Практичне заняття 4. Мотивація до роботи та задоволеність працею

План реалізації практичного заняття

1. Основі теорії мотивації
2. Мотивація до продуктивної діяльності форми та методи психологічного впливу
3. Фактори ефективної мотивації працівника
4. Умови мотивації та задоволеністю роботою

Питання до самостійної роботи

1. Теорії мотивації. Змістовні (диспозиційні) теорії. Теорія потреб А. Маслоу, ERG-теорія К. Адельфера. Двохфакторна мотиваційно-гігієнічна концепція Ф. Герцберга. Теорія трьох потреб Д. МакКлелланда, X-Y теорія Д. Макгрегора.
2. Процесуальні (когнітивні) теорії мотивації. Теорія очікувань В. Врума. Теорія очікування (Л.Портер, Е.Лоулер), Теорія цілей (Дж. Латем, Е.Локк). Теорія справедливості С. Адамса.
3. Задоволеність роботою: якість робочого життя. Вимірювання задоволеності роботою.
4. Задоволеність роботою і поведінка в організації. Мотивація, задоволеність роботою і оплата праці.
5. Ставлення до праці. Механізм мотивації персоналу.
6. Системи стимулювання працівників.
7. Основні системи методів поліпшення мотивації працівників і підвищення результативності їх праці: економічні методи, управління за цілями, збагачення праці, метод співучасті або залучення працівників.
8. Ефективність праці і трудова мотивація.

Література:

1. Джуэлл Л. Индустриально-организационная психология. СПб., 2001. – (Глава 6).

2. Занковский А.Н. Организационная психология. М., 2000.– (Глава 7).

3. Кирхлер Э., Родлер К. Мотивация в организациях. Психология труда и организационная психология. Т. 1. Харьков, 2003. – 144 с.

4. Шульц Д., Шульц С. Психология и работа. СПб.: Питер, 2003. – (Глава 8).

Додаткова література:

1. Мучински П. Психология, профессия, карьера. СПб., 2004. – С. 410-453.

2. Кокурина И.Г. Методика изучения трудовой мотивации: Учебно-методическое посо-бие. М., 1990. – 56 с.

3. Розанова В. А. Психология управления. Учебное пособие — М.: ЗАО " Бизнес-школа " Интел-Синтез". - 1999. – С. 77 – 113. (Глава 3).

Додаток 2

Модульний тестовий контроль з курсу «Психологія управління»

1. Управління – це:

а) функція біологічних, соціальних, технічних, організаційних

систем, яка забезпечує збереження їх структури, підтримує певний

режим діяльності;

б) здійснення керівницьких функцій щодо забезпечення функціо-

нування системи;

в) юридично виражені управляючі впливи окремих органів

державної влади, які вони мають право і зобов’язані здійснювати щодо

певних об’єктів управління або компонентів певних структур.

г) спосіб практичної реалізації управлінських функцій шляхом

організаційно-розпорядчого впливу суб’єкта управління на поведінку і

суспільну діяльність керованого об’єкта з метою досягнення

поставлених управлінських цілей.

2. Здатність чинити вплив на окремих осіб або групи з метою

досягнення цілей організації – це:

а) керівництво;

б) управління;

в) менеджмент;

г) лідерство.

3. Керівництво – це:

а) ефектне використання всіх керівних функцій;

б) ефектне використання всіх управлінських функцій;

в) можливість чинити вплив на багатьох осіб із метою отримання

доходу;

г) можливість чинити вплив на окремих осіб або групи, направляючи

їх зусилля на досягнення цілей організації.

4. Вплив – це:

а) поведінка особи;

б) стиль керівника;

в) така поведінка однієї особи, що змінює поведінку іншої особи;

г) ступінь залежності підлеглого від керівника.

5. Основні підходи до суті лідерства:

а) ситуаційний; синтетичний;

б) підхід із позиції особистих якостей; ПСИХОЛОГІЯ УПРАВЛІННЯ

в) підхід із позиції процесу; системний; підхід із позиції ситуації;

г) підхід із позиції поведінки.

6. Стиль керівництва – це:

а) незвична манера поведінки керівника стосовно підлеглих;

б) незвична манера поведінки підлеглих відносно керівника;

в) манера поведінки керівника з підлеглими;

г) звична манера поведінки керівника стосовно підлеглих, направлена

на вплив на них, для досягнення цілей організації.

7. Види стилю керівництва (3 відповіді):

а) демократичний, еталонний; автократичний;

б) демократичний; авторитарний, ліберальний;

в) лояльний; жорсткий; соціальний;

г) тоталітарний; ліберальний; авторитарний.

8. Керівник, який має достатній обсяг влади, щоб нав’язати

свою волю підлеглим, це:

а) автократ;

б) демократ;

в) комуніст;

г) ліберал;

д) соціал-демократ;

е) соціал-ліберал.

9. Керівник, який надає своїм підлеглим майже повну волю у

виборі завдань та контролю за своєю роботою – це:

а) автократ;

б) демократ;

в) менеджер;

г) ліберал;

д) соціал-демократ;

е) соціал-ліберал;

є) деспот.

