Психологічні основи педагогічного такту та педагогічної оцінки.

Педагогічний такт є принципом міри спілкування педагога з дітьми в найрізноманітніших сферах навчання і виховання. Сутність його полягає в умінні вибирати підхід до дитини, спосіб взаємин.

педагогічний такт є, по суті, тактом психологічним, способом впливу на інших, який людина пережила сама і через те вміє поставити себе на місце того, на кого вона впливає.

Душею педагогічного такту є чуття учителем учня і самого себе, міри власних дій, виховного впливу.

Розрізняють загальну і парціальну оцінки: загальна оцінка є системним утворенням і відображенням судження педагога про учнів за всіма основними педагогічними ф-ями. Парціальна оцінка забезпечує поточний контроль навчальної діяльності учня, орієнтування його в навчальній ситуації.

44. Особливості спілкування вчителя і учнів. Стилі педагогічного спілкування.

Педагогічне спілкування є формою навчальної взаємодії співробітництва педагога і учнів. Це особистісно-соціальна зорієнтована взаємодія, яка створює соціально-психологічний клімат, атмосферу праці педагога й учнів, у якій розв'язуються завдання навчання й виховання. Структурною одиницею аналізу педагогічного спілкування вважається комунікативнрий акт у формі діалогу, у межах якого забезпечується обмін інформацією і взаєморозуміння педагога і учня. Важливою умовою продуктивного педагогічного спілкування є установка вчиеля на позитивне ставлення до особистості вихованця, яке реалізується через систему прийомів заохочування. Стилі педагогічного спілкування:

діалогічний - активність, контактність і висока ефективність спілкування; безкорислива чуйність і емоційне сприйняття учнів, як партнерів у спілкування, прагнення до взаємрозуміння і співробітництва

альтруїстичний - повне підпорядкування себе завданням професійної діяльності, відданість роботі та учням, поєднана з недовірою до їхньої самостійності; формування в учнів залежності від себе

конформістський - поверхове депроблематизованс і безконфліктне спілкування з учнями без чітко визначених комунікативних і педагогічних цілей, яке часто переходить у пасивне реагування на зміни ситуації.

Пасивний — холодна відчуженість, гранична стриманість, підкреслена дистантність, орієнтування на поверхове рольове спілкування з учнями.

Маніпулятивний егоцентрична спрямованість; висока потреба у досягненні зовнішнього успіху.

Авторитарнор-монологічний - прагнення домінувати, орієнтування на „виховання-примушування"; переважання дисциплінарних методів і прийомів над організовувальними предметів, результатом засвоєння яких 1 мають бути способи, дії, операції, можуть бути такі, як невміння точно виконати дію. систему дій за усвідомленим правилом, неправильне виконання окремих дій, невизначення правил, яких необхідно дотримуватися при виконанні вправи, неможливість визначити чи правильно виконана вправа, відсутність уміння виконувати дії автоматично в системі складної діяльності та комбінувати засвоєні дії відповідно до нових умов.

Озкаками відставання є несформованість інтересу до своїх можливостей у самостійному доборі способів, дій. операцій, байдужість до своїх успіхів та невдач, відсутність бажання використати засвоєне правило, виконувати важку роботу та завдання творчого характеру.

Засвоєння предметів полягає у здобутті учнями досвіду естетичного ставлення до мистецтва та до прекрасного в житті, а тому про відставання у засвоєнні цих предметів свідчить відсутність інтересу до художньої літератури, до музики, живопису, небажання виробити своє ставлення до творів мистецтва, невміння виразити своє враження про твори мистецтва, оцінити їх тощо.

51. Внесок Г.С.Костюка в становлення педагогічної психології Г.С. Костюк вказує на наявність у людини загальної суперечності між тенденцією до інертності, стійкості, збереження стереотипів та тенденцією до зміни, руху. Розв'язується вона шляхом вироблення більш досконалих, динамічних, гнучких способів регуляції взаємодії індивіда з середовищем. Такими способами с узагальнення знань, вміння розв'язувати різні задачі та життєві ситуації. В результаті відбувається розвиток як інтелектуальної, гак і мотиваційної сфер особистості. Мають місце також суперечності між досягнутим рівнем психічного розвитку та способом життя особистості, тим місцем, яке вона займає в системі суспільних віднеси

45. Роль гри в процесі психічного розвитку дитини.

Гра — соціальна за своїм походженням і змістом, вона є історичним утворенням, пов'язаним із розвитком суспільства, його культури.

Вона являє собою діяльність, в якій діти виконують ролі дорослих, відтворюючи в ігрових умовах їх життя, працю та стосунки між ними.

Гра — це діяльність, у якій дитина спочатку емоційно, а потім інтелектуально засвоює всю систему людських взаємин.

Сутність гри, як провідної* діяльності, заключається в тому, що діти відображають в грі різні сторони життя, особливості діяльності дорослих, набувають і уточнюють свої знання про навколишній світ.

На рубежі раннього і дошкільного віку виникають перші види дитячих ігор. Це, перш за все, режисерська гра. За нею зразу ж з'являється образно-рольова гра. В ній дитина уявляє себе ким завгодно і відповідно діє.

У дитячій грі відбувається перенесення значень з одного предмета на інший (уявна ситуація), тому, можливо, діти і віддають перевагу [«оформленим предметам, за якими не закріплені ніякі дії.

