Структура характеру.

10.6. Підходи до типології характерів.

10.7. Взаємовідносини характеру і темпераменту.

10.1. Сутність та теорії темпераменту

Кожна людина неповторна у своїй індивідуальності. Індивідуальну своєрідність кожної особистості людини можна виявити і у динаміці її психічних проявів. Так, одна людина спокійна, урівноважена, емоційно невиразна, повільна, стримана, мовлення уповільнене і тихе. Інша – стрімка, рухлива, жвава, емоційна, мовлення швидке і голосне. Ці індивідуальні динамічні прояви психіки характеризують темперамент (від лат. temperamentem - змішувати у належних співвідношеннях). Особливості темпераменту мають біологічну, або генетичну обумовленість. Темпераментом називається індивідуально своєрідна, природно обумовлена сукупність динамічних проявів психіки.

Термін «темперамент» прийшов до нас з глибокої давнини. Давньогрецький лікар і мислитель Гіппократ (460-377 рр. до н.е.) вважав, що особливості темпераменту людини виявляються у співвідношенні кількості рідин в організмі. Саме співвідношення рідин і визначає прояви темпераменту. Якщо одна з рідин переважає, то більш чітко виявляється певний тип темпераменту. Гіппократ вважав, що у організмі людини є чотири рідини: жовч, кров, слиз і чорна жовч. Так були виділені чотири типи темпераменту: холеричний (від грецьк. chole – жовч), сангвінічний (від лат. sanquis – кров), флегматичний (від грецьк. phlegmа – слиз) та меланхолічний (від грецьк. melanos – чорний, chole – жовч). Так виникла перша в історії людства гуморальна (від лат. humor – рідина) теорія темпераменту.

Німецький психіатр Е. Кречмер (1888 – 1964 рр.) обґрунтував зв’язок тілесної конституції людини з типами темпераментів. Він виділив два типи темпераменту (див. підходи до типології особистості). Це конституційна теорія темпераментів.

Новітніми дослідженнями ХХ століття у галузі діяльності мозку показали, що динамічні прояви психіки найбільше пов’язані з діяльністю нервової системи. Так виникла нейрофізіологічна теорія темпераменту, що пояснювала зв’язок типів темпераменту з типами вищої нервової діяльності. Автор цієї теорії видатний російський фізіолог І.П. Павлов. Для характеристики типів вищої нервової діяльності І.П. Павлов виділив три властивості нервової системи: силу, урівноваженість, рухомість.

Під силою нервової системи розуміють силу процесів збудження і гальмування, що визначають працездатність нервової системи, витривалість клітин кори головного мозку, спроможність гальмувати реакцію одних подразників під дією інших. Сила нервової системи характеризує максимальне навантаження, що може витримати нервова система і давати на них адекватну відповідь. Під збудженням розуміють провідну функцію нервової системи, пов’язану з активною відповіддю на подразнення. Гальмування – це процес затримки діяльності нервових клітин, зменшення рівня збудження. За силою нервову систему поділяють на сильну і слабку.

Урівноваженість нервової системи характеризує відповідність сили збудження силі гальмування і навпаки. Це відбувається не завжди. Якщо один із процесів переважає, наприклад, збудження, то така нервова система буде неурівноважена. Оскільки у слабкої нервової системи процеси збудження і гальмування виявляються слабо, то для неї не буде характерна урівноваженість. Вона властива лише сильній нервовій системі. За урівноваженістю її поділяють на неурівноважену та урівноважену.

Рухомість нервових процесів характеризує спроможність до швидкої зміни процесів збудження процесами гальмування і навпаки. Систематичні зміни в навколишньому середовищі вимагають систематичних змін у діяльності нервової системи.

Неурівноважена нервова система постійно перебуває у стані збудження, а тому рухомість їй не властива. Рухомість властива урівноваженій нервовій системі, яку поділяють на рухому та малорухому.

Розглянемо ці властивості нервової системи схематично:

На схемі чітко видно чотири типи нервової системи, або чотири типи вищої нервової діяльності: сильна, неурівноважена; сильна, урівноважена, рухома; сильна, урівноважена, малорухома; слабка. Ці типи вищої нервової діяльності складають фізіологічне, або біологічне підґрунтя темпераментів: сильна, неурівноважена – холеричному; сильна, урівноважена, рухома – сангвінічному; сильна, урівноважена, малорухома – флегматичному; слабка – меланхолічному.

10.2. Характеристика типів темпераменту

Психологічні особливості проявів темпераментів пов’язані з особливістю динаміки різноманітних психічних особливостей. При характеристиці типів темпераменту треба мати на увазі, що наведені типи темпераменту – лише теоретична модель, яка реально може і не зустрічатися у житті, адже реально не існують чисті типи темпераментів. У кожної людини можна знайти прояви всіх типів темпераментів: 1) при переважанні одного з них; 2) декілька (2 - 3); 3) знаходяться у рівних пропорціях.

