сказаного вище випливає висновок, що ефективність виховної роботи в підрозділі, його СПК здебільшого залежить від того, наскіль­ки командир правильно використовує суспільну думку.

Умови управління суспільною думкою можна сформулювати, ви­ходячи з динаміки її розвитку. Перш за все командирові не можна втра­чати момент безпосереднього переживання події, але не можна й нав'я­зувати своєї оцінки воїнам, особливо лідерам, перш ніж вони самі поч­нуть обмінюватися власними. Щоб не пропустити такого моменту, офіцерові важливо знати про стан суспільної думки. Крім того, необхід­но забезпечити вільний обмін думками між членами підрозділу, інакше цейобмін відбуватиметься в закапелках, недосяжних командиру.

Командир має боротися з хибними критеріями оцінки подій і пе­ріодично інформувати особовий склад підрозділу про події, які його цікавлять.

Відкритий, своєчасний та об'єктивний розгляд проблем, що стосу­ються життєдіяльності військового колективу, сприяє формуванню здо­рової морально-психологічної атмосфери у підрозділі, кладе край нега­тивним тенденціям, усуває розбіжності й причини появи чуток та до­мислів. Щоб кожен член підрозділу почувався причетним до винесеної оцінки, бажано, щоб остаточна суспільна думка формувалася з макси­мальним залученням особового складу на зборах, нарадах. Однак такі заходи мають заздалегідь готуватися офіцерами з широким залученням різних посадових осіб, активу та неформальних лідерів. Формуванню позитивної суспільної думки сприяє якісне забезпечення особового скла­ду всіма видами постачання, а також регулярне підбиття підсумків бо­йової та гуманітарної підготовки, об'єктивний і різнобічний аналіз ста­ну військової дисципліни у підрозділі, гласність дисциплінарної прак­тики тощо.

Таким чином, за наявності у командира системи формування пози­тивної та попередження негативної суспільної думки, досить цілеспря­мованої та копіткої роботи з особовим складом підрозділу цією думкою можна керувати та спрямовувати на створення здорової морально-психологічної атмосфери у підрозділі.

Колективний настрій, властивості та види колективного настрою

Колективний настрій - це спільні переживання тих або інших подій, фактів, а також подібні емоційні стани, що опанували на деякий час усім колективом. Колективний настрій — складний загальний емоційний стан, сукуп­ність співпереживань, які значною мірою визначають спрямованість, орієнтацію, характер психічних виявів як окремих воїнів, так і підроз­ділу в цілому.

Як зазначалося у попередніх темах, за доброго настрою продуктивність праці в групі зрос­тає на 30% і більше, а за поганого — знижується на 45-50 відсотків. Тому це той резерв офіцера в його роботі з особовим складом, використову­ючи який він може досягти значних успіхів у бойовій підготовці. А в бойо­вій ситуації ця проблема набуває особливої актуальності, бо втрата підроз­ділом командування у критичний момент може призвести до паніки — ма­сового неконтрольованого страху.

Якщо настрій окремого воїна здебільшого залежить від його фізич­ного стану і самопочуття, то в настрої групи цей фактор відступає на задній план, поступаючись соціальному. Настрій групи, як масове явище, підпорядковується соціально-психологічним закономірностям. Колективний настрій залежить насамперед:

- від організації служби в підрозділі;

- від організації побуту військовиків;

- від організації дозвілля;

- від взаємин людей у колективі;

- від внутрішньої культури і вихованості членів колективу.

Особливістю групового настрою є його здатність швидко передава­тися від одного воїна іншому. Ця особливість пояснюється психічним механізмом наслідування та силою впливу на воїна і його настрій тієї духовної атмосфери, що виникла у підрозділі. Виникає вона здебіль­шого стихійно.

Офіцерові необхідно знати такі закономірності вияву колективних настроїв:

—переважна їх зумовленість соціальними факторами, мате­ріальними та духовними умовами життя воїнів;

—велика збудлива сила й особливий динамізм;

—змінність форми: від несвідомої до свідомої, від прихова­ної до відкритої;

—швидке переростання в дію;

— коливання й докорінна перебудова за незначний час, май­же миттєво.

Аналіз колективного настрою офіцер може провести методом спостереження за реакціями, висловленнями, емоційними проявами воїнів.

Для більш конкретної і більш наочної оцінки колективного настрою можна використовувати методику емоційно-символічних аналогій, в основі якої лежать специфічні зв'язки кольору, словесних символів з емоційним станом людини.

Спеціалісти вважають, що червоний колір означає дуже радісний настрій; жовтий – гарний, рівний настрій; зелений - спокійний, урівноважений; білий - невизначений, нейтральний; блакитний - незадовільний, злегка знижений; синій - пригнічений; фіолетовий - поганий, тривожний; чорний - дуже поганий настрій, повна депресія.

Яким же чином оцінити динаміку колективного настрою, використовуючи цей метод? Зробимо посилання на приклад одного із соціологічних досліджень.

Військовослужбовець-інтерв’юер 3 рази на день (вранці, вдень та ввечері) звертався до кожного зі своїх товаришів по службі з проханням охарактеризувати свій настрій, вказавши на відповідний колір картки. Дослідження продовжувалося протягом 26 днів. Було встановлено, що в більшості випадків денний і вечірній настрій визначався настроєм, сформованим у ранкові часи. Протягом тижня колективний настрій був переважно спокійним, урівноваженим, працездатним. На кольоровій матриці це зображено зелено-жовтим кольором. У суботні і вихідні дні колективний настрій підвищувався, ставав жовтогарячим, а у святкові дні переважав червоно-жовтогарячий колір.

Основними напрямами роботи командира щодо впливу на колективний настрій вважають:

— чітку організацію праці та служби підлеглих;

—суворий статутний порядок у підрозділі;

—піклування про побут підлеглих;

—своєчасний облік суспільної думки і викорінення у ній негативних тенденцій;

—підтримання статутних взаємин між воїнами, які ґрунтуються на загальнолюдських цінностях;

—боротьбу з грубістю та ліквідацію причин, що породжують конфлікти;

—своєчасне виявлення скарг підлеглих і задоволення їхніх запитів;

—особистий оптимізм командира, його бадьорість і впевненість, вміння не піддаватися негативним настроям тощо.