Бюджетування витрат на управління персоналом.

ü Які витрат на персонал в організації? Яка їх частка в структурі витрат організації?

ü Структура витрат на персонал.

ü Визначення цільових показників HR- бюджету.

ü Визначення можливостей зниження витрат на персонал.

Витрати на персонал поділяються на прямі та непрямі. До прямих можна віднести:

– ФОТ с налогами и премиальными;

– социальные выплаты;

– затраты на обучение;

– затраты на проведение профессиональных конкурсов;

– приобретение или изготовление методической литературы;

– затраты на содержание службы персонала (это лучше выделить отдельной строкой бюджета для того, чтобы было легче анализировать показатель «затраты на службу персонала» к общим «затратам на персонал»).

В затраты на содержание службы персонала можно будет отнести непрямые затраты (мобильная, междугородняя связь, Интернет, мебель и оргтехника, транспорт, канцелярская и сувенирная продукция и др., но только в том объеме, который можно соотнести именно с этой службой).

Первичный анализ полученных данных позволит выявить процентное соотношение отдельных статей затрат к общему бюджету затрат. Например: «Затраты на обучение»/«Общий бюджет затрат» = _____

Доля затрат на персонал находится в прямой зависимости от специализации компании, ее места на рынке. Приведем показатели затрат на персонал, производимые в разных организациях.

Более того, даже компании одной отрасли могут кардинально различаться по доле затрат на персонал.

Иногда даже на этапе анализа бюджета затрат на персонал компании завершают оптимизацию бюджета, поскольку выясняется, что затраты на персонал на сегодня минимальны и оптимизировать их уже невозможно (разве что произвести это за счет минимизации бизнеса).

Все расходы на содержание персонала регулируются следующим образом.

1. Через существующие расходы:

Ø Ограничение максимального числа работающих

Ø Прекращение приема на работу

Ø Активное сокращение персонала

2. Через рабочие выплаты:

Ø Замораживание выплат сверх тарифов

Ø Перерасчет повышения тарифов на внетарифные выплаты

Ø Корректировка внутренних фондов социального обеспечения

3. Через анализ общих расходов:

Ø Изменение структуры расходов

Ø Изменение «весовых» коэффициентов отдельных затрат

4. Посредством повышения эффективности:

Ø Одинаковые результаты с меньшим персоналом

Ø Лучшие результаты, полученные тем же персоналом.

Процесс бюджетирования охватывает четыре стадии: составление проекта бюджета, рассмотрение и утверждение его полномочным лицом, исполнение бюджета и контроль, составление отчёта об исполнении бюджета и его анализ. Принципами бюджетного процесса является единство, самостоятельность, балансовый метод.

Прежде чем спланировать бюджет службы персонала, необходимо иметь в наличии Бизнес – план компании по персоналу, которій позволяет:

• грамотно простроить стратегию работы с персоналом, исходя из целей компании;
• определить бюджет расходов на персонал и отстоять его перед руководством;
• спрогнозировать возможность достижения целей компании с точки зрения развития человеческого ресурса фирмы;
• презентовать план работы специалиста по HR другим менеджерам компании;
• визначити приоритеты в работе с персоналом;
• разработать несколько вариантов плана в зависимости от существующей бизнес - стратегии, в которой прописаны разные сценарии развития компании;
• показать «прозрачность» работы с персоналом для учредителей;
• формировать необходимый уровень взаимоотношений с окружающей социальной средой.

В процесі HR-бюджетування можуть виникнути такі ускладнення:

• трудно убедить руководство на получение финансового ресурса в необходимом размере и закрепить эти статьи расходов;
• отсутствует гибкость при управлении бюджетом, если в стратегическом плане компании не предусмотрен механизм контроллинга и коррекции;
• сложно предусмотреть непредвиденные затраты;
• при долгосрочном планировании цена ошибки очень велика;
• возникают противоречия в оценках эффективности работы службы по персоналу разніми руководством компании и т.д.

При разработке бюджета расходов на персонал доцільно дотримуватися следующей технологии:

Основні статті витрат на перонал:

• Фонд оплаты труда (ФОТ): фиксированная часть заработной платы, бонусы, премии, переработка, оплата труда совместителей;
• Социальные программы фирмы: социальный пакет, материальная помощь, внутрифирменные мероприятия;
• Стоимость привлечения, увольнения, ротации персонала;
• Оборудование новых рабочих мест;
• Обучение и развитие персонала;
• Командировочные расходы в связи с обучением;
• Командировочные расходы в связи со стажировкой;
• Подписка, затраты на литературу

Имея на руках сводные проекты планов затрат на персонал, необходимо спрогнозировать стоимость услуг по найму, обучению и другим расходам. В итоге, учитывая временной фактор, вид оплаты (наличный, безналичный), бюджет расходов на персонал можно свести в форму, представленную в таблице № 6.

Таблица № 6

Бюджет витрат на персонал

4. Формування стратегічного мислення менеджера з персоналу.

Як визнають провідні спеціалісти — теоретики та практики, однією з найбільш плідних ідей у менеджменті за цей період стало вже традиційне для процвітаючих підприємств світу, але таке, що й досі домінує і лишається ефективним — стратегічне мислення. Останніми роками дослідження процесу мислення в теорії прийняття управлінських рішень посідає чільне місце, оскільки у процесі мислення людина здобуває нові знання, будує узагальнений образ світу та окремих його складових і визначає перспективи їх розвитку.

З роз­витком науки і практики, оволодіваючи все новими знаннями та навичками, людина поступово переходить до вищих форм мислення (творчого, наукового, економічного, стратегічного тощо). Одне з класичних образних уявлень про стратегічне мислення дає рис.

Рис. 2.2. Три види процесу мислення (за К. Омаї)

Основною характеристикою стратегічного мислення є усвідомлення мети розвитку підