Різновиди пам’яті

Залежно від того, що запам’ятовують і відтворюють, розрізняють за змістом чотири різновиди пам’яті: образну, емоційну, рухову і словесно-логічну.

Суть ОБРАЗНОЇ ПАМ’ЯТІ – у запам’ятовуванні образів, уявлень конкретних предметів, явищ, їхніх властивостей, наочних зв’язків і відношень між ними.

Залежно від того, якими аналізаторами людина сприймає об’єкти під час їхнього запам’ятовування, образна пам’ять буває зоровою, слуховою, тактильною, нюховою тощо. Фізіологічною основою образної пам’яті є тимчасові нервові зв’язки першосигнального характеру. Однак у ній бере участь також друга сигнальна система. Мова є засобом усвідомлення людиною її чуттєвого досвіду.

Образна пам’ять – це пам’ять на зорові, слухові, нюхові, смакові, дотикові образи. У ній зберігаються картини навколишнього світу, звуки, запахи, які колись сприймала людина. Образи, які містяться в пам’яті, з часом трансформуються: спрощуються, втрачають яскравість, стають більш узагальненими, на перший план виходять суттєві ознаки матеріалу, а подробиці стираються. Найменше змін зазнають незвичайні зорові образи.

У формі образів у пам’яті зберігаються не лише доступні свідомості образи, одержані за допомогою органів чуття, а й неусвідомлені образи, такі як еталони або патерни, які беруть участь у процесах сприйняття, наприклад, у розпізнаванні образів.

Під час збереження в пам’яті відображені образи зазнають змін, уявлення набувають нових ознак. Існують індивідуальні відмінності у здатності довільно викликати у свідомості образи пам’яті. Ці відмінності стосуються і переважної модальності, у якій людина переживає найяскравіші образи, і самої жвавості та яскравості уявлень.

У пам’яті можуть зберігатися не тільки предметні образи сприйняття, а й безпредметні образи, пов’язані з пережитими відчуттями. Людина може, наприклад, уявити собі просто синій колір, або звук певного тону, або відчуття зубного болю, або кислий смак.

Образна пам’ять здебільшого виявляється у дітей і підлітків, але є важливою для деяких професій. У дорослих провідним видом пам’яті, як правило, є словесно-логічна.

Винятком серед інших є ейдетичні образи, які зберігаються в пам’яті без змін, не втрачаючи яскравості й чіткості. Людина і через тривалий час здатна викликати їх у пам’яті, аналізувати дрібні деталі. Найчастіше такі образи можуть зберігатися в дітей, а також у людей творчих професій: художників, музикантів.

СЛОВЕСНО-ЛОГІЧНА пам’ять полягає в запам’ятовуванні думок, понять, суджень, умовиводів, які відображають істотні зв’язки і відношення предметів і явищ, їхні загальні властивості.

На відміну від образної, рухової та емоційної пам’яті, яка є і у тварин, словесно-логічна пам’ять є специфічно людською пам’яттю на думки, судження, закономірності і зв’язки між предметами та явищами дійсності. Цей різновид пам’яті ґрунтується на спільній діяльності першої та другої сигнальних систем.

Словесно-логічна пам’ять тісно пов’язана із мовленням і мисленням. Вона формується разом з ними і досягає свого завершеного вигляду пізніше від рухової, емоційної та образної. За допомогою словесно-логічної пам’яті можна зберігати й відтворювати вербальну інформацію. Можливе і дослівне запам’ятовування текстів, і запам’ятовування тільки їхнього змісту – тоді відтворення є реконструкцією тексту, переходом від узагальнених характеристик матеріалу до деталей.

Згодом сліди в словесно-логічної пам’яті дещо трансформуються, пригасають, але загалом ознака цього виду пам’яті – точність і залежність від волі людини.

РУХОВА ПАМ’ЯТЬ виявляється в запам’ятовуванні й відтворенні людиною своїх рухів. Вона є основою формування різних умінь і навичок, засвоєння усного та письмового мовлення, комплексів рухів тощо.

У руховій пам’яті зберігаються схеми різних рухів та їхніх комбінацій, які утворюють рухові навички, що забезпечують автоматизованість дій у типових або повторюваних ситуаціях. Саме рухова пам’ять дає нам змогу думати про щось стороннє тоді, коли ми відчиняємо двері власної квартири.

