Главная страница Случайная страница
Разделы сайта
АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника
Пропозиція – це множина співвідношень цін і відповідних кількостей товару(S).
|
|
Обсяг пропозиції – це конкретна кількість товару, яку продавці бажають та можуть продати на ринку за певний період часу за певного значення цін. (QS).
Зв'язок між ціною та обсягом пропозиції описується законом пропозиції.
Закон пропозиції твердить, що між ціною та обсягом пропозиції існує прямий зв'язок: обсяг пропозиції зростає з підвищенням ціни і скорочується зі зниженням ціни.
Математичним виразом закону пропозиції є функція пропозиції:
QS = f (P), (3)
де QS – обсяг пропозиції товару; S – пропозиція.
Залежність кількості вироблених благ від рівня цін може бути зображена графічно за допомогою кривої пропозиції, яка показує яку кількість товару готові продати виробники за різними цінами у даний момент часу. Крива пропозиції має додатній нахил, що свідчить про бажання виробника продати більшу кількість товарів за більш високою ціною (рис. 4).
Рис. 4. Зміна обсягу пропозиції зі зміною ціни
Окрім ціни, на пропозицію впливають і інші фактори. Нецінові фактори зумовлюють зміни пропозиції, що графічно відповідає зміщенню всієї кривої пропозиції праворуч-вниз, якщо пропозиція зростає, і ліворуч-вгору, якщо пропозиція скорочується (рис. 5).
Рис. 5. Вплив нецінових факторів на зміну пропозиції
До нецінових факторів пропозиції належать:
Ø ціни ресурсів виробництва;
Ø технологія виробництва;
Ø податки і субсидії (дотації);
Ø кількість продавців;
Ø очікування зміни цін.
Обсяг пропозиції є функцією всіх цих факторів:
QS = f (P, NS), (4)
де NS – нецінові фактори пропозиції.
Ціни на ресурси впливають на пропозицію через витрати виробництва. Зниження цін на ресурси виробництва певного товару дає змогу виробляти більше продукції за тієї ж ціни. Наприклад: якщо ціни енергоносіїв або матеріалів знизяться, то виробник за інших рівних умов зможе закупити більше ресурсів і виробити більше продукції. При цьому крива пропозиції зміститься праворуч, тобто крива S0 зміститься в положення кривої S2..
Більш досконалі технології виробництва дозволяють підприємству виробляти більше продукції за наявних ресурсів. Крива пропозиції зрушиться праворуч.
Податки скорочують пропозицію, якщо розглядаються виробниками як збільшення витрат виробництва. Субсидії (дотації), навпаки, покривають за рахунок державного бюджету частину витрат виробника, внаслідок чого пропозиція зростає. Отже, податки зрушують криву пропозиції ліворуч, субсидії – праворуч.
Збільшення кількості продавців на ринку призводить до зростання пропозиції. Крива пропозиції зміщується праворуч.І навпаки, зменшення кількості продавців змістить криву пропозиції ліворуч.
В очікуванні зміни цін поведінка продавців є прямо протилежною поведінці споживачів. Якщо виробники очікують зростання цін у майбутньому, то вони вже сьогодні скоротять пропозицію, розраховуючи згодом продати свій товар дорожче. Крива пропозиції зміститься ліворуч. І навпаки, очікування зниження цін змушують продавців збільшити пропозицію сьогодні, щоб продати дорожче. Крива пропозиції зміститься праворуч.
В умовах ринкової економіки конкурентні сили сприяють синхронізації цін попиту і цін пропозиції, що обумовлює рівновагу в обсягах попиту і пропозиції.
В умовах нерозвинутої ринкової економіки ціна пропозиції може значно перевищувати ціну попиту, а обсяг пропозиції не відповідати обсягу попиту. В першому випадку максимальна ціна, яку у змозі дати за даний товар (чи послугу) покупці, значно нижча тієї мінімальної ціни, яку у змозі запропонувати продавці. Відповідно, ринок для даного товару (послуги) ще не склався: покупці ще недостатньо багаті, щоб пред’являти на нього попит. У другому випадку максимальний обсяг попиту нижчий мінімально допустимого обсягу пропозиції. Обсяг попиту настільки малий, що виробникам невигідно постачати товар у таких мікроскопічних кількостях.
В ході розвитку ринку здійснюється процес взаємного пристосування продавців і покупців. Важливу роль при цьому відіграють ціни, які сприяють швидкому обміну необхідною інформацією. Вони роблять умови обміну простими, ясними і стандартними для всіх учасників ринкової економіки (рис. 6.).
Рис. 6. Ціна рівноваги і відхилення від неї
Точка рівноваги позначається Е. В цій точці:
PE = PS = PD, (5)
де PE – рівноважна ціна; PS – ціна пропозиції; PD – ціна попиту.
Це означає, що:
QE = QS = QD, (6)
де QE – рівноважний обсяг; QS – обсяг пропозиції; QD – обсяг попиту.
