Концепція Е. Еріксона

Психосоціальна концепція розвитку особистості, розроблена

Е. Еріксоном, показує тісний зв'язок психіки людини й характеру суспільства, у якому вона живе. На кожній стадії свого розвитку дитина або приєднується до суспільства, або відривається від нього. Все її дитинство від народження до юності розглядається вченим як тривалий період формування зрілої психосоціальної ідентичності, у результаті якої людина здобуває об'єктивне почуття приналежності до своєї соціальної групи, розуміння неповторності свого індивідуального буття. Поступово в дитини формується «егоідентичність», почуття стійкості й безперервності свого «Я». Це тривалий процес, він містить у собі ряд стадій розвитку особистості.

У період немовляти (перша стадія) головну роль для дитини грає мати вона годує, доглядає, дарує любов, турботу, у результаті чого формується базова довіра до миру. Вона проявляється в легкості годівлі, гарному сні дитини, нормальній роботі кишечнику, умінні спокійно чекати мати. Динаміка розвитку довіри залежить від матері. Тут важливо не кількість їжі, а якість догляду за дитиною, принципова впевненість матері у своїх діях. Якщо вона тривожна, невротична, якщо обстановка в сім'ї напружена, якщо дитині приділяють мало уваги (наприклад, вона живе в будинку сиріт), то формується базова недовіра до світу, стійкий песимізм. Сильно виражений дефіцит емоційного спілкування з дитиною приводить до різкого вповільнення його психічного розвитку.

Друга стадія раннього дитинства пов'язана з формуванням автономії й незалежності. Дитина починає ходити, навчається контролювати себе при виконанні актів дефекації; суспільство й батьки привчають дитину до охайності, починають соромити за «мокрі штанці». Соціальне несхвалення дозволяє дитині подивитися на себе як би зсередини, вона почуває можливість покарання, формується почуття сорому. Наприкінці цієї стадії повинне зложитися рівновага «автономії» і «сорому». Це співвідношення буде позитивно сприятливим для розвитку дитини, якщо батьки не стануть тиснути на її бажання, не будуть занадто вимогливими і карати за провини.

У віці 3 - 5 років, на третій стадії, дитина вже переконана, що вона особистість. Це усвідомлення приходить, тому що дитина бігає, уміє говорити. Також розширюється область оволодіння світом, у дитини формується почуття ініціативи, що реалізується в грі. Гра найважливіший чинник розвитку в цьому віці, тому що завдяки їй виникають ініціативність, творчість, засвоюються відносини між людьми, розвиваються психічні можливості дитини: воля, пам'ять, мислення та ін. І якщо батьки не приділяють уваги іграм, то це негативно впливає на розвиток, сприяє закріпленню пасивності, невпевненості, почуттю провини.

У молодшому шкільному віці (четверта стадія) дитина вже вичерпала можливості розвитку в рамках сім'ї, і тепер школа прилучає її до знань про майбутню діяльність. Якщо дитина успішно опановує знання, нові навички, вона вірить у свої сили, упевнена, спокійна. Коли в школі її переслідують невдачі, з'являється, а потім і закріплюється почуття неповноцінності, невір'я у свої сили, розпачі, губиться інтерес до навчання. У цьому випадку дитина, як би знову вертається в сім'ю. Якщо батьки з розумінням намагаються допомогти дитині перебороти труднощі в навчанні, тоді сім’я виступає в якості притулку. Коли батьки лише лають і карають за погані оцінки, почуття неповноцінності в дитини закріплюється на все її життя.

У підлітковому віці (п'ята стадія) формується центральна форма «егоідентичності». Бурхливий фізіологічний ріст, полове дозрівання, заклопотаність тим, як дитина виглядає в очах інших, необхідність знайти своє професійне покликання, здатності, уміння - от проблеми, які встають перед підлітком. І це вже є вимоги суспільства до нього, пов'язані з його самовизначенням. На цій стадії знову виникають всі критичні моменти минулого. Якщо раніше в дитини виявилися сформованими автономність, ініціатива, довіра до миру, упевненість у своїй повноцінності, значимості, то підліток успішно створює цілісну форму егоідентичності, знаходить своє «Я», своє визнання з боку навколишніх. У противному випадку ідентичність розмивається, підліток не може відшукати своє «Я». Він не усвідомлює своїх цілей і бажань. Тоді він вертається до інфантильних, дитячих, утриманських реакцій. З'являється неясне, але стійке почуття тривоги, самотності, спустошеності, постійного очікування чогось такого, що може змінити життя. Однак сама людина ніяких активних дій не вживає, народжуються страх перед особистим спілкуванням і нездатність емоційно впливати на осіб протилежної статі, ворожість, презирство до навколишнього суспільства, почуття «невизнання себе» з боку навколишніх. Якщо людина знайшла себе, то ідентифікація полегшується.

На шостій стадії (молодість) актуальним стає пошук супутника життя, тісне співробітництво з людьми, зміцнення зв'язків зі своєю соціальною групою. Людина не боїться знеособлювання, змішання з іншими людьми, з'являється почуття близькості, єдності, співробітництва, інтимного єднання з певними людьми. Однак якщо й у цьому віці відбувається проблема з ідентичністю, то людина замикається, ізоляція й самотність стають ще сильніше.

Сьома, центральна, стадія - дорослий етап розвитку особистості. Формування ідентичності триває все життя; вплив відчувається з боку інших людей, особливо дітей, - вони підтверджують, що ти їм потрібний. Позитивні симптоми цієї стадії такі: особистість реалізує себе в гарній, улюбленій праці й турботі про дітей, задоволена собою й життям. Якщо ні на кого звернути своє «Я» (немає улюбленої роботи, сім'ї, дітей), то людина випорожнюється; Йде застій, відсталість, психологічний і фізіологічний регрес.

Після 50 років (восьма стадія) створюється завершена форма егоідентичності як результат усього розвитку особистості. Людина переосмислює все своє життя, усвідомлює своє Я в духовних роздумах про прожиті роки. Їй потрібно зрозуміти, що її життя - це неповторна доля, людина «приймає» себе й своє життя, проявляється мудрість. Якщо «прийняття себе й життя» не відбулося, то людина почуває розчарування, може втратити смак до життя.

Таким чином, на кожному віковому етапі між дитиною й суспільством, батьками, педагогами складається своя специфічна соціальна ситуація взаємодії; Поява нових якостей на певному віковому етапі породжує специфічні проблеми, які можуть бути вирішені людиною з позитивним або негативним результатом.

Результат багато в чому залежить від зовнішніх факторів - від впливу навколишніх, поводження й виховання батьків, норм суспільства й т.п. Наприклад, у дитинстві, якщо немає тісного емоційного контакту, любові, уваги й турботи, порушується соціалізація дитини, виникає затримка психічного розвитку, розвиваються різні захворювання, у дитини з'являється агресивність, а в майбутньому - різні проблеми, що стосуються взаємин з іншими людьми. Тобто емоційне спілкування дитини з дорослими є провідною діяльністю на першому етапі, що впливає на розвиток його психіки й зумовлює позитивний або негативний результат (табл. 1).

Таблиця 1

Психосоціальна концепція розвитку особистості (по Е. Еріксону)