Загальні тенденції формування особистості. Криза 13-го року життя, її симптоми, шляхи подолання.

Підлітковий вік в культурному та історичному контексті.

Після II Світової війни технічний прогрес вимагав вищої кваліфікації, виникла необхідність збільшити навчання, а отже і довшого періоду економічної залежності від батьків. В психологічній літературі про підлітковий вік одним з перших заговорив Стенлі Холл (амер.п-г1844 – 1924).

12-21 рік перехід від дитинства до дорослості. Для періоду переходу від 11-21р.- завершується фізіологічне дозрівання організму вибудовується особиста і сексуальна тотожність, в 20 р. людина мала би знайти відповідь на питання Хто я, мої переконання, погляди?

Від 13 до 19р. американці знайшли поняття тінейджер. Це поняття не вживається в психологічній літературі (під цим поняттям мали на увазі важких підлітків.

Осн. новоутворення у підлітковий період – те яке визначає почуття дорослості.

Загальні тенденції формування особистості. Криза 13-го року життя, її симптоми, шляхи подолання.

Л.С. Виготський виокремив основне новоутворення в свідомості і з’ясував соціальну ситуацію розвитку, при цьому зробивши висновок, що головний зміст кризи перехідного періоду складає перебудова системи відносин між дитиною і середовищем. У вітчизняній психології вікова криза розглядається як цілісна зміна особистості дитини, яка регулярно виникає на межі стабільних періодів. Вона зумовлена виникненням основних психологічних новоутворень попереднього стабільного періоду, які приводять до руйнування однієї соціальної ситуації розвитку і виникнення іншої. (Л.С. Виготський).

Поведінкові критерії кризи: важковиховуваність, конфліктність, впертість, негативізм, тощо – є необхідними, в них виявляється єдність негативної і позитивної сторін вікової кризи.

Підліткова криза – це різка зміна всієї системи переживань підлітка, її структури і змісту. Закономірним явищем є протиставлення підлітка дорослим і активне завоювання нової позиції. Підліток нібито провокує заборони, щоб перевірити власні сили в подоланні цих заборон, розширити межі, які визначають його самостійність. Саме це зіткнення дає підлітку інформацію про себе, свої можливості, задовольняє потребу в самостверджені.

Криза підліткового віку проходить три фази:

- Негативну (перед критичну) – фазу руйнування старих звичок, стереотипів;

- Кульмінаційну – фазу загострення протиріч;

- пост критичну фазу формування нових структур, побудову нових стосунків.

Л.С. Виготський виокремив два варіанти перебігу вікових криз.

· криза незалежності, симптомами якої є впертість, негативізм, знецінення дорослих, протест-бунт, ревнощі до власності (вимога не заходити до кімнати, не чіпати нічого на столі); варіант самовизначення «Я вже не дитина»;

· криза залежності, симптоми якої протилежні: надмірна слухняність, залежність від старших, регрес до старих інтересів, форм поведінки; варіант самовизначення «Я дитина і хочу нею залишатися».

Для розвитку підлітка найбільш сприятливим є перший варіант, однак як правило в симптомах кризи існують обидві тенденції, одна з яких домінує. Для більшості підлітків у цей період характерним є нестійкість настрою, фізичного стану, самопочуття, суперечливість спонукань, вразливість, депресивні переживання.