Одним із компонентів у структурі гри є правила. В грі вперше виникає нова форма задоволення дитини —- радість від того, що він діє так, як вимагають правила. В грі дитина плаче, як пацієнт, і радіє, як граючий. Це ще н лінія розвитку довільності, яка мас своє продовження в шкільному віці.

47. Формування особистості як проблема педагогічної психології Провідна роль навчання в психічному розвитку дитини. Учіння скеровується навчанням, яке являє собою складну систему способів здійснюваного в сім'ї, дитячих садках, школах та інших закладах керування учбовою діяльністю молодого покоління. лНавчання сприяє розвитку пам'яті учнів, переходам від мимовільних до довільних способів запам'ятовування й відтворення, виробленню раціональних прийомів заучування. Воно є вирішальним фактором розвитку мислення й мовпенпяпровіщш роль навчання залежить від того, що і як учні засвоюють. Учні успішніше засвоюють те, до чого у них є гоговність, що є виявом їх загального розвитку. Врахування цих відмінностей потрібне для індивідуалізації й диференціації навчання, для підвищення його ефективності, його ролі у психічному розвитку учнів. Виховання й роівнток особистості. Навчання здійснює й виховні функції у формуванні підростаючої особистості. Воно вихону є її. озброюючи науковими знаннями про природу й суспільство, правильним світорозумінням, знайомлячи її з минулим напи»»-сусігільства, сучасними його творчими досягненнями і перспективами.

49. Психологічна готовність до професійного самовизначення. Мотиви вибору професії старшокласниками Старшокласники стоять на порозі самостійного життя. Вони зайняті активними пошуками свого місця в суспільстві, визначенням свого покликання, вибором професії. Все це створює особливу соціальну ситуацію формування їх особи­стості.

Вибір професії стає психологічним центром ситуації розвитку старших школярів, створює своєрідну їх внутрішню позицію (Л. І. Божович).

Основна внутрішня позиція старшокласників виявляється в тих зрушеннях, які відбуваються в мотиваційній сфері їх діяльності. Відбуваються істотні зміни у змісті і співвідношенні основних мо­тиваційних тенденцій, які позначаються на формуванні й інших психічних властивостей.

Мету свого учіння старшокласники усвідомлюють як підготовку до майбутньої суспільно корисної діяльності,

Набуття середньої освіти як підготовки до вступу у вищі навчальні заклади в основним мотивом, навчальної діяльності. Старшокласники стоять на порозі самостійного життя. Вони зайняті активними пошуками свого місця в суспільстві, визначенням свого покликання, вибором професії. Все це створює особливу соціальну ситуацію формування їх особистості.

Вибір професії стає психологічним центром ситуації розвитку старших школярів, створює своєрідну їх внутрішню позицію (Л. І. Божович).

Основна внутрішня позиція старшокласників виявляється в тих зрушеннях, які відбуваються в мотиваційній сфері їх діяльності. Відбуваються істотні зміни у змісті і співвідношенні основних мо­тиваційних тенденцій, які позначаються на формуванні й інших психічних властивостей.

Конфліктний - неприйняття спілкування з учнями у своїй професійній діяльності.

46. Психологічні особливості невстигаючих та недисциплінованих учнів Психологічні особлливості невстигаючих та нсдисциплінованих учнів. Ознаками відставання з якої призводять три лінії розвитку: бурхливий фізичний ріст та статеве дозрівання, зтурбованість сприйняттям себе очима інших та пошук професійного покликання. Е. Еріксон вважав, що послідовність стадій є результатом біологічного дозрівання, але зміст розвитку визначається тим, чого чекає від людини суспільство, до якого вона належить.

Кожна людина, вважав Е. Еріксон, може пройти ці стадії, до якої б культури вона не належала, все залежить від тривалості жття.

50. Внесок Л.С.Виготського в становлення вікової та педагогічної психології Вік, іа Л-С. Виготським, — цс якісно особливий етап психологічного розвитку7, який характеризується сукупністю змін, які й визначають своєрідність структури особистості на даному етапі розвитку. Л.С. Виготський розглядав вік як епоху, ступінь, відносно замкнутий період розвитку, значення якого визначається його місцем в загальному циклі розвитку, а загальні закони розвитку відзначаюіься своєрідністю прояву. При переході від однієї вікової ступені до іншої виникають новоутворення, яких не було в попередні періоди, і перебудовується весь хід розвитку.

Особливості віку визначаються сукупністю багатьох умов: системою вимог до дитини на даному¹ етапі її життя, сутністю взаємовідносин з оточуючими, типом діяльності, якою вона оволодіває, способами оволодіння.

варіантом норми і межує з психопатіє». Типи за Леонгарлом:

Гіпертимний тип - характер піднесенням настрою, комунікабельністю, полюбляє динаміку.

Циклоїдний тип - триває від куількох тижнів до кількох місяців коливанням натерою. Дуже вразливий до руйнації стереотипів.

Лабільний тип - мінливість настрою від зміни настрою можливі конфлікти.

Астено-невротичний - підвищення фізичної та психологічної стомленості, дратівливість, виникає воосновному при розумовій роботі.

Сензитивний тип - хар високою вразливістю, до якої приєднуються почуття власної неповноцінності.

