Виховання і спілкування

Особистість зростає серед людей. Тому важливою умовою виховання є клас школярів та референтні групи.. Учень перебуває під впливом своїх ровесників завдяки дії відомих соціально-психологічних механізмів: психічне зараження, ідентифікація, наслідування, емпатія. Особливо значний вплив на клас, окремих учнів мають лідери.

Психолог Л.І.Божович наголошує, що становище учня в класі є одним з важливих моментів, що зумовлює напрям розвитку особистості. Вона пише: " Формування особистості дитини визначається перш за все тим становищем, яке вона займає в системі доступних їй людських стосунків і тим, в якому співвідношенні перебувають вимоги поставленні до її життя дорослим, з наявними у неї в даний момент психологічними особливостями" /Божович Л.Й.. Личность и ее формирование в детском возрасте. -М., 1968/.

Спілкуючись у групі ровесників, учні обмінюються різноманітною інформацією та думками, переживаннями і поглядами на духовні та матеріальні цінності. У спілкуванні вони проявляють те чи інше ставлення один до одного: повагу, довір'я, доброзичливість, співчуття готовність допомогти, або й негативне ставлення. Наприклад, у процесі спільної діяльності більш очевидним стає факт відповідального чи безвідповідального ставлення до виконання завдань.

Спрощено психологічний механізм впливу дитячої групи на особистість можна описати так. У процесі спілкування, завдяки оцінкам однокласників, в учня формується адекватна самооцінка, він засвоює норми поведінки, у нього виникають інтереси, усвідомлює цілі. Це відбувається тому, що в умовах класу, референтної групи школяр задовольняє свої потреби в самоствердженні, самовираженні, визнанні.

Характер і рівень впливу класу на окрему особистість зумовлений рівнем його розвитку. Чим вищий рівень розвитку класу, тим він має більший позитивний вплив. Найбільший вплив, звичайно, мають референтні групи.

Щоб ефективно використати виховні можливості класу, педагогові необхідно знати рівень його розвитку. Із курсу соціальної психології відомо, що не кожен клас є колективом у повному розумінні цього слова. Для визначення рівня сформованості класу як групи можна використати методику, запропоновану Л.І Уманським. Для вивчення системи стосунків педагог може використав метод соціометрії та референтометрії. Для високо-розвинутого класу як колективу характерні високий рівень самодіяльності, а також розгорнута система стосунків і спілкування дітей, їх гуманне ставлення до іншої людини.

Розвиток особистості школяра залежить від того, чи є група, клас для нього референтною групою. Типовою є ситуація, коли учень є членом багатьох груп, компаній. У кожній групі він вступає в певні стосунки з її членами, займає певне становище і піддається певному впливові. Вчителю необхідно знати систему цих групових і міжгрупових. зв'язків.

Майже у кожному шкільному класі є емалі групи. Це досить стійкі об'єднання учнів на основі тісних контактів, спільної мета. Очолюють такі групи лідери, що можуть мати різну спрямованість, як позитивну, так і негативну. У добре організованих класах, групувань з негативною спрямованістю немає. Завдання вихователя-організатора попередити виникнення у класі антагоністичних груп, бо їх наявність різко знижує виховні можливості учнівського класу.

В учнів підліткового віку важливу роль відіграють стихійні групи, що виникають поза школою. У наш час з'являється багато різних неформальних об'єднань. Вони можуть мати асоціальну спрямованість. У них молодь задовольняє потребу в спілкуванні з дорослими, задовільняє своєрідний " 'емоційний годод", проявляє свою активність.

Учні в класі чи групі займають різне становище: одні популярні, інші - ні. Статус впливає на стан і поведінку учня /емоційний комфорт, благополуччя/, а значить і на його виховання.

У класі є формальний і неформальний лідери. Яка їх роль, позиція? Як ставитись педагогу до неформального лідера? Він насамперед повинен знати спрямованість його особистості його лінію /об'єднує чи роз'єднує клас/, якими шляхами, методами утверджує свій авторитет. Це зробити не так просто, бо часто лідер діє потаємно, а іноді, через інших осіб. Якщо він має позитивну спрямованість, то можна сприяти переходу 1 його статус -формального чи залучити до участі у громадській роботі класу. Можна звернутися до нього за допомогою виявити довір'я. Якщо він є в опозиції до громадської думки, то в такому випадку його треба нейтралізувати, але не принижувати, не грубити, не висміювати. Якщо педагог розвінчав його негативну роль, то при цьому не можна йоги ізолюватиме треба подати руку допомоги.

Особливої уваги потребують учні з низьким статусом, з якими не хочуть дружити, яким не симпатизують. Причин тут багато: несумлінне виконання завдань класу, егоїзм, негативні риси характеру. Зрозуміло, що становище ізольованих, відкинутих оздоблює їх. Часто такі учні шукають іншу компанію. З ними проводиться робота з перевиховання тих якостей, які відштовхують від них ровесників, створюються умови для їх

самореалізації в класі.

У виховній роботі необхідно зважити на те, що клас як група постійно розвивається. Від вимог вчителя, які підтримує спочатку, актив, а потім і більшість класу необхідно переходити до виховання в класі уміння самостійно, за власною ініціативою ставити вимоги до окремих учнів, контролювати їх виконання. Від прямого педагогічного впливу вихователь переходить до впливу через клас. Це і є суть відомого принципу паралельного педагогічного впливу (А.С.Макаренко).

У класі має формуватися такт, вміння користуватися формами впливу і здійснювати індивідуальний підхід. Необхідно уникати обговорення в класі окремих провин дітей. Таке обговорення може травмувати психіку дитини. Наставнику треба вчити клас використовувати моральні форми впливу на окремих учнів.

Педагогу необхідно відмовитися від ряду ідеологічних догм, що були імпліцитно прийняті теорією та практикою виховання в тоталітарному суспільстві.

По-перше, необхідно відмовитися, хоча б від двох непідтверджених життям догм: права колективного погляду бути пріоритетним перед поглядом окремо взятої особистості і ніби однозначно, позитивного впливу реальної дитячої групи на учня.

По-друге, не можна стверджувати, що будь-який вчинок дитини, що не враховує інтереси дитячої чи іншої групи, є шкідливий для суспільства.

По-третє, доцільно фактично зрівняти у правах особистість і групу, дитину й дорослого, шкільний клас і педагогічний колектив, вихователя і вихованця. По-суті це означає надати права не тільки дорослому та класові що-небудь вимагати від школяра, але також право учня ставити вимоги групі, дорослій людині та залишалися на своїй думці, якщо група чи дорослі порушують його права. За кожною особистістю повинно, зокрема, залишатися право покидати групу, яка чим-небудь не влаштовує її.

По-четверте, не тільки окрема особистість повинна брати на себе певні обов'язки перед групою і виконувати їх, але й група повинна мати чіткі і рівні обов'язки перед кожною особистістю.

Нарешті, по-п'яте; необхідно повністю відмовитись від думки про те, що поза реальною групою чи без неї повноцінна особистість розвинутись не може.