Главная страница Случайная страница
Разделы сайта
АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника
Державний вищий навчальний заклад
|
|
«Донбаський державний педагогічний університет»
Кафедра практичної психології
опорний конспект лекцій
із навчальної дисципліни
«ВІКОВА ПСИХОЛОГІЯ»
напрям підготовки 6.010106 Соціальна педагогіка
факультет дошкільної освіти та практичної психології
Укладач:
канд. психол. наук, доц. Сивопляс Н.В.
Змістовий модуль 1. Історичні аспекти вікової психології. Теоретичні та практичні завдання вікової психології.
Тема 2. Організація та методи дослідження у віковій психології.
Мета вивчення: познайомити студентів з організацією та класифікацією психологічного дослідження у віковій психології.
Навчальний час: 2 години.
План лекції (навчальні питання):
1. Спостереження та експеримент, як основні методи дослідження в психології розвитку.
2. Стратегії дослідження. Допоміжні методи, схема організації емпіричного дослідження.
Література:
1. Возрастная и педагогическая психология / Под ред. А.В.Петровского 2-е изд., перераб. и доп.- М., 1979.
2. Возрастная и педагогическая психология /Под ред. М.В. Гамезо и др.- М., 1984.
3. Кон И.С. Психология старшеклассника.- М., 1982.
4. Обухова Л.Ф. Возрастная психология.- М., 1996.
5. Столяренко Л.Л. Основі психологии.Практикум. - М." Феникс". 1999.
Ключові поняття: спостереження, експеримент, метод, стратегія діагностики, стратегія формування.
Основний зміст
Питання 1.
Вікова психологія як галузь психологічної науки використовує комплекс загальноприйнятих методів дослідження сучасної психології. Так, із загальної психології у вікову перейшли всі методи, що використовуються для вивчення когнітивних процесів і особистості. Із соціальної – методи, за допомогою яких вивчається міжособистісні відносини в різних дитячих групах, а також взаємовідносини між дітьми і дорослими. Усі ці методи адаптовані до віку дитини.
За метою і завданням дослідження методи вікової психології поділяються на: 1) описові (не експериментальні): - спостереження; - бесіда; - анкета; - вивчення продуктів діяльності; 2) діагностичні (вимірювальні): - тести; 3) пояснювальні (експериментальні): - природний експеримент; - моделюючий експеримент; - лабораторний експеримент; 4) перетворюючі (формуючі): - навчальний експеримент; - виховний експеримент.За організацією дослідження методи вікової психології поділяються на: 1) лонгітюдний метод – дослідження одних і тих самих дітей упродовж тривалого періоду; 2) поперечний зріз – дослідження проводиться на окремих і різних за віком групах дітей. Мета – дослідження особливостей даного моменту формування психіки; 3) комплексне дослідження – використання і поперечного зрізу, і лонгітюдного методу різними дослідниками.Спостереження – метод тривалого, планомірного, цілеспрямованого опису психічних особливостей людини, що проявляються в її діяльності та поведінці, на основі їх безпосереднього сприймання. Об'єктом спостереження звичайно стають окремі сторони психічної діяльності дитини, скажімо, особливості мовлення, мислення, емоцій, вольової регуляції поведінки, взаємини в групах дітей, ігри тощо. Спостереження має відповідати ряду вимог, основними з яких є цілеспрямованість, планомірність, систематичність, об'єктивність, фіксування отриманих даних з наступних їх аналізом тощо. Методи спостереження поділяють на суцільні та вибіркові, довго- та короткотривалі, колективні та індивідуальні, явні і приховані.Бесіди як метод вікової психології бувають програмованими та вільними, можуть включати прямі та непрямі запитання тощо. Інколи вони набувають характеру інтерв'ю, яке полягає в отриманні відповідей на заздалегідь заготовлені запитання.Анкетування практикується у вигляді письмового опитування.Продукти діяльності людини, тобто результати образотворчої, літературно-художньої тощо, також є джерелом психологічних фактів.Тести у віковій психології – це системи завдань, які дають можливість вимірювати рівень розвитку певної якості (властивості) особистості. Серед тестів вирізняють: - тести досягнень, спрямовані на визначення рівня володіння людиною конкретними знаннями, уміннями та навичками; - тести інтелекту, що мають виявляти інтелектуальний потенціал людини; - тести креативності, націлені на вивчення і оцінку творчих здібностей; - тести особистісні, спрямовані на вимірювання різних сторін особистості; - тести проективні для цілісного вивчення особистості, що випливає з аналізу психологічної інтерпретації, тобто усвідомленого чи неусвідомленого перенесення суб'єктом власних властивостей і станів на зовнішні об'єкти під впливом домінуючих потреб, цінностей.