Проступок - вчинок, що порушує норми, правила поведінки, загальноприйнятий порядок; провина.

Здебільшого вони виникають через невміле, але дуже сильне прагнення захистити своє Я від переживань та образ.

Спричиняють проступки часті покарання, немотивовані заборони, окрики, образливі прізвиська, насмішки, недостатність любові і спілкування з дорослими й однолітками, відчуття покинутості і непотрібності. Вони є наслідком неможливості дитини позитивно самостверджуватися через неправильне ставлення до неї дорослого.

Проступки, які повторюються, закріплюються і перетворюються на звичку, формують негативні риси характеру.

Найпоширенішим проступком дитини є брехня - навмисне викривлення істини. Вона завжди має корисливу мету і цим відрізняється від фантазії. Спричинюють її страх перед покаранням, негативний приклад дорослого. Діти вдаються до неї, коли починають розуміти необхідність виконання певних правил, а тому опиняються в ситуаціях подвійної мотивації. Домагаючись визнання дорослих, дитина, яка порушила правило, знаходить вихід у брехні, що може бути також наслідком недостатньо розвиненої вольової сфери дитини, нездатності знайти в собі сили для досягнення результату.

На практиці боротьба з брехнею часто зводиться до звинувачень дорослими дитини: " Ти брехун! ". Однак грубе звинувачення у брехні як засобу домагань на визнання не матиме позитивного результату. Краще, якщо дорослий, виявивши довіру до дитини, висловить упевненість, що вона ніколи не принижуватиме себе брехнею. Отже, у вихованні дитини необхідно правильно спрямовувати розвиток потреби у визнанні.

Брехня починає розвиватися, коли в дитини не сформувалася потреба у ставленні до інших людей на засадах правди, коли чесність не стала якістю, яка підвищує значущість дитини в очах інших людей.

У дошкільному віці при реалізації домагань на головну роль у грі, на перемогу у спортивних змаганнях та інших ситуаціях у дітей може проявитися заздрість - почуття роздратування, досади, викликане перевагою, вищістю, добробутом іншого. У дошкільників вона з'являється у зв'язку з домінуванням зовнішніх (ієрархічних) стосунків (" хто головніший").

Заздрісній дитині важко співпереживати, радіти успіхам. Щоб зашкодити іншим у цьому, вона може навіть вдатися до своєрідних символічних дій.

Гіперактивні діти часто проявляють забіякуватість, оскільки не знаходять іншого застосування своєї енергії, не вміють спілкуватися, встановлювати позитивні стосунки з ровесниками. Така їх поведінка нерідко поширюється не лише на " кривдників", а й на маленьких, слабких, беззахисних. Вони знаходять задоволення в тому, що їх бояться. Відчуття сили спричинює ще більшу забіякуватість, ускладнюючи стосунки. Вона може бути породженням культу сили в сім'ї, неправильної позиції дорослих (" Дай здачі! ", " Поважають тільки сильних" тощо). Цими проявами перелік негативних особистісних утворень у дошкільників не вичерпується. Усі вони є наслідком незнання особливостей внутрішнього світу дитини, неправильної взаємодії з ними дорослих, неграмотних, неефективних педагогічних впливів.