Тривожно-педантичний - тривожність настрою, схильність до задуманості.

Інтровертований - замкненість, небажання встановлювати контакти.

Збудливий - схильність до поганого настрою з роздратуванням і обуренням.

52. Теорії психічного розвитку людини.

Еріксон виділяє 8 стадій життєвого шляху особистості: немовляти(оральна стадія), ранній вік (анальна стадія), вік гри (фаллічна стадія), шкільний вік (латентна стадія), підлітковий вік (латентна стадія), молодість, зрілість і старість. Розвиток особистості є результатом боротьби двох країніх можливостей, яка на новій стадії розділяється новим завданням. Поворотні пункти при переході від однієї форми до другої наз кризами ідентичності. Так найбільш глибокою життєвою кризою є 5та стадія: бурхливий фізичний ріст та статеве дозрівання, стурбованість сприйняттям себе очима інших.

Ельконін відкрив закон чергування періодичності різних типів діяльності: орієнтація в сфері відносин, та орієнтація в способах вживання предметів, які йдуть одна за одною.

Запропонував розглядати кожен психологічний вік на підставі критеріїв: соціальна ситуація розвитку, провіідний тип діяльності, основні новоутворення розвитку та кризи.

Хронологічно вікові кризи визначаються межами стабільних періодів: криза новонародженого (до Іміс), криза одного року, 3-х років, 7-й років. підліткова(11-12), юнацька.

Піаже розробив відкриття егоцентризму дитини, який проявляється своєрідністю дитячої логіки, мовлення, уявлень про світ. Соціалізація - процес адаптації до соціального середовища(дитина, досягаючи певного рівня розвитку, набуває здатності до співробітництва з іншими людьми). Піаже вивчав розвиток інтелекту в поведінці дитини, виділив стадії: сесномоторних операцій; конкретних операцій, формальних операцій. Розвиток він розглядає як перехід від нижчой стадії до вищої.

Вік за Виготським — якісно-особливий етап психічного розвитку, який характеризується сукупністю змін, які визначають своєрідність структури особистості на даному етапі розвитку. Він вводить поняття вікової кризи, як цілісних змін особистості дитини, які виникають при зміні стабільних періодів, як переломних точок на кривій дитячого розвитку, які відокремлюють один віковий період від іншого. Сформулював закони психічного розвитку дитини: дитячий розк відбувається не рівномврно в часі, розвиток психіки являє собою ланцюжок якісних змін, закон розитку вищих психічних ф-й, які виникають як зовнішні, а потім переходятиь у внутрішні; нерівномірність дитячого розвитку. 52. Навчальна діяльність - процес, в результаті якого людина отримує нові і змінює існуючі в неї старі уміння і навички. Включає в себе навчання і уміння.

Навчання - стальна діяльність учителя і учня, процес передачі досвіду^л навч. Як категорія більше відноситься до вчителя).

Учіння - це те, що в складі навч діяльності припадає на долю учня. Ця навчальна праця, яка відображає активність учня, студента по оволодінню соціальним досвідом.

На учіння - результат учшня, факт набуття нових'деихологічних якостей в учбовій діяльності. Походить від слова «навчитися». Включає в себе те, що індив. Може навчитися в процесі навчання. Сучасна укр. Освіта дуже інформаційно перевантажена.

В Амер. вивчають 300 фізичних понять, в Англ - 600 українській - 1200 - 1300 понять.За Еріксовом: 1 етап: довіра, недовіра(період від 0 до 1 року); 2 етап: автономія - сором, сумшви< приблизно від 1 до 2, 5р); 3 етап: ініціативність - почуття вини(3+-1р.); 4 етап: працелюбність - неповноцінність (молодший школяр); 5 етай ідентичність — дифузія ідентичності підлітковий - юнацький).

За Піаже. В основу покладена теорія про когпітивний розвиток(розумовий).

Стадії: 1)сенсомоторнийштелеігі< 0-1 р.); 2) конкретні операції події. На два тдетапи:

а) передопераційний інтелскт(до 5-8р); б) конкретні операції, тобто розуми на основі наочності(до8-12р.); 3)формальні операції поділ на два тдетапи: а) нормальні операції, тобто відрвані від наочності(до 12-14р.); б)формальні операцііі(з 13-14р).

54. Психологічні основи індивідуалізації навчання.

Навчання - передлача суспільно-виробленого досвіду підростаючого покоління, навчання є особливим видом групової діяльності, що включає власне навчання і учбову діяльність, які мають відмінності. Є три типи навчання:

у навчанні прямим продуктом виступає виконовча частина способу дій.

Навчання прискорюється процесом засвоєння окремих дій, це досягається при зведенні дій до сукупності елементарних операцій відносно певного контенгенту учнів з урахуванням знань, умінь і навичок, що вони мають

Прямим продуктом виступає орієнтування, яке забезпечує високий рівень аналізу умови задач. Трактування способу управління залежить від теоретичного уявлення про процес навчання, яке за змістом співпадає з поняттям метод навчання. Метод навчання реалізується: в системі навчальних впливів у способі включення учнів у процес відтворення педагогічних фрагментів учбової діяльності організаційних формах навчання(колективів, групові, індивідів)

55. Теорія когнітивного розвитку особистості Ж.Піаже У системі психологічних поглядів Ж. Піаже є також поняття соціалізація. Соціалізація — це процес адаптації до соціального середовища, який полягає в тому, що дитина, досягаючи певного рівня розвитку', набуває здатності до співробітництва з інтими людьми завдяки розділенню та координації своєї точки зору та точок зору інших людей. Соціалізація обумовлює поворот в психічному розвкгку дитини — перехід від егоцентричної позиції до об'єктивної (7—8 років). Ще один важливий напрямок досліджень Ж. Піаже — це вивчення розвитку інтелекту в поведінці дитини та виділення його стадій. Під стадіями він розумів рівні розвитку, які послідовно ЗМІНЮЮТЬ ОДИН ОДНОГО.