Специфіка експериментальних методів полягає у спеціальному створенні умов, за яких виникають очікувані психічні процеси, акти поведінки дитини, у повторенні їх для перевірки істинності висновків, у зміні цих умов з метою виявлення їх впливу на перебіг досліджуваних процесів.Лабораторний експеримент проводиться у спеціально створюваних умовах, які ретельно враховуються. Прикладами такого експерименту можуть бути вивчення умовних рефлексів дитини, змін дихання, пульсу залежно від емоцій, швидкості протікання різноманітних реакцій, розв'язання експериментальних задач тощо.Природний експеримент характеризується тим, що здійснюється в природних для дитини умовах ігрової, навчальної, трудової та інших видів діяльності. Його широко застосовують для дослідження вікових, індивідуальних особливостей розвитку сприймань, пам'яті, мислення, уяви, мовлення, емоцій, вольових дій, здібностей та інших властивостей. З цією метою дітям пропонують виконати різні види завдань (перцептивні, мнемонічні, мислительні, конструкторські тощо), а за процесом та результатами розв'язання роблять висновки про їхні психічні властивості.Важливим для вікової психології є формуючий (навчаючий та виховуючий) експеримент, коли динаміка психічної діяльності людини простежується як результат активного впливу експериментатора. Формуючий експеримент одночасно виконує дві функції: дослідження психологічних особливостей і механізмів; досягнення певних виховних та освітніх цілей.Ефективність використання тих чи інших методів залежить від того, наскільки вони є валідними і надійними.
Питання 2.
Рівень розвитку теорії визначає стратегію дослідження в науці. Це відноситься й до дитячої психології, де рівень теорії формує мету й завдання цієї науки. Спочатку завдання дитячої психології полягало в нагромадженні фактів й розташуванні їх у певній послідовності. Цьому завданню відповідала стратегія спостереження. Звичайно, вже тоді дослідники намагалися зрозуміти рушійні сили розвитку, і кожний психолог про це мріяв. Але для вирішення цього завдання не було об'єктивних можливостей... Стратегія спостереження реального ходу дитячого розвитку в тих умовах, у яких воно стихійно складається, привела до нагромадження різноманітних фактів, які необхідно було привести в систему, виділити етапи й стадії розвитку, щоб потім виявити основні тенденції й загальні закономірності самого процесу розвитку й, зрештою, зрозуміти його причину.
Для рішення цих завдань психологи використовували стратегію природничо-наукового експерименту, який констатує та дозволяє встановити наявність або відсутність досліджуваного явища при певних контрольованих умовах, виміряти його кількісні характеристики й дати якісний опис. Обидві стратегії - спостереження й експеримент, - широко поширені в дитячій психології. Але їхня обмеженість стає усе більш очевидною, тому, що не приводять до розуміння рушійних причин психічного розвитку людини.
У цей час інтенсивно розвивається нова стратегія дослідження - стратегія формування психічних процесів, активного втручання, побудови процесу із заданими властивостями. Саме тому, що стратегія формування психічних процесів приводить до наміченого результату, можна судити про причину. Таким чином, критерієм для виділення причини розвитку може слугувати успішність формуючого експерименту. Кожна з названих стратегій має свою історію розвитку.
Стратегія спостереження. Як уже говорилося, дитяча психологія починалася з простого спостереження. Величезний фактичний матеріал про розвиток дитини був зібраний батьками - відомими психологами в результаті тривалих спостережень за розвитком власних дітей. Батьківські щоденники відбиті в публікаціях В. Прейера, В. Штерна, Ж. Піаже, М.О. Рибнікової, Н.О. Менчинскої, А.Н. Гвоздьова, В.C. Мухіної, та ін. А.С. Симонович вже в 1861 р. вела систематичні спостереження за мовним розвитком дитини від народження до 17 років. Тривале систематичне спостереження за тією самою дитиною, щоденна реєстрація поведінки, досконале знання всієї історії розвитку, близькість до дитини, позитивний емоційний контакт - все це благоприємно впливає на процес спостереження. Однак, спостереження різних авторів проводилися з різними цілями, тому результати важко зіставляти один з одним. До того ж, як правило, у перших щоденниках була відсутня єдина техніка спостережень й інтерпретація мала суб'єктивний характер.
