Стилі педагогічної діяльності

Одним із напрямів аналізу педагогічної діяльності є з'ясування її стилів. Нагадаємо, що індивідуальний стиль діяльності може бути адекватним і неадекватним, приносити результат чи ні. Прояв варіативності програм, виконання діяльності, викликаний зоною невизначеності /В.С.Мерлін/. Крім того, індивідуальний стиль діяльності можна розглядати як сукупність загальних і особливих способів роботи, що дозволяють максимально використовувати цінні якості людини і компенсувати її недоліки /О.А.Клімов/. Окремі автори виділяють змістові та формальнодинамічні характеристики стилю педагогічної діяльності /А.К.Маркова, А.К.Ніконова/.

Крім того, в індивідуальному стилі розрізняють співвідношення орієнтувальної, виконавської і контрольної фаз. Отже, індивідуальний стиль діяльності - це стійке поєднання: 1/ мотиву діяльності, що виражається у переважаючій орієнтації вчителя на окремі сторони навчально-виховного процесу /процес, зміст, результат/; 2/ цілей, що проявляються в характері планувати діяльність; 3/ способу оцінки результатів; 4/ способу її виконання.

Змістовими характеристиками стилю є:

1. Переважна орієнтація вчителя на: а/ тільки на процес; б/ про-
цес і результат; в/ тільки на результат.

2. Адекватність - неадекватність планування.

3. Оперативність - консерватизм у використанні засобів і спосо-
бів педагогічної діяльності.

4. Рефлективність - інтуїтивність: уміння або невміння вчителем
адекватно проаналізувати особливості і результати своєї
діяльності.

Динамічні характеристики стилю:

1. Гнучкість, здатність педагога швидко реагувати на зміну
ситуації, переключатися з одного виду діяльності на інший, змінювати початковий план уроку. Навпаки, консерватизм, традиційність полягає в тому, що педагог з труднощами пристосовується до мінливих ситуацій, педантично дотримується наперед складеного плану.

2.Імпульсивність, коли педагог багато імпровізує на уроці, робить
це ефектно. Навпаки, обережність полягає в тому, що педагог наперед продумує свої дії на уроці, глибоко аналізує їх наслідки.

3.Стійкість стосовно мінливих ситуацій: вчитель орієнтується не
на ситуацію, а на власні цілі. Нестійкість відносно мінливих ситуацій проявляється в тому, що поведінка педагога залежить від ситуації, яка виникає на уроці, настрою і підготовленості цілого класу й окремих учнів.

4. Емоційно-позитивне ставлення до учнів: вчитель рівний,
доброзичливий, терпеливий, у нього відсутні спади і підйоми настрою.
Нестійке емоційне ставлення до учнів: вчитель легко виходить з рівноваги, він відзначається ситуативністю в оцінці діяльності і властивостей особистості учня.

5. Наявність особистісної тривожності /емоційна напруженість,
неспокій, підвищена чутливість до невдач та помилок/.

6. Рефлексивність: у несприятливій ситуації виникає
спрямованість рефлексії на себе /при аналізі невдалого уроку
приймає вину на себе/. Відсутність рефлексії на обставини

/" Буває - обійдеться" /, педагог звинувачує учнів, перекладає відповідальність за виправлення становища на інших. Результатиеними характеристиками стилю є:

1. Однорідність рівня знань учнів.

2.Стабільність вироблених у них навичок та вмінь.

3. Рівень сформованості інтересу до предмету, що вивчається

тощо.

Охарактеризуємо конкретні види стилів:

1. Емоційно-імпровізаційний. Вся увага педагога спрямована на
процес навчання. Його навчальні плани є неадекватними, для викладання
він добирає найбільш цікаве, а менш цікаве задає на самостійну роботу.

Для такого педагога характерна висока оперативність у роботі, часта зміна видів діяльності, інтуїтивність, балакучість тощо. Результати його роботи є недостатньо високими, бо він не приділяє уваги закріпленню знань, повторенню, контролю тощо.

2. Емоціймо-методичний. Активність педагога спрямована на
результат і на процес. Він доцільно планує свою діяльність, поетапно відпрацьовує весь навчальний матеріал, постійно займається закріпленням, повторенням та контролем. Для нього характерна висока оперативність, використання різноманітних прийомів та способів роботи, деяке переважання інтуїтивності над рефлективністю. Учнів він активізує особливостями змісту навчального матеріалу, а не його зовнішньою привабливістю, як це роблять педагоги емоційно-імпровізаційного стилю.
Для педагогів цього стилю характерна підвищена тривожність, імпульсивність, балакучість.

3. Інтелектуально-імпровиаційний. У змістовному плані для
педагогів цього стилю притаманні: орієнтація на процес і результат,
адекватність планування, оперативність, поєднання інтуїтивності та рефлексивності, менша вишуканість у варіюванні методів, менша комунікативність. Динамічними характеристиками стилю є знижена чутливість до учнів, відсутність демонстративності. Педагоги цього стилю мають досить високі результати своєї діяльності.

4. Інтелектуально-методичний. Педагоги цього стилю спрямовують свою активність переважно на результат. Вони адекватно планують свою діяльність, консервативні у використанні методів. Для них характерна висока методичність у викладанні навчального предмету: систематичні закріплення, повторення навчального матеріалу, контроль знань тощо. Частіше вони спонукають учнів до репродуктивної діяльності, рідше проявляють рефлексивність. Крім того, для педагогів інтелектуально-методичного стилю діяльності характерна знижена чутливість до
учнів, вони менше залежні від ситуації, у них відсутня демонстративність і одночасно, характерна обережність і традиційність. Педагоги цього стилю є досить самолюбивими.