Процес розвитку інтелекту, згідно з Піаже, складається з трьох великих періодів, протягом яких відбувається зародження трьох основних структур:

1) сенсомоторних операцій;

2) конкретних операцій;

3) формальних операцій.

56. Розвиток пізнавальної сфери особистості підлітка Когнітквний розвиток характертуетьса розвитком логічної намяті абстрактного мислення, використання мета когнітивних навичок (інтелектуальна діяльність)

Виникає прагнення будувати життєві плани. Цс потребує гіпотетики дедуктивного мислешія, захоплення фантастикою Окультизмом, зміна стану свідомості. Схильні да експериментування, не сприймають усе на віру. Активно розвивається логічна пам'ять, але школа гальмує п розвиток Увага майже як у дорослої людини (переключаегьсядшфока) Підлтсн навчаються проявляти зовнішній вигляд уваги: сидіти дивитись в очі але не слухати і не бачити

6. Загальні закономірності психічного розвитку людини Розвиток — безперервний процес, що виявляється у кількісних змінах людської істоти, тобто збільшенні одних і зменшенні інших її ознак (фізичних, фізіологічних, психічних тощо). Але він не зводиться до кількісних змін, до зростання того, що вже є, а включає «перерви безперервності», тобто якісні зміни. Кількісні зміни зумовлюють виникнення нових якостей, тобто ознак, властивостей, які утворюються в ході самого розвитку, і зникнення старих. Розвиток є там, де народжується щось нове і водночас відживає старе.

Кількісні зміни виявляються в фізичному зростанні організму, розмірів його окремих органів, ваги тіла, м'язової сили, швидкості рухів тощо. Якісні зміни відбуваються зокрема у функціонуванні нервової системи. Спочатку її регуляційні функції здійснюються безумовно-рефлекторними зв'язками, далі в її роботу включаються умовно-рефлекторні зв'язки, змінюється основа, на якій вони утворюються (спочатку на базі безумовних рефлексів, потім — на основі раніше утворених умовних рефлексів, на основі слів людської мови та ін.). Змінюються з віком співвідношення першої і другої сигнальних систем у вищій нервовій діяльності дитини.

У психічному розвитку кількісні зміни виявляються у збільшенні з віком кількості утворюваних навичок, асоціацій, у зростанні кола уявлень, знань про навколишній світ, пасивного й активного словника дитини, об'єму її уваги, сприймання, пам'яті, швидкості реакцій, розв'язання різних задач тощо.

Розвиток психічних функцій, часто відбувається нерівномірно. В ньому чергуються фази прискорення й уповільнення, подібні до тих, що спостерігаються і в фізичному розвитку. При цьому фази уповільнення не означають застою, зупинки росту, вони швидше є нагромадженням сил, яке веде до дальшого його прискорення. Зростання іде ніби хвилями, «хвильовий» його характер констатовано у розвитку психомоторики, мовлення, інтелектуальної поведінки дітей і молоді (А. Гезелл). Водночас виявлено, що різні психічні функції зростають асинхронно: у-той час, як розвиток одних прискорюється, розвиток інших — уповільнюється (В. Г. Ананьєв). Опис кількісних змін у психічному розвитку доцільно поєднувати з якісною їх характеристикою.

Якісні зміни відбуваються протягом усіх етапів онтогенезу людської психіки. Вони пов'язані з фізичним розвитком, проте ним не визначаються, а є наслідком «реальних зустрічей дитини з навколишнім матеріальним світом» (Сєченов), регульованих її нервовою системою. Якісних змін зазнають як окремі психічні процеси, так і психіка у цілому.

У міру набування дитиною досвіду а дій складаються різні види її предметної діяльності (гра, виконання доручень дорослих, учіння тощо), яка спричиняв дальший розвиток психічних процесів. Цей взаємозв'язок психіки і діяльності стає джерелом прогресивних їх змін. Якісні зміни виявляються в процесах запам'ятовування і відтворення, які є важливою внутрішньою умовою психічного розвитку.

Кожному віку властива своя ведуча діяльність, в якій передусім задовольняються актуальні потреби індивіда, що розвивається, формуються пізнавальні, емоційні та інші процеси (О. М. Леонтьєв).

8. Особливості пренатального періоду розвитку людини Періоди:

1. гермінальний (з моменту зачаття до 2 тижнів) – процес імплантації (закріплення заплідненої яйцеклітини в стінку матки)

2. ембріональний (з кінця 2 до 8 тижня) – утворюється ембріон (зародок), що розвивається в оточенні захисних оболонок в мішку амніона, навколо якої води. Пуповина має 2 артерії і вену. Зародок з’єднується з плацентою через пуповину. 4-6 тижні – клітини утворюють 3 прошарки: з зовнішнього (ектодерми) утвор нерв система, шкіра; з сер (мезодерма) – кровяна система; з вн (ентодерма) – серце, травна система, легені, щитовидна залоза. З 4 тижня починає битися серце і можна зробити кардіограму. Розв нервова трубка, що потім створює гол і спинн мозок. Зявл ручки, ніжки, обличчя.

3. фетальний (з початку 3 місяця до народж) – утвор органів завершується, функціонує зір і слух. Плід починає рухатися, відчуває біль і дотик. Плід в утробі матері здатен навчатися! Розв памяті.

Пологи – радикальний період. В останні хвилини організм дитини виробляє гормони адреналіну = стресу. Сер вага – 2, 5…4, 3 кг, зріст – 48-56 см.

Шкала Апгар. Оцінка проводиться через 1 та 5 хв після народження. Вимір пульс, хар дихання, м’язів тонус, рефлекторна збудженість, фіксується колір шкіри. Макс кіл-ть балів – 10. (7-10 – нормально. < 7 – системи організму дитини ще не функціонують повністю. < 4 – термін підкл до сист життєзабезпечення)

Через кілька хвилин після народж батьки включаються у процес бондінга (утвор емоц звязку) – розмова з новонародженим, дотик, колихання.

18. Динаміка розвитку психічних процесів та особистості мол шк Розвиток сприймань У процесі навчання здійсн розвиток усіх пізн процесів, який хар кількісними (зростання швидкості перебігу процесу спр, збіл числа сприйнятих об’єктів, розшир обсягу їх запам’ятовування) та якісними (перетворення структури сприйм, виникнення нових особливостей) їх змінами. Підв здатність розрізняти висоту звуків. Розв сприйм форми предметів, при цьому часто форма предметів чітко не виділяється. Розвиток спр часу виявл у все більш правильному відображенні тривалості, швидкості і послідовності явищ об’єктивної дійсності. Форм спостережливості. Пам'ять – форм логічна п. Значно підв здатність заучувати й відтворювати. Зростає продуктивність запам’ятовування. З віком підв точність впізнавання запамят об’єктів. Уява. Перехід від реп род до творчої переробки уявлень. Зрост вимогливість дитини до витворів її уяви. Зр шв утворення образів. Мислення конкретно-образне. Зр роль абстрактних компонентів. Вдоск способи узагальнення. Мовлення вперше починає свідомо вживати різні форми слова, навч пис мовл, збагач внут мовл. Зрос словник. Зр кіл-сть слів у реченні. Зр шв письма, підв його якість. Увага. мимовільна®довільна. Зр обсяг і стійкість уваги.

Форм особ. Роз особл зміни у структурному складі розуму; форм узагальнених розумових дій. Важл індив підхід. Емоц особл джерело ем – учбова і ігрова діял. Переживання нового, здивування, сумніву, радощів пізнання. Усвід почуттів і розуміння їх виявлення в інших людей. Ем вразливі

10. Соціальна ситуація розвитку особистості в ранньому дитинстві, новоутворення. Основними досягненнями раннього дитинства є: оволодіння прямою ходою, розвиток предметної діяльності, оволодіння мовою. Овол пр ходою робить дитину більш самостійною і створює умови подальшого освоєння простору. Наближаючись чи віддаляючись, обходячи предмети, пересуваючи їх, підходячи під них, діти відкривають їх нові якості. визначають відстань, і пізнають розміщення предметів у просторі, їх величину.

Збільшується арсенал довільних дій дитини. Навмисне наслідування - це важливий фактор у розвитку всіх форм активності дитини.

Новоутворення, що виникають в кінці першого року життя, викликають побудову нової соціальної ситуації розвитку. Це ситуація сумісної діяльності з дорослою людиною. Зміст цієї сумісної діяльності — засвоєння суспільно вироблених способів вживання предметів, які відкрились дитині і стали її світом. Соціальна ситуація розвитку в ранньому віці така: «дитина - предмет — дорослий».

Зародж новий тип діял – предметна. Вона спрямована на засвоєння суспільно вироблених способів дій з предметами. Перш за все вона предметна, тому що мотив діяльності заключається в самому предметі, в способі його вживання. Спілкування в цьому віці стає формою організації предметної діяльності. Воно перестає бути діяльністю у власному розумінні слова, бо мотив зміщується від дорослого на суспільний предмет. Спілкування тут виступає як засіб здійснення предметної діяльності, як знаряддя для оволодіння суспільними способами вживання предметів.

Спілкування дитини з дорослим в ранньому віці с необхідною умовою розвитку предметної діяльності — провідної діяльності дітей цього віку.

Фіксований зміст предмета сам по собі не дається дитині. Функціональні властивості предметів відкриваються малюку через виховний і навчальний вплив дорослих. Дитина дізнається, що дії з різними предметами мають різний ступінь вільного поводження з ними.

На першому етапі оволодіння діями з предметами-знаряддями дитина використовує знаряддя як продовження руки. І тому цю дію було названо ручною. На наступному етапі дитина вчиться співвідносити знаряддя з тим предметом, на який спрямована дія (лопаткою набирають пісок, сніг, землю, відром - воду). Таким чином, дитина знайомиться з властивостями знарядь.