Холеричний темперамент. За Гіппократом в організмі людини переважає жовч. За І.П. Павловим такій людині властивий сильний неурівноважений тип вищої нервової діяльності. Холерики працьовиті, спроможні на швидкі реакції, їм важко себе стримувати, боротися з самим собою. Вони мають різкі рухи. У них легко виникають роздратування і агресивність. На події холерики реагують швидко, енергійно, пристрасно. Їм властива схильність до бурхливих емоцій. Холерики цілеспрямовані, наполегливі у досягненні поставленої мети. Мова холериків голосна, швидка, навіть покваплива, закінчення слів вони ніби ковтають, прагнуть швидше висловитися. Відсутність урівноваженості і рухомості при недостатньо ефективному вихованні може виявитися у нестриманості, запальності, нездатності контролювати власні емоційні реакції у емоційних ситуаціях.

Сангвінічний темперамент. За Гіппократом в орга­нізмі переважає кров. За І.П. Павловим сангвінікам влас­тивий сильний, урівноважений, рухомий тип вищої нервової діяльності. Сангвінік працездатний, витримує тривалу і напружену працю, у складних ситуаціях не виходить «із себе», зберігає спокій, не втрачає бадьорості, легко реагує на зміни ситуації і пристосовується до них, легко набуває нових навичок і легко переходить від одного до іншого виду діяльності. Нервово – психічна активність досить висока, міміка та рухи багатоманітні та виразні. Емоційні переживання неглибокі, а висока рухомість нервових процесів сприяє їх швидкій зміні. Мова сангвініка голосна, чітка, достатньо швидка, але слова вимовляються повністю

(на відміну від холерика). При недостатньому вихованню рухомість нервових процесів виявляється у недостатній зосередженості, концентрації уваги на певній діяльності та недоведенні справи до логічного завершення.

Флегматичний темперамент. За Гіппократом в організмі переважає слиз. За І.П. Павловим флегматикам властива сильна, урівноважена, малорухлива нервова система. Флегматики мають високу працездатність, внутрішньо стабільні, важко включаються у роботу і важко виходять з неї, емоції невиразні, але стабільні, вони не люблять міняти розклад життя, обставини, уподобання, важко пристосовуються до нових умов. Активність флегматиків досить низька, настрій спокійний і стійкий. Почуття стійкі, важко змінюються. Ось чому можна порадити одружуватися з флегматиками, бо подружні зміни практично виключаються. Дії розмірені. Зовнішнє виявлення емоцій і почуттів слабке. Переключення з одного виду діяльності на інший проблематичне. Мова флегматика чітка, достатньо голосна, малослівна. Про флегматика кажуть: «Сказав, як відрізав». І небагато говорить, а все зрозуміло. Недостатність виховної роботи з флегматиками може призвести до таких негативних рис: млявості, збідненості і слабкості емоцій, схильності до виконання звичних дій.

Меланхолічний темперамент. За Гіппократом у організмі переважає чорна жовч. За І.П. Павловим меланхо­лікам властивий слабкий тип вищої нервової діяльності і глибокі переживання. Нервово - психічна активність низького рівня, моторика уповільнена. Емоційна реактивність значної сили, але зовнішньо виражається слабко. Меланхоліки швидко втрачають працездатність, потребують відпочинку від праці. Вони надзвичайно залежні від зовнішніх несуттєвих впливів. Важко переносять довготривале напруження та сильні емоційні впливи. Вони лякливі, плаксиві, вразливі. Мова меланхоліків тиха, ледве чутна, повільна. Недостатнє виховання сприяє розвитку таких негативних рис, як хвороблива емоційна вразливість, замкненість, відчуженість, схильність до важких емоційних переживань.

Особливості темпераменту виявляються не тільки у зовнішній манері поведінки, але й у навчанні, у праці, розумовій сфері. При цьому слід мати на увазі три моменти.

Перший. Відмінності темпераментів виявляються не у рівні можливостей психіки до досягнень, а лише у своєрідності динамічних проявів.

Другий. Немає гарних чи поганих темпераментів. Кожен темперамент має як свої переваги, так і недоліки.

Третій. Умовно всі темпераменти поділяють на дві групи: сильні (холеричний та сангвінічний) та слабкі
(флегматичний та меланхолічний).

Особливості темпераментів приваблюють не тільки психологів. Ними цікавляться художники, письменники, поети. Чудову ілюстрацію типів темпераменту зробив
Х. Біструп. Прояви темпераментів виразно описав
М. Коцюбинський у новелі «Intermezzo» на прикладі поведінки собак. У ХІІІ столітті Арнольд із Вілланови у поетичній формі описав темпераменти.