Історія досліджень і розвиток проблематики психології здібностей

Усі основні галузі сучасної фундаментальної психології виникли наприкінці XIX ст.: експериментальна психологія пізнавальних процесів (Г. Фехнер, Г. Гельмгольц, І. Мюллер), диференціальна психологія (Ф. Гальтон, Дж.-М. Кеттел), соціальна психологія (Е. Дюркгейм, В. Вундт та ін.). Диференціальну психологію здібностей і психодіагностику застосував Ф. Гальтон. Він став основоположником емпіричного підходу до розв'язання проблеми здібностей, обдарованості, таланту, запропонував основні методи і методики, якими дослідники користуються і донині. У його працях викристалізувалися основні завдання диференціальної психології, психодіагностики і психології розвитку.

Гальтон намагався пояснити індивідуальні відмінності між людьми впливом спадковості, вважав, що здібності і талант успадковуються, методом близнюків вивчав вплив спадковості і середовища. За його припущеннями, ключові індивідуальні відмінності - " базові вимірювання" - фіксуються в мові, і аналіз повсякденної мови може дати інформацію про найзначущіші психологічні особливості людей. У співпраці з математиком Ч. Пірсоном Гальтон розробив основи кореляційного аналізу. Він став основоположником євгеніки (грец. еu - добре і genos - рід) - напряму генетики, що ставить завдання поліпшення біологічних властивостей людини шляхом штучного добору. Однак емпіричні результати досліджень не завжди підтверджували теоретичні припущення Гальтона, який був переконаний, що представники соціальної еліти біологічно й інтелектуально перевершують представників соціальних низів, а жінки - менш талановиті і розумні, ніж чоловіки.

Ф. Гальтон дійшов висновку, що вимірювання в психології можливе тільки на основі зіставлення розкиду значень вимірюваних змінних, оскільки в " психологічній лінійці" немає ні абсолютної одиниці вимірювання, ні нуля. Він сформулював гіпотезу про зв'язок інтенсивності психічної властивості з імовірністю її вияву, заклавши основи психометрики. Його послідовники створили ефективні і точні засоби вимірювання різноманітних здібностей. Суттю новостворених теоретичних концепцій стало твердження, що майже всі здібності концентровано проявляються в одній інтегральній характеристиці - інтелекті, а найефективнішим методом дослідження здібностей є тест.

В. Штерн довів, що існує не тільки загальна для всіх дітей певного віку нормативність у розвитку здібностей, а й нормативність індивідуальна, що характеризує конкретну дитину. Він також став ініціатором експериментального дослідження мислення, мови і мовлення дітей, розробив методи тестування розвитку мислення, удосконалив способи вимірювання інтелекту дітей, які створив А. Біне, запропонувавши вимірювати не розумовий вік, а коефіцієнт розумового розвитку (Щ).

Досліджував здібності швейцарський психолог Жан Піаже (1896-1980). Він брав участь у розробленні шкал вимірювання інтелекту, сформулював основи концепції когнітивного розвитку дітей, який розглядав як поступальний поетапний процес. Також створив концепцію стадіального розвитку інтелекту, виділивши в ньому періоди: сенсомоторного інтелекту (до 2 років); " конкретних" операцій (до 12 років) з під періодом доопераційного інтелекту (до 6-7 років); формування " формальних" операцій (приблизно до 15 років). При цьому розумові дії він трактував як продукт інтеріоризації спочатку зовнішніх (практичних) дій у внутрішні (розумові) дії. Піаже дійшов висновку, що етапи психічного розвитку є етапами розвитку інтелекту.

До вивчення здібностей долучився і психофізіолог Б. Теплов, запропонувавши теорію здібностей і обдарованості. Здібності він розглядав у розрізі індивідуально-психологічних відмінностей. Досліджуючи музичні здібності, він дійшов висновку, що саме якісний бік здібностей має найважливіше значення, хоча не ігнорував і кількісного підходу до індивідуальних достоїнств. Виступав проти ранжування людей за здібностями, наголошуючи на великому значенні індивідуально-типової своєрідності здібностей.

На основі вивчення опосередкованої залежності розвитку здібностей від природних задатків Теплов довів, що не буває здібностей, які не розвивалися б у процесі виховання і навчання.

Б. Теплов детально розробив проблему співвідношення більш загальних і більш спеціальних здібностей, стверджуючи, що спеціальні здібності істотно залежать від особливостей інтелекту та інших властивостей особистості. У працях " Психологія музичних здібностей" і " Розум полководця" проаналізував конкретні види діяльності, дійшовши таких висновків: здібності можна виявити тільки на основі.аналізу особливостей діяльності; успішність діяльності залежить від комплексу здібностей; можлива в широких межах компенсація одних здібностей іншими. Ці положення стали основою багатьох праць із диференціальної психології здібностей.

Загалом диференціальна психологія здібностей переймається дослідженням таких проблем:

- розвиток здібностей і їх детермінанти. Основною ланкою в детермінації здібностей є співвідношення спадковості і середовища;

- взаємозв'язок спеціальних і загальних здібностей;

- створення методів вимірювання здібностей, у широкому сенсі - методів вимірювання психічних властивостей індивідуальності. Гальтон вважав, що тести сенсорного розрізнення можуть посприяти вимірюванню інтелекту людини, оскільки поле, в якому діють інтелект і розум, тим ширше, чим краще органи чуття реагують на зовнішні подразники. Помітивши порушення здатності розрізняти тепло, біль, холод при ідіотії, він переконався, що за сенсорною розрізнювальною чутливістю (диференціальний поріг чутливості) можна визначити інтелектуальну обдарованість;

- взаємозв'язки здібностей і діяльності. Ізоморфізм (взаємодоповнюваність) здібностей і

діяльності, що зводиться до формули " здібностей стільки, скільки видів діяльності", науково некоректний. Інші варіанти, передусім уявлення про складні зв'язки здібностей і видів діяльності, науково обґрунтованіші.

Гальтон не досліджував впливу соціальних умов на розвиток здібностей. Цю прогалину заповнили інші дослідники. Основні проблеми сучасних студій: вплив мікро-, мезо- і макроспільнот, у які включена особистість, на розвиток її здібностей; зв'язок між формуванням здібностей і зміною соціальних ролей (і навпаки); вплив оцінних нормативів і громадської думки, а також різних форм заохочення на розвиток здібностей; вивчення престижу здібностей, який формують засоби масової інформації.

Основним завданням соціальної психології є дослідження взаємозв'язків " суспільна потреба в певних здібностях - умови для їх розвитку - реальний розвиток здібностей". Суспільство (а точніше - його інститути) може у кращому разі стати сприйнятливим до певних ідей і планів, але ніяк не формувати вимоги.