Психологічна характеристика особистості засуджених та їх адаптаційних можливостей

ЛЕКЦІЯ

Тема №: ПСИХОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ ПРОБЛЕМ ПОКАРАННЯ ТА ВИПРАВЛЕННЯ ЗАСУДЖЕНИХ

Час 2 години.

Підготовив:

доцент кафедри

кандидат юридичних наук

майор міліції

Меркулова Ю.В.

Розглянуто на засіданні

кафедри юридичної психології

та педагогіки

«___» ______________ 2007 р.

Протокол № _____

Одеса 2007

Зміст

1. Поняття, предмет та основні завдання пенітенціарної психології.

2. Психологічна характеристика особистості засуджених та їх адаптаційних можливостей..

3. Психологічні особливості мікросередовища засуджених.

4. Ресоціалізація і реадаптація засуджених: основні чинники.

Ключові поняття: пенітенціарна психологія, адаптація, ресоціалізація, реадаптація, актив, пасив, резерв, група з негативною спрямованістю.

Мета лекції: розкрити сутність пенітенціарної психології як науки, її предмет, завдання; ознайомити з психологічною характеристикою особистості засуджених та їх адаптаційними можливостями; психологічними особливостями мікросередовища засуджених; з основними чинниками ресоціалізації і реадаптації засуджених; виховувати професійно-важливі та моральні якості.

Література

1. Васильев В.Л. Юридическая психологія. – С-Пб., 1997.

2. Пирожков В.Ф. Законы преступного мира молодежи. – Твкрь, 1994..

3. Пирожков В. Криминальная психология: Кн. І, ІІ. – М., 1998.

4. Фролова О.Г. Злочинність і система кримінальних покарань. – К., 1997.

5. Хохряков Г.Ф., Саркисов Г.С. Преступления осужденных: причины и предупреждение. – Ереван, 1988.

6. Юридична психологія: Підручник за заг. ред. Я.Ю. Кондратьєва. К, 1999.

Вступ

Наявність злочинності як соціального та соціально-психологічного феномену спричиняє потребу у пенітенціарних закладах різних видів, що виконують функцію ізоляції і перевиховання людей, які з тих чи інших причин відхилилися від заданих суспільством поведінкових зразків, учинили протиправні дії та повинні у відповідності із законом відбувати покарання. На практиці вказані заклади є не лише місцем тимчасового відокремлення особи від суспільства, але й живильним середовищем своєрідної субкультури із власними вимогами, нормами і правилами співжиття. Життєдіяльність у місцях позбавлення волі об’єктивно призводить до появи моралі, що за своїм змістом дала можливість дослідникам кваліфікувати її як станово-кастову, а також нормопорядку, типового для архаїчної спільноти. Ці ознаки слід обов’язково враховувати при оцінці можливостей та ефективності покарання у вигляді позбавлення волі як засобу виправлення та перевиховання.

1. Поняття, предмет та основні завдання пенітенціарної психології

Пенітенціарна психологія є одним з напрямів юридичної психології, що досліджує психологічні закономірності динаміки особистості у процесі відбування покарання, у тому числі - у місцях позбавлення волі, та особливості формування і функціонування мікрогруп засуджених.

Предмет пенітенціарної психології - психічні явища, які виникають при позбавленні людини волі та застосуванні інших видів покарань, а також психологічні умови і особливості процесу корекції і ресоціалізації особистості засуджених.

Основні завдання пенітенціарної психології:

Визначення системи принципів і методів вивчення особистості засуджених, адаптація наявних та розробка нових методик вивчення особистості, спрямованих на здобуття інформації з метою здійснення позитивного психологічного впливу.

Дослідження психологічних характеристик та динаміки особистості засуджених - вивчення їх психологічних особливостей, які зумовлені віком, життєвим досвідом, характером вчиненого злочину тощо; виявлення закономірностей зміни психіки засуджених в умовах позбавлення волі.

Дослідження закономірностей утворення і функціонування груп засуджених - вивчення механізмів формування різних видів груп, їх структури та характеру впливу на учасників.

Визначення форм і методів психологічного впливу на особистість засуджених - цілеспрямований добір та реалізація системи групових та індивідуальних форм і методів психологічного впливу з метою найбільш ефективної корекції поведінки.

Дослідження психологічних чинників, що впливають на ефективність ресоціалізації засуджених - вивчення впливу основних (режим, праця, стосунки в групах засуджених та ін.) і факультативних (родинні та дружні зв'язки на волі, захоплення та ін.) чинників на процес перевиховання і ресоціалізації засуджених.

Розробка практичних психологічних рекомендацій щодо підготовки засуджених до життя на волі - підготовка та активізація психіки засуджених, формування психологічної готовності до життя в нових соціальних умовах.

Психологічна характеристика особистості засуджених та їх адаптаційних можливостей

Раніше вже зазначалось, що правопорушник (злочинець) — свiдомий суб’єкт, надiлений сукупнiстю бiологiчно зумовлених i соцiально детермiнованих властивостей та якостей, поведiнка якого визначається антисуспiльною спрямованiстю, що виникає пiд впливом дiї певних суспiльно-полiтичних, економiчних та соцiокультурних умов. Засуджений - злочинець, що відбуває покарання за вироком суду, отже на нього розповсюджуються усі вищезазначені характеристики. Традиційно виділялись наступні типи засуджених: актив - особи із вираженою позитивною спрямованістю, які характеризуються активною участю у трудовому процесі, ініціативним ставленням до навчання, ретельністю у виконанні доручень, позитивним впливом на інших членів групи; резерв - засуджені, які беруть участь у трудовому процесі, у навчанні, але поведінка їх характеризується незначною ініціативністю; пасив - засуджені із невизначеною спрямованістю, які вагаються у виборі стратегії своєї поведінки. Їх вчинки значною мірою залежать від ситуації; засуджені із негативною спрямованістю - ті, для кого характерні порушення режиму, негативне ставлення до будь-яких форм позитивного впливу, підвищена конфліктність.

На жаль, приведена типологія (як і інші у виправно-трудовій психології радянського часу) є ідеологізованою, суто формальною і не дає уявлення про змістовні особливості мікросередовища засуджених та психологію їх особистості. Ця проблема ще очікує дослідників, які змогли б неупереджено відповісти на низку запитань: які типи засуджених найбільш характерні для сучасних установ виконання покарань, яким чином впливає їх злочинний досвід на поведінку в місцях позбавлення волі, які чинники макро- та мікросередовища є визначальними для їх корекції і ресоціалізації та ін. Тому ми висвітлимо лише деякі аспекти пенітенціарної психології, орієнтуючись, головним чином, на роботи ГФ. Хохрякова, О.М. Сухова, Г.С. Саркисова, Ю.М. Давидова, І.Б. Роднянської останнього часу.

Перш за все, слід зазначити, що більшості ув’язнених притаманні специфічні емоційні стани - недовірливість, підозріливість, тривожність, дратівливість, збудливість, агресивність, а також пригніченість, почуття власної неповноцінності і т.ін. Вони викликаються наступними чинниками: 1) ізоляція від суспільства і розміщення у замкненому середовищі, 2) обмеження у задоволенні потреб, у першу чергу біологічних, через тотальну регламентацію поведінки, 3) примусове включення до одностатевих соціальних груп.

Жорстка регламентація поведінки правилами, що визначаються ворожим щодо засудженого середовищем, та наявність широкого спектру санкцій за їх порушення, формує пасивність і прагнення уникнути будь-яких змін. Оскільки ув’язнений живе у постійному тісному оточенні, порушення правил може відбутися і не з його вини, а з-за того, що його хтось підштовхнув, обмовив або неправильно витлумачив його слова. Тому необхідно не лише постійно контролювати власні вчинки, але і прораховувати можливі варіанти поведінки партнерів по спілкуванню. Невдоволення і ворожість посилюються через те, що конфлікти, виникають у мікросередовищі засуджених, важко врегулювати, а можливості змінити оточення немає. Людина протягом тривалого часу знаходитися в одній і тій самій соціальній групі, тому конфліктні ситуації нерідко переростають у злочини.

