Критерії вихованості

Успішне розв'язання багатогранних завдань виховання неможливе без з'ясування критеріїв вихованості, наявності постійного зворотного зв'язку як психологічного механізму виховання, тобто регулярне отримання інформації про зміни, що відбуваються в особистості дитини під впливом виховання. Без цього важко уявити собі шляхи та засоби виховання як цілеспрямованого процесу " проектування" особистості, створення умов для її становлення і розвитку та визначати міру ефективності виховання.

Проблема критерію вихованості, як відзначає М.Й.Боришевський, ще мало розроблена - як у педагогічній психології, так і у педагогіці. Це зумовлено її неабиякою складністю. Труднощі в успішному вирішенні цієї проблеми пов'язані не лише з необхідністю встановлення точних у кількісному та якісному відношеннях показників вихованості школярів з врахуванням вікових можливостей та індивідуальних відмінностей кожного з них. Загалом така постановка питання можлива не тільки з позицій чисто позитивістської психології. Інакше постає ця проблема з позицій гуманістичної психології, де кожна особистість розглядається як неповторна індивідуальність яку, зокрема, можна виявити у процесі діалогу, рівноправної взаємодії з нею, розуміння, емпатійного співпереживання та доброзичливого ставлення. У принципі, тільки закохані можуть найбільш глибоко і повно пізнати один одного. У цьому плані треба знайти компроміс між природничо-науковою та гуманістичною парадигмами. Крім того, треба зважати на те, що труднощі в розв'язанні цієї проблеми полягають також у самих методах вивчення вихованості школярів.

Психологи виділили ряд показників вихованості для кожного вікового періоду, а також критерії вихованості. У ролі показників виступають найважливіші якості особистості людини. Це такі показники як патріотизм, гуманізм, відповідальність, чуйність, сумлінне ставлення до праці, дисциплінованість, активність, принциповість, цілеспрямованість, допитливість, естетичний розвиток, прагнення до фізичної досконалості. Для кожного вікового періоду визначено критерії сформованості цих якостей.

Морально вихованим вважається не той, хто може поступати морально, а той хто не може поступати аморально. Тому показником моральної вихованості є рівень сформованості моральних потреб, почуттів, звичок.Якщо людина гуманна, то це визначає всю її сутність, якщо ж вона егоїст - то всі її якості - це якості егоїста.

Серед притаманних особистості якостей центральне місце посідають духовні та моральні якості. Саме вони визначають і регулюють поведінку людини в усіх сферах суспільного та індивідуального життя. У духовності та моральній свідомості людини найвиразніше виявляється сутність її внутрішніх, суб'єктивних ставлень до дійсності: до явищ суспільного життя, оточуючих людей, до праці, до самої себе.

Критерієм вихованості можуть слугувати лише ті якості, які сформувалися в особистості в єдності операційної і мотиваційної сторін її поведінки. Саме сформованість соціально цінних мотивів дій та вчинків, а передусім моральної мотивованості активності є одним із надійних та узагальнених критеріїв вихованості особистості. Він найбільшою мірою може свідчити про ефективність усіх видів виховання: духовного, морального, національного, розумового, трудового, фізичного та естетичного.

Із сформованістю мотивів нерозривно пов'язаний такий важливий критерій вихованості як наявність в особистості єдності слова і конкретних дій, поведінки загалом. При визначенні критеріїв вихованості особистості необхідно брати до уваги віковий чинник, з яким пов'язані своєрідність і реальні можливості психічного та особистісного розвитку дитини.

Важливе значення у виховній роботі має зворотний зв'язок -інформація про ефективність виховного процесу, володіння педагогічними критеріями виховання. Наприклад, моральне виховання не обмежується засвоєнням моральних знань і умінь.

Один із критеріїв вихованості - рівень довільності поведінки. Моральна стійкість учня, вміння перемагати труднощі можливі без уміння управляти своїми бажаннями, без уміння управляти своєю поведінкою. Найбільш важливим критерієм високого рівня моральної вихованості є стан, коли моральна поведінка здійснюється під впливом безпосередніх моральних потреб, без зусиль і боротьби мотивів.

Методика визначення рівня вихованості учня передбачає не тільки пряме оцінювання вказаних якостей, але і використання цілеспрямованого спостереження за його поведінкою та діяльністю, бесіди, анкетування, аналіз шкільних творів і спеціальні психологічні методики. Існуючі методи вивчення вихованості такі, як систематичне спостереження, особливо у створених експериментальних ситуаціях, бесіди, анкетування, аналіз поведінки та продуктів діяльності, монографічне вивчення учнів та ін., дають можливість встановити з достатньою надійністю рівень вихованості в учнів, а також шкільних класів.