ЕМОЦІЙНА ПАМ’ЯТЬ полягає в запам’ятовуванні та відтворенні людиною своїх емоцій і почуттів.

Запам’ятовують не так емоції, як предмети та явища, що їх викликають. Пам’ять на емоції та почуття наявна вже у піврічної дитини і досягає повного розквіту в три-пять років. Спогади дитинства найчастіше пов’язані з глибокими переживаннями. Загалом яскраві, емоційно насичені події можуть зберігатися в пам’яті дуже довго. Потрібно зазначити, що запам’ятовується насамперед емоційно забарвлена інформація.

Усі види, або компоненти пам’яті тісно пов’язані один з одним, оскільки вони є складовими єдиного, цілісного поведінкового акту. Наприклад, певні емоції можна викликати, роблячи певні рухи, про що зазначав ще В. Джемс: відлуння скорботи можна відчути, опустивши плечі, зробивши скорботне обличчя і говорячи тихим голосом, тоді як енергійні, різкі рухи, які супроводжуються бойовим кличем, здатні викликати впевненість у собі й навіть гнів. Цікаво, що при цьому будуть виникати також відповідні образи. І навпаки, яскраві образи та уявлення, як відомо, зумовлюють появу не лише так званих ідеомоторних рухів, а й відповідних емоційних станів. Спостерігаючи за людиною, ми робимо висновок про емоції, які вона пережила, насамперед за її рухами, інтонацією і провідній тематиці висловлювань, у яких відображені уявлення і думки, що поглинають її. У людини всі три компоненти можна викликати за допомогою слова.

За часом зберігання інформації розрізняють миттєву (сенсорну), короткотривалу та довготривалу пам’ять. Вонирозрізняються і за способом відображення одержуваної ззовні інформації, і за часом збереження, а також за тими функціями, які кожна з них виконує в процесах пам’яті людини. Три форми пам’яті є не лише формами, а й етапами обробки інформації в процесі її збереження.

Отже, пам’ять людини складається з трьох блоків, які працюють з метою збереження інформації як єдине ціле. Схема зв’язку між ними має приблизно такий вигляд.

Зовнішній вплив порушує чуттєві клітини, унаслідок чого в цьому «сенсорному регістрі» залишається слід від такого впливу у вигляді образу відповідної модальності. Образ, який виник у сенсорному регістрі, орієнтується і через дуже короткий час переходить до наступного блоку збереження. Тут він після певних трансформацій ненадовго залишається, а потім або зникає (забувається), або (якщо його повторили впродовж часу його перебування в короткотривалій пам’яті) потрапляє на збереження далі – у довготривалу пам’ять, де здатний зберігатися довго. Довготривала пам’ять, зі свого боку, є сховищем, з якого надходить інформація і для нестач сенсорного регістра, і для нестач короткотривалої пам’яті.

Тепер коротко розглянемо специфіку і функції кожного з цих блоків. Миттєва, або сенсорна пам’ять – це пам’ять тих сенсорних органів, на які надійшла інформація. Найкраще її вивчено щодо зору і слуху. Образ, який виник у результаті збудження рецепторів якимось одиничним впливом, не зникає відразу, а існує в тій самій формі, у якій виник, поступово згасаючи в межах однієї секунди для зорової системи і набагато довше для слухової. Зображення і далі ніби стоїть перед очима, а звук звучить у вухах, попри те, що стимул уже зник.

Таке існування образу після впливу має важливе функціональне значення. По-перше, цей час необхідний системі для того, щоб пізнати образ. У житті організму ці частки секунди можуть мати дуже важливе значення. Якби образ зникав разом зі зникненням предмета, його впізнання було б ускладнене або неможливе у зв’язку з обмеженістю швидкісних характеристик фізіологічних систем. По-друге, певна інертність сенсорного образу зумовлює те, що система сприйняття неминуче поєднує дискретні, тобто окремі, одиничні сенсорні образи в образ сприйняття, безперервний у просторі і в часі. Це виявляється в тому, що під час наших переміщень або переміщень об’єкта його образ змінюється не стрибками (у зв’язку зі стрибкоподібними переходами зображення на сітківці з однієї групи рецепторів на іншу), а плавно, градуйовано. Те саме відбувається й у слуховому аналізаторі – ми сприймаємо не низку окремих звуків, а плавні переходи мелодії. Між зоровою і слуховою сенсорною пам’яттю є відмінності: у зоровій системі наступні впливи «стирають» попередні образи так, що вони не накладаються один на одного. У слуховій сенсорній пам’яті наступні образи не «стирають» попередні, тому вони можуть існувати якийсь час разом. Це має дуже важливе значення для розуміння мовних повідомлень: якби кожен наступний звук почутої фрази стирав попередній, ми не могли б почути усієї фрази цілком. Те саме стосується прослуховування музики, яку завдяки цьому сприймаємо як певне завершене ціле.