Рівноважна ціна – ціна, яка врівноважує попит і пропозицію в результаті дії конкурентних сил. Утворення рівноважної ціни – процес, який вимагає певної кількості часу. В умовах досконалої конкуренції відбувається швидке взаємне пристосування цін попиту і цін пропозиції, обсягу попиту і обсягу пропозиції. В результаті встановлення рівноваги виграють і споживачі, і виробники. Оскільки ціна рівноваги, як правило, нижча за максимально пропоновану виробниками ціну, то розмір надлишку (виграшу) споживача графічно можна зобразити через площину Pmax EPE (рис. 7).
Рис. 7. Надлишок споживача, витрати і надлишок виробника
В свою чергу, рівноважна ціна як правило вища за мінімальну ціну, яку могли б запропонувати кращі підприємства.
Якщо Е – точка рівноваги, то ціна, по якій продаються і купуються товари, дорівнює РЕ, а обсяг проданої продукції дорівнює QE. Відповідно, сукупна (валова) виручка дорівнює TR = PE × QE. Сукупні (валові) витрати виробників дорівнюють площі фігури PminEQE.
Різниця між загальною виручкою PE × QE (площею прямокутника
PEEQE) і сукупними (валовими) витратами (площа прямокутника PminEQE) становить надлишок (виграш) виробника (РЕ EPmin).
Ринок стихійно, автоматично сприяє формуванню рівноважних цін (цей процес А.Сміт назвав механізмом “невидимої руки ”). Перевищення ціни попиту над ціною пропозиції сприяє перерозподілу ресурсів на користь галузей з високим платоспроможним попитом. Високі ціни свідчать про відносну рідкість благ, стимулюючи до розширення їх виробництва і тим самим до кращого задоволення суспільних потреб. Оскільки рівноважна ціна значно перевищує витрати у тих товаровиробників, затрати яких нижчі середніх, то вона сприяє перерозподілу ресурсів від гірших товаровиробників до кращих, підвищуючи ефективність функціонування національної економіки в цілому.
Спостерігаючи поведінку покупця на ринку, ми можемо помітити, що він орієнтується не лише на зміну ціни, але й враховує свій доход, смаки, моду, наявність замінників. Тому його реакція на зміну певних умов буде різною. Для одних товарів навіть незначна зміна ціни або доходу може спричинити значні зміни в обсязі покупок, а для інших товарів навіть значне підвищення або зниження ціни чи доходу буде мало помітним. Щоб передбачити величину і напрямок цих змін, необхідно кількісно охарактеризувати залежність попиту від ціни та інших факторів, що його визначають. Для цього і вводиться поняття еластичності.
Еластичність – це міра чутливості однієї величини до змін іншої. Вона показує, наскільки зміниться один економічний показник при зміні іншого на одиницю.
Еластичність попиту характеризує ступінь реакції споживачів на коливання ринкової ціни товару, доходу, цін на взаємозамінні і взаємодоповнюючі товари. Тому розрізняють наступні види еластичності попиту:
· еластичність попиту за ціною ( ED(P));
· перехресну еластичність ( ED(XY));
· еластичність попиту за доходом ( ED(I)).
Вони виражаються коефіцієнтами.
Еластичність попиту за ціною показує, на скільки відсотків зміниться обсяг попиту на товар, якщо ціна цього товару зміниться на 1%:
ED(P) = 
(7)
де ED(P) – коефіцієнт цінової еластичності попиту (еластичність попиту за ціною);
∆ QD – зміна обсягу попиту (∆ QD = 
);
∆ P – зміна ціни (∆ P= 
).
Наприклад: якщо відомо, що підвищення ціни на взуття на 20% викликало зменшення обсягу попиту на 5%, то цінова еластичність попиту на взуття становитиме: ED(P) = –0, 05: 0, 2 = –0, 25.
Оскільки обсяг попиту знаходиться в оберненій залежності від ціни, то коефіцієнт цінової еластичності є від’ємною величиною. На практиці, як правило, знак “мінус” відкидають і значення коефіцієнта еластичності беруть за модулем |ED|. Чим більше значення цього показника, тим більша цінова еластичність.
