Розвиток і формування

Онтогенез людини — цілісний процес, що виражається в окремих і пов'яза­них між собою формах (морфологічній, фізіологічній, психічній і соціальній). Це—становлення людини як організму, як свідомої суспільної істоти, як особис­тості.

Для розкриття сутності цього процесу використовують передусім поняття " розвиток" і " формування", часто як синоніми, хоча кожне з них має свою, до­сить чітко окреслену область, у межах якої його доцільно застосовувати.

Поняття " розвиток " є загальним. Використовують його найчастіше для визначення процесу руху від нижчого (простого) до вищого (складного). Розвиток' — кількісні та якісні зміни живої людської істоти, зміни необхідні, по­слідовні, пов 'язані з певними етапами її життєвого шляху, і прогресивні, що харак­теризують її структурне та функціональне вдосконалення.

Поняття " формування" застосовують насамперед для характеристики про­цесу розвитку індивіда під впливом зовнішніх соціальних факторів. У форму­ванні можна виділити стихійний компонент (тобто зміни, що відбуваються під впливом некерованих, випадкових факторів, наприклад, неформальних компа­ній, реклами, моди, музики тощо, характер і наслідки дії яких важко передбачити) і цілеспрямований процес змін особистості або ж її окремих сторін, якостей вна­слідок спеціально організованих впливів (виховання).

Окрім уже названих, часто використовують поняття " дозрівання" та " ста­новлення". " Дозрівання" — це насамперед зміни індивіда чи окремих його функцій і процесів унаслідок дії внутрішніх вроджених факторів. Наприклад, правомірно говорити про дозрівання органічних функцій людини чи її орга­нізму в цілому.

Поняття " становлення" вказує на набуття нових ознак та форм у процесі розвитку. Можна говорити, приміром, про становлення характеру людини, її мислення тощо, тобто це поняття доцільно застосовувати, коли йдеться про розвиток якоїсь сторони чи якості особистості як про процес наближення до певного стану.

' Розвиток людини протікає у трьох напрямках: фізичному (динаміка росту й ваги, зміни структури мозку, сенсорні можливості та моторні навички тощо); когнітивнаму (охоплює зміни, що відбуваються у сприйманні, пам'яті, мисленні, уяві, мовленні тощо) та психосоціальнаму (розвиток особистості, зміни Я-концепції, емоцій і почуттів, форму­вання соціальних навичок і моделей поведінки).

Якщо йдеться про розвиток людської психіки, передусім слід Кількісні та наголосити на неперервності цього процесу. Крім того, якісні зміни постійно мають місце " перерви неперервності^', тобто якісні людської зміни (поява одних і зникнення інших якостей, ознак, власти-

востей), зумовлені змінами кількісними.

Якісні зміни відбуваються й у функціонуванні нервової системи, що виража­ється, зокрема, в переході від безумовно-рефлекторного здійснення її регуляцій­них функцій до регулювання на основі умовних рефлексів, мови, у зміні співвід­ношення першої і другої сигнальних систем у вищій нервовій діяльності людини тощо.

Кількісні зміни у психічному розвитку виявляються у збільшенні (зменшенні) з віком утворюваних асоціацій, вироблених навичок, уявлень про світ, пасивного й активного словникового запасу, обсягу уваги, сприймання, пам'яті, швидкості реакцій тощо. При цьому слід зазначити, що розвиток психічних функцій проті­кає нерівномірно: " хвилями" розвиваються психомоторика, мовлення, інтелек­туальні вміння (А. Гезелл); прискорення розвитку одних функцій супроводжується сповільненням розвитку інших і навпаки (Б.Г. Ананьєв).

Водночас на всіх етапах розвитку людської психіки спостерігаються і якісні зміни. Внаслідок взаємодії немовляти з оточуючим соціальним і природним се­редовищем дифузна активність перетворюється в дії, які регулюються образами об'єктів, що, відповідно, веде до збагачення чуттєвого пізнання світу. У подаль­шому з дій дитини формуються різні види її предметної діяльності (гра, учіння тощо), які й детермінують подальший розвиток психічних процесів.

Розвиток довільності запам'ятовування і відтворення поступово робить ці процеси особливими діями (мнемічними, репродуктивними), зумовлюючи появу здатності не лише відтворювати образи раніше сприйнятих об 'єкгів, але й пере­творювати їх, формувати уявлення про ситуації, яких не було у безпосередньому досвіді. У подальшому цей процес набуває відносної самостійності, сприяючи проектуванню цілей і ходу діяльності.