Від усього цього занепокоєність і підозріливість набувають хронічного характеру, нагнітаючи постійну внутрішню напруженість. Зненацька може настати момент «вибуху» («короткого замикання»), що супроводжується бурхливою агресією, яка, на перший погляд, здається невмотивованою. Найчастіше такій поведінці передує зовнішній спокій, що маскує глибокі психічні переживання, робить їх непомітними для стороннього ока. Однак причина агресивності завжди існує: вона полягає у гранично сконцентрованій внутрішній напрузі, для миттєвої розрядки якої досить буває зовсім незначного зовнішнього поштовху. Геніальний письменник Ф.М.Достоєвський зауважив, що такий вибух - це «тоскний, зсудомлений вияв особистості, інстинктивна туга за самим собою, бажання заявити себе, свою принижену особистість, що раптом з’являється і доходить до злоби, до шаленства, до потьмарення розуму».

По-друге, емоційним станам засуджених притаманна певна загальна динаміка. Динаміка особистості в умовах позбавлення волі - це сукупність " критичних" змін у психічному стані людини від арешту до звільнення. Можна виділити наступні її етапи: І) після арешту - у психічному стані людини домінує страх перед майбутнім покаранням; 2) після набуття вироком законної сили - психічний стан засудженого характеризується апатією, можливо, готовністю спокутувати провину; 3) після прибуття до УВП - розпочинається адаптація до нових умов життя, коли дуже гостро відчувається обмеження потреб, зміна звичних стереотипів; 4) від 3-4 до 6-8 місяців перебування в УВП - поява та розвиток інтересів у нових умовах життя (утворення неформальних груп, праця, побачення із родичами та ін.), що сприяє виникненню у засудженого позитивних емоцій та підвищує ступінь його психічної активності; 5) адаптаційний період; 6) період перед звільненням (3-8 місяців) - є дуже складним у зв’язку з очікуванням волі та труднощів, що можуть при цьому виникнути.

Таким чином, потребують особливої уваги перші місяці ув’язнення. У цей час спостерігається найбільше виявів агресії, що призводить до самокаліцтва. Потім настає заспокоєність, яка мовою відомчих документів називається «початком виправлення і перевиховання». Психологи ж називають цей стан «психічним паралічем», коли людина ніби вклякає, поринувши в тужливе очікування того, що ж буде з нею далі. Так, Ч. Беккарія, італійський просвітник і гуманіст, вважав, що позбавлення волі не поступається за своєю болісністю смертній карі. Він писав: «Нещасний бачить, що стражданням його немає кінця, що із ув’язненням вони лише починаються. Дух наш здатен скоріше витримати і тяжчу, але швидкоплинну муку, аніж довгу і нескінченну». Згасання нервово-психічних проявів робить механізми поведінки неврегульованими, а спалахи агресії ще менш передбачуваними. Частішають випадки самогубства, причиною якого є втрата сенсу життя.

В періоди перед звільненням занепокоєність посилюється, а внутрішня напруга зростає. Здавалося б, мусить бути навпаки: наближення очікуваної волі має приносити відчуття задоволення та умиротвореності. Працівники місць позбавлення волі знають, що найнебезпечніший період у житті ув’язнених – останні місяці перед звільненням. Часто засуджені у цей період навіть намагаються тікати, що іде всупереч усякому здоровому глузду. Психологи називають це явище виникнення нездоланного страху перед моментом досягнення давно очікуваної мети «ефектом уникнення об’єкту». Засуджений розуміє, що свобода може перетворитися для нього у тяжке випробування: як зустрінуть його родина та колишні друзі, чи буде можливість знайти роботу та житло, як поставиться до нього оточення? Отже, керуючись принципами гуманістичної психології, можна стверджувати, що на кожному етапі перебування в УВП засудженому потрібна психологічна допомога, яку може надати лише кваліфікований фахівець.

Виділяють наступні типи засуджених (Г.Ф.Хохряков).