П’ять різновидів еластичності попиту за ціною:
1) еластичний попит – якщо ED(P) > 1, то обсяг попиту змінюється на більший відсоток, ніж ціна, або одновідсоткова зміна ціни зумовлює більшу відсоткову зміну обсягу попиту (рис. 8, а);
2) нееластичний попит – ситуація, коли ED(P) < 1, тобто обсяг попиту змінюється на менший відсоток, ніж ціна, або одновідсоткова зміна ціни спричиняє менш ніж одновідсоткову зміну обсягу попиту (рис. 8, б);
Рис. 8. Еластичний і нееластичний попит
3) попит з одиничною еластичністю – якщо ED(P) = 1, тобто ціна і обсяг попиту змінюються на однаковий відсоток, або одновідсоткова зміна ціни веде до одновідсоткової зміни обсягу попиту (рис.9);
Рис. 9. Попит з одиничною еластичністю
4) абсолютно еластичний попит – ситуація, коли ED(P) = ∞, при якій крива попиту є горизонтальною лінією, тобто будь-яка кількість товару буде реалізовуватися, якщо ціна не перевищуватиме заданого рівня. Це означає, що споживачі за даною ціною купують товар у необмеженій кількості (рис. 10);
Рис. 10. Абсолютно еластичний попит
5) абсолютно нееластичний попит – ситуація ED(P) = 0, при якій крива попиту є вертикальною лінією, тобто кількість реалізованої продукції не змінюється за будь-якої ціни. Це означає, що покупці зовсім не чутливі до зміни ціни і купують одну й ту саму кількість товару незалежно від рівня ціни. Наприклад: попит на життєво необхідні ліки (інсулін) та товари першої необхідності (хліб, сіль, сірники) (рис. 11);
Рис. 11. Абсолютно нееластичний попит
Перехресна еластичність попиту – це відсоткова зміна обсягу попиту на один товар при зміні на 1% ціни іншого товару. Коефіцієнт перехресної еластичності ( ED(XY)) показує, на скільки відсотків зміниться обсяг попиту на товар Х при зміні ціни товару У на 1% і визначається за формулою:
ED(XY) = 
(8)
де ED(XY) – коефіцієнт перехресної еластичності;
∆ QX – зміна обсягу попиту на товар Х;
∆ PY – зміна ціни товару У.
Величина перехресної еластичності може бути додатною, від’ємною або нульовою.
Якщо товари взаємозамінювані, то перехресна еластичність попиту на ці товари додатна (ED(XY) > 0), тому що при підвищенні ціни одного товару обсяг його продажу зменшується, а попит на товар-замінник зростає. Наприклад: взаємозамінюваність двох сортів житнього хліба досить висока, тому навіть незначне підвищення цін на один з них спричинить різке збільшення попиту на інший.
Якщо товари є взаємодоповнювачами, то перехресна еластичність є від’ємною (ED(XY) > 0), оскільки підвищення ціни одного товару призводить як до зменшення обсягу попиту на цей товар, так і до скорочення попиту на товар-доповнювач. Чим більшою мірою наявність одного товару визначає сенс придбання іншого, тим більшим за модулем буде значення еластичності. Наприклад: зв'язок між цінами на плівку та попитом на фотоапарати.
У випадку, коли два товари не пов’язані між собою, тобто є незалежними у споживанні, перехресна еластичність попиту є рівною нулю(ED(XY)=0).
Еластичність попиту за доходом – це показник відсоткової зміни обсягу попиту при зміні доходу споживача на 1%. Коефіцієнт еластичності попиту ( ED(І)), показує, на скільки відсотків зміниться обсяг попиту на товар при зміні доходу споживача на 1% і обчислюється за формулою:
ED(I) = 
(9)
де ED(І) – коефіцієнт еластичності попиту за доходом;
∆ QD – зміна обсягу попиту на товар;
∆ I – зміна доходу (∆ І = 
).
Еластичність попиту за доходом, подібно еластичності попиту за ціною, залежить також від оцінки товару споживачів. При розгляді нецінових факторів (детермінант) попиту ми вияснили, що попит на нормальні товари зростає зі збільшенням доходу, на нижчі товари – скорочується.
Отже, еластичність попиту за доходом:
Ø для нормальних товарів буде додатною (ED(I) > 0);
Ø для нижчих – від’ємною (ED(I) < 0);
Ø для нейтральних – нульовою (ED(I) = 0);
Ø для предметів розкоші – більшою за одиницю (ED(I) > 1);
Ø для предметів першої необхідності – меншою за одиницю (ED(I) < 1).
За цим показником можна визначити рівень життя певних верств населення. Бідні витрачають більшу частку свого бюджету на предмети першої необхідності, ніж багаті. Коли доходи зростають на 1%, то обсяг попиту на предмети першої необхідності зростає менш як на 1%, а на предмети розкоші – більш як на 1%. Це показує коефіцієнт еластичності. Наприклад: еластичність попиту за доходом для їжі – 0, 77, одягу – 0, 82, транспортних засобів – 1, 1.
Концепція цінової еластичності застосовується також до змін пропозиції. Вона характеризує чутливість продавців (виробників) до зміни ціни на продукцію.
Цінова еластичність пропозиції – це показник відсоткової зміни обсягу пропозиції при зміні ціни на 1%. Визначається за формулою, подібною до формули цінової еластичності попиту:
ES(P) = 
(10)
де ES(P) – коефіцієнт цінової еластичності пропозиції (еластичність пропозиції за ціною);
∆ QS – зміна обсягу пропозиції (∆ QS = 
∆ Р – зміна ціни (∆ Р = ).
Оскільки крива пропозиції має позитивний нахил, то значення коефіцієнта еластичності пропозиції завжди є додатним ( ES(P) > 0): зміни цін і обсягів пропозиції відбуваються в одному напрямку, – зі зростанням ціни пропозиція зростає, і навпаки.
