Соціальні ролі в структурі особистості

Соціальна роль — це шаблон поведінки, якої очікують від людини в конкретній ситуації. Розрізняють очікування — екс-пектації, звернені до суб'єкта, і обов'язки та очікування, звернені до інших, — права. Отже, рольова функція особистості передбачає користування правами й виконання обов'язків. При цьому розріз­няють два різновиди ролей: конвенційні та міжособистісні.

Конвенційні ролі являють собою стандартизовані права та обов'язки, наприклад, батька, сина, працівника певної служби тощо. Відносини між людьми, закладені в ці ролі, лежать на по­верхні: батько сприймається як голова родини, що виявляє турбо­ту про своїх домочадців, син — як активна ланка в системі «бать­ко — син», працівник — як виконавець запропонованих йому завдань і вказівок начальника. Однак це далеко не завжди так. Незважаючи на своє офіційне становище, батько може не бути в родині головою, як це мало б бути. Син може не поважати своїх батьків, а працівник може бути ледачим і неретельним. У даному разі ми зіштовхуємося з міжособистісними ролями.

На відміну від конвенційних, міжособистісні ролі виступають у вигляді прав та обов'язків, що залежать від індивідуальних осо­бливостей членів еталонних груп. Від того, як виконуються між­особистісні ролі, формуються відповідні міжособистісні відносини й соціальний статус людини. Одні люди стають «зірками», вони здобувають популярність, авторитет, визнання й повагу. Інші люди виявляються «відкинутими», до них не тягнуться, нерідко на них навіть не звертають увагу. Між цими полярностями знаходяться середнячки. Частина з них якоюсь мірою тяжіє до «зірок», части­на — до «відкинутих». Як бачимо, за кожною людиною закріплю­ється певний соціальний статус.

6««81

ПСИХОЛОГІЯ УПРАВЛІННЯ

Таблиця 5.1

Показники динамічного прояву активності темпераменту

6*

.

ПСИХОЛОГІЯ УПРАВЛІННЯ

Холерику також властиві висока активність та переважання збудження, різкість, яскравість емоційних переживань. Він неврів-новажений, запальний, легко переходить від гніву до веселощів. Може виявляти агресивність або талант оратора чи полководця.

Флегматик має знижену активність у зовнішній діяльності, але високу витривалість, працездатність. Поведінка невиразна, рівна. Можуть розвинутися як негативні риси — лінощі, байду­жість чи холоднокровність, так і позитивні — витримка, вірність, відданість, постійність.

Меланхолік є менш витривалим, йому важко працювати в умовах стресу, конфлікту, перевантаження. Уміє концентрувати увагу, часто виявляє тривожність, що виражається у високому по­чутті відповідальності та невтомності. Має схильність до спостере­ження, систематизації, співпереживання, глибокого та тривалого емоційного переживання, що може проявлятися в злопам'ятності або поетичному обдаруванні.

Немає гірших чи кращих темпераментів. Кожен з них має свої позитивні сторони, тому основні зусилля слід спрямувати на ро­зумне використання переваг у конкретній діяльності. Заслужений діяч науки РРФСР, доктор медичних і психологічних наук про­фесор К. К. Платонов справедливо зауважував, що розумною чи дурною, чесною чи нечесною, доброю чи злою, талановитою чи без­таланною може бути людина з будь-яким темпераментом.

Характер. Структура характеру. Акцентуації характеру. Під характером розуміють не будь-які індивідуально-психологічні осо­бливості людини, а лише сукупність найбільш виражених і стійких рис особистості, типових для даної людини, які систематично ви­являються в її діях і вчинках. Кожна людина має характер — сукуп­ність ознак, що відрізняють її від інших людей. Немає двох людей, у яких були б повністю однакові характери.

Характер (від грец. скагасіег — друк, карбування) — сукупність істотних, стійких психічних ознак людини як члена суспільства, що виявляються в її ставленні до дійсності та накладають відбиток на її поведінку та вчинки.

СПІВВІДНОШЕННЯ ПОНЯТЬ «ЛЮДИНА - ІНДИВІД - ОСОБИСТІСТЬ»

Характер пов'язаний з темпераментом. Темперамент є вро­дженою біологічною основою характеру (Л. С. Виготський, С. Л. Рубінштейн, Б. М. Ананьєв). Характер — сплав уроджених особливостей вищої нервової діяльності з набутими впродовж жит­тя індивідуальними рисами. Залежно від типу темпераменту одні риси формуються легше, інші — сутужніше.

Характер не тільки зазнає впливу з боку темпераменту, але і сам впливає на його особливості:

• під впливом характеру людина намагається цілеспрямовано
регулювати прояви окремих ознак темпераменту — у резуль­
таті наполегливої роботи протягом тривалого часу ці ознаки
можуть частково змінитися;

• характер маскує особливості темпераменту — динаміка по­
ведінки в деяких типових ситуаціях починає залежати не від
темпераменту, а від мотивів і стосунків особистості.