1. Особи, які намагаються грати роль сильної людини, що може підкорити собі інших, примусити їх служити своїм інтересам - вони демонстративно порушують правила поведінки в УВП, провокують та беруть участь у бійках, змушують інших ув’язнених виконувати роботу за неформальних лідерів («паханів»). За схильність до бійок та утиски інших ув’язнених їх часто карають, але практично безрезультатно. Порушення, які набувають хронічного характеру, поведінка, що не піддається корекції навіть шляхом застосування найжорсткіших заходів, дозволяють припустити наявність у цих засуджених певних особистісних рис, сформованих у результаті попереднього досвіду. Біографічне психологічне дослідження показує, що такі механізми формуються у процесі виховання, а потім закріплюються. Їх батьки, як правило, зловживали алкоголем, у родині панував розлад, часто виникали сварки або навіть бійки. Основними виховними заходами були лайка, глузування та побої.

Приниженість, почуття неповноцінності примушують таких дітей доводити свою однаковість із однолітками. Вони намагаються продемонструвати сміливість і впевненість у собі, але у минулому досвіді немає інших способів самоствердження, окрім брутальності, кулака, насильства над іншими. Оскільки насильство як засіб здобуття авторитету рідко досягає мети, виникає зосередженість на явищах, котрі сприймаються як ворожі. Озлобленість, що існує всередині, видається за зло, яке іде ззовні; формується постійна готовність дати комусь відсіч, що провокує постійну напруженість.

У місцях позбавлення волі ці властивості акцентуюються: гостріше почуття приниження та неповноцінності, жорсткіші правила поведінки, більш напружена обстановка. Такі люди інтуїтивно шукають прихистку в оточенні лідерів, «паханів», оскільки це нібито дає їм незалежність. Однак виходить по-іншому: конфронтація з адміністрацією спричиняє низку покарань; відсутність витримки та поміркованості, невміння прорахувати можливі варіанти своєї поведінки не дає можливості висунутися в лідери. Люди, котрим притаманні згадані особистісні якості, приречені на довгожительство у місцях позбавлення волі.

За даними К.Леонгарда, акцентуйованих особистостей немало серед громадян – близько 40%, причому переважній більшості з них вдається компенсувати, врівноважити відповідні якості. У засуджених, навпаки, акцентуації посилюються; серед ув’язнених доля неакцентуйованих у чотири рази менша порівняно з вільними громадянами. Чим жорсткіший режим утримання засуджених, тим більше серед них акцентуйованих особистостей. Особливо багато їх у жіночих колоніях (96%), а також у колоніях для неповнолітніх злочинців. Це явище викликане тим, що жінкам і підліткам важче компенсувати потреби, аніж чоловікам, а відповідно ускладнюється процес їхньої адаптації до нових умов життя.

Виділяють два види адаптації – соціальну і психологічну. Соціальна адаптація полягає в тому, що за нових умов людина обирає такі види діяльності, які полегшують пристосування, завдяки чому посідає певне місце суспільстві. Психологічна адаптація пов’язана з продукуванням окремих видів психологічного захисту або їх системи. Найпростіший з них – вважати вирок стосовно власного злочину неправедним. За даними проведених досліджень, майже 90% засуджених розцінюють винесений щодо них вирок як несправедливий. Одні доводять, що вони взагалі не робили інкримінованих їм дій; інші впевнені, що здійснили лише частину з переліченого у вироку; треті переконані, що покарані занадто суворо. Ставлення до вироку як до несправедливого допомагає самовиправданню, а отже і збереженню позитивної самооцінки та певного рівня самоприйняття.

2. Демонстративні особи - постійно зорієнтовані на зовнішню оцінку та справляння позитивного враження на оточуючих. Це непогані актори, що уміють добре говорити, вловлювати загальні настрої та висловлювати їх. Разом із тим, вони зухвалі, нахабні та брутальні, не соромляться виставити себе на посміховисько, щоб дошкулити адміністрації. Засуджені цього типу користуються популярністю у своєму оточенні, оскільки постійно відкрито конфліктують з адміністрацією, провокують її на зриви, чим приносять задоволення спостерігачам. Але самі вони більше страждають, аніж мають задоволення від свого становища, хоча й не виказують цього. Попри зовнішній успіх, їх адаптованість погана. Акцентуація особистісних властивостей, за допомогою котрих вони утримують свою позицію, поcтупово стає патологічною, особистість руйнується.

