Протокол. м.Персто-Слободів, вул. Го-т 16 29 Серпня 2012 .

м.Персто-Слободів, вул. Го-т 16 " 29" Серпня 2012.

(місце складання)

Огляд розпочато 09г 15хв

Огляд закінчено в 10г 40хв

Огляд відбувався в умовах світлого часу доби при природному і штучному освітленні.

Оглядом встановлено:

Безпосереднім місцем події є місце розташоване за будинком що знаходиться за адресою: м.Персто-Слободів, вул. Го-т 16.

На місці виявлено труп: чоловічої статі, 20-25 років, зріст - 180см, колір волосся - світло-русяве, модельна стрижка середньою довжини, спортивної статури, труп виявлений без одягу, в арці будинку розташованого за адресою м.Персто-Слободів, вул. Го-т 16, недалеко від західної частини будинку.

Огляд трупа:

Труп на дотик холодний, його температура при вимірі електротермометром в прямій кишці на момент огляду о 09г.55хв. рівна 20С.

Труп лежить на спині головою на південний схід, ногами на північний захід. Голова відкинута назад. Ліва рука лежить на животі в області пупка, друга витягнута уздовж тулуба. На тілі є безліч порізів: 4 в області шиї - 7-10см, 20 в області черевної порожнини - 9-12 см, 17 в ділянці грудей - 9-10см, на лівій руці 2 в області біцепса - 9-12см, 1в області передпліччя 10см, на правій руці 3 в області біцепса - 7-11см, 5 в області передпліччя - 9-12см, 2 на правій нозі -9-12см.

Поряд з трупом з лівого боку на відстані 1м виявлено одяг (що імовірно належить убитому), облитий маслянистою речовиною з сильним запахом (імовірно настоянка валеріани) - брюки марки «Ofima» чорні, сорочка з довгими рукавами темно-синя в білу, тонку смужку, роздерта на рукавах, на грудях, більшість гудзиків відірвані, деякі відсутні, шкарпетки чорні, туфлі марки «Reezeder» шкіряні, чорні.

У момент прибуття, біля трупа також було виявлено 8 кішок. Слідів від взуття не виявлено.

Відстань від стіни №1 -0, 5м, від стіни №2 -4м, від входу в двір будинку за адресою вул. Г-от 16 - 2м, від виходу з двору за адресою вул.Г-от 16 - 3, 5м.

Вилучені відбитки пальців на туфлях за допомогою дактилоскопічного порошку.

Об'єкт№1 -(сорочка) упакований в поліетиленовий мішок №1;

Об'єкт №2 -(брюки фірми " Ofima") упакований в поліетиленовий мішок №2;

Об'єкт №3и4-(шкарпетки) упаковані в поліетиленовий мішок №4.

Об'єкти№5и6-(Туфлі марки " Ofima" чорні) упаковані в поліетиленовий мішок №5

Відбитки пальців з туфлів №7.

Нового в цьому протоколі Любомир нічого не виявив. Усе було, за винятком декількох незначних нюансів, точнісінько, як і з двома попередніми тілами. Одним протоколом тут, звичайно ж, не обійтися ніяк - толку тільки від нього одного мало. Треба, як і в попередні рази, дивитися все.

Любомир декілька хвилин переглядав й інші файли. Інформації про цей труп було менше, ніж про два попередні тіла, але все таки вистачало, щоб щось звідти винести.

Чоловік двадцяти-двадцяти п'яти років, білий, волосся світло-русяве, коротке. Усе тіло покрите порізами, смерть внаслідок колото-різаного поранення в область шиї, у вигляді чотирьох паралельних порізів. Не опізнаний.

Тіло було виявлене на вул. Го-т в арці, що веде в двір багатоповерхового будинку номер шістнадцять. Виявила якась собі Мерсана Тетяна Ігоровна - мешканка будинку номер шістнадцять, опісля чотирьох-шести годин з моменту смерті.

Вбитий був голий. Навколо його тіла на місці злочину знаходилося близько восьми кішок.

Одяг убитого облитий настоянкою валеріани було знайдено поруч складений у купу.

Слідів сексуального насильства встановлено не було. У крові виявлена речовина С2 H5OH - етиловий спирт (алкоголь).

На цьому вся інформація, яку мав в розпорядженні Любомир, і яка була скопійована у Кирила, скінчилася. А слушного знайти нічого не вдалося. Що тепер робити? Немає ні єдиної вартої чого-небудь зачіпки, ні єдиної хоч би маленької ниточки, за допомогою якої можна було б розмотати клубок цього злочину. Немає ані найменшого натяку й ані найменшої підказки в тому, як знайти вбивцю. Жодної відповіді на деякі питання, що виникли у Любомира в голові. Як тепер продовжувати це розслідування? Як?