Наочно-дієве мислення, що зароджується через сприймання і маніпулюван-

ня предметами наприкінці стадії раннього дитинства, за допомогою мовлення стає наочно-образним, перетворюється на розумову дію, яку дитина здійснює спочатку вголос, а потім і " про себе". У подальшому відбувається перехід до конкретно-понятійного мислення та його абстрактної форми та ін.

Вроджені елементарні безумовно-^ефлекторні емоції (задоволення, невдо­волення, гнів тощо), пов'язані з органічними потребами людини, доповнюються Умовно-рефлекторними емоціями, виникнення яких зумовлене становленням вторинних, специфічно людських потреб.

Тема 2, Загальна характеристика —тогенеіу людської

Розвиток психічних процесів, формування різних видів діяль-
Формувашш _ності зумовлює становлення психічних властивостей лю­
дини, які є потенційною формою існування психічних проце-
психічних.. '. ■ _. ...

сів і зберігають їх навіть тоді, коли вони актуально не функшо-
властивостеи ^%.. ■ ³ ^³..

_,, нують. До психічних властивостей належать розумові, емо­ційні, вольові, моральні і трудові якості, характерні особли-, вості свідомості тасамосвідомості людини тощо.

Саме формування системи таких властивостей знаменує становлення особис­
тості, розвиток здатності людини виділяти себе з оточуючого середовища, усві­
домлювані буття, виходити за межі минулого і теперішнього, проектувати май­
бутнє, передбачати ае ляше найближчі, але й віддалені наслідки своїх дій, усвідом­
лювати норми суспільної поведінки і керуватися ними тощо. ]
Розвиток людської психіки включає і зміни особистості в цілому, тобто фор- і
мування її загальних вяаетивоатет, зокрема, властивостей особистісної спря-1
мованості, особливостей психологічної структури діяльності та сформованість 1
механізмів свідомості

Слід зазначити, що психіка розвивається як дедалі складнії!
Перехід і структурно організованіша динамічна система, тобто при-

від нижчих _цес її розвитку йде від окремих елементів до цілого, від струк-, до вищих форм турно нижчого до вищого шляхом диференціації наявни психічного структур, виділення окремих функцій та їх інтеграції у нов

^житги ціле (Ш. Сєченов).

Опираючись на результати проведених досліджень, розвиток психіки доціль­но розглядати як необоротну послідовність щоразу складніших структур, у якій* генетично пізніші структури виникають із більш ранніх і включають останні у: ' неному вигляді. Як зауважив Ж. Піаже, немає генезису без структури і не структури без генезису.

Безумовно-рефлекторна система роботи мозку дитини є основою
нення первісної психічної структури, а кожна нова психічна структура у
ється з того, що вже є у психіці, і того, що людина засвоює з оточуючого середо*
вища. При цьому генетично більш ранні структури не зникають із появою пізнЙ
ших, і, в принципі, можливість повернення до них зберігається. " ¹

. лоті С^ред основних заюномірнсчлвй психічного розвитку людині
-ономірн передусім назвемо нерівномірність цього процесу, сутнісп

ЯКОЇПОЛЯГаЄ В ТОНГУ, піл навіті. ча тйтт—~~-: ~-------- --

2.3. Рушійні сили розвитку психіки_______________________________ 23

Для становлення окремих видів психічної діяльності існують найбільш сприят­ливі, так звані сензитивні періоди (Л.С. Виготський, О.М. Леонтьев). Причину сензитивності можна вбачати у біологічному дозріванні мозку, а також у необ­хідності обов'язкової сформованості певних психічних процесів, на основі яких формуються інші.

Ще одна закономірність розвитку психіки людини полягає в її інтеграції, переході від недостатньо систематизованого об'єднання фрагментарних психіч­них процесів і станів до чітко окреслених процесів, станів та якостей особистості (М. Д. Левітов), формування більшої цілісності та стійкості психіки.

Серед закономірностей розвитку психіки варто виділити також ппластич-
ність і компенсацію, які полягають у цілеспрямованому формуванні психіки
індивіда у процесі його навчання і виховання шляхом заміни однієї функції іншою,
менш розвинутої вищою за своїм розвитком. Фізіологічною основою цього
є пластичність нервової системи. ' **