Протягом другого року життя дитина починає довільно наслідувати і такі дії, які їй спеціально не показують, але які вона сама бачить в навколишньому житті.

Предметна діяльність має вирішальний вплив на розвиток початкових форм мислення. Розвиток мислення дитини в ранньому віці носить наочно-дійовий характер. Дитина вчиться діяти з предметами не лише безпосередньо, але і опосередковано, тобто з допомогою інших предметів або дій.

Значним досягненням нього віку є оволодіння мовою. Інтенсивний розвиток мови в ранньому віці свідчить про те, що, мову, на думку Д.Б. Ельконіна, слід розглядати не як функцію, а як особливий предмет, яким дитина опановує точно так, як опановує іншими знаряддями. Вік 1-3 роки – це стадія сенситивності дитини до мовних впливів. Автономна мова в перші місяці 2 року життя трансформується і зникає. До трьох років дитина вже засвоює всі основні звуки мови. Найбільш важливою зміною в мові є те, що слово набуває предметного значення. У ранньому віці швидко росте пасивний словник. 2-річна дитина розуміє всі слова дорослих. В 2-3 роки вин розуміння мови-розповіді. Дуже швидко розвивається і активний словник. На початку другого року в активній мові дитини є 10-12 слів, в 2 – 300 сл, 3р – 1200-1500. Темп збагачення словника нерівномірний, у ньому є фази прискорення й уповільнення.

Формування системи «Я». з’являється займенник «Я». У цьому ж віці дитина нерідко заявляє «Я сама» у тих випадках, коли дорослі роблять за неї те. що вона вже може сама зробити.

11. Критерії розвитку дітей немовлячого та раннього дитячого віку. Вікові періоди психічного розвитку людського індивіда пов'язані з дозріванням організму, яке розширює його можливості взаємодіяти з природним і суспільним середовищем. Але воно не визначає, як зазначалося вище, змісту і форм психічного життя на кожному віковому етапі. Джерелом потрібної для нього інформації є суспільство. Більше того, від останнього залежить ї темп розвитку організму. Чим сприятливіші економічні й культурні умови життя, писав П. П. Блонський, тим швидші темпи розвитку.

Найсприятливіші зовнішні, суспільні умови самі не визначають цього процесу. Вплив їх здійснюється через діяльність дитини, завдяки якій зовнішнє, суспільне стає її внутрішнім, особистим і тим спричиняється до її прогресивного психічного саморуху. Саме тому, що навчання й виховання ступенево організує діяльність дітей, ураховуючи на основі багаторічного педагогічного досвіду їх психофізіологічні можливості, і керує нею, періоди психічного розвитку в дитинстві виявляються тісно пов'язаними із ступенями навчання й виховання.

Дійсними критеріями визначення основних періодів індивідуального психічного розвитку мають бути якісні ознаки, причому не зовнішні, а суттєві, взяті не окремо одна від одної, а в їх системному зв'язку, який виявляє характерні для кожного вікового етапу цілісні новоутворення. Такими є ті психічні й соціальні зміни в житті дитини, які визначають її свідомість і діяльність, її ставлення до середовища, весь хід її розвитку на даному етапі.

Визначаючи періоди розвитку психічної діяльності дитини, треба брати до уваги: всі її сторони в єдності: змістову, операційну й мотиваційну; правильне розуміння зв'язку періодів і стадій психічного розвитку, динаміки переходу від попередніх до наступних стадій.

Деякі дослідники вважають, що переходи від одного періоду до другого закономірно набувають кризисного характеру. Так, Л. С. Виготський писав, що є «кризисні» періоди, які чергуються із стабільними періодами. Вони в ніби зламними пунктами в роз­витку, коли особливо помітним стає відмирання в ньому старого і народження нового. Кризи виявляються в негативних симптомах, фактах важкої виховуваності, тимчасового зниження учбової працездатності і відіграють не тільки негативну, а й позитивну роль у розвитку підростаючої особистості.

30. Діяльнісний підхід до формування особистості (за Леонтьєвим, Ельконіним) Ряд досліджень, проведених психологами Харківської школи (О.М. Леонтьєв, А.В. Запорожець, П.І. Зінченко, П.Я. Гальперін, Л.І. Божович та ін.), показали значення діяльності в розвитку людини. Процес розвитку починає розглядатись як саморух суб'єкта завдяки його діяльності з предметами, а спадковість і cередовище лише як умови, які визначають різні варіації розвитку в межах норми.

О.М. Леонтьєв розвинув ідею Л.С. Виготського про провідний тип діяльності. Провідна, діяльність — це діяльність, виконання якої визначає виникнення і формування основних психологічних новоутворень людини на даному етапі розвитку її особистості. Провідна діяльність є показником психологічного віку дитини і характеризується тим, що в ній виникають і диференціюються інші види діяльності, перебудовуються основні психічні процеси і відбуваються зміни психологічних особливостей особистості на даній стадії розвитку.

Значення провідної діяльності для психічного розвитку залежить перш за все від її змісту, від того, що відкриває для себе і засвоює людина в процесі її виконання. Виділяють такі види провідної діяльності: 1. емоційно-безпосереднє спілкування немовляти з дорослими (0—1 рік); 2. предметно-маніпулятивна діяльність дітей раннього віку (1—3 роки); в процесі її виконання засвоюються історично складені способи дій з певними предметами; 3. сюжетно-рольова гра у дошкільнят (3—6 років); 4. навчальна діяльність у молодших школярів; 5. інтимно-особистісне спілкування підлітків; 6. професійно-навчальна діяльність у старшому шкільному віці.