Риси характеру — ті чи інші особливості особистості люди­ни, що систематично виявляються в різних видах її діяльності та за якими можна скласти уявлення про можливі вчинки людини за певних умов. У структурі характеру виділяють дві групи рис:

1) перша група — риси, що виражають спрямованість особистості
(стійкі потреби, установки, схильності, ідеали, цілі) і ставлен­
ня до навколишньої дійсності;

2) друга група — інтелектуальні, вольові та емоційні риси характеру.
Риси характеру можна класифікувати за іншими ознаками

(табл. 5.2).

Риси характеру є взаємозалежними та відносно стійкими, що дає можливість прогнозувати поведінку людини. Різноманітність рис характеру забезпечує спрямованість особистості на всебічне пізнання, на перетворення себе і навколишнього світу.

За останні роки в практичній психології сформувалося уяв­лення про найбільш яскраві (акцентовані) характери, що допомагає в життєвих ситуаціях, у трудовій діяльності виробити правильну лінію поведінки, спілкування та взаємодії з такими людьми.

ПСИХОЛОГІЯ УПРАВЛІННЯ

Таблиця 5.2

Класифікація рис характеру

 

Ознаки класифікації	Позитивні риси	Негативні риси
За ставленням люди­ни до інших людей	Гуманізм, чуйність, товариськість	Черствість, брутальність, замкнутість
Стосовно праці	Працьовитість, ініці­ативність, творчість	Інертність, лінощі, консерватизм
Стосовно самого себе	Почуття власного достоїнства, скромність, гордість	Самознищення, егоїзм
Стосовно суспільних та особистих цінностей	Акуратність, ощадливість	Марнотратність, неохайність

Акцентуація характеру — перебільшений розвиток окремих рис характеру на шкоду іншим, унаслідок чого погіршується вза­ємодія з оточуючими людьми. Виразність акцентуації може бути різною — від легкої до крайніх варіантів (хвороба) (рис. 5.2).

Німецький психіатр К. Леонгард виділяє 12 типів акцентуації (табл. 5.3).

Визначити тип акцентуації можна за допомогою спеціальних психологічних тестів.

Індивідуально-психологічні особливості особистості ме­неджера. Специфіка психічних особливостей особистості, без­перечно, впливає на успішність управлінської діяльності — це очевидно. Управління — процес взаємодії з багатьма людьми, що відрізняються особистісно, тобто всі вони є неповторними.

п

Н

\ /

/ \

1 2 З

Рис. 5.2 Вісь ступеня виразності характеру: Н - норма; П - патологія. Характери: 1 - «середні»; 2 - акцентуйовані; 3 - психопатії. Акцентуа-

і / і 7. А _ г» гл і і у/л оаиіі ДГ лпиї

СПІВВІДНОШЕННЯ ПОНЯТЬ «ЛЮДИНА - ІНДИВІД - ОСОБИСТІСТЬ»

Таблиця 5.3

Типи акцентуації

ПСИХОЛОГІЯ УПРАВЛІННЯ

Закінчення таблиці 5.3

Менеджер — професійно підготовлений керівник. Що ж до ефективності керівництва, менеджери відрізняються між собою. Опитування видатних менеджерів США, Європи, Японії показало, що в діяльності менеджера найважливішими факторами успіху, пов'язаними з індивідуальними особливостями особистості, є такі:

• бажання й зацікавленість людини бути менеджером;

• уміння працювати з людьми, спілкуватися, мислити, взаємоді­
яти, переконувати, впливати на людей;

• гнучкість, нестандартність, оригінальність мислення;

• оптимальне поєднання в характері готовності до ризику та від­
повідальності;

• уміння передбачати майбутній розвиток подій, інтуїція;

• висока професійна компетентність, спеціальна управлінська
підготовка.

Методи й способи вирішення управлінських завдань мають ґрунтуватися на реальному врахуванні «людського ресурсу». Ме­неджер повинен бути не просто товариською людиною, а насампе­ред контактною, тобто вміти налагоджувати ділові стосунки, бути гарним оратором і співрозмовником, що неможливо без розвине­них мовних здібностей.

СПІВВІДНОШЕННЯ ПОНЯТЬ «ЛЮДИНА - ІНДИВІД - ОСОБИСТІСТЬ»

Найбільш придатними для управлінської діяльності є люди, що мають темперамент сангвініка, холерика чи флегматика. Од­нак і меланхоліки також можуть бути гарними менеджерами за умови розвиненості вищезазначених рис характеру, що маскують недоліки темпераменту.

Для менеджера-фахівця необхідними є такі риси характеру: домінантність (уміння впливати на підлеглих), товариськість, само­стійність, незалежність у прийнятті рішень, гуманізм, упевненість, рішучість, наполегливість, витримка, працьовитість, дисциплінова­ність, ініціативність, творчість, скромність. Водночас керівник по­винен знати, які риси характеру властиві його підлеглим і відповід­но до цього організовувати роботу та розподіляти обов'язки.

Психологічно грамотний менеджер у взаєминах неодмінно орі­єнтується на тип темпераменту співрозмовника (товариша по службі чи ділового партнера), його характерологічні особливості. Крім того, менеджер повинен бути проникливим, що допоможе спрогнозувати мету й вчинки підлеглого та партнера. Наполегливість та вміння за­кінчити розпочату справу — невід'ємні якості особистості керівника.

Невід'ємною якістю менеджера є здатність ризикувати за умо­ви, що ступінь ризику припустимий і базується на фактах.