Так само, як і для попиту, розрізняють декілька випадків еластичності пропозиції:
– еластична пропозиція ES(P) > 1;
– нееластична пропозиція ES(P) < 1;
– пропозиція з одиничною еластичністю ES(P) = 1;
– абсолютно еластична пропозиція ES(P) = ∞;
– абсолютно нееластична пропозиція ES(P) = 0.
Продавці також можуть переключатися з виробництва одного товару на виробництво іншого, якщо це вигідно, тому і для пропозиції застосовується показник перехресної еластичності, значення якого є від’ємним.
Тема. Т ЕОРІЯ ГРАНИЧНОЇ КОРИСНОСТІ ТА ПОВЕДІНКИ СПОЖИВАЧА
Розглянемо поведінку домогосподарств як покупців товарів і послуг, прослідкуємо як споживачі приймають рішення щодо покупок.
Перед кожним споживачем виникає три питання: що купити? скільки коштує? чи вистачить грошей, щоб здійснити покупку?
Для того, щоби відповісти на перше запитання, потрібно вияснити корисність покупки для споживача, щоб відповісти на друге – вивчити ціну, щоб розв’язати третє запитання – визначити дохід споживача. Всі ці проблеми – корисність, ціна і дохід – і формують зміст теорії поведінки споживача.
Модель поведінки споживача будується за загальними правилами мікроекономічного моделювання і включає три основних елементи: мету, обмеження, вибір рішення.
Мета споживача полягає в отриманні якомога більшого задоволення від споживання певного набору благ, тобто в максимізації корисності. Обмеженням є всі обставини (ціни товарів і послуг, дохід тощо), які не дозволяють споживачу отримати все, що забажається. Вибір – це прийняття та реалізація рішення щодо споживчого набору за даних обмежень, що дозволило б максимізувати задоволення потреб.
Фундаментальні дослідження поведінки споживача пов’язані з виникненням в кінці ХІХ ст. нового наукового напряму – маржиналізму, зумовленого працями перших економістів-математиків А. Курно, Й. Тюнера, Г. Госсена і якими започатковано метод граничного аналізу. Саме завдяки їхнім розробкам економічна теорія звертається до дослідження психологічних мотивів економічної діяльності суб’єктів ринкової економіки, потреб окремої людини, добробуту споживачів.
Метою споживання товарів та послуг є задоволення потреб людини.
Залежно від того, ким ви є: песимістом чи оптимістом, можна вибрати одне з двох визначень економічних потреб. З точки зору песиміста, економічними потребами є нестача чогось необхідного для підтримання життєдіяльності і розвитку особистості, підприємства чи суспільства в цілому. Оптимісти віддають перевагу визначенню економічної потреби як внутрішніх мотивів, що спонукають до економічної діяльності. Саме економічні потреби є внутрішніми стимулами діяльності людини.
Потреби класифікуються на первинні – задовольняють життєво важливі потреби людини (їжа, вода, одяг тощо), і вторинні – до них відносяться решта всіх потреб (спорт, театр тощо). Первинні потреби не можуть замінюватися одна одною, а вторинні – можуть. Такий розподіл потреб є історично умовним, адже з розвитком суспільства співвідношення між ними змінюється.
Засобами, що задовольняють потреби, є блага, тобто– це товари, послуги та соціальні й екологічні умови, які задовольняють потреби людини або які людина змушена споживати чи використовувати. Одні з них можуть бути в необмеженій кількості (наприклад, повітря), інші – в обмежених розмірах. Останні складаються з речей та послуг і називаються економічними благами.
Рис. 1. Піраміда потреб людини за А. Маслоу
Рис. 2. Класифікація економічних благ
В основі теорії поведінки споживача лежить поняття корисності. Корисність блага – це здатність економічного блага задовольняти одну або декілька людських потреб. Корисність – явище суб’єктивне, індивідуальне. Його не слід ототожнювати з корисністю в суспільному розумінні. Наприклад, тютюнопаління і вживання наркотиків й алкоголю є шкідливим для здоров’я. Однак, залежні від них особи за будь-яку ціну намагатимуться придбати чергову партію наркотику чи порцію алкоголю для отримання задоволення і вважатимуть корисним для себе цей товар.
Термін “корисність” введений англійським філософом І. Бентамом. “Під принципом корисності, – писав він, – розуміється той принцип, який схвалює чи не схвалює будь-яку дію, дивлячись на те, чи має вона (як нам здається) прагнення збільшити чи зменшити щастя тієї сторони, про інтереси якої йде мова, або, іншими словами, сприяти чи перешкоджати цьому щастю”. Згідно Бентаму, максимізація корисності і є провідним психологічним принципом поведінки людей у їх прагненні уникнути страждань і збільшити задоволення чи щастя.
Економісти неодноразово пробували позбутися терміну “корисність”, оскільки він має дещо оцінювальний характер, знайти йому підходящу заміну. Російський економіст Н. Бунге пропонував використовувати термін “придатність”. “Потреба у наркотичних речовинах, – писав він, – безсумнівна, але чи можна сказати, що опіум і гашиш кори сні для курців, – вони лише придатні як речовина для сп’яніння”.
