Будова психомоторики

Психомоторика – жива система. До її складу входять такі відносно самостійні, але спеціалізовані складові:

• ідеомоторика;

• сенсомоторні процеси;

• довільні моторні процеси – дії.

ІДЕОМОТОРНІ процеси виникають у разі уявлення бажаних рухів і дій або за наявності самої думки про них.

Ідеомоторнийозначає те, що образ, почуття або думка передаються назовні засобами моторики.

Хоча процеси ідеомоторики не завжди помітні й виявляються тільки спеціальними приладами, усе-таки їхню роль у житті й діяльності важко переоцінити, оскільки вони здійснюють важливі функції психомоторики – готують і налагоджують майбутній рух, забезпечують здійснення і регулюють процес його виконання.

СЕНСОМОТОРНІ процеси забезпечують: ту чи іншу швидкість, точність і доцільність реагування (воно – реагування – не є дією, оскільки не розв’язує завдання, а лише змінює ситуацію) на впливи, які надходять до людини ззовні та вимагають відповідного захисту себе від небезпеки; регулювання сили зовнішніх впливів у технічних системах або для збереження власного життя.

Довільні моторні процеси психомоторики характеризують людину, визначаючи її вміння діяти, естетичність і майстерність її рухів, а також здатність до психомоторної творчості.

Ідеомоторика. Якщо ви стояли на краю прірви або на балконі десятого чи двадцять шостого поверху, то повинні зрозуміти свої відчуття, коли якась сила, до того ж цілком реальна сила, тягла вас униз. Реальність цієї сили безперечна. Те саме ви переживаєте, коли йдете вздовж потяга, який рухається: вас так і тягне під колеса (коли ви стоїте, ефект не такий відчутний: тілу треба подолати власну інерцію, тобто витратити більшу енергію).

До речі, не такі вже й рідкісні випадки, коли люди не можуть упоратися зі ситуацією, яка видається простою, – і падають з круч, балконів, потрапляють під колеса потяга.

Як це відбувається? Коли ви стоїте над прірвою або йдете вздовж потяга, що рухається, виникає образ і думка, що ви можете впасти вниз, потрапити під колеса. Цей образ падіння мимовільний, не залежить безпосередньо від вас, від вашої свідомості. Якщо синтез образу почуттів і думки працює нормально, людина миттєво оцінює ситуацію (відчуття безпеки) й активізує волю (коректор психомоторики). Вольова думка придушить уявний образ (падіння під колеса або з висоти), перебудовуючи образ і почуття безпеки на нову думку про необхідність триматися подалі від фатальної риски.

Ви сидите в кінотеатрі, а на екрані автомобіль мчить карколомними віражами гірської дороги чи човен бореться в океані з величезними хвилями. Якщо це знято не середнім або дальнім планом, а переднім, тобто так, ніби ви бачите все це на власні очі, то ви відхиляєтеся під час поворотів машини або чіпляєтеся руками в бильця крісла, коли човен летить вниз, або втягуєте голову в плечі, коли на нього набігає хвиля.

Ви дивитеся на стадіоні футбол. Якщо перед вами не просто важка робота з біганиною або перекиданням м’яча навмання, а справжня, красива гра (створення гармонійного предмета споглядання й уболівання), ви заражаєтеся тим, що відбувається на полі.

Ви входите в контакт з грою і стаєте на деякий час часткою її процесу. І коли гравець обводить суперника, ви разом з ним (у нього ви перевтілюєтеся і дієте разом) повторюєте всі його рухи, і коли він б’є – ви б’єте по м’ячу разом з ним. Коли гравець досягає успіху або коли його спіткає невдача і він її переживає, ви радієте і переживаєте разом з ним. Не лише в душі, а й усім тілом.

Ви зустрічаєте людину, яка вам приємна, подобається, дорога. Звернули увагу? Вас так і тягне до неї. Причому тягне до контакту не умовного – вас тягне буквально потриматися за неї (так само з неприємною людиною – ви фізично намагаєтеся уникнути контакту, ухиляєтеся, чините опір у разі зближення, переходите на протилежний бік вулиці, знаходите пристойний привід, щоб не опинитися в одному з нею місці). Ось чому доброму знайомому ви із задоволенням подаєте руку, з другом – обнімаєтеся, з рідними й коханими – цілуєтеся.

Усі ці почуття виражені живими вашими рухами. Усе це – ідеомоторика. Цілісність образу уяви і думки.

Дія – це продовження процесу образу і думки.

Отож, впасти під колеса навіть природніше, ніж примусити себе утриматися від цього кроку.

Хто ж тоді в реальному житті падає з висоти, над ким панує ідеомоторика – механізм уяви? Це:

• людиз незначним енергопотенціалом. Енергії так мало, що нічим контролювати уяву, нічим зупинити згубну для себе думку. І тому будь-який ідеомоторний образ і думка, які виникають спонтанно в тумані незначної енергії, стають домінантними, керують діями. Домінанта тягне на себе останні краплі енергії. Ось чому процесу вольовому, здатному гальмувати дію, народитися нема з чого;

• л юди, гранично занурені в себе, які живуть у світі марень та ілюзій. Знову першопричина – у негативній енергії. Мрійник ніби тут, з нами, він ніби такий, як усі. Але це не так: усі його справи здійснює уява. Світ реальний для нього – нудний, бляклий, сумний. Примарні прекрасні образи в душі мрійника, легко переливаючись один в одного, плинуть. І зненацька виникає неусвідомлювана екстремальна ситуація, коли мрійник опиняється над прірвою. Мисляче тіло реагує поза свідомістю. Збираючи рештки енергії, воно з образу створює думку про можливість падіння. Однак зупинити цю думку нічим – вона відразу перебігає в дію, і наш мрійник лише останньої миті ніби прокидається від сну та усвідомлює те, що вже відбувається. Перетворення уявного образу або почуття на думку зумовлює почуттєвий вибух, який спалює всю енергію без залишку;

• л юди, гранично зосереджені на важких роздумах. Наприклад, на довгому математичному розрахунку, на вираховуванні шахового варіанта, на пошуку в банку пам’яті відповіді на запитання, на обмірковуванні чогось невідомого тощо. Уся енергія спрямована на утримання домінанти міркувань: думка про можливе падіння поряд з нею нікчемно мала, тому людина навіть не помічає її. Але, на відміну від домінанти, яка реалізується в знаки і символи, ця маленька думка реалізується в дію – і математик, зовсім не усвідомлюючи, як це відбулося, опиняється під колесами.

Уявний образ – регулятор моторної дії – формується лише за умов зниженої енергії. Якщо людина перебуває в оптимальному стані, то синтез образу, думки і почуттів включить волю поза свідомістю, так що вона лише зазначить між іншим: ти дивися, як тягне під колеса.

Між трьома варіантами ідеомоторних рухів розбіжностей немає.

Отож, що менше енергії, то нижча наша здатність бачити світ у реальній величині й правильно оцінювати все, що відбувається довкіла й у нас усередині.

До того ж, коли добирають людей для роботи на висоті, їх перевіряють не на почуття страху висоти (хоча думають саме так), а на величину енергії. Адже людина з високим рівнем енергії відразу – і легко – руйнує образ і думку про можливість упасти й працює на висоті, як ми з вами в себе вдома.