10. Позитивні риси при автократизмі:

а) відданість роботі;

б) оперативно виконує завдання; формальне проведення нарад;

в) надмірна централізація влади;

г) особисте вирішення дрібних питань;

д) справедлива оцінка зусиль.

11. Позитивні риси демократичного керівника:

а) оперативно виконує завдання;

б) формальне проведення нарад;

в) централізація влади;

г) повага до підлеглих; турбота про них; справедлива оцінка зусиль

підлеглих; ініціатива;

д) відсутність ініціативи;

е) сприймання конфліктів як позитивного явища;

є) часте застосування адміністративних стягнень;

ж) свідоме обмеження контактів із підлеглими;

з) легко роздає нереальні обіцянки;

и) легкість впливу оточуючих;

і) максимальне обґрунтування рішень, які приймаються;

ї) нетерпимість до заперечень і думок підлеглих;

й) примушення працювати підлеглих у позаурочний час.

12. Конфліктна ситуація – це:

а) несвідома мимовільна схильність особистості до певного психо-

логічного стану;

б) сформована обстановка, поява умов, при яких можливе виник-

нення конфлікту;

в) протиріччя або незгода між двома конфліктуючими сторонами з

яких-небудь проблем;

г) неспівпадання поглядів на одну й ту ж проблему.

13. Відсутність згоди між двома або більше особами, коли

кожна з них намагається зробити так, щоб прийняти саме її

погляди або цілі, – це:

а) конфліктна ситуація;

б) конфлікт;

в) відгук;

г) декодування;

д) кодування;

е) лідерство.

14. Що таке інцидент – це:

а) практичні дії;

б) організаційні дії;

в) регулюючі дії;

г) інформаційні дії.

15. Основні типи конфліктів:

а) психологічний; соціальний; політичний;

б) внутрішньоособовий; міжособовий; міжгруповий; між особою і

групою державний;

в) міський; сільський, державний;

г) міждисциплінарний, міжнауковий.

16. Міжгруповий конфлікт – це:

а) конфлікт прямого характеру;

б) конфлікт непрямого характеру;

в) соціальний конфлікт;

г) розходження поглядів між групами.

17. Розходження поглядів людей із різними рисами характеру,

поглядами та цінностями – це:

а) внутрішньоособовий конфлікт;

б) міжособовий;

в) міжгруповий;

г) індивідуальний.

18. Причини управлінських конфліктів:

а) сімейні обставини; виробничі;

б) обмеженість ресурсів; обмеженість комунікацій;

в) взаємозалежність завдань, поставлених цілей;

г) розбіжності щодо цілей; відмінні комунікації.

19. Управлінське рішення – це:

а) рішення керівника про підвищення соціальних гарантій підлеглим;

б) майбутній стан об’єкта управління, який хоче досягти колектив

організації своєю працею;

в) соціальний акт, який організовує і спрямовує в певне русло

діяльність трудового колективу та виконує роль засобу, що сприяє

досягненню цілей, поставлених перед організацією;

г) миттєве рішення керівника.

20. Організаційне рішення – це:

а) вибір альтернатив, які обов’язково відбудуться і внесуть

найбільший вклад у досягнення загальної мети;

б) вибір найоптимальнішого варіанта, який забезпечить зростання

організації;

в) рішення, прийняте в організації, із метою отримання прибутку;

г) послідовне рішення.

21. Вибір альтернативи на основі досвіду – це:

а) інтуїтивне рішення;

б) рішення засноване на судженні;

в) раціональне рішення;

г) якісне рішення.

22. Коли управлінське рішення вважається впровадженим на

практиці?

а) завжди після його прийняття;

б) після вивчення особового складу персоналу організації;

в) після перевірки менеджером виконання його рішення;

г) при відсутності відхилення виконаного завдання від запланованого.

23. Цілі управління – це:

а) мета підприємства;

б) метод управління, який об’єднує планування і контроль у сфері

людських відносин;

в) метод досягнення мети підприємства;

г) майбутній стан об’єкта управління, який хоче досягти колектив

організації своєю працею.

24. Раціонально-управлінське рішення – це:

а) вибір альтернативи за допомогою об’єктивного аналітичного

процесу;

б) вибір найоптимальнішого варіанта, який забезпечить зростання

організації;

в) рішення, прийняте в організації, з метою отримання прибутку;

г) послідовне рішення;

д) логічне рішення.

25. Які основні типи рішень?

а) особливе; звичайне;

б) інтуїтивне; раціональне;

в) інтелектуальне; підсвідоме;

г) програмне; рішення, засноване на судженні.

26. Які основні етапи при прийнятті рішення?

а) розпізнавання проблеми;

б) аналіз проблеми;

в) обговорення проблеми;

г) відбір альтернатив;

д) формування та видання рішень;

е) усі відповіді є вірними.

27. Негативні наслідки – це:

а) компроміс при прийнятті рішення, коли знають наперед про

можливість як позитивного, так і негативного результату;

б) особисті оцінки керівника;

в) це перешкоди із-за незгод і конфліктів у процесі прийняття

рішень;

г) взаємозв’язок головного рішення з другорядним;

д) правильної відповіді немає.

28. Взаємозалежність рішень – це:

а) залажність підлеглих від керівника;

б) залежність простого від складного;

в) взаємозв’язок головного рішення з другорядним;

г) взаємозв’язок між головними рішеннями;

д) взаємозв’язок між другорядними рішеннями.

29. Надайте визначення поняттю «середовище» прийняття

рішеннь:

а) це обставини, при яких приймається рішення. Це може бути при

обставинах визначеності, невизначеності або ризику;

б) це особовий склад персоналу організації;

в) це планування організаторської роботи;

г) це взаємозв’язок головного рішення з другорядним;

д) правильної відповіді немає.

30. Перерахуйте основні операції менеджменту щодо організації

виконання рішень:

а) реклама, звіт, план, наказ, розпорядження;

б) календарні строки, відповідальний виконавець, доведення

рішення до виконавців, інструктаж, виконавців, ресурсне забезпечення,

облік і контроль, коригування рішень;

в) інформаційне забезпечення процесу, визначення фінансових

можливостей організації, відкриття рахунків у банках, проведення

загальних зборів колективу, складання звіту за певний термін часу;

г) правильної відповіді немає.

31. Управлінське рішення – це:

а) рішення керівника про підвищення соціальних гарантій підлеглим;

б) майбутній стан об’єкта управління, який хоче досягти колектив

організації своєю працею;

в) фіксований управлінський акт, який спрямовує діяльність трудового

колективу в русло досягнення цілей, поставлених перед організацією

або особою;

г) миттєве рішення керівника.

32. Стилі управління в системі державної служби – це:

а) стійка індивідуально-специфічна система психологічних засобів,

прийомів, навичок, методів, способів здійснення певної діяльності;

б) вплив індивіда, заснований на займаній ним посаді; визнання за

індивідом права на прийняття відповідального рішення в умовах

спільної діяльності;

в) система принципів, норм, методів і прийомів впливу на

підлеглих із метою ефективного здійснення управлінської діяльності

та досягнення поставлених цілей;

г) наявність у керівника спеціальної освіти, широкої загальної й

спеціальної ерудиції, постійне підвищення ним своєї науково-

професійної підготовки.

33. Здібності – це:

а) індивідуально-психологічні особливості особистості, що є

передумовою успішного виконання нею певної діяльності.

б) індивідуальні особливості людини, що виявляються в силі,

швидкості, напруженості, урівноваженості, перебігу її психічної

діяльності порівняно з більшою чи меншою стійкістю її настроїв.

в) сукупність своєрідних психологічних особливостей і властивостей

людини, що характеризує людську неповторність і виявляється в рисах

характеру, специфіці інтересів, якостей, здібностей, які відрізняють

одну людину від іншої;

г) сукупність стійких індивідуальних властивостей особистості, що

виявляються в типових способах діяльності та спілкування, у типових

обставинах і визначаються ставленням особистості до них.

34. Темперамент – це:

а) індивідуально-психологічні особливості особистості, що є

передумовою успішного виконання нею певної діяльності;

б) індивідуальні особливості людини, що виявляються в силі,

швидкості, напруженості, урівноваженості, перебігу її психічної

діяльності порівняно з більшою чи меншою стійкістю її настроїв.

в) сукупність своєрідних психологічних особливостей і власти-

востей людини, що характеризує людську неповторність і виявляється

в рисах характеру, специфіці інтересів, якостей, здібностей, які

відрізняють одну людину від іншої;

г) індивідуальні особливості людини, що виявляються в силі,

швидкості, напруженості, урівноваженості, перебігу її психічної

діяльності порівняно з більшою чи меншою стійкістю її настроїв.

35. Характер – це:

а) сукупність своєрідних психологічних особливостей і властивостей

людини, що характеризує людську неповторність і виявляється в рисах

характеру, специфіці інтересів, якостей, здібностей, які відрізняють

одну людину від іншої;

б) індивідуальні особливості людини, що виявляються в силі,

швидкості, напруженості, урівноваженості, перебігу її психічної

діяльності порівняно з більшою чи меншою стійкістю її настроїв;

в) індивідуально-психологічні особливості особистості, що є

передумовою успішного виконання нею певної діяльності;

г) сукупність стійких індивідуальних властивостей особистості, що

виявляються в типових способах діяльності та спілкування, в типових

обставинах і визначаються ставленням особистості до них.

36. Під активністю особистості розуміють?

а) глибинні, різнобічні зв’язки особистості із соціумом, рівень

реалізації як суб’єкта суспільних відносин;

б) прагнення розширювати сферу своєї діяльності, здатність нести в

собі потенціал енергії, сили, творчості;

в) відчуття своєї внутрішньої природи, чесність і прийняття

відповідальності за власні дії, можливість кращого життєвого вибору,

постійний процес розвитку свого потенціалу до максимально можливого;

г) бажання досягти мети спричиняє пошукову активність, спрямовану

на зміну ситуації (вибір способів поведінки, координація зусиль,

саморегуляція та ін.).