Французький економіст Ш. Жід пропонував використовувати термін “бажаність”, вважаючи, що він “не передбачає бажання моральних чи аморальних рис, розсудливих чи нерозсудливих”.
На підтримку терміну “бажаність” висловлювався і відомий американський економіст і статистик І. Фішер, який вважав, що “корисність є спадком Бентама та його теорії задоволення і страждання”.
Однак, термін “корисність” пережив своїх критиків і використовується донині.
У зв’язку з тим, що корисність є суто індивідуальною та суб’єктивною величиною, її важко кількісно виміряти. Тому для визначення економічна теорія використовує два основні методи: кількісний (кардиналістський) та порядковий (ординалістський).
Кардиналістська концепція базується на передумові, що споживач здатний кількісно визначити міру задоволення власних бажань (потреб) тим чи іншим економічним благом.
Вченими для аналітичних цілей була введена умовна одиниця виміру корисності “ютиль” (від англ. utility – корисність). В даному випадку корисність є науковою абстракцією, яка дозволяє виявити і математично обґрунтувати типові закономірності вибору для всіх споживачів.
Корисність математично представляється функцією корисності, за допомогою якої досліджується поведінка споживача на ринку споживчих товарів стосовно того, якому з них буде надано перевагу і керуючись тим, від якого з них споживач отримає найбільшу корисність (задоволення).
Припустивши, що економіко-математична модель функції корисності включає лише два товари, то вона може бути виражена формулою:
U = f(QX, QY), (1)
де U – корисність;
f – функція;
QX та QY – кількість товарів X та Y, які споживач хотів придбати протягом певного періоду.
Для поглибленого аналізу використовують поняття сукупної (загальної) і граничної корисності.
Сукупна (загальна) корисність (TU) – це загальне задоволення, яке отримує споживач від спожитих ним товарів чи послуг. Математично її можна виразити функцією:
TU = f (QX, QY), (2)
де TU – загальна (сукупна) корисність споживчого кошика (товарного набору).
Для того, щоб вияснити як вплине на загальну величину корисності збільшення споживання на одну одиницю товару Х за незмінного обсягу споживання товару Y, використовують показник граничної корисності.
Гранична корисність (MU) – це зміна (приріст) загальної корисності набору товарів (споживчого кошика) при зміні кількості даного блага на одиницю.
Математично граничну корисність можна представити як часткові похідні функції сукупної корисності:
(3)
(4)
На рис. 3 показано взаємозв’язок сукупної та граничної корисності.
На рис. 3 а зображено залежність загальної корисності від збільшення споживання товару Х. На рис. 3 б наведено відповідні зміни граничної корисності.
Рис. 3. Взаємозв’язок сукупної та граничної корисності
Точка N на рис. 3 а – точка максимальної загальної корисності. Її ще називають точкою насичення. Цій точці відповідає нульове значення граничної корисності.
За рис. 3 можна зробити наступні висновки:
· зростання загальної корисності від більшої кількості благ відбувається лише до точки насичення, де сукупна корисність досягає максимуму;
· після точки насичення сукупна корисність спочатку залишається незмінною, а потім зменшується; крива TU відхиляється донизу, але цей відрізок (його показано пунктиром) не включається у функцію корисності;
Представниками австрійської школи (Е. Бем-Баверк, Ф. Візер, К. Менгер) встановлено зв'язок між попитом і ціною, запасами і кількістю. Ними доведено, що кількість є одним з основних чинників впливу на ціну в умовах обмеженості ресурсів. Також виведена закономірність, яка стверджує що послідовно споживана кількість певного блага характеризується спадаючою корисністю для споживача (рис. 4). Наприклад, споживач, якого мучить спрага, із задоволенням вип’є перший стакан квасу. Від другого стакану він отримає менше задоволення, ніж від першого, від третього – менше, ніж від другого, і т. д. Це триватиме до тих пір, поки гранична корисність чергового стану не буде дорівнювати нулю.
Рис. 4. Залежність сукупної корисності блага від його кількості
Австрійські економісти сформулювали парадокс води та діамантів. Вони вважали, що вода, яка є життєво необхідним благом для всіх, повинна була би мати максимальну корисність, а діаманти – мінімальну. Відповідно ціна води має бути високою, а діамантів – низькою. Однак насправді – все навпаки. Відповідь на це питання представники австрійської школи економістів знайшли у розмежуванні загальної та граничної корисності, й пояснюється це тим, що запаси води і діамантів неоднакові. Відповідно, у випадку з водою – кількість велика, а ціна – низька; з діамантами – навпаки. Це означає, що сукупна корисність води є високою, а гранична – низькою; діамантів – навпаки, сукупна корисність є низькою, а гранична – високою. Ціни визначаються граничною корисністю.
