Взаємозв'язок темпераменту та інтелекту

Розроблену у межах формального підходу до вивчення індивідуальності гіпотезу про наявність єдиного базового механізму формування темпераменту і загальних здібностей перевіряли в порівняльному дослідженні взаємозв'язків темпераментних та інтелектуальних показників у дітей і дорослих (Русалов, Дудин, 1995). Основою гіпотези стало уявлення про первинні задатки - генетично фіксовані поєднання всіх природних властивостей людини, що спочатку формують властивості темпераменту, які стають задатками другого рівня, що детермінують розвиток загальних здібностей. Відмінність механізмів формування темпераменту і властивостей загальних здібностей полягає в їх змістовому характері, що пов'язано з динамічними можливостями когнітивної сфери, зумовленими обсягом засвоєних знань, розумовими навичками і операціями. Дані свідчать про взаємодію темпераменту і здібностей насамперед через характеристики активності: ергічність, пластичність і темп. Щільність цих зв'язків залежить від віку (в підлітків зв'язок між темпераментними та інтелектуальними показниками значущіший) і рівня розумового розвитку (чим вищий інтелект, тим слабкіші зв'язки між досліджуваними ознаками індивідуальності).

Останнім часом формується тенденція до розширеного тлумачення концепту " інтелект", зміст якого починає виходити за межі когнітивної сфери. Г. Гарднер визначає інтелект у термінах численних здібностей, кожна з яких важлива для досягнення адекватності і успішності в певній сфері життєдіяльності. Цінність кожного компонента інтелекту визначається конкретними суспільними нормативами, які заохочують або не заохочують розвиток таких інтелектуальних здібностей: лінгвістичні; логіко-математичні; просторові (орієнтація в просторі на основі психічних образів); музичні; тілесно-кінестетичні; інтер- або міжособистісні (розуміння інших); інтраособистісні (розуміння себе). Ці сім інтелектуальних компонентів відображають всі аспекти людського потенціалу, забезпечуючи адаптацію (пристосовування) і розвиток. Р. Гарднер вважає, що розвиток перших двох здібностей властивий західному суспільству загалом, а ізольовані невеликі соціуми (наприклад, жителі маленьких островів) орієнтуються на розвиток міжособистіс-ної компетентності.

Деякі психологи наполягають, що традиційні визначення інтелекту дуже вузькі і не охоплюють таких аспектів, як щастя, особистісний успіх або гармонія із суспільством. їх враховано в базовій моделі емоційного інтелекту, зосередженій на п'яти типах здібностей: знання про емоції, управління емоціями, розпізнавання емоцій в інших, уміння мотивувати себе, оволодіння соціальними відносинами. Повніша концепція емоційного інтелекту, на думку Д. Голмена, охоплює комплекс не пов'язаних з IQ ознак, проте істотних для успішності в професійних, міжособистісних та інших відносинах. Згідно з цією концепцією, емоційний інтелект (EQ - emotion quotient) обчислюють як суму показників семи здібностей: самоусвідомленості, самомотивованості, стійкості до фрустрації, контролю за імпульсами, регуляції настрою, емпатії, оптимізму. IQ є предиктором академічної успішності, рівень EQ впливає на вірогідність життєвого успіху.

Отже, інтелект пов'язаний з іншими індивідуальними параметрами: здатністю до абстрактного мислення, логічних узагальнень, умінням навчатися тощо, однак вчені останнім часом схиляються до думки, що інтелект - ширший концепт, ніж вважали досі.