37. Професіоналізм особистості – це:

а) якісна характеристика суб’єкта праці, що відображає високу

професійну кваліфікацію і компетентність; різноманітність ефективних

професійних навичок і вмінь, у тому числі заснованих на творчих

рішеннях;

б) це властивість особистості, набута з досвідом, як вищий рівень

професійних умінь у певній сфері, досягнутий завдяки гнучким

навичкам і творчому підходу.

в) індивідуально-психологічні особливості особистості, що є

передумовою успішного виконання нею певної діяльності;

г) якісна характеристика суб’єкта праці, що відображає високий

рівень професійно важливих та індивідуально-ділових якостей,

високий рівень креативності, адекватний рівень прагнень, мотиваційну

сферу та ціннісні настанови.

38. Які два соціальні феномени лежать в основі формування

організації:

а) поділ праці та високий рівень спеціалізації;

б) ієрархічна структура влади;

в) синергія, фасилітація;

г) цілеспрямованість і системність;

д) формалізація діяльності;

е) наявність адміністративної структури, штатних співробітників і

публічного офісу;

є) контакт соціальних ролей.

39. Команда – це:

а) спільнота індивідів, які регулярно взаємодіють, вирішуючи єдині

завдання, і мають схожі інтереси;

б) група рівних за статусом, що має зовнішнє технічне керівництво

і функціонує в ієрархічній організації;

в) група фахівців, уповноважених і відповідальних за виконання

певної частини завдання (або за виготовлення якогось продукту);

г) особливий різновид невеликої групи, якій властиві особливі

риси, що визначають ефективність її діяльності.

40. Що не відноситься до функцій управлінського спілкування?

а) вироблення розпорядницької інформації;

б) одержання зворотної;

в) обмін товарами виробництва;

г) вироблення оцінювальної інформації про підсумки реалізації

завдання.

41. На думку А. Адлера, лідерство – це:

а) своєрідний засіб компенсації комплексу неповноцінності;

б) природне прагнення людини до влади і домінуванням над собі

подібними;

в) суто психологічний феномен, зумовлений такими якостями

індивіда, як енергія і напористість у досягненні мети тощо;

г) здатність свідомо чи несвідомо впливати на людей, заряджати їх

своєю енергією.

42. До адміністративної функції обов’язків формальних

керівників органів державної влади відноситься:

а) вона виявляється в тому, що лідер у зовнішньому (поза рамками

групи) середовищі виступає від імені всього колективу;

б) виявляється через координацію діяльності колективу незалежно

від того, чи сам лідер розробляє основні напрями діяльності колективу,

чи вони прописані вищестоящою установою;

в) встановлення цілей і основної лінії поведінки групи в її

взаємовідносинах з іншими групами;

г) розробка методів і засобів досягнення групою поставлених

лідером цілей.

43. До експертної функції обов’язків формальних керівників

органів державної влади відноситься:

а) встановлення цілей і основної лінії поведінки групи в її

взаємовідносинах з іншими групами;

б) вона виявляється в тому, що лідер у зовнішньому (поза рамками

групи) середовищі виступає від імені всього колективу;

в) лідер, як правило, є тією особою, за якою група визнає роль

джерела інформації і кваліфікованої поради;

г) виявляється через координацію діяльності колективу незалежно

від того, чи сам лідер розробляє основні напрями діяльності колективу,

чи вони прописані вищестоящою установою.

44. На думку більшості дослідників, ефективному політичному

лідеру притаманні наявність арбітражних здібностей, що це:

а) уміння чітко визначити мету діяльності й власну політичну

програму;

б) прагматичний розрахунок їх ціни та вміння робити виважені

висновки;

в) уміння налагоджувати відносини з політичними конкурентами,

уникати небажаних конфліктів;

г) здатність постійно продукувати нові ідеї, підходи до вирішення

важливих суспільних завдань або ж удосконалювати, покращувати їх.

45. Що стало суттєвим чинником для розвитку української

політичної іміджелогії:

а) здобуття незалежності;

б) парламентські вибори 2002 р. та президентські 2004 р.;

в) вибори президента України у 1991р. та парламентські 1994 р.;

г) помаранчева революція.

46. Назвіть характеристику спонтанно-історичного типу

створення політичного іміджу?

а) в його спрямуванні на демонстрацію відмінних якостей і переваг

того чи іншого суб’єкта політики порівняно з іншими, аналогічними;

б) націленості на формування кращого враження про суб’єктів

політики;

в) формується на основі піднесення значення суб’єктів політики, їх

діяльності через давні, звичні, усталені норми;

г) це спеціально створений рекламний образ суб’єкта політики,

мета якого – викликати певне його сприйняття, сформувати бажане

ставлення або здійснити певні зміни у свідомості та поведінці об’єктів

політичного впливу.