Любомир сидів і деякий час просто порожнім поглядом дивився попереду себе, напевно, сподіваючись, що якщо почекати, то можливо хоч щось як-небудь само собою спливе на поверхню і вкаже йому шлях, але це аж надто наївно було з його боку. У реальності такі речі майже ніколи не відбуваються.

Він вирішив, що варто проглянути все ще раз, але відкривши найперший файл і прочитавши з нього буквально перші пару рядків, знову знервовано і стримано - хоча стриманість ця була вже явно слабкішою - сіпнувся і в цьому знервованому пориві закрив файл і знову, але вже зі злішою гримасою втупився попереду себе.

Він знову подумав про Євгена Сольца. Де ж він міг його зустрічати? Чому йому так знайоме його обличчя? Хто він цей Сольц? Любомир вирішив ще раз проглянути фотографії з мертвим тілом Сольца. Він відкрив одну і, подивившись на неї з декілька секунд, закрив, і вже якоюсь мірою сумбурно сказав:

- Не пам’ятаю я. Не пам’ятаю…

І до речі тих забраклих часток зі справи Сольца в інших файлах і теках так і не знайшлося. Тобто виходить, що Кирило їх або видалив, або забув скопіювати, або їх там взагалі не було. Хоча мали бути. Вони б зараз дуже стали б у нагоді.

Любомир роздратовано стис губи, і спонтанно відкривши першу ліпшу теку з тих, що він проглянув, так само спонтанно відкрив перший ліпший в цій теці файл. Це були деякі нотатки про третій, невідомий труп. А він навіть опізнаний не був. Просто невідомий, мертвий хлопець. Хоча цілком можливо, що його вже опізнали. Можливо. А можливо й ні. Точно про це зміг би сказати тільки Кирило.

Тепер виходить, що не Кирилові потрібна Любомирова «допомога», а як раз-таки знову навпаки, і річ не в тому, що можливо, той неопізнаний труп опізнаний. Річ у тому, що Кирило міг знати, що сталося з забраклими файлами: з фотографією водійського посвідчення, знайденою в кишені джинсів Сольца, чи опізнавали його рідні, і чи визнали його вони; можливо з файлами, де вказане цього ж Сольца місце проживання. Особливо адреса місця проживання згодилася б зараз, адже очевидно ж, що вбивця, що у Сольца, що у дочки Сергія Андрійовича, що у того третього – невідомого - один і той самий, і знаючи домашню адресу хоча б одного з двох - Сольца або безіменного (З адреси дівчини, ясне діло пуття ніякого), можна було продовжити розслідування. Можна було б поїхати і поговорити з їх близькими і довідатися дещо, але зараз-то Любомир не знав ніяких корисних в цьому розслідуванні адрес і тому нічого поробити не міг.

- І чому тут цього не вказано? - вголос, трохи стражденно, але також і з присутністю лютості в голосі, протягнув Любомир. - Чому? - він ще раз нервозно і цього разу ще менш стримано сіпнувся. - Повинно ж бути! Адже в правду повинно ж бути!

Він ще недовго просидів порожньо дивлячись попереду себе. Він спробував трохи поміркувати про саме розслідування, але окрім як нових версій, чому деякої інформації у файлах про Сольца не вказано, в голову до нього не приходило.

Версій могло бути досить багато, але прояснити усе міг тільки Кирило.

Любомир з невеликим напруженням в руках узяв телефон і набрав номер Кирила.

Кирило довго не відповідав. Але через хвилину, він все ж узяв слухавку.

- Алло. Кирило? - сказав Любомир.

- Так, - відповів Кирило. Говорив він вже не так як учора. Вільніше і без провини в голосі.

- Я подивився, - серйозно, але з уловимою в голосі тяжкістю сказав Любомир. - Мені здається, там чогось не вистачає. Деякої інформації. Без неї, думаю, допомогти тобі ніяк не зможу, - він поставив наголос на слові " Тобі", намагаючись навести Кирила на думку, що це більше треба йому, ніж Любомиру.

- Так. Так, - Сказав Кирило. - Можливо, я дещо забув тобі дати. - він різко замовк. - Вибач, я зараз не можу розмовляти! - збуджено сказав він і поклав слухавку.

Спершу Любомир здивовано дивився на екран телефону. Напруга в нім росла. Відклавши телефон убік, він усе так само здивовано став дивитися попереду себе. У нім явно зростала злість. Все більша і більша гнівність відображувалася на його обличчі. Він стискував кулаки. Вигляд він мав неспокійний.

Несподівано він сильно, різко вдарив кулаком по столу, та так, що все, що на цьому столі знаходилося, трохи підстрибнуло, різко встав і з силою копнув ногою стілець, на якому сидів, так що той відлетів на півтори метри вбік.