Провідна діяльність не виникає одразу, а проходить певний шлях свого становлення. Виникнення в кожному періоді психічного розвитку нової провідної діяльності не означає зникнення тієї, яка була провідною на попередньому етапі. Той чи інший період психічного розвитку характеризується системою різних видів діяльності, в якій провідна діяльність займає особливе місце, визначає виникнення основних змін в психічному розвитку на кожному окремому етапі.

У рамках діяльносної теорії було виконано багато досліджень зовнішньої та внутрішньої діяльності, умов їх взаємопереходу, закономірностей процесу інтериоризації та екстериоризації, що призвело, врешті-решт, до логічного запитання про те, для чого дитина виконує предметні дії.

Відповідаючи на це запитання, Д.Б. Ельконін обгрунтував положення про те, що в процесі розвитку дитини спочатку відбувається засвоєння мотиваційної сторони діяльності, а вже потім операційно-технічної. Він відкрив закон чергування, періодичності різних типів діяльності: орієнтації в сфері відносин та орієнтації в способах вживання предметів, які йдуть одна за одною. Кожного разу між ними виникають суперечності, які і є чинником розвитку.

40. Вікові та індивідуальні особливості учнів, їх співвідношення. Існують значні вікові особливості розвитку пам'яті, мислення, уяви, уваги. Так, показники продуктивності пам'яті істотно змінюються з віком. У дітей молодшого шкільного віку вона нижча, ніж у старших школярів. До того ж молодші школярі швидко стомлюють­ся, тому не слід перевантажувати їх матеріалом для запам'ятовування, треба використовувати повторення. Учні молодших класів ще не володіють прийомами опрацювання матеріалу, їм важко знаходити асоціації для запам'ятовування.

Поряд з віковими слід враховувати індивідуальні особливості дітей. Необхідно уважно вивчати кожного учня, особливості його темпераменту, пам'яті, мислення, уяви і уваги. Одні легко запам'ятовують образний матеріал, інші - емоційний, треті - вербальний, четверті-рухи.

Учням з сильною і лабільною нервовою системою часто не вистачає старанності у виконанні завдань, уміння планувати свою діяльність, регулярно контролювати свої дії. Певні труднощі викликають у них також навчальні ситуації, які вимагають одноманітної, монотонної роботи. Учні зі слабкою й інертною нервовою системою виявляються менш пристосовані до вимог сучасної школи, тому вчитель повинен приділяти їм особливу увагу і створювати сприятливі умови для їх навчання.

У процесі навчання важливо враховувати також статеві відмінності учнів. Особливо яскраво вони виявляються при вивченні математичних дисциплін. Помічено, що дівчатка більш послідовні у своїх діях, логічні, не уникають рутинних обчислень, чітко дотримуються алгоритмів, правил і у виконанні завдання, і в його оформленні. Хлопчики швидше схоплюють сутність, шукають і люблять знаходити побутові інтерпретації для математичних положень і об'єктів, частіше генерують ідеї (хоча далеко не завжди правильні) і не люблять ретельно їх перевіряти, тобто орієнтовані більше на результат, ніж на процес.

Досить чітко статеві відмінності виявляються і на заняттях з геометрії. Насамперед, учні по-різному запам'ятовують креслення: якщо в дівчаток, як правило, у пам'яті формується зоровий образ фігури, то хлопчики в першу чергу фіксують взаємне розташування ліній, поверхонь чи їхніх елементів. Дівчатка легше створюють синтетичні образи (яскраві, емоційні, адекватні реальним об'єктам), а хлопчики - конструктивні, які відображають не конкретний предмет, а його структуру, відношення між його елементами. Дівчатка успішніші в розв'язанні геометричних задач, які вимагають аналізу й оперування даними в рамках однієї обмеженої та замкнутої геометричної фігури, А хлопчики віддають перевагу геометричним перетворенням (здійснення поворотів, проектування), виділяють елементи і маніпулюють декількома фігурами на площині або в просторі.

57. Біологічні та соціальні фактори розвитку особистості Розвиток – розгорн у часі процес кільк і як змін в орган та психіці людини, її мисленні, почуттях і поведінці, що є резул біол. Процесів в організмі та вплинів навк сер. За теорією конвергенції Штерна, на розв псих вплив: 1. спадковість – передача від батьків до дітей певних природних якостей і псих особл. Спадково зумовлені буд тіла, скелету, всіх органів, буд гол мозку, буд мовного апарату. Дитина нар не лише з задатками, але й з відносно сформованими пс проц: здат відчувати вплив серед (тепло, холод, дотик, біль, смак, запах), переж емоції задовол і незадовол. 2. середовище Є 2 види: 1. природнє – клім умови (рельєф і тд), де розв дитина (опосередкований вплив). 2. соціальне (людське оточення) ам пс Урі Бронфенбренер виділяє в соц серед 4 вкладені одна в одну системи: а) мікросистема – найбл оточ, з яким контактує дит (сімя, дитсадок), б) мезосис – взаємодія иіж мікрос (школа і сімя), в) екзот – елем соц сер, в яких дит не грає активної ролі, але які справл на неї вплив (опосередк вплив), г) макрос – ідеологія, установки, звичаї, традиції, закони і культура, в яких живе дитина. 3. активність дитини S> R 1. зовн умови життя визн розв особ не прямо, а тільки через її взаємодію із серед, через діяльн у цьому серед. 2. зовн умови і впливи завжди переломлюються через особистий жит досвід людини, ї Інд особл, її ставлення до дійсності. 3. люд як активна істота може сама свідомо змінювати власну особист 4. виховання спец орган суп процес, спрям на розв у неї певних цінностей, потреб, рис характеру, знань, умінь, навичок і здібностей. Повинно врахов вплив спадковості і середовища

Акмеологія: основні етапи психології дорослих.