У МИТТЄВІЙ ПАМ’ЯТІ інформація зберігається дуже короткий час (від 0, 3 до 2 секунд) і фіксує відображення дійсності на рівні рецепторів.

За допомогою цього виду пам’яті людина на дуже короткий час фіксує картину зовнішнього світу. Обсяг її набагато перевищує обсяг короткотривалої пам’яті, але інформація, яка міститься в ній, дуже швидко руйнується. Миттєва пам’ять, залежно від модальності аналізатора, має різні підвиди, значну роль серед яких відіграють зорова (іконічна) і слухова (ехоїчна) пам’ять.

Миттєва пам’ять забезпечує збереження образу, який сприймаємо під час миготіння і рухів очима та під впливом інших чинників. Інакше кажучи, миттєва пам’ять забезпечує злите, а не розірване сприйняття світу, а також предметність сприйняття.

КОРОТКОТРИВАЛА ПАМ’ЯТЬ є сховищем, у якому відбувається «робота» не тільки з тією інформацією, що надійшла від сенсорних органів, а й з тією, яку витягують з довготривалої пам’яті.

Короткотривала пам’ять – це пам’ять, що обслуговує поточну роботу з образами, поняттями і словами.

Відомий американський психолог Р. Клацки запропонував наочну модель короткотривалої пам’яті у вигляді верстата столяра. На верстат потрапляють тільки ті предмети, які певний час необхідні для поточної роботи: деталі майбутнього виробу, інструменти, клей тощо. Як аналог довготривалої пам’яті – полиці вздовж стіни, на яких матеріали акуратно розкладено за призначенням, найменуванням тощо. Столяр бере з полиці і кладе на верстат те, що йому потрібно на цьому етапі, залишаючи достатньо місця для роботи. Коли на верстаті накопичується занадто багато предметів, столяр може для зручності розкласти їх на купки, що дасть змогу помістити на верстаті більше різних матеріалів. Якщо кількість предметів на верстаті стає занадто великою, вони можуть з нього впасти або ж столяр ставить їх назад на полицю.

Така аналогія описує суть функціонального призначення короткотривалої пам’яті як сховища, де образи і поняття з’являються, їх обробляють, сортують і вони якийсь час зберігаються. Отже, це – робоча пам’ять, де над вхідними елементами впродовж якогось короткого часу здійснюють різні операції – структурування, опосередкування або повторення.

Час збереження матеріалу в короткотривалій пам’яті – близько 30 секунд. У разі повторення матеріалу в межах цього часу він може зберігатися в ній набагато довше.

Обсяг короткотривалої пам’яті становить 7±2 одиниці збереження. Під одиницями тут розуміють не тільки окремі букви, цифри або звуки, а й їхні групи. Отже, щоб запам’ятати більшу кількість елементів, їх можна об’єднати в групи, однак усе-таки зі збільшенням кількості елементів, що входять у групу, число груп, що зберігаються в короткотривалій пам’яті, зменшується. Обмеженість обсягу короткотривалої пам’яті має різноманітні психологічні наслідки. Не виключено, що магічний характер числа «сім», що зафіксовано в прислів’ях (наприклад, «Сім разів відміряй...»), текстах і віруваннях, зумовлений саме обсягом короткотривалої пам’яті. Її обсяг, безумовно, впливає на організацію мови. З’ясовано, що кількість одиниць у фразі для її правильного осмислення не має перевищувати семи. Підраховано також, що частота слів з кількістю складів у межах чотирьох становить 90-99 % у різних мовах. Тому краще запам’ятовуються і більший ефект мають чіткі короткі фрази, що складаються з коротких слів.