47. Паблік рилейшнз – це:

а) інструмент менеджменту, його основна стратегія – створення

довіри, його аудиторія не має виражених меж і адрес;

б) прагнення людини до змагання (конкуренції) з іншими людьми,

бажання взяти гору над ними, перемогти, перевершити;

в) діяльність по перекладу прагматичних цілей організації в

прийнятну для суспільства політику;

г) прагнення людини до можливо більш повного виявлення й

розвитку своїх особистісних можливостей.

48. Основна стратегія реклами – це:

а) як система примусових мір, що дозволяють маніпулювати

людьми і цілими суспільними групами;

б) суб’єктивний процес вибору, осмислювання, емоційної

інтерпретації;

в) система заходів впливу на дуже широку аудиторію, по ідеї – на

все суспільство загалом;

г) стратегія перебування, задоволення і формування бажання

споживача в потрібному напрямі.

49. Імідж – це:

а) психологічний процес пізнання, пов’язаний із відкриттям

суб’єктивно нового знання, із вирішенням завдань, із творчим

перетворенням дійсності;

б) внутрішня стійка психологічна причина поведінки або вчинку

людини;

в) сформований у масовій свідомості емоційно забарвлений образ

кого-небудь або чого-небудь;

г) прояв людиною активності, не стимульованої ззовні й не

обумовленої незалежними від нього обставинами.

50. Конкуренція – це:

а) поняття, що вказує на статистичний зв’язок, котрий існує між

досліджуваними явищами;

б) своєрідне сполучення індивідних властивостей людини, що

відрізняє його від інших людей;

в) сукупність розумових здібностей людини й деяких вищих

тварин, наприклад, людиноподібних мавп;

г) одна з основних форм організації міжособистісної взаємодії, що

характеризується досягненням індивідуальних або групових цілей,

інтересів в умовах протиборства.

51. Евристика – це:

а) результат почуттєво емпіричного відбиття в людській психіці

об’єктивної дійсності, що виражається в єдності знань, навичок, умінь;

б) система мовних знаків, символів, що викликають у людини такі

ж реакції, як і реальні об’єкти, які цими символами позначені;

в) нормальний стан рівноваги органічних й інших процесів у живій

системі;

г) наука про творчість; теорія й практика організації виборчого

пошуку при рішенні складних інтелектуальних завдань.

52. Метод спостереження – це:

а) отримання інформації про об’єктивні чи суб’єктивні факти із

слів респондентів (опитуваних);

б) за його допомогою визначають певні психологічні якості

людини, наявність чи відсутність певних здібностей (дидактичних,

комунікативних, організаційних), навичок, умінь;

в) навмисне, систематичне й цілеспрямоване сприймання і фіксація

психічних явищ із метою вивчення їх специфічних змін за певних

умов, їх аналізу і використання в практичній діяльності;

г) одна з основних форм організації міжособистісної взаємодії, що

характеризується досягненням індивідуальних або групових цілей,

інтересів в умовах протиборства.

53. Метод контент-аналізу зводиться до:

а) вивчення групової диференціації;

б) спосіб переведення інтерпретованої текстової інформації в

кількісні показники з математико-статистичним обробленням;

в) полягає в генерації ідей учасниками творчої групи, очолюваної

фахівцем;

г) процес керування людиною власними психологічними й фізіологічними станами, а також вчинками.

54. Самоактуалізація – це:

а) положення суб’єкта в системі міжособистісних відносин, що

визначає його права, обов’язки, ступінь авторитету в очах інших

учасників групи;

б) порушення нормального ходу одного процесу втручанням

іншого;

в) прагнення людини до можливо більш повного виявлення й

розвитку своїх особистісних можливостей;

г) характерологична риса людини, що проявляється в його

схильності до швидких рішень, непродуманих дій і вчинків.

55. Фрустрація – це:

а) наука про творчість; теорія й практика організації виборчого

пошуку при рішенні складних інтелектуальних завдань;

б) значеннєвий аспект соціальної взаємодії: контакти, спілкування,

обмін інформацією між людьми;

в) процес логічного висновку певного положення з деяких

достовірних затверджень – посилок;

г) емоційно-важке переживання людиною своєї невдачі, що

супроводжується почуттям безвихідності, катастрофи надій у досягненні

певної бажаної мети.

56. Рефлексія – це:

а) відносини домінування й підпорядкування, впливи й проход-

ження в системі міжособистісних відносин у групі;

б) здатність свідомості людини зосередитися на самому собі;

в) процес логічного висновку певного положення з деяких

достовірних затверджень – посилок;

г) порушення нормального ходу одного процесу втручанням

іншого.

57. Нонконформізм – це:

а) надмірна захопленість людини чим-небудь, супроводжувана

зниженням контролю за своїм поводженням, некритичністю в

судженнях про об’єкт своєї захопленості;

б) емоційно-важке переживання людиною своєї невдачі, що

супроводжується почуттям безвихідності, катастрофи надій у

досягненні певної бажаної мети;

в) прагнення будь-що-будь суперечити думці більшості й поводитись

протилежним чином, не рахуючись ні із чим;

г) відносини домінування й підпорядкування, впливи й проходження в

системі міжособистісних відносин у групі.

58. Негативізм – це:

а) усвідомлений образ результату, що передбачає, на досягнення

якого спрямована дія людини;

б) процес логічного висновку певного положення з деяких

достовірних затверджень – посилок;

в) сенсорне, уявне добудування сукупності деяких сприйманих

елементів об’єкта до його цілісного образа;

г) демонстративна протидія людини іншим людям, неприйняття

ним розумних порад із боку інших людей.

59. Кореляція – це:

а) процес керування людиною власними психологічними й

фізіологічними станами, а також учинками;

б) система зовнішніх стосовно суб’єкта умов, що спонукують й

опосередковують його активність;

в) нормальний стан рівноваги органічних й інших процесів у живій

системі;

г) поняття, що вказує на статистичний зв’язок, котрий існує між

досліджуваними явищами.

60. Інтерференція – це:

а) стан спокою, розслабленості, що виникає в суб’єкта внаслідок

зняття напруги, після сильних переживань або фізичних зусиль;

б) порушення нормального ходу одного процесу втручанням

іншого;

в) здатність людини зберігати внутрішній спокій, діяти розумно й

виважено в складних життєвих ситуаціях;

г) вищий рівень психічного відбиття людиною дійсності, її

представленість у вигляді узагальнених образів і понять.

61. Детермінізм – це:

а) сукупність генів або яких-небудь якостей, отриманих людиною в

спадщину від своїх батьків;

б) нормальний стан рівноваги органічних й інших процесів у живій

системі;

в) можливість установлення об’єктивних причин усіх явищ, що

існують у світі;

г) спадково закріплена стереотипна форма реагування на біологічно

значущі впливи зовнішнього світу або зміни внутрішнього середовища

організму.

62. Здатності – це:

а) спадково закріплена стереотипна форма реагування на біологічно

значущі впливи зовнішнього світу або зміни внутрішнього середовища

організму;

б) передумови до розвитку здібностей;

в) набуття індивідом знань, умінь і навичок, а також успішність

виконання різних видів діяльності;

г) загальне поняття, що позначає сукупність усіх психічних явищ,

досліджуваних у психології.

63. Ідентифікація – це:

а) установлення подібності однієї людини з іншою, спрямоване на

його згадування й власний розвиток особи, що ідентифікується з ним;

б) система використовуваних людиною звукових сигналів, письмових

знаків і символів для подання, переробки, зберігання й передачі

інформації;

в) сформована, автоматично здійснювана дія, що не вимагає

свідомого контролю й спеціальних вольових зусиль для його

виконання;

г) процес індивідуального розвитку організму або особистості.

64. Лабільність – це:

а) сукупність генів або яких-небудь якостей, отриманих людиною в

спадщину від своїх батьків;

б) поняття, що вказує на статистичний зв’язок, котрий існує між

досліджуваними явищами;

в) властивість нервових процесів (нервової системи), що проявляється

в здатності проводити певну кількість нервових імпульсів за

одиницю часу;

г) установлення подібності однієї людини з іншою, спрямоване на

його згадування й власний розвиток особи, що ідентифікується з ним.

65. Що вивчає психологія управління як наука?

а) зосереджена на проблемах удосконалення професійної діяльності;

б) факти, закономірності та механізми психіки;

в) психічні закономірності, принципи і внутрішню сутність

навчання та виховання особистості.

66. Що не є джерелами виникнення психології управління?

а) потреби розвитку;

б) потреби практики;

в) потреби вдосконалення.

67. Укажіть з перелічених нижче предмет психології управління:

а) психологічні закономірності розвитку особистості на різних

етапах формування розвитку, зрілостей;

б) сукупність психічних явищ і відносин в організації;

в) психологічні чинники безперервного розвитку особистості.

68. Під яким методом психології управління розуміють навмисне,

цілеспрямоване сприйняття і фіксацію явищ із метою вивчення

специфічних змін за певних умов?

а) самоспостереження;

б) спостереження;

в) експерименту.

69. Виберіть з перелічених нижче метод, який містить у собі

методи (співбесіда, анкетування, тестування)?

а) опитування;

б) метод вивчення документів;

в) спостереження;

70. Дайте правильне визначення «людина» з точки зору

психології управління? Людина – це:

а) біологічна істота;

б) продукт людського роду;

в) розумна істота.

71. Які риси особистості безпосередньо пов’язані з

темпераментом?

а) риси, що відносяться до дій спрямованих на досягнення цілей;

б) риси, що визначають вчинки людини у виборі

в) інструментальні риси;

72. Який тип темпераменту є сильним, врівноваженим,

інтимним?

а) сангвінік;

б) флегматик;

в) холерик.

73. Який з перелічених нижче способів психологічного захисту

особистості виявляється в несвідомій відмові від негативної для

самооцінки інформації:

а) заперечення;

б) витискання;

в) самоактуалізація.