Анатомо-фізіологічні особливості та розвиток особистості в дошкільному віці.

Біологічні та соціальні фактори розвитку особистості.

Взаємозв'язок навчання, виховання і психічного розвитку.

Виникнення і розвиток вікової та педагогічної психології.

Вікова динаміка розвитку когнітивної сфери особистості (дошкільний юнацький вік - дорослість).

Вікові та індивідуальні особливості учнів, їх співвідношення.

Внесок Г.С.Костюка в становлення педагогічної психології.

Внесок Л.С.Виготського в становлення вікової та педагогічної психології.

Головні психологічні новоутворення та динаміка розвитку особистості підлітка (молодший - старший підліток).

Девіантна поведінка підлітка, проблема акцентуацій характеру та їх діагностика

Динаміка розвитку мотивів діяльності учіння в шкільному віці.

Динаміка розвитку психічних процесів та особистості молодшого школяра (від 1го до 3-го класу).

Діяльнісний підхід до формування особистості (за О.М.Леонтьєвим, Д.Б.Ельконіним).

Загальні закономірності психічного розвитку людини.

Кризи психічного розвитку та особливості їх протікання в період становлення особистості (новонародженість, 1 рік, 3 роки, 13 років).

Критерії розвитку дітей немовлячого та раннього дитячого віку.

Методи вікової і педагогічної психології.

Мотиви вибору професії старшокласниками.

Основні психологічні новоутворення молодшого шкільного віку.

Особливості анатомо-фізіологічного розвитку в підлітковому віці.

Особливості пренатального періоду розвитку людини.

Особливості соціальної ситуації розвитку в немовлячому віці (діада " мати -дитина") та основні новоутворення,

Особливості спілкування вчителя і учнів. Стилі педагогічного спілкування.

Періодизація психічного розвитку людини, основні критерії періодизації (За Еріксоном Е, Ельконіним Д.Б., Піаже Ж).

Поняття психічного розвитку. Основні теорії розвитку.

Предмет, завдання та основні проблеми вікової і педагогічної психології.

Проблема вибору професії та життєвий шлях особистості.

Проблема мотивації діяльності учіння.

Проблема оцінки вихованості, рівні та критерії вихованості.

Проблема становлення особистості та кризи ідентичності (за Еріксоном).

Проблема тривожності, її види та вікова динаміка в шкільному віці.

Проблеми мотивації учіння та поведінки в молодшому шкільному віці.

Психологічна готовність дитини до навчання в школі, її структура та діагностика

Психологічна готовність до професійного самовизначення.

Психологічна сутність та механізми процесу виховання і самовиховання.

Психологічна характеристика навчання, основні форми навчання(поясшовальь-ілюстративна, проблемне навчання, програмоване навчання).

Психологічна характеристика навчання. Поняття про навчаємість. Психологічна характеристика учбової діяльності, структура діяльності учіння.

Психологічна характеристика особистості вчителя. Педагогічна спрямованість, педагогічні здібності.

Психологічні основи засвоєння знань, умінь та навичок.

Психологічні основи індивідуалізації навчання.

Психологічні основи педагогічного такту та педагогічної оцінки.

Психологічні особливості використання ТЗН (технічних засобів навчання).

Психологічні особливості невстигаючих та недисциплінованих учнів.

Робота Л.І.Божович " Проблема развития мотивационной сферьі ребенка".

Робота Л.С.Виготского " Проблеми психического развития ребенка".

Робота Ф.Н.Гоноболина " О некоторьіх психологических качествах учителя"

Розвиток когнітивної сфери особистості в ранньому дитинстві.

Розвиток когнітивної сфери та основні новоутворення в юнацькому віці.

Розвиток пізнавальної сфери особистості підлітка.

Роль гри в процесі психічного розвитку дитини.

Соціальна ситуація розвитку і когнітивний розвиток дошкільника.

Соціальна ситуація розвитку молодшого школяра проблеми адаптації до шкільного життя.

Соціальна ситуація розвитку особистості в ранньому дитинстві, новоутворення віку.

Соціальна ситуація розвитку та проблема кризи в підлітковому віці.

Соціальна ситуація розвитку, особливості спілкування (дружба та кохання] юнацькому віці.

Співвідношення навчання, виховання і психічного розвитку (За Л.С.Виготським та Ж.Піаже).

Теорії психічного розвитку людини (за Е. Еріксоном, Д.Б. Ельконіним, Ж. Піаже, Л.С. Виготським)'.

Теорія когнітивного розвитку особистості Ж.Піаже.