Психологічні особливостi різновидів злочинних груп

Зазначені психологічні особливості, в тому числі й закономірності функціонування, стосуються злочинних груп загалом. Звичайно, в кожному конкретному випадку вони можуть набувати різних форм свого прояву та мати різний ступінь вираженості. Разом із тим, залежно від складу учасників та спрямованості злочинної діяльності, можна виділяти окремі різновиди злочинних груп, що матимуть свою специфіку.

1. Злочинні групи неповнолiтнiх i молодi.

Як свідчить статистика, понад 70% злочинів неповнолітні вчиняють у групі. Враховуючи неповноту статистичної iнформацiї (окремi учасники групових злочинів не притягаються до кримінальної вiдповiдальностi у зв’язку з недосягненням віку, малозначністю діяння або ж до них застосовуються інші міри покарання), можна стверджувати, що вчинення злочину підлітком-одинаком – швидше виняток, аніж правило. Але і в таких випадках завжди наявний вплив на неповнолітнього правопорушника найближчого соціального оточення, групи з антисоціальною спрямованiстю, до якої він належить чи належав раніше. Слід також відзначити, що участь у групі i співучасть у вчиненнi злочину для підлітків у значній кількості випадків не збігаються, тобто не виключена різниця соціальної ролі, виконуваної в неформальній групі та при вчиненні конкретного злочину.

Проведені дослідження свідчать, що злочинні групи неповнолiтнiх i молодi виникають, переважно, на основі неформальних груп або “груп дозвілля”. Це пов’язано з такими елементами підліткової психологiї, як підвищена схильнiсть до навіювання та наслідування, несталість емоційно-вольової сфери, орієнтованість на групу (конформізм), домінування потреби у спілкуванні з однолітками та переоцінка значимості їх схвалення, некритичність оцiнки своїх переваг i недоліків та ін.

Звичайно, криміногенну значимість мають не перераховані вікові особливостi самі по собі, а їх зміст та спрямованість. Соціальні властивості особистостi у пiдлiткiв ще тільки починають формуватися. Окрім вже зазначеної недостатньої самокритичності при оцінці своєї поведiнки, у них може бути навiть знижена здатнiсть до вибірковості свідомих дiй. Але особливу увагу слід приділити домінуючій у цьому віці схильності до групування. Саме в неформальній групі підлітки мають можливість виявити себе та самоствердитися як особистiсть.

За даними психологічних досліджень, учасникiв злочинних груп неповнолiтнiх та молодi первісно об’єднувало: сусідство по будинку – 30, 4%, проживання на одній вулиці – 24, 8%, спільне навчання та робота – 16%. Їх антисуспільна спрямованість зумовлювалася необхідністю задоволення потреби в спілкуванні при наявній вузькості, обмеженості інтересів (їх примітивізмі), невмінні організувати свій вільний час, що посилювалося комплексом об’єктивних причин та утрудненнями у нормативному проведенні часу. Повнокровне спілкування з однолітками в офіційному середовищі для пiдлiткiв, якi опинилися в психологічній ізоляції, змінюється дозвіллям асоціального змісту. Антисуспільна група стає референтною, завдяки чому негативний вплив її посилюється, а вікові особливостi набувають викривлених форм: підвищена емоцiйнiсть виявляється у нестриманості, потреба самоствердження – у брутальності, цинізмі тощо.

Неповнолітні учасники антисуспільних груп, як правило, не здатні проявити себе та утвердитися в групах, діяльність яких є соціально-корисною. Вони поступово втрачають зв’язки з колективами, до яких формально належать, перестають орієнтуватися на їх ставлення, не цінують їх думку. До 70% з них вчаться погано чи посередньо, 40% – порушують дисципліну, 37% – раніше вже вчиняли проступки та правопорушення; наявні також конфліктні стосунки у сім’ї та школі. Загострюються такі риси характеру, як жорстокість, агресивність, нахабство, підступність (до 45% обстежених), що серед законослухняних зустрічаються значно рідше. Це наочно свідчить про порушення процесу соціалізації та моральну деформацію i призводить до спроби самоствердження серед подібних собі, в тому числі – через вчинення правопорушень. Група, у свою чергу, впливає на своїх учасникiв, прищеплює їм антисуспільні погляди i установки, заохочує до злочинного способу життя – вiдбувається активний процес “перевиховання” (десоціалізація). Звичайно, не кожен важковиховуваний підліток вступає у конфлікт iз законом, але взаємозв’язок цих явищ очевидний.