74. До якого типу керівників відноситься керівник, що

відрізняється своєю схильністю до одноособового керівництва в

гіпертрофованих формах, надмірною централізацією влади, та

особистим вирішенням абсолютної більшості питань?

а) демократичний тип керівника;

б) автократичний тип керівника;

в) ліберальний тип керівника.

75. Яка з вказаних нижче рис є спільною як для керівника,

так і лідера групи?

а) реальний соціальний вплив у групі, що здійснюється різними

способами;

б) наділення певною системою офіційно встановлених функцій;

в) надання законом певних прав і обв’язків.

76. Що є найважливішим компонентом мотиваційної сфери

особистості керівника?

а) цілі;

б) потреби;

в) мотиви.

77. Укажіть управлінську роль керівника, який уміє

передавати власний досвід іншим, надає допомогу тим хто її

потребує?

а) керівник як лідер організації;

б) керівник як новатор;

в) керівник як вихователь.

78. Що є важливим біографічним показником біографічних

характеристик керівника:

а) здоровий глузд;

б) вища освіта;

в) вікові особливості керівника.

79. Що є одним із найважливіших чинників стартового

розвитку управлінської діяльності керівника?

а) сім’я;

б) колектив;

в) навчальна діяльність.

80. Стрес якого виду з’являється в ситуаціях відчуття загроз,

небезпек, образи:

а) інформаційний;

б) емоційний;

в) фізіологічний.

81. Які чинники впливу керівника на підлеглих є най-

важливішими?

а) авторитет;

б) влада;

в) комунікативність.

82. Укажіть рівень здібностей, який забезпечує створення

нового, оригінального?

а) репродуктивний;

б) творчий;

в) оригінальний.

83. Що виступає природними передумовами розвитку

здібностей?

а) емоції;

б) потреби;

в) задатки.

84. Яка наука займається створенням образу організації?

а) конформістка;

б) імеджеологія;

в) політтехнологія;

г) культурологія.

85. Прояв у діяльності й спілкуванні широкого спектра думок,

орієнтацій – це:

а) біхевіоризм;

б) плюралізм;

в) консерватизм;

г) космополітизм.

Додаток 3

Питання до заліку «Психологія управління»

1. Предмет психології управління та історія його становлення.

2. Джерела виникнення психології управління.

3. Науково-методологічні підходи у галузі управління. Школа наукової організації праці (Ф.-В. Тейлор, Ф. Гілбрет, Л. Гілбрет, Г. Гантт).

4. Адміністративна школа (А. Файоль, британський консультант Л. Урвік, американські дослідники Г. Емерсон та Л. Г’юлік).

5. Школа людських стосунків (Є. Мейо, М. Фоллет).

6. Хоторнські експерименти. Школа людських ресурсів (А. Маслоу, Д. Мак-Клеланда, Д. Мак-Грегора, Ф.Герцберга, К.Адельфера).

7. Школа «кількісних методів в управлінні» (1950-ті роки).

8. Сучасні тенденції наукових досліджень в галузі психології управління.

9. Місце психології управління серед інших психологічних дисциплін.

10. Міждисциплінарний характер психології управління.

11. Місце психології управління в системі сучасного соціогуманітарного знання.

12. Предмет, об’єкт і завдання психології управління.

13. Структура, функції та основні категорії психології управління.

14. Організаційна психологія як сполучна ланка між фундаментальним знанням і реальною організаційною діяльністю.

15. Методологія і методи психології управління.

16. Методи організаційної психології (спостереження, аналіз документів, опит, експеримент), їх специфіка.

17. Психологічні особливості управлінської діяльності.

18. Управління як соціальний феномен.

19. Поняття управління. Об’єкт та суб’єкт управління.

20. Соціально-психологічні феномени в системі управлінських відносин

21. Поняття системи управління.

22. Управління, влада та вплив. Види влади. Джерела влади.

23. Основні функції управлінської діяльності: планування, організація, мотивація, контроль, комунікація, прийняття управлінських рішень.

24. Лідерство і керівництво в організації.

25. Чинники ефективності керівництва: 1) особливості лідера; 2) особливості (працівників) підлеглих; 3) особливості ситуації.

26. Керівник як суб’єкт управління.

27. Управлінські ролі керівника. Кар'єра як посадове просування, досягнення певного соціального статусу.

28. Стосунки в системі «керівник — підлеглий».

29. Функціональні особливості керівника та підлеглого.

30. Соціально-психологічний клімат та згуртованість трудового колективу.

31. Теорія „рис” в управлінні.

32. Особистісні якості успішного керівника.

33. Керівник як об’єкт психологічного дослідження.

34. Психологічні типи керівників

35. Теорії поведінки: класична типологія стилів управління, двофакторні терії поведінки, модель решітки стилів управління.

36. Актуальні підходи в дослідженні процесу управління: теорія атрибутивного лідерства, харизматичне і трансформаційне лідерство.

37. Управління груповими феноменами згуртованості, групового прийняття рішень, групового тиску на особистість, впливу меншості, групової поляризації й т.д.

