Процедура розгляду справ в Європейському суді по правам людини

Юрисдикція Суду поширюється на всі питання, що стосуються тлумачення та застосування Конвенції і протоколів до неї і які передаються йому на розгляд.

Будь-яка Висока Договірна Сторона може передати на розгляд Суду питання про будь-яке порушення положень Конвенції та протоколів до неї, яке, як вона вважає, було допущене іншою Високою Договірною Стороною.

Суд може приймати заяви від будь-якої особи, неурядової організації або групи осіб, які вважають себе потерпілими від порушення однією з Високих Договірних Сторін прав, викладених у Конвенції або протоколах до неї. Високі Договірні Сторони зобов’язуються не перешкоджати ніяким чином ефективному здійсненню цього права.

Суд може прийняти питання до розгляду тільки після того, як було вичерпано всі національні засоби правового захисту — відповідно до загальновизнаних норм міжнародного права, і впродовж шести місяців від дати прийняття остаточного рішення.

Суд не розглядає жодної заяви, якщо вона:

1) є анонімною;

2) за своєю суттю порушує питання, що вже було розглянуте Судом або вже подане на розгляд за іншою процедурою міжнародного розслідування чи врегу­лювання, і якщо вона не містить відповідної нової інформації.

Суд визнає неприйнятною будь-яку індивідуальну заяву, якщо він вважає, що ця заява є несумісною з положеннями Конвенції або протоколів до неї, явно необґрунтованою або є зловживанням правом на подання заяви.

Суд відхиляє будь-яку заяву, якщо він вважає її неприйнятною згідно з цією статтею. Він може зробити це на будь-якій стадії провадження у справі.

У всіх справах, які розглядаються палатою або Великою палатою, Висока Договірна Сторона, громадянин якої є заявником, має право подати свої мірку­вання у письмовій формі і брати участь у слуханнях.

Голова Суду може, в інтересах належного відправлення правосуддя, запропо­нувати будь-якій Високій Договірній Стороні, яка не є стороною в судовому розгляді, або будь-якій заінтересованій особі, яка не є заявником, подати свої міркування у письмовій формі або брати участь у слуханнях.

Суд може на будь-якій стадії провадження у справі вилучити заяву з реєстру справ, якщо обставини дозволяють дійти висновку, що:

1) заявник не має наміру далі підтримувати свою заяву;

2) спір уже вирішено;

3) на будь-якій іншій підставі, встановленій Судом, подальший розгляд заяви не є виправданим.

Однак Суд продовжує розгляд заяви, якщо цього вимагає повага до прав людини, визначених у Конвенції та протоколах до неї.

Суд може знову поновити заяву в реєстрі справ, якщо, на його думку, обстави­ни це виправдовують.

Якщо Суд визнає заяву прийнятною, він:

1) розглядає справу разом із представниками сторін і, в разі необхідності, про­водить розслідування, для ефективного здійснення якого заінтересовані держави створюють усі необхідні умови;

2) надає себе у розпорядження заінтересованих сторін з метою забезпечення дружнього врегулювання спору на основі поваги до прав людини, визначених у Конвенції та протоколах до неї.

У разі досягнення дружнього врегулювання Суд вилучає справу з реєстру, прийнявши відповідне рішення, що містить лише стислий виклад фактів і досяг­нутого вирішення.

Слухання проводяться у відкритому засіданні, якщо Суд у виняткових випад­ках не вирішить інакше.

Доступ до документів, які здаються на зберігання Секретареві, має бути відкритим, якщо Голова Суду не вирішить інакше.

Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише част­кову компенсацію, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедли­ву сатисфакцію.

Упродовж трьох місяців від дати постановлення рішення палатою будь-яка сторона у справі може, у виняткових випадках, звернутися з клопотанням про передання справи на розгляд Великої палати.

Колегія у складі п’яти суддів Великої палати приймає таке клопотання, якщо справа порушує серйозне питання щодо тлумачення або застосування Конвенції чи протоколів до неї або важливе питання загального значення.

Якщо колегія приймає клопотання, Велика палата вирішує справу шляхом постановлення судового рішення.