На кожному етапі формування злочинної групи неповнолiтнiх і молоді можлива переорієнтація її на позитивний розвиток, але для цього необхідно створення відповідних сприятливих умов її функціонування в соціумі. Полишена напризволяще, “дозвільна” група з великою ймовірністю може стати криміногенною, вчиняючи спочатку малозначні протиправні дiї, спричинені бешкетуванням та пустощами, потім – правопорушення корисливого і корисливо-насильницького характеру, нарешті – злочини.

У процесi переростання антисуспiльної групи неповнолiтнiх і молоді у злочинну в ній відбуваються важливі змiни: зменшується кiлькiсть учасникiв та підвищується ступінь їх ідентифікації з групою (“ми” на відміну від “вони”); зростає питома вага осiб із негативними соціально-моральними характеристиками (схильні до вживання алкоголю та наркотиків, раніше засуджені тощо); склад групи стає бiльш різнорідним за соціальним складом (учні загальноосвітніх шкіл і вищих закладів освіти, малокваліфіковані робітники, непрацюючі); учасники все бiльше часу проводять у місцях із кримінальним забарвленням; методи керівництва групою змінюються з демократичних на авторитарні.

2. Злочинні групи ранiше засуджених.

Даний різновид груп характеризується, передусім, тим, що вони спеціально створюються для вчинення злочину чи тривалої в часі злочинної діяльності. Цей процес ініціюється лідером – авторитетною особою, який відразу визначає груповий статус кожного з учасників, норми і правила поведінки в групі та її злочинну “спеціалізацію” (об’єкти злочинних домагань та засоби досягнення злочинної мети), тобто створює чітку функціонально-психологічну структуру. Завдяки цьому злочинні групи, що складаються з раніше засуджених, з самого початку свого існування стають організованими, “минаючи” попередні етапи групової динаміки.

Оскільки учасники названих груп мають злочинний досвід, відповідно, вони знайомі (особисто чи з розповідей товаришів у місцях відбування покарання) з методами оперативно-розшукової та слідчої дiяльностi правоохоронних органів, що дозволяє створити достатньо ефективну систему маскування та конспірації злочинних діянь, утруднює їх викриття і притягнення до кримінальної вiдповiдальностi.

Злочинні групи ранiше засуджених нечисленні: за даними кримінологічних досліджень, 87, 6% із них складалися з 2-3 осiб. Їх учасники понад усе ставлять безпечність дiяльностi, тому обмежують число причетних i уникають проникнення в групу сторонніх осіб, не знайомих за попереднім вчиненням злочинів чи за спільним відбуванням покарання. Таке має місце лише в окремих випадках, при умови необхідності участі певного “фахівця” (водій, зварювальник, службовець пошти, лікар тощо), причому вони залучаються для здійснення окремої операції i володіють мінімально необхідним обсягом iнформацiї.

Стосунки мiж учасниками базуються, передусім, на спільній злочинній діяльності, а також на злодійських традиціях i звичаях; емоційна сфера спілкування є другорядною або ж зовсім відсутня. Разом із тим, культивуються афективно-імпульсивні форми індивідуальної поведiнки (зухвалість, цинізм щодо оточуючих, п’янство та гуляння, оргії), що є проявом спотвореного прагнення до самоствердження, уявної вищості, зневаги до іншої особи, а також глобального конфлікту з усією системою соціальних вiдносин. Виразно прослідковується ідентифікація (ототожнення) особистостi з групою, внаслiдок чого ще бiльше деформуються уявлення про загальнолюдські норми і цінності. В структурі особистісних властивостей та якостей діагностується неадекватна самооцінка, акцентуйовані та психопатоподiбнi риси характеру, висока тривожність, імпульсивність i демонстративність, емоційна нестійкість та iн.