3.10. Психологія перевиховання

Складною проблемою для педагога-вихователя є робота з дітьми, які мають відхилення у розвитку своєї особистості. Необхідно зауважити, що аномальна поведінка дітей може бути зумовлена патологією мозку /розлад нервової системи, розумово відсталі/. Асоціальна поведінка, що не відповідає моральним нормам і вимогам суспільства, соціально детермі­нована. Вона зумовлена впливом негативного соціального середовища, несприятливими стосунками в сім? чи школі, помилками сімейного і шкільного виховання /М.М.Ярошко/.

Як наслідок психолого-педагогічних прорахунків у частини дітей має місце моральна деформація їх особистості. Це, так звані, педагогічно запущені діти. Найбільш яскраве типові особистості " важких" дітей проявляються у підлітковому віці. До них належать непослушні, вередливі, вперті, ліниві діти. Виявлення реальних причин подібних відхилень, увага до потреб та інтересів дитини за одночасної вимогливості до неї і включення в групові форми суспільно-корисної діяльності - основний шлях подолання цих відхилень. Така робота вимагає величезних зусиль від педагога, створення відповідних ситуацій перевиховання.

Розглянемо конкретний приклад. Є діти, які часто говорять неправду. Перевиховуючи такий недолік, педагогу необхідно, насамперед, розрізняти фантазування, що властиве дошкільнику, молодшому школяреві і свідоме спотворення, перекручення істини. Неправдивість може бути спричинена і страхом перед покаранням, намаганням скрити негідний вчинок і бажанням самоутвердитися, викликати увагу оточуючих. Типовівипадки неправдивості часто зумовлені своєрідним розумінням школярами змісту приятелювання, одним із правил якого є приховування негідного вчинку ровесника. Необхідна клопітка робота вихователя, щоб, по-перше, з'ясувати справжні причини неправдивості, по-друге, створити обстановку правдивості, довір'я, взаємної повага та вимогливості, тактовно показувати всю негожість брехні, її взаємозв'язок з боягузством, лицемірством тощо.

Найбільш складна виховна робота є з підлітками-правопорушниками. У цьому випадку необхідна діагностика як причин відхилення, так і з'ясування особливостей особистості.

У виховній роботі з педагогічно занедбаними учнями класний керівник відчуває особливі труднощі в пошуках різноманітних варіантів подолання опору неслухняного, недисциплінованого учня. Необхідне " інструментування" методів і прийомів педагогічного впливу (М.М.Ярошко). Це передбачає організацію педагогічних ситуацій, спрямованих на встановлення певних стосунків вихованця з вихователем, іншими людьми, " Інструментування" певного підходу до вихованця з наперед передбачуваним педагогічним ефектом.

Розглянемо конкретні випадки, які пропонує М.М.Ярошко. Так, за наявності опору учня чи порушення ним норм поведінки педагог висловлює в зрозумілій формі здивування тим, що бачить і чує, ніби заявляючи: " Не вірю, що таке взагалі буває на світі".

Інтерпретування жартом. Сприйняття дій учня як невдалий жарт, оцінка його вчинку як неуміння вдало жартувати. Можливий варіант розгніваної реакції на такий жарт, щоб учень сам повірив, що його дії дійсно не можуть бути реальними.

Інструментування співпереживання учня. Педагог не сумнівається в тому, що школяр справді його розуміє, що йому не байдужа турбота педагога, його хвилювання, що учень ображений так само як і учитель. При цьому можливий іронічний варіант.

Інструментування співпереживання педагога. Під час небажання учня виконувати що-небудь, за наявного його опору педагог висловлює учневі перебільшене співчуття з приводу його " важкого" становища. Учня переконують в тому, що в цій ситуації треба бути розумним, ввічливим, працелюбним, дисциплінованим тощо. Можливий іронічний варіант.

Інструментоване визнання провини педагога. Невиконання чого-небудь підлітком педагог пояснює своєю провиною: недостатньо добре пояснив, незрозумів, розповів, не підкреслив значення того, що вимагав: ' " Тепер бачу, що винний я і ніхто інший. Ти вже друже пробач мені. Я винний, а посварив тебе". Можливий іронічний варіант.

Відтермінування реакції педагога. Демонструючи велику зайнятість і неможливість відірватися від нагальних справ, педагог переносить оцінку на певний час: на годину, на день, на тиждень. Цей прийом може здійснюватися " перенесенням сцени розгляду, коли із класу учня запрошують перейти в зал, кабінет, учительську, додому.

В індивідуальному підході важливі не одиничні моменти, при яких досягається позитивний наслідок, а система умов, яка б сприяла успішному застосуванню впливів у процесі перевиховання школяра.