Геніальність як прояв обдарованості

Поняття " геніальність" тісно пов'язане з обдарованістю, креатівністю і раннім розвитком. Геніальність і обдарованість іноді вважають синонімами, розуміючи як геніальність особливо рідкісні й видатні досягнення. Обдарованість, зокрема в контексті здібності до навчання або творчого таланту, визначають менш строго.

Геніальність (лат. genialis - властивий генієві, плідний) - здатність отримувати результати у певній сфері діяльності, які зумовлюють корінні зрушення, впливають на діяльність інших людей протягом тривалого часу.

Дослідження біографій видатних людей засвідчили, що помітні історичні фігури походили з високоосвічених сімей, мали міцне здоров'я і сильний характер. Не було виявлено зв'язків між геніальністю і патологіями чи хворобливістю.

Як довели сучасні дослідження, учених, художників і фахівців, що вирізнялися надзвичайною продуктивністю або творчими здібностями, крім високого інтелекту об'єднували деякі особистісні риси, мотивація до роботи і перцептивний стиль.

Вирішальне значення у підвищеній творчій віддачі відіграє не надзвичайний природний дар, а велике прагнення до реалізації, дуже сильна установка, що стимулює до безперервних пошуків. Часто генії довго не можуть виявити, в якій галузі вони обдаровані. Головними у феномені геніальності є підвищений тонус, здатність до концентрації, потужність життєвих сил. Вивчаючи генетичні передумови геніальності, вчені зосереджуються на особливостях обміну речовин, гормонального балансу, що можуть підвищувати продуктивність діяльності.

У пояснення феномену геніальності суттєвий внесок зробили представники патологічних, психоаналітичних теорій, а також теорій якісної та кількісної переваги.

Патологічні теорії пов'язують геніальність із безумством, недоумством, " расовою дегенерацією", занепадом фізіологічних функцій особи. Цю традицію започаткували ще Арістотель і Платон, які вивчали особливості марення великих людей. Надалі було доведено, що рівень психічного здоров'я геніїв справді часто далекий від норми. На думку В. Ланж-Ейхбаума, який вивчив 800 біографій відомих людей, патологічний стан підвищує емоційну сенситивність, ослаблює самоконтроль, що призводить до пригніченості, ставить людину перед необхідністю гіперкомпенсації. У комплексі це сприяє підвищенню креативності.

Психоаналітичні теорії, зосереджені на мотиваційних компонентах творчості, розглядають геніальність як один із психологічних захистів (сублімацію). Згідно з цим підходом, творчість є компенсаторною відповіддю на психологічні або фізіологічні проблеми.

Теорії якісної переваги визначають геніальну людину як особливу, відмінну від решти, наділену креатив-ним інтелектом - здатністю породжувати не тільки суб'єктивно, а і об'єктивно нове.

Теорії кількісної переваги вважають геніальність досягненням верхньої межі здібностей, які спочатку властиві багатьом, але переважно не отримують мотиваційного або освітнього підкріплення.

Емпіричних доказів правильності жодної із цих теорій досі не отримано, і геніальність розглядають як полідетерміноване явище.

На дослідженні геніальності як підвищеної розумової активності зосереджувався генетик Володимир Ефроїмсон (1908-1989), який використовував метод пато-графії (вивчення хвороб) видатних людей минулого. Геніальність він трактував як наслідок взаємодії соціальних і біологічних чинників, вважав, що її формування можливе за дотримання таких умов:

1) становлення в дитячо-підлітково-юнацькому періоді твердих ціннісних установок;

2) вибір діяльності відповідно до індивідуальних об-дарованостей, які є в кожної людини;

3) оптимальні умови для розвитку цих обдаровано-стей, іноді створені навіть усупереч соціуму;

4) наявність сприятливих соціальних умов (соціального замовлення, " попиту") для самореалізації.

Прояви виняткової обдарованості підвищують соціальні та інформаційні кризи, які стимулюють пошук нових ресурсів. Проте вирішального значення в розвитку і прояві геніальності Ефроїмсон надавав спадковості, встановлюючи тісний зв'язок між надобдарованістю і особливостями фізіології людини, що призводять до екзотичних захворювань (рідкісних, як і сама геніальність). Розвиваючи ці міркування, він виокремив найстійкіші комплекси " синдром - геніальність":

1. Підвищений рівень сечової кислоти (подагра і гіперурикемія). Подагрична стимуляція мозку може підвищувати його діяльність до рівня талановитості або геніальності. Міждисциплінарне дослідження, присвячене ролі подагриків у світовій історії, довело, що багато її діячів страждали від подагри - Александр Македонський, Петро І, ПІ. де Голль.