Структурування вхідної інформації не зводиться тільки до групування, це складний процес її перетворення, у якому беруть участь образні, мовні і смислові компоненти. У короткотривалій пам’яті відбувається перекодування форми вхідної інформації з образної на мовну. Під кодом розуміють форму подання інформації. Домінуючим кодом короткотривалої пам’яті є слуховий. Це означає, що зорові образи людини в короткотривалій пам’яті перекодовуються у звуки мови й у такій формі короткотривала пам’ять ними оперує. Наприклад, для запам’ятовування зорово сприйманого номера телефону ми його звичайно проговорюємо. Слуховий мовний код, однак, не є єдиним у короткотривалій пам’яті, тому для кращого запам’ятовування необхідно користуватися всіма трьома способами: зоровими образами, проговорюванням і осмисленням матеріалу. Проговорювання й осмислення матеріалу і є його опосередкуванням.

Короткотривала пам’ять зберігає інформацію, яка надходить до неї з миттєвої і довготривалої пам’яті. Ця пам’ять не має різновидів за модальністю і зберігає те, на що спрямована увага людини. Обсяг короткотривалої пам’яті обмежений.

Однак вона забезпечує константність образу, що сприймається, та обслуговує розуміння, мислення. Короткотривала пам’ять дає змогу керувати тривалістю збереження слідів за допомогою повторення.

Особливим видом короткотривалої пам’яті є ОПЕРАТИВНА ПАМ’ЯТЬ, яка забезпечує запам’ятовування і відтворення оперативної інформації, потрібної для використання в поточній діяльності.

Наприклад, утримання в думці координат військового об’єкта під час нанесення його на карту, передавання сигналів та інформації від одного об’єкта до іншого; виклик оператором міжміського зв’язку абонента для переговорів тощо. Оперативна пам’ять задіяна в дитячій грі в «зіпсутий телефон».

ДОВГОТРИВАЛА ПАМ’ЯТЬ обмежена за обсягом і тривалістю зберігання інформації віком людського життя. Це основне сховище досвіду людини.

У нього надходить матеріал з короткотривалої пам’яті, але він не перебуває там у незмінному вигляді. Цей матеріал безперервно перетворюється: узагальнюється, класифікується, об’єднується в смислові групи.

Якщо в короткотривалій пам’яті ми живемо, то довготривала пам’ять зберігає знання, які додають зміст нашому безпосередньому існуванню (Р. Соло). У довготривалій пам’яті зберігаються:

• просторова модель світу, представлена тут у вигляді певних структур, які відповідають образам нашого будинку, міста, країни і всієї планети;

• знання про закони, будову світу і властивості об’єктів;

• наші уявлення про людей, самих себе, соціальні норми і життєві цінності;

• моторні навички, наприклад, звукової і письмової мови, одягання, їзди на велосипеді, вміння розв’язувати завдання в різних галузях діяльності;

• навички розуміння мови або інтерпретації здобутків у галузі живопису, музики тощо;

• плани і програми майбутньої діяльності.

Інформація в довготривалій пам’яті певним чином організована. Існує істотна відмінність в організації інформації особистого і відстороненого характеру. У зв’язку з цим було запропоновано навіть говорити про два види довготривалої пам’яті – епізодичний і семантичний.

В епізодичній пам’яті зберігаються закодовані події, прив’язані до певного часу, інформація про те, як виглядали ті чи інші речі, коли ми їх бачили. У цій пам’яті міститься всіляка автобіографічна інформація, наприклад: «Влітку 1983 року ми з приятелем їздили на риболовлю». Епізодична довготривала зберігає відомості, які залежать від контексту: «Моя дружина надіває золоті сережки, коли до нас приїжджає теща». Решта інформації позаособистого характеру зберігається в семантичній пам’яті – це, по-перше, факти і знання, не пов’язані з особистими переживаннями у певному місці й часі, і, по-друге, усе, що нам потрібно, щоб користуватися мовою.

Матеріал, який зберігається в цих двох видах довготривалої пам’яті, розрізняється не тільки за своєю специфікою, а й за схильністю до забування. Епізодична пам’ять перебуває в стані безперервної зміни, оскільки змінюється особистий досвід, тому інформація в ній легко може стати недоступною, однак вона не зникає зовсім, про що свідчать експерименти Пенфілда, у яких під час електричного подразнення асоціативних зон кори в пам’яті пацієнтів виникали давно забуті картини.