Рішення Великої палати є остаточним. Воно стає остаточним:

1) якщо сторони заявляють про те, що вони не звертатимуться із клопотанням про передання справи на розгляд Великої палати;

2) через три місяці від дати постановлення рішення, якщо клопотання про передання справи на розгляд Великої палати не було заявлено;

3) якщо колегія Великої палати відхиляє клопотання про передання справи на розгляд Великої палати.

Остаточне судове рішення публікується.

Судові рішення та ухвали про прийнятність або неприйнятність заяв мають бути вмотивовані. Якщо судове рішення цілком або частково не виражає одно­стайної думки суддів, кожний суддя має право викласти окрему думку.

Високі Договірні Сторони зобов’язуються виконувати остаточне рішення Суду в будь-якій справі, в якій вони є сторонами. Остаточне рішення Суду надси­лається Комітетові міністрів, який здійснює нагляд за його виконанням.

Суд може, на запит Комітету міністрів, надавати консультативні висновки з правових питань, що стосуються тлумачення Конвенції та протоколів до неї. Такі висновки не поширюються на питання, які стосуються змісту чи обсягу прав і свобод, визначених у розділі І Конвенції та протоколах до неї, або на будь-яке інше питання, яке Суд чи Комітет міністрів можуть розглядати внаслідок будь-якого провадження, що може бути порушене відповідно до Конвенції. Рішення Комітету міністрів про подання запиту щодо консультативного висновку Суду ух­валюються більшістю голосів представників, які мають право засідати в Комітеті.

Консультативні висновки Суду мають бути вмотивовані. Якщо консультатив­ний висновок цілком або частково не виражає одностайної думки суддів, кожний суддя має право викласти окрему думку.

Витрати Суду покладаються на Раду Європи.

Отже, відповідно до ст. 32 вказаної Конвенції зі змінами, внесеними Протоко­лом № 11 до неї, питання тлумачення і застосування Конвенції та протоколів до неї віднесені до компетенції Європейського суду з прав людини. Україна визнала його компетенцію. Тлумачення положень Конвенції та протоколів до неї Євро­пейський суд з прав людини здійснює у своїх рішеннях під час розгляду конкрет­них справ. Суд при розгляді таких справ шляхом правотлумачення перевіряє відповідність Конвенції та протоколам до неї національного законодавства і результатів його тлумачення та тлумачення положень міжнародного права, до яко­го воно відсилає, національними судами. Суд перевіряє повноту (достатність) національного законодавства та його досконалість у сфері дії конвенційних норм. Національне законодавство та його застосування повинні відповідати вимогам Конвенції та протоколів до неї.

У рішеннях Суд з’ясовує і роз’яснює конвенційні норми, їх зміст і обсяг. Від справи до справи він виробляє і формулює правові позиції (положення) щодо інтерпретації конвенційних норм. Такі загальні та усталені позиції щодо розуміння конвенційних норм мають загальну дію, тобто поширюються на невизначене коло осіб і на необмежену кількість подібних ситуацій, випадків («невичерпність» роз’яснення). Тому в подальшому ними Суд керується і спи­рається на них при розгляді інших аналогічних справ. Разом із конвенційними нормами правові положення Європейського суду з прав людини регулюють діяльність держав — учасників Ради Європи, всієї державної влади, особливо законодавчої, у сфері прав людини і основних свобод. Але Суд не може формулю­вати права та обов’язки, які не передбачені Конвенцією і протоколами до неї.

Конвенція і протоколи до неї є частиною норм міжнародного права, тому тлу­мачаться на основі загальновизнаних принципів і норм міжнародного права та застосування правил, встановлених статтями 31, 32 Віденської конвенції про пра­во міжнародних договорів 1969 р.

Договір повинен тлумачитись добросовісно відповідно до звичайного значен­ня, яке слід надавати термінам договору в їхньому контексті, а також у світлі об’єкта і цілей договору. Поряд із контекстом враховуються: усяка наступна уго­да між учасниками щодо тлумачення договору або застосування його положень; наступна практика застосування договору, що встановлює угоду учасників щодо його тлумачення; будь-які відповідні норми, які застосовуються у відносинах між учасниками.