Мають місце випадки, коли кожна наступна одиниця товару не лише зменшує його граничну корисність, а перетворює її у від’ємну величину. Наприклад, споживання кави. Любитель цього напою від споживання першої чашки отримає насолоду, але недостатню для повного задоволення. Від другої – більшу насолоду. Від третьої – вже меншу, ніж від другої. Четверта чашка принесе менше задоволення, ніж третя. А вже п’ята може викликати відразу (тобто корисність з від’ємним знаком).
Наведені приклади демонструють дію закону спадної граничної корисності.
Закон (принцип) спадної граничної корисності вперше було сформульовано 1845 року німецьким економістом Г. Госсеном, який досліджував поведінку споживача на основі оцінки ним цінності (корисності) економічних благ. Тому залежність між обсягом і граничною корисністю називають першим законом Госсена, згідно з яким величина задоволення від споживання кожної додаткової одиниці блага зменшується доти, доки не досягне нульового значення в точці повного насичення потребою.
Математично перший закон Госсена виражається так: перша похідна функції загальної корисності за кількістю певного блага є додатною, а друга – від’ємною:
(5)
(6)
Якщо обидві похідні додатні, то перший закон Госсена не діє. Дія цього закону описується функцією корисності з одним змінним благом. Тому для аналізу споживання декількох благ застосовується другий закон Госсена, який передбачає, що максимальне задоволення потреб за обмеженої кількості доступних благ досягається тоді, коли споживання кожного блага зупиняється в точці, де корисність (задоволення) є однаковою для всіх благ.
Таким чином, чим більшою кількістю блага ми володіємо, тим меншу цінність має для нас кожна додаткова одиниця цього блага. Тобто, ціна блага визначається не загальною, а граничною його корисністю для споживача. Оскільки гранична корисність економічного блага для споживача знижується, то виробник може продати додаткову кількість своєї продукції лише за умови зниження ним ціни. Отже, закон спадної граничної корисності лежить в основі формування попиту на продукцію.
Ми розглянули кардиналістську версію корисності споживання благ, яка ґрунтується на тому, що споживач здатний кількісно визначати міру задоволення від споживання певних благ. Кардиналістський варіант функції корисності значно спрощує розуміння психології споживача, мотивації його поведінки. Якщо ж не має можливості кількісно виміряти рівень задоволення від споживання благ, то використовують ординалістський (порядковий) метод визначення корисності.
Тема. ОРДИНАЛІСТСЬКА ТЕОРІЯ ПОВЕДІНКИ СПОЖИВАЧА
Ординалістський (порядковий, ранжувальний) підхід до аналізу корисності є більш сучасним і базується на менш жорстких припущеннях, ніж кількісний (кардиналістський) підхід. Від споживача не вимагається вміння вимірювати корисність того чи іншого блага в умовних одиницях виміру. Достатньо лише, щоб споживач був здатен класифікувати (впорядкувати, ранжувати) всі можливі товарні набори (споживчий кошик) за їх перевагами.
Представники ординалістської теорії корисності Ф. Еджворт, В. Парето, Є. Слуцький, І. Фішер, Дж. Хікс) відмовилися від пошуку універсальної одиниці і запропонували замість використання абсолютних вимірювачів граничної корисності перейти до відносного аналізу, тобто визначити переваги одних наборів товарів перед іншими. Тепер не потрібно знати, наскільки один набір (споживчий кошик) корисніший за другий, досить того, що першому з них віддається перевага. Цим самим споживач здійснює порядкове ранжування цих наборів. Впорядкованість споживчих кошиків за ступенем їх привабливості для споживача називають порядковою вимірністю корисності або ординальною корисністю (від лат. ordinalis – порядковий).
Ординалістський (порядковий) метод визначення корисності базується на таких аксіомах уподобань:
ü співставність;
ü транзитивність;
ü ненасиченість.
Окрім загальних принципів споживчого вибору існують особливості, обумовлені смаками й перевагами. Американським економістом Х. Лейбенстайном класифіковано споживчий попит наступним чином:
§ функціональний – частина попиту, зумовлена споживчими властивостями економічного блага;
§ нефункціональний – частина попиту, яка не залежить від якості економічного блага:
- соціальний – обумовлений ставленням покупців до товару:
▫ ефект пристосування до більшості – вибір споживача прямопропорційно залежить від думки інших споживачів;
▫ ефект сноба – вибір споживача є протилежним загальноприйнятим нормам (якщо інші споживачі збільшують споживання певного блага, то споживач-сноб його зменшує);
▫ ефект Веблена – збільшення споживчого попиту зумовлене тим, що товар має більш високу (а не низьку) ціну. Ефект Веблена подібний до ефекту сноба, але відмінність полягає в тому, що ефект сноба залежить від розмірів споживання інших, а ефект Веблена – від ціни.
- спекулятивний – зумовлений високими інфляційними очікуваннями, тобто підвищення цін у майбутньому спричиняє додаткове споживання економічних благ;
- нераціональний (незапланований) – зумовлений хвилинним бажанням, раптовою зміною настрою, примхою чи забаганкою.