Інформація в довготривалій пам’яті зберігається в різних кодах – візуальному, акустичному і семантичному. Домінуючим кодом є семантичний, тобто оснований на смисловому сортуванні матеріалу. Цілком імовірно, багато зорових образних уявлень є результатом перекодування із семантичного коду у візуальний. Оскільки в симво-лічному, семантичному коді інформація зберігається в узагальненій формі, образи уявлень мають такий узагальнений характер навіть тоді, коли ми згадуємо про конкретні події.

Час збереження інформації в довготривалій пам’яті обмежений людським життям.

За метою діяльності, до якої залучено запам’ятовування, розрізняють мимовільну та довільну пам’ять.

МИМОВІЛЬНА ПАМ’ЯТЬ є продуктом діяльності, не спрямованої безпосередньо на запам’ятовування цього матеріалу. Утримання та відтворення матеріалу відбувається без мети його утримати чи відтворити.

Цей вид пам’яті виникає в ранньому дитинстві й обслуговує процес набуття дитиною певних навичок. Мимовільна пам’ять є під-ґрунтям для виникнення довільної, що починає розвиватися набагато пізніше, і удосконалюється у взаємодії з нею.

ДОВІЛЬНА ПАМ’ЯЯТЬ є продуктом особливої мнемічної діяльності, спрямованої на запам’ятовування.

Ця діяльність має мнемічну мету, сукупність мнемічних дій, часто супроводжується вольовими зусиллями.

Імпліцитна і експліцитна пам’ять. Уперше ефект імплі­цитного навчання зафіксував Е. Ребер у 1967 р. Він запропонував під­дослідним автоматизм, який працював за складною програмою. Цю програму, названу «граматикою», піддослідні імпліцитно засвоювали, не знаючи про те, що така програма існує. Імпліцитна пам’ять – це пам’ять без усвідомлення предмета запам’ятовування, або несвідома пам’ять. Усвідомлювана пам’ять називається експліцитною. Феномени імпліцитної пам’яті було виявлено не лише під час моторного на­вчання, а й у широкому класі завдань, які використовують у парадигмі відображення.

У 1984 р. П. Граф і Д. Шехтер описали хворих на амнезію, які були здатні до імпліцитного навчання, але мали серйозні порушення в експліцитній пам’яті.

Дія імпліцитної пам’яті виявляється в спонтанному зарахуванні прикладу до прототипу, в класифікації об’єктів відповідно до імпліци­тно засвоєної основи тощо. Слід імпліцитної пам’яті має велику силу порівняно зі слідом експліцитної пам’яті, але одночасно він більш вра­зливий. У разі зміни семантичного контексту продуктивність дії імплі­цитної пам’яті різко знижується. В експериментах Шехтера і Графа було виявлено новий феномен, а саме – модальної специфічності імп­ліцитної пам’яті. З’ясувалося, що імпліцитна пам’ять чуттєва до зміни модальності, особливо під час переходу від візуальної до слухової, тоді як на продуктивність експліцитної пам’яті зміна модальності не впли­ває.

Чутливість імпліцитної пам’яті до модальності є в основі почуття знайомості, яке описав Л. Якобі. У праці К. Келлі (у співавторстві) до­ведено, що оцінка стимулів як «знайомих» або «незнайомих» багато в чому базується на цьому почутті знайомості, яке може бути неусвідом­люваним.

Епізодична і семантична пам’ять. У 1962 р. Е. Тульвінг розді­лив ДТП на епізодичну і семантичну. Перша має темпоральні оцінки, належить до специфічних епізодів, місць і подій, інша побудована за типом тезауруса.

Автобіографічна пам’ять. У 1976 р. Д. Робінсон ввів по­няття автобіографічної пам’яті. Автобіографічна пам’ять є складними ментальними репрезентаціями сцен, категорій тощо, які мають особи­сту причетність до індивіда. Автобіографічна пам’ять є частиною епі­зодичної пам’яті. X. Нігро і П. Райссер виявили, що людина може при­гадувати події про власні переживання, приймаючи позицію сторон­нього спостерігача (observer memories) або поміщаючи себе всередину сцени (field memories). Зміст пригадування подано з різного погляду: у першій ситуації піддослідний «літає» над сценою, в другій – перебуває на ній.

Метапам’ять. Метапам’яттю називають пам’ять про свою пам’ять. Поняття метапам’яті ввів У. Шнейдер як знання про процеси, які належать до пам’яті.