2. Синдром Марфана - особлива форма диспропорційного гігантизму, наслідок системного дефекту сполучної тканини. Його успадковують домінантно, тобто за вертикальною лінією, але з дуже варіативними проявами. За максимального прояву спостерігаються високий зріст за відносно короткого тулуба, величезні кінцівки, арахнодактилія (довгі павукоподібні пальці), вивих кришталика, надзвичайна худорлявість і деформована грудна клітка, порок серця, аневризма аорти. При цьому рідкісному захворюванні (1: 50 000), що істотно скорочує тривалість життя, наявний підвищений викид адреналіну, який підтримує високий фізичний і психічний тонус. Такими людьми були А. Лінкольн, Г.-Х. Андерсен, К. Чуковський.

3. Тестикулярна фемінізація (синдром МоррІса) - спадкова нечутливість периферійних тканин до маску-лінізуючої дії чоловічого гормону сім'яників. Унаслідок цього розвиток організму, наділеного чоловічим набором хромосом (46/ХУ) і сім'яниками, парадоксально відбувається в жіночому напрямі. Розвивається псевдогермафродит - висока, струнка, статна, фізично сильна жінка без матки, з малою піхвою; у неї немає менструації, вона не може народжувати, однак здатна до сексуального життя і зберігає нормальний потяг до чоловіків. Через безплідність псевдогерма-фродитів, носіїв мутації, ця аномалія дуже рідкісна (1: 65 000 серед жінок). Псевдогермафродитизм міг би спричинювати тяжкі психічні травми, але емоційна стійкість, життєлюбність, багатоманітна активність, фізична і розумова енергія хворих на нього людей вражають. За фізичною силою, швидкістю, спритністю вони настільки перевершують фізіологічно нормальних осіб жіночої статі, що дівчат і жінок із синдромом Морріса (їх легко визначити за відсутністю статевого хроматину в мазках слизової рота) виключають із жіночих спортивних змагань. Від цієї аномалії, ймовірно, потерпали Жанна д'Арк, Єлизавета Тюдор, Аврора Дюпен (Жорж Санд), Олена Блаватська.

4. Гіпоманіакально-депресивний психоз. У більшості досліджуваних осіб Ефроїмсон спостерігав клінічні прояви психічного розладу у фазах депресії, відмову від їжі, мутизм, багатотижневе мовчання, знищення готових творів, спроби самогубства, але справжніх маній з безглуздою гіперактивністю майже не було. Психопатологічну стимуляцію розумової діяльності спричинюють лише ті випадки, коли хворі на піку спалаху маніакаль-ності проявляють не безглузду метушливість, а підвищену працездатність, з різким, багатосезонним, багаторічним періодом смутку і бездіяльності між творчими підйомами. Такими людьми могли бути Дж.-Г. Байрон, Р. Берне, О. Пушкін.

5. Гігантолобість і високолобість. Збільшення голови і лобових часток у процесі природного добору є основою для припущення про деяку кореляцію між висотою лоба та інтелектом. За даними досліджень, у більшості тканин транскрибується тільки 3-Н$% унікальної ДНК, тоді як у тканинах мозку миші транскрибується 10-13% цієї ДНК, а в мозку людини - 20%. Отже, в мозку максимально мобілізується і використовується генотип людини. Водночас припускають, що частина мозку людини, яка керує фізіологічною функцією центральної і периферійної нервових систем, становить близько третини або чверті його об'єму, тоді як 2/3-3/4 виконує функцію мислення. Завдяки цим даним актуалізується питання про значення об'єму мозку.

Антропологічну і психометричну позитивну кореляцію між розмірами лоба і рівнем мислення підтвердило вивчення серій портретів видатних діячів у різних галузях. Переважно вони були високолобі і дуже високоло-бі, а гігантолобість серед них траплялася приблизно так само часто, як і середньолобість. Якщо подагра, гіперурикемія, гіпоманіакальність, синдром Марфана властиві 25-70% геніїв, то гігантолобість і високолобість- 100%.

Отже, геніальність значною мірою зумовлена генетичними механізмами, виявляється в надконцентрації на значущій діяльності і нерідко супроводжується порушеннями фізичного і психічного здоров'я. Однак цих знань недостатньо для всебічного розуміння сутності геніальності, а тому вона потребує подальшого вивчення.