Рис. 1. Аксіоми уподобань в ординалістській моделі визначення корисності
Рис. 2. Класифікація споживчого попиту
(за Х. Лейбенстайном)
Оскільки на ринку існує велика кількість споживчих кошиків (наборів товарів) з однаковим рівнем корисності, а метою споживача є максимізація корисності, то йому байдуже, який з кошиків обрати. Тому, набір споживчих кошиків з однаковим рівнем корисності називають кошиком (набором) байдужості.
В ординалістській моделі для графічного зображення наборів байдужості використовують криві байдужості, які стали новим інструментом аналізу, замінивши поняття граничної корисності. Вперше криві байдужості для поведінки споживача застосував Ф. Еджворт, пізніше цей метод вдосконалили Є. Слуцький, В. Парето, Дж. Хікс. Найбільш поширеною є модель Хікса.
Будь-яка комбінація двох благ може бути відображена точкою в прямокутній системі координат. З’єднавши точки з такими комбінаціями товарів, які забезпечують однаковий рівень задоволення потреб, одержимо криву байдужості.
Отже, крива байдужості – це геометричне розташування точок, кожна з яких демонструє різні комбінації двох економічних благ, що мають однакову корисність для споживача (рис. 3).
Рис. 3. Крива байдужості
На кривій байдужості зображено чотири комбінації двох благ з однаковою корисністю (точки A, B, C, D), від яких споживач отримує однакове задоволення (корисність).
Комбінації товарів (економічних благ), які дають споживачу більшу або меншу корисність, будуть знаходитися вище або нижче кривої байдужості. Набір кривих байдужості для одного споживача й однієї пари благ утворює карту байдужості. На рис. 4 зображені три криві байдужості, але насправді існує безліч таких кривих, які можуть бути представлені для кожного з можливих споживчих наборів.
Рис. 4. Карта кривих байдужості
Криві байдужості мають від’ємний нахил, випуклі до початку координат і ніколи не перетинаються одна з одною.
Аналізуючи криві байдужості, слід звернути увагу на здатність товарів до взаємозамінювання. Якщо рухатися по кривій байдужості зверху вниз, то можна визначити, якою кількістю товару Y споживач згоден поступитися, щоб отримати додаткову одиницю товару Х. Зона заміни – це ділянка кривої байдужості, на якій можлива ефективна заміна одного блага іншим.
Показником виміру такої заміни є гранична норма заміни (заміщення, субституції).
Отже, гранична норма заміни (MRS) – показує, якою кількістю одного товару споживач готовий пожертвувати заради збільшення споживання іншого товару на одну додаткову (граничну) одиницю за незмінного рівня загальної корисності споживчого кошика.
Математично граничну норму заміни можна виразити так:
(1)
де MRSXY – гранична норма заміни;
∆ Y – зміна споживання товару Y;
∆ X – зміна споживання товару Х.
Графічно граничну норму заміни зображено на рис. 5.
Рис. 5. Гранична норма субституції (заміни)
При зміщенні по кривій байдужості зверху вниз кут її нахилу зменшується. Отже, якщо споживання товару Х збільшується, а товару Y – зменшується, то гранична норма заміни також зменшується.
Крива байдужості завжди є спадною лінією, отже, гранична норма заміни, як і еластичність попиту за ціною, завжди є від’ємною величиною.
Криві байдужості дозволяють вияснити споживчі переваги. Однак, при цьому не враховуються дві важливі обставини: ціни товарів і дохід споживачів. Криві байдужості лише демонструють можливість заміни одного товару іншим. Проте вони не визначають, який саме набір товарів споживач вважає для себе найбільш вигідним. Цю інформацію надає нам бюджетне обмеження (лінія цін, пряма витрат).
Бюджет – це кількість грошей, яка доступна споживачеві для витрат у певний період часу. Дохід споживача та купівельна спроможність грошей визначають бюджетні обмеження споживача. Мікроекономічна модель бюджетного обмеження отримала назву “модель можливого”.
Економічна інтерпретація бюджетного обмеження полягає в тому, що загальна сума грошових витрат споживача має дорівнювати його доходу. Або, – це грошові доходи, що визначають обсяг попиту споживачів за наявних цін на ринку.
Для спрощення теоретичної моделі дослідження поведінки споживача в умовах цінових і грошових обмежень припускається, що:
Ø весь дохід споживач витрачає лише на придбання двох товарів (X і Y);
Ø споживач не робить заощаджень та не залучає до витрат попередні заощадження;
Ø споживач не дає гроші в борг і не використовує позики;
Ø ціни протягом досліджуваного періоду залишаються незмінними;
Ø протягом визначеного періоду дохід споживача не лише обмежений, а й фіксований.
Враховуючи наведені припущення, дохід споживача можна виразити рівнянням:
I = PX × X + PY × Y, (2)
де І – грошовий дохід споживача;
PX – ціна одиниці товару Х;
PY – ціна одиниці товару Y;
Х, Y – обсяг товарів, які споживач хоче придбати.
Рівняння (2) дає змогу визначити такі споживчі кошики (набори товарів Х та Y), для придбання яких споживач витратить однакову суму грошей.
Розв’язавши це рівняння відносно Y, можна обчислити різні варіанти наборів товарів:
(3)
Графічна інтерпретація бюджетного обмеження має вигляд прямої з від’ємним нахилом, яка називається бюджетною лінією або лінією бюджетного обмеження (рис. 6).
Рис. 6. Лінія бюджетних обмежень (бюджетна лінія)
Лінія бюджетних обмежень показує межу між можливим і неможливим. Всі точки розташовані на бюджетній лінії або під нею, – досяжні для споживача, а всі точки над бюджетною лінією – недосяжні. Точки на бюджетній лінії характеризують множину комбінацій товарів X і Y, витрати на які не перевищують суму доходу споживача.
Бюджетна лінія переривається в точці А, що відповідає споживчому кошику з максимальною кількістю товару Y. Пересуваючись вздовж лінії бюджету донизу від точки А до точки В, споживач змінює комбінацію товарів у кошику. Тобто, він збільшує витрати на товар Х і скорочує видатки на товар Y. Точка В характеризує кошик з максимальною кількістю товару Х, яку за ціною РХ можна купити на всю суму доходу.
Довжина відрізка 
на осі ординат дорівнює максимальній кількості товару Y, яку можна придбати на суму доходу І.
Довжина відрізка 
на осі абсцис показує, яку кількість товару Х може придбати споживач за умови, що він увесь свій дохід витратить на цей товар.
Отже, бюджетне обмеження показує компроміс, на який повинен піти споживач при виборі між двома товарами: щоб отримати додаткову одиницю одного товару, він повинен відмовитися від певної кількості іншого товару.
Чим крутіша лінія бюджетного обмеження, тим більшою кількістю товару Y треба пожертвувати для отримання додаткової одиниці товару Х. З рівняння (2) бюджетної лінії видно, що її розміщення залежить від доходу споживача та цін товарів.
Якщо змінюється дохід споживача, то бюджетна лінія зрушується праворуч (коли дохід зростає) та ліворуч (коли дохід зменшується) паралельно первинній лінії бюджетного обмеження (кут її нахилу залишається незмінним).
Рис. 7. Вплив зміни доходу на бюджетну лінію
Зміщення бюджетної лінії від І0 до І1 відбулося в результаті зростання доходу, а зміщення її від І0 до І2 – внаслідок зменшення доходу.
Зміни цін впливають на бюджетну лінію по-різному, залежно від того, на які товари і в якій пропорції вони змінюються:
ü якщо дохід споживача залишається незмінним, а ціни обох товарів пропорційно зростають, в результаті чого його купівельна спроможність знижується і реальний дохід скорочується, то бюджетна лінія зміщується паралельно початковій донизу;
ü якщо дохід споживача залишається незмінним, а ціни обох товарів пропорційно знижуються, в результаті чого реальний дохід споживача зростає, то бюджетна лінія зміщується паралельно початковій вгору;
ü якщо змінюється ціна одного товару за незмінної ціни іншого і сталого доходу, то бюджетна лінія змінює кут нахилу внаслідок зміни співвідношення цін на обидва товари;
ü якщо одночасно і пропорційно змінюються ціни обох товарів і дохід споживача, то ліні бюджету не змінить свого розміщення.
Рис. 8. Вплив зміни ціни на бюджетну лінію
Ми ознайомились з двома складовими моделі поведінки споживача – метою (моделлю бажаного) і обмеженнями (моделлю можливого). Тепер розглянемо взаємодію цих складових, в результаті якої споживач приймає рішення про вибір конкретного набору товарів, який задовольнить його потреби оптимально.
Знайти кошик, який би дозволив споживачу поєднати його мету з існуючими обмеженнями, найпростіше за допомогою графічної моделі оптимізації споживчого вибору (рівноваги споживача), яка поєднує модель бажаного і модель можливого. Для цього потрібно сумістити графіки карти байдужості з графіком бюджетної лінії (рис. 9). Таке поєднання потрібне для того, щоб наочно продемонструвати відповідність бажань і можливостей споживача.
Рис. 9. Оптимізація споживчого вибору (рівновага споживача)
З рис. 9 бачимо, що бюджетна лінія І перетинає криву байдужості U1 в точках А і В. Це означає, що при максимальному використанні доходу споживач може придбати як перший, так і другий набір товарів. Але при цьому він не отримає максимальної корисності, яка доступна його бюджету. Максимальна корисність (рівновага споживача) при заданому бюджеті досягається тоді, коли споживається комбінація (набір) товарів, що відповідає точці, де бюджетна лінія дотикається до найвіддаленішої від початку координат кривої байдужості.
Математично рівновагу споживача можна відобразити за допомогою рівняння:
(4)
Це рівняння показує, що оптимізація споживача досягається за умови, що гранична вигода дорівнює граничним витратам. Гранична вигода вимірюється MRS, а граничні витрати – співвідношенням цін 
.
Тема. ВАРІАЦІЇ ФАКТОРІВ ВИРОБНИЦТВА ТА ОПТИМУМ
|
|