На стиль педагогічної діяльності впливає рівень зрілості особистості педагога, зокрема, його самооцінки. Так, педагоги з негативною самооцінкою недоброзичливо ставляться до тих учнів, які їх не люблять. Вони використовують будь-яку можливість, щоб створити труднощі у роботі для учнів, оскільки це не дає можливості останнім розслаблюватися. Стимулюючи учнів до навчання, вони викликають у них почуття провини за свої помилки, негідні вчинки тощо. Такі вчителі будують навчальну діяльність в класі на основі нездорової конкуренції. Для них характерна установка, що учні здатні нечесно поводитися на самостійній роботі, контрольній чи іспиті. Вони постійно стараються залякати учнів труднощами дорослого життя, прагнуть до встановлення міцної дисципліни, збільшуючи міру покарання пропорційно до провини.

Педагоги з позитивною самооцінкою виробляють у себе інший стиль діяльності. Вони, зокрема, прагнуть до максимальної гнучкості у взаємодії з школярами, здатні співпереживати, симпатизувати їм. Педагоги, що поважають себе, надають особистісного забарвлення викладанню, позитивно підкріплюють успіхи та самовиховання школяра. Вони володіють стилем легкого, неформального, теплого спілкування з вихованцями. Емоційна врівноваженість, впевненість у собі передається учням.

Які ж взаємини повинні існувати між вчителем і учнями, щоб забезпечити розвиток особистості учня? Аналіз взаємин вчителя з учнями в різних ситуаціях свідчить про те, що ці взаємини повинні вбирати в себе риси, які б забезпечили особистий підхід, без якого неможливий цілісний розвиток учня.

Що означає особистісний підхід? Л.С.Виготський, Л.І.Божович, наголошують: " не побачивши в учня цінного, цікавого, вчитель не зможе його виховувати". Особистий підхід включає в себе гуманістичний підхід - це підхід до учня як до особистості, як до індивідуальності, в основі якого є віра, переконання в можливості людини. Вчитель досить часто сприймає, оцінює лише як суб'єкта діяльності /що знає, вміє, не вміє/. Така оцінка є домінуючою і найгірше, що вчитель не знає його як особистість, індивідуальність, особливо середніх учнів. Це характерно для вчителів середнього і низького рівнів педмайстерності. Може, цим і пояснюються відхилення в поведінці сучасних підлітків, юнаків та дівчат, конфлікти в школі? Знання індивідуальності, унікальності учня, особистісний підхід вчителя до учня повинні визначати діяльність.

Що повинен насамперед бачити вчитель у своєму учневі? Він повинен з'ясувати цінності, інтереси, потреби учня. Це дозволить йому зрозуміти мотиви його поведінки

2. Оцінка має подвійну природу: з одного боку, вона спрямована
на похвалу, а з другого - на покарання.

3. При оцінюванні учнів педагог має враховувати їх індивідуальні
особливості. Так, одна і та ж оцінка дає різний ефект для здібного і нездібного учня, здатного чи нездатного до навчання, для учнів із різним типом темпераменту, а також в різними мотивами навчання.

4. Оцінювання повинно мати плановий характер, вчитель повинен
контролювати, планувати оцінювальну діяльність на певний період і на конкретну особистість, передбачати результат, діяти свідомо, вибирати відповідні типи оцінок. В історії відомі парадокси оцінювання, коли видатних геніїв, І.Ньютона, Л.Толстого, В.Серова та інших, педагоги оцінювали як бездарних.

5. При оцінюванні важливо проявити доброзичливе, чуйне
ставлення. Учнів необхідно оцінювати адекватно, але не об'єктивістськи, коли педагог оцінює учня тільки за результатами навчання, не враховуючи його зусиль, вкладених у навчання.

Основною дійовою особою у школі є педагог. Професія вчителя - одна з масових, і в той же час неповторна, адже для творчого, повноцінного виконання педагогічної діяльності учитель повинен бути зрілою, різнобічно розвиненою та внутрішньо несуперечливою особистістю без акцентуація, неврозів та психозів. Не кожен випускник середньої школи має право за цим критерієм стати студентом педагогічного вузу. Найдосконаліші методи, найпередовішій досвід, вимоги суспільства - ніщо не допоможе, якщо вчитель не буде ВЧИТЕЛЕМ, носієм високої духовної культури.

Педагогічну освіту бажано розглядати як явище зовсім несхоже на будь-який інший тип вищої освіти. Професіоналом вчителя полягає не тільки у знанні свого фахового предмету, володінні педагогічними технологіями, а й передбачає знання дитини, як говорив К.Д.Ушинський, у всіх відношеннях. Поза людинознавством, як і поза культурою, педагога немає. Тому його становлення вбачається не тільки в отриманні знань про предмет, а й у глибокому розумінні світу дитини, світу людини взагалі та суспільства. У навчальних планах значне місце повинно відводитись вивченню психологічних дисциплін, які сприяють становленню професіоналізму педагога.

Соціально-психологічні дослідження показують, що все більший відсоток студентів вищих педагогічних закладів навчаються не за покликанням. Вони ведуть нездоровий спосіб життя, мають шкідливі звички: куріння, в тому числі і студентки, вживання спиртних напоїв та легких наркотичних речовин, нехтування фізичною культурою. Нерідко студенти педагогічного вузу займаються справами, що ніяк не узгоджуються з майбутньою професійною діяльністю, а їх основні інтереси знаходяться поза межами вчительської професії. Одним із симптомів цього є негативне ставлення до вивчення психології, педагогіки та курсів методик. У соціально-психологічному плані це проявляється в апатичності, апатії до будь-якої громадської роботи тощо. Ситуація ускладнюється тим, що студенти з неадекватною мотивацією навчання у педагогічному вузі становлять більшість. Це негативно впливає на навчання тих студентів /30-35%/, які прийшли із позитивною мотивацією.