3. Особи пластичні, досить добре адаптовані до умов позбавлення волі - покора, стриманість, конформність, достатній контроль за власними емоціями, гнучкість у міжособистісних стосунках. Засуджені цього типу не схильні до конфліктів, уникають прийняття самостійних рішень і складають «мовчазну більшість», яка існує в будь-якому суспільстві. Вони без сумнівів підтримують адміністрацію, коли та контролює ситуацію, не протестують проти влади неформальних лідерів, оскільки розуміють їхню реальну силу. Основна особистісна риса цього типу – висока інтровертивність при яскраво вираженій активності та ефективному контролі над власною поведінкою.

Такі засуджені, як правило, виховувалися в родинах, де життєві негаразди батьків призвели до позбавлення дітей ласки, уваги та любові. Відсутність емоційного тепла та підтримки і наявність природнього розуму спонукали замкнутися у собі, водночас розвиваючи спостережливість. Характерні способи їхнього психологічного захисту: аналізуючи певну ситуацію, вони ніби відкидають її емоційну частину і аналізують лише раціональний компонент. У результаті тривожні моменти нейтралізуються, викликаючи продуману і холоднокровну поведінку. Інший спосіб психологічного захисту також сформувався в дитинстві: схильність звинувачувати у власних негараздах когось іншого. Несвідомо намагаючись виправдати своїх батьків, такі діти (а потім і дорослі) вороже ставляться до оточуючих, приписуючи їм негативні якості.

Ув’язнені такого типу відносно легко стають неформальними лідерами. Замкнені, розумні та сторожкі, вони агресивні та помірковані, намагаються заволодіти компрометуючою інформацією на своє найближче оточення для того, щоб змусити інших постійно відчувати провину та залежність. Ці характерологічні особливості вдосконалюються та розвиваються у місцях позбавлення волі.

Звичайно, приведена типологія не вичерпна і потребує подальших наукових розробок. Процес корекції та ресоціалізації особистості засуджених, хоча і є надзвичайно складним, але може бути здійсненим за допомогою наступних психологічних методів:

1) переконання - реалізується, як правило, під час індивідуальних співбесід і поєднує цілі вивчення та впливу на особистість засудженого. За допомогою переконання роз'яснюється сутність і кінцева мета дій адміністрації; обгрунтовуються шляхи та засоби її досягнення; змінюються ціннісні орієнтації та погляди засуджених;

2) навіювання - передбачає прямий (безпосереднє звернення до засудженого) або непрямий (за допомогою фільмів, музики, художньої літератури), вербальний або невербальний, емоційно забарвлений вплив на психіку із метою формування певного психічного стану чи спонукання до певних дій. Навіювання здійснюється за рахунок послаблення свідомого контролю та завдяки безумовному авторитету людини, що впливає;

3) регулювання міжособистісних стосунків - здійснення системного та цілеспрямованого впливу на сферу міжособистісного спілкування засуджених, на стосунки, які формуються між ними і співробітниками установи, родиною з метою профілактики та вирішення конфліктів, формування доцільної структури групи засуджених тощо;

4 ) передачі інформації - спеціальний і цілеспрямований добір інформації позитивного чи негативного змісту, що надходить до засудженого (наприклад, про життя його родини) із метою поширення соціального досвіду, регулюючого впливу на психічний стан, підвищення трудової активності тощо;

5) " вибуху" - специфічний метод миттєвого впливу (наприклад, створення спеціальної ситуації завдяки попередній домовленості з іншими її учасниками, де б виявились його несвідомі прагнення чи можливості), який може раптово перевернути основні цінності та бажання людини. Метод передбачає тривалу попередню роботу вихователя по накопиченню певних передумов ефективності впливу, а також тривалу роботу після застосування " вибуху" для закріплення у засудженого почуттів, моделей поведінки, що виникли.