38. Поняття стилю керівництва.

39. Традиційна концепція стилів керівництва й аналіз їх основних параметрів (К. Левін).

40. Об'єктивні й суб'єктивні фактори вибору керівником управлінського стилю.

41. Порівняльна характеристика ефективності авторитарного й демократичного керівництва.

42. Умови ефективності колективного управління, його переваги й недоліки. Концепція стилів керівництва ГРИД.

43. Поняття «решітки менеджменту» у закордонній психології управління. Типологія управлінської поведінки (Блейк, Мутон). Аналіз стилів управління за концепцією ГРИД.

44. Поняття організації. Загальні характеристики організації (М. Меськон, М. Альберт, Ф. Хедоурі): ресурси, залежність від зовнішнього середовища, горизонтальний і вертикальний розподіл праці.

45. Стадії існування організації: формування, зростання, стабілізація, реорганізація або ліквідація. Основні завдання і проблеми кожної стадії.

46. Структура організації. Функціонування організації: диференціація та інтеграція.

47. Взаємодія людини та організації.

48. Проблема співвідношення взаємних очікувань і домагань: кваліфікаційні і особистісні характеристики; місце (статус) в організації; характер і результати роботи; перспективи зростання.

49. Адаптація індивіда в організації. Рівні адаптації – психофізіологічний, психологічний, соціально-психологічний – і чинники, що її зумовлюють.

50. Умови праці. Дослідження динаміки працездатності та втоми

51. Робота як джерело стресу.

52. Психологія професійного здоров'я.

53. Реакція на стрес: індивідуальні відмінності.

54. Причини виробничих стресів.

55. Перевантаженість або не завантаженість роботою.

56. Форми прояву виробничих стресів.

57. Епідемія психогенного захворювання. Виснаження фізичних і духовних сил.

58. Трудоголізм. Профілактика стресів і способи боротьби з їх наслідками.

59. Методи відновлення працездатності.

60. Поняття організаційної поведінки. Традиційні складові організаційної поведінки – продуктивність праці, дисципліна, плинність кадрів, задоволеність роботою.

61. Сучасні підходи до розуміння організаційної поведінки.

62. Поняття мотивації персоналу.

63. Психологічна структура мотивації.

64. Основні функції мотивації: спонукання до дії, скерування діяльності, контроль і підтримка поведінки.

65. Поняття мотиву та стимулу.

66. Взаємозв’язок мотиву та стимулу в управлінні персоналом.

67. Види мотивації: внутрішня та зовнішня. «Flow-ефект».

68. Теорії мотивації. Змістовні (диспозиційні) теорії. Теорія потреб А. Маслоу, ERG-теорія К. Адельфера. Двохфакторна мотиваційно-гігієнічна концепція Ф. Герцберга. Теорія трьох потреб Д. МакКлелланда, X-Y теорія Д. Макгрегора.

69. Процесуальні (когнітивні) теорії мотивації. Теорія очікувань В. Врума. Теорія очікування (Л.Портер, Е.Лоулер), Теорія цілей (Дж. Латем, Е.Локк). Теорія справедливості С. Адамса.

70. Задоволеність роботою: якість робочого життя. Вимірювання задоволеності роботою. Ставлення до праці.

71. Механізм мотивації персоналу.

72. Системи стимулювання працівників.

73. Основні системи методів поліпшення мотивації працівників і підвищення результативності їх праці: економічні методи, управління за цілями, збагачення праці, метод співучасті або залучення працівників.

74. Ефективність праці і трудова мотивація.

75. Поняття організаційної культури.

76. Зміст організаційної культури (сукупність базових цінностей, вірувань, символів, зразків поведінки).

77. Структура організаційної культури. Типи організаційної культури (Deal T.E., Kennedy A.A., 1982) (Л. Костянтин).

78. Елементи організаційної культури. Девізи, салогани, символи. Міфи, легенди, герої. Ритуали, традиції, PR-заходи. Зовнішній та внутрішній рівні організаційної культури. Корпоративні цінності та норми.

79. Концепція свідомості організації: репутація, амбіції, багаж та емоції.

80. Психологічні тенденції організаційного середовища: індивідуалізм – колективізм, дистанція влади, прагнення уникати неприємностей, маскулізм-фемінізм.

81. Формування корпоративної культури. Феномен приналежності до організації: інтеграціЯ, диференціаціЯ і адаптація.

82. Лояльність та ідентифікація в організації.

83. Організація як система комунікацій. Комунікації у формуванні організаційної культури. Вдосконалення міжособистісного спілкування і інформаційного обміну в організації. Регулювання інформаційних потоків.

84. Методи дослідження корпоративної культури.

85. Методи підтримки корпоративної культури (внутрішній PR).

86. Системи зворотного зв'язку в управлінському процесі: стендовий друк, радіо, інформаційні бюлетені, внутрішньофірмова газета і відеопрограми, системи збору пропозицій.

87. Розвиток неформального спілкування в організації.

88. Психологічні методи вивчення колективу