Очі його виблискували люттю, але буквально через мить з грізного, небезпечного стану Любомир перейшов в слабкий, жалюгідний. Він жалісно простогнав і повалився на ліжко, утнувшись обличчям в стіну. Так він пролежав секунд тридцять, але потім одразу ж підхопився і знову гнів відобразився на його обличчі. Він з усієї сили три рази вдарив кулаком в подушку і знову жалібно, з болем в грудях простогнавши, утнувся обличчям в стіну. Тепер він пролежав вже не тридцять секунд, а хвилини дві, але не довше.

Він сів на ліжку і виглядав при цьому вже спокійніше, але як і раніше напружено.

Повільно він встав. Узявши в руки телефон, знайшов в списку контактів номер Кирила і натиснув кнопку виклику.

- На даний момент абонент не може прийняти ваш дзвінок, - відповів у слухавці осоружний голос оператора.

Любомир вмить відчув різкий прилив злості рівносильної тій, від якої він ударив по столу, копнув стілець. Він заніс руку, і хотів було з силою жбурнути телефон об підлогу, але в цю ж секунду телефон його задзвонив.

Любомир узяв себе в руки і подивився на екран. Дзвонив Сергій Андрійович.

Любомир з обуренням незадоволено, але все з тією ж напругою скривився. Було помітно, що до Сергія Андрійовича зараз він відчував досить сильну антипатію.

Він повільно закрив очі і глибоко вдихнув.

- Навіщо? - запитав він сам себе. - Навіщо ти поліз? Навіщо взявся за це? Ти більше вбивства не розслідуєш.

Він натиснув на кнопку прийому виклику.

- Алло. Любомир? Ви говорили, що передзвоните, але не передзвонюєте. Є що-небудь нове? - говорив Сергій Андрійович.

- Нічого немає, - крізь клубок в горлі видавив Любомир. - Нічого немає. Я не зможу знайти вбивцю. Я відмовляюся від розслідування.

- Але…але як?! Але…але чому? - в голосі Сергія Андрійовича була чутна велика тривога. - Але… як же?..

- А ось так, - перебив Сергія Андрійовича, мова якого нагадувала куряче кудкудакання, Любомир. - Я не зможу знайти вбивцю. Цим займеться вбивчий відділок. Він вам його знайде.

- Але я… але мені… Ви повинні приїхати!

- Приїхати?! - з сильним невдоволенням в голосі вигукнув Любомир.

- Так. Ви повинні. Приїдьте! Зараз.

- Навіщо?! - запитав Любомир щосили намагаючись загасити злість в собі.

- Приїдьте. Ви повинні!

- Для чого? - крізь зуби видавив Любомир.

На цьому їх розмова була закінчена - Сергій Андрійович кинув слухавку.

Любомир пару секунд стояв і зі здивованим обуренням дивився на екранчик телефону, але потім знову заніс руку, знову захотівши жбурнути телефон об підлогу, але передумав і з силою кинув його об ліжко.

- Та пішов ти в ж..опу муди..о тупе! - дуже голосно вигукнув він і знову сильно копнув, що вже і так лежав на боці, стілець, двічі вдарив кулаком подушку і взагалі схопив її і кинув якнайдалі.

Важко дихаючи, він подивився по сторонах і знову ліг на ліжко, утнувшись обличчям знову ж таки в стіну. Так він пролежав п'ять хвилин. Голова його була наскрізь просякнута невдоволеними, злими, жовчними думками, і через ті п'ять хвилин нерухомого лежання, він повільно перевернувся, а після вже і встав, випромінюючи кожним рухом своїм млявість і небажання ці рухи виконувати. Обличчя його застигло у виразі безвихідного, страждального невдоволення, яке означало лише те, що нехай воно і було присутнє у нього на обличчі, то було лише простою емоцією, яку він силою буде вимушений подавити і змиритися з тим, що яким би він зараз засмученим не був, то все одно повинен робити те, що зараз повинен робити, тому, що він перед замовником своїм по роду роботи був якоюсь мірою зобов'язаний, тим більше ж частина грошей за цю справу була вже внесена.

Але все таки, бажання їхати зараз куди-небудь не було в нім ніякого. Йому хотілося залишитись удома. Залишитися наодинці з собою і заспокоїтися. Перебрати думки. З Сергієм Андрійовичем він міг зустрітися й іншим разом, але доведеться зараз. Доведеться...

Вбивства. Він зарікся займатися вбивствами. Тому зі вбивчого і пішов.

Він переодягнувся в пристойніший одяг і, узявши ключі від машини, з незадоволенням, але і зі смиренністю на обличчі дістав з шухлядки столу десять тисяч доларів, які Сергій Андрійович дав йому в якості авансу, і трошки гаючись, затримавшись біля виходу, покинув квартиру.

7-2