Стратегія констатуючого експерименту. На початку століття були зроблені перші спроби експериментального дослідження розумового розвитку дітей. Міністерство освіти Франції замовило відомому психологу Альфреду Біне розробку методики відбору дітей у спеціальні школи. І вже з 1908 р. починається тестове обстеження дітей, з'являються вимірювальні шкали розумового розвитку. А. Біне створив метод стандартизованих завдань для кожного віку. Пізніше, американський психолог Л’юіс Термен запропонував формулу для виміру коефіцієнту інтелекту. Незабаром стало зрозуміло, що в ситуації обстеження невідомо, яка з психічних здібностей досліджується за допомогою тестів. В 30-і рр. радянський психолог Володимир Ілліч Аснін підкреслював, що умовою надійності психологічного експерименту служить не середній рівень рішення завдання, а те, як приймає завдання дитина. Крім того, коефіцієнт інтелекту довгий час розглядався психологами як показник спадкоємної, обдарованості, що залишається незмінним протягом всього життя людини. До теперішнього часу ідеї про постійний коефіцієнт інтелекту сильно похитнулися, і в науковій психології практично не використовується.
Сувора критика тестового підходу до діагностики психічного розвитку висвітлюється в роботах Л.С. Виготського. Він писав: «Педолог, що працює за допомогою цих методів (Альфред Біне, Григорій Іванович Россолімо) встановлює деякі факти, потім обробляє їх шляхом чисто арифметичних розрахунків, і результат виходить автоматичним шляхом зовсім незалежно від його розумової обробки. Виходить щось дивовижне, якщо зіставити це з науковою діагностикою. < …> Встановлення симптомів ніколи не приводить до діагнозу. Дослідник ніколи не повинен допускати економію за рахунок думок, за рахунок творчого тлумачення симптомів».
Стратегія формуючого експерименту. Введенням у дитячу психологію стратегії формування ми зобов'язані Л.С. Виготському. Він застосував свою теорію про опосередковану будову вищих психічних функцій для формування власної здібності запам'ятовування. По розповідях очевидців, Л.С. Виготський міг продемонструвати перед великою аудиторією запам'ятовування близько 400 випадково названих слів. Для цієї мети він використовував допоміжний засіб - схему басейну ріки Волга. Він зв'язував кожне слово з одним з волзьких міст, у якому жив той або інший відомий росіянин письменник, добутки якого Л.С. Виготський як філолог добре знав. Потім, випливаючи подумки уздовж ріки, він міг відтворити кожне слово по асоційованому з ним місту. Цей метод був названий Л.С. Виготським експериментально-генетичним методом, який дозволяє виявити якісні особливості розвитку вищих психічних функцій та опосередкований характер. Визначення Д.Б. Ельконіна: «Експериментально-генетичний метод є спосіб штучного - у спеціально створених умовах - відновлення генезису й розвитку досліджуваного процесу, є метод дослідження того нового, що виникає в психіці людини».
Стратегія формування психічних процесів придбала, зрештою, великого поширення в радянській психології. Сьогодні існує кілька напрямків здійснення цієї стратегії, які в стислому виді можна представити в такий спосіб:
Теорія формування розумових дій Петро Яковича Гальперіна: формування психічних функцій відбувається на основі предметної дії та йде від матеріального виконання дії, а потім через мовну форму переходить у розумовий план. Це найбільш розвинута концепція. Певна слабість стратегії формування полягає в тому, що вона дотепер застосовувалася лише до пізнавальної сфери особистості, а емоційно-вольові процеси та потреби залишалися поза експериментальним дослідженням.
Концепція навчальної діяльності - дослідження Данила Борисовича Ельконіна й Василя Васильовича Давидова, які розробляли стратегію формування особистості не в лабораторних умовах, а в реальному житті - шляхом створення експериментальних шкіл.
Теорія «первісного олюднення» І.А. Соколянського і А.І. Мещерякова, у якій намічені початкові етапи формування психіки в сліпоглухонімих дітей.
Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України
|
|