Типологія научання

Контекстна специфічність научіння (context specific learning). Принцип, суть якого в тому, що результати научання, яке відбувається в певному контексті, можна використати найефективніше в тому самому контексті. До детермінант, які обмежують умови подальшого використання набутого досвіду, належить також стан суб’єкта під час научіння (state-dependent learning).

Научіння «з однієї спроби» (one-trial learning). Концепцію розробив Е. Газрі, який вважав, що будь-яке научання відбувається одномоментно, оскільки поведінка – це «перекриття» у часі елементарних компонентів, кожен з яких є результатом научання «з однієї спроби». Феноменологічно научіння триває впродовж досить значного часу і є процесом удосконалювання поведінки. П.М. Фіттс підкреслює, що научання – це «освоєння навички, переважно безперервний процес, хоча тонка структура може містити дискретні операції». Відзначимо подібність концепції научіння «з однієї спроби» і принципу научання «все або нічого» (all-or-nothing learning). Уявлення про научання як про дискретну одиничну подію протиставляють континуальним теоріям (continuity theory), які описують його як безперервний процес. У межах концепцій дискретного научання варто розрізняти, наприклад, власне оперантне научання (дискретна подія) і оперантне регулювання вже засвоєної поведінки (триваючий безперервний процес).

Наслідування, імітація (imitation, modeling) – це форма набування знань, умінь і навичок, основана на тому, що суб’єкт відтворює дії іншого. Наслідування сприяє конкретизації вроджених форм поведінки, а також забезпечує наступність генетично не наслідуваних досвіду і навичок між поколіннями. Таке научання реалізується як ціннісно-орієнтаційна поведінка. Научання через наслідування продуктивніше у разі імітації поведінки, зовнішніх дій, ніж під час проходження вербальних вказівок. Орієнтованість на розгорнуті зразки поведінки уможливлює научання, навіть якщо суб’єкт не повністю розуміє копійовану поведінку та її наслідки.

Научання, основане на спостереженні (observational learning). Це поняття ввів А. Бандура, щоб уникнути пояснення научання складних форм поведінки в людини через процес «спроб і помилок». Він обґрунтовував, що формування такої поведінки може відбуватися також у результаті безпосереднього спостереження її зразків або їхніх зображень (наприклад, у кінофільмі). Таке научання може відбуватися навіть тоді, коли той, за ким спостерігають, не повторює поведінку-зразок і не одержує підкріплення. Очевидна подібність цього типу научіння з наслідуванням (Бандура, Уолтере).

Імпринтінг (imprinting): тип научання, суть якого – у швидкій фіксації в пам’яті екологічно важливих, специфічних для цього біологічного виду ознак об’єктів і подій. Ця форма научання реалізується на дуже коротких інтервалах часу і базується на здатності до витягнення критичної інформації та її використання для зміни поведінки. К. Лоренц докладно описав «реакцію проходження» у гусенят, курчат та ін. За його даними, будь-який об’єкт, що рухається (незалежно від розміру), який пред’являють пташенятам упродовж критичного періоду (для каченят, наприклад, інтервал 10-50 год. після вилуплення), вони розпізнаватимуть як «матір», оскільки в ординарних екологічних умовах таким об’єктом є саме качка-мати. Каченята будуть рухатися за об’єктом, імпринтінг якого виник у них. Якщо в критичний період об’єкт, навіть екологічно валідний, наприклад, голос матері, не було пред’явлено, то згодом його сприйматимуть як індиферентний. Зіставлення імпринтінгу штучного об’єкта та качки-матері показало, що цей тип научання, отриманий у лабораторних умовах, є зворотнім – легко досягнути його зміщення на натуральний об’єкт. Доведено, що імпринтінг відбувається не «одномоментно», а готується знайомством з голосом матері ще в період висиджування (Хесс). Швидкість і міцність научання під час імпринтінгу забезпечують згуртованість виводка (що необхідно для охорони і догляду за пташенятами), а отже, і його виживання. Імпринтінг як форма научання має істотні відмінності. Що більше зусиль затрачає пташеня на наближення до об’єкта фіксування, то більшої сили імпринтінгу досягнуто. Результати імпрнтінгу, які виникли на ранніх етапах розвитку, можуть виявитися через тривалі інтервали часу. У деяких видів тваринні переваги у виборі сексуального партнера після досягнення зрілості визначаються імпринтінгом, який виник у ранньому онтогенезі. Припускають, що ця форма імпринтінгу визначає спрямованість статевої поведінки на особин свого біологічного виду (Понугаева).

Перенесення (transfer). Виокремлюють чотири групи феноменів:

• Перенесення научання (transfer of training) – зміна виконання або процесу набування навички, вміння або знання під впливом раніше набутих навичок, умінь або знань. Розрізняють позитивне і негативне перенесення, що виявляється відповідно в поліпшенні/погіршенні виконання або в пришвидшенні/уповільненні научання. У вузькому значенні перенесення розуміють як пришвидшення вироблення навички під впливом навички, набутої раніше.

• Перенесення (генералізація) принципу. Протиставляють перенесенню конкретного акту або ефекту взаємодії навичок (інтерференції, проактивному полегшенню і гальмуванню тощо).

• Перенесення як використання акту поведінки, набутої раніше в певному поведінковому контексті (діяльності), в іншому, новому контексті. Таке перенесення вимагає спеціального научання, що відповідає принципові контекстної специфічності научання.

• Особливі групи явищ перенесення – це не індивідуальне научання, а запозичення знання в партнера, формування колективного знання. Ці явища наявні, якщо галузі знання в «донорів» і «реципієнтів» мають певну формальну подібність.

Вияв ефектів перенесення. Ефекти перенесення мають динамічний характер, тобто залежать від послідовності пред’явлення завдань, тривалості їхнього розв’язання, інтервалів, які розділяють серії научання і заповнювання цих інтервалів.

Позитивний, негативний або «нульовий» ефект перенесення пояснюють впливом раніше сформованого досвіду на научання в тестовій серії навчання. У разі проактивного полегшення (proactive facilitation) є позитивне перенесення, у разі проактивного гальмування (proactive inhibition) – негативне. Перешкоджає перенесенню інтерференція (interferention) між засвоєним раніше і знову засвоюваною навичкою, знанням тощо.

Важливими неспецифічними факторами, які забезпечують явище перенесення, вважають «включення в роботу» і «научання навчанню».

Включення в роботу, «розминка», «розігрів» (warm-up). Ефект пришвидшеного оволодіння навичкою, умінням чи знанням, в основі якого – передналаштування пози (postural set), уваги (attentive adjustment) або сформована в попередньому навчанні установка (attitude). Варто розрізняти це явище («включення в роботу» як фактор перенесення) і «впрацювання», період на початку виконання серії дій, що поступово досягають необхідної точності і стабільної продуктивності.

Научання навчанню (learning-to-learn). Суть цього явища – у набуванні специфічної навички – уміння вчитися. Максимальний ефект научання навчанню є тоді, коли пред’явлене завдання для научання і тестове завдання подібні за використаним матеріалом, але ефект зберігається й у тому разі, якщо і матеріал, і завдання у «навчальній» і «тестовій» серіях різні.

Важливим фактором, який визначає успішність перенесення, є подібність стимулів і відповідей, що становлять матеріал для научання.

Ч. Осгуд сформулював основні емпіричні закономірності, які описують вплив цих факторів на ефективність ПЕРЕНЕСЕННЯ:

• Якщо стимули в ситуаціях навчання і тестування різні, а необхідні відповіді однакові, буде позитивне перенесення і ретроактивне полегшення, причому їхні величини стануть збільшуватися з посиленням подібності стимулів.

• Якщо стимули в ситуаціях навчання і тестування однакові, а необхідні відповіді розрізняються, буде негативне перенесення й ретроактивна інтерференція, причому їхні величини можуть знижуватися з посиленням подібності відповідей.

• Якщо і стимули, і відповіді в ситуаціях навчання й тестування різні, то буде негативне перенесення й ретроактивна інтерференція, причому їхні величини стануть зростати зі збільшенням подібності стимулів.

У межах когнітивної психології для пояснення явищ перенесення використовують концепт «схема відношень «(relational schema) (Halford, Bain, Maybery and Andrews). Схема відношень – специфічна форма репрезентації, що представляє структуру ситуації або діяльності в термінах компонентів і відношень між ними. Такі схеми є узагальненнями співвідношення конкретних прикладів відношень: «більше (гора, купка)» або «більше (слон, миша)» інтегруються в узагальнену схему відносин «більше (X, Y)».

Найяскравіший приклад перенесення – використання акту поведінки, набутого раніше в певному поведінковому контексті (діяльності), в іншому, новому контексті, хоча й виглядає феноменологічно саме як перенесення готового фрагмента поведінки, однак вимагає суттєвої реорганізації індивідуального досвіду.

Інсайт (ага-реакція) (insight, aha experience) – феномен набування нового знання, яке становить в «одномоментному» судженні розв’язання проблеми. Уперше його описав В. Келлер в експериментах з пошуком обхідного шляху в мавп: тривалі безуспішні спроби розв’язання завдання змінювалися зниженням рівня активності, роздивлянням ситуації і раптовим знаходженням правильного рішення. У феномені інсайту виявляються результати попереднього дослідження ситуації, минулий досвід, мотивація. У виникненні інсайту відзначають роль феноменів «установки на научання» (learning set), «научання навчанню» (learning-to-learn).

Контрольні питання:

· Як співвідносяться терміни «научання», «навчання» та «учіння»?

· Розкрийте сутність видів учіння.

· У чому виявляється неусвідомлюване научання?

· Охарактеризуйте психологічні основи процесу научіння.

· Охарактеризуйте психологічну сутність процесу учіння.

· Охарактеризуйте психологічні аспекти навчання.

· У чому виявляється наслідування в процесі научання?

· Які психологічні основи формування знань, навичок і вмінь?

· Який зв’язок між научанням і розвитком?

· Розкрийте сутність класичних концепцій научання.

· Які є моделі научання? Охарактеризуйте їх.

· Які типології научання Ви знаєте?

Література:

Варій М.Й. Загальна психологія: Навч. посібник / Для студ. психол. і педагог. спеціальностей. – Львів: Край, 2005.

Веккер Л.М. Психические процессы: В 3 т. – Т.1. – Л.: Изд-во Ленингр. у-та, 1974.

Загальна психологія: Підручн. для студ. вищ. навч. закладів / За заг. ред. акад. С.Д. Максименка. – К.: Форум, 2000.

Загальна психологія: Навч. посіб. / О.В.Скрипченко, Л.В.Долинська, З.В. Огороднійчук та ін. – К.: А.Г.Н., 2002.

Леонтьев А.Н. Эволюция психики. – М., 1999.

Лурия А.Р. Ощущение и восприятие. – М.: Изд-во Московского ун-та, 1975.

Максименко С.Д. Розвиток психіки в онтогенезі: У 2 т. – К.: Форум, 2002.

М’ясоїд П.А. Загальна психологія: Навч. посіб. – 3-тє вид., випр. – К.: Вища шк., 2004.

Основи психології / За заг. ред. О.В. Киричука, В.А. Роменця. – К.: Либідь, 1996.

Психология XXI века: Учебник для вузов / Под ред. В.Н. Дружинина. – М.: ПЕР СЭ, 2003.

Психологія / За ред. Г.С. Костюка. – К.: Рад. школа, 1968.

Психологія: Підручник / За ред. Ю.Л. Трофімова. – 3-тє вид. – К.: Либідь, 2001.

Рубинштейн С.Л. Проблемы общей психологии. – М.: Педагогика, 1973.

Шостак В.И. Природа наших ощущений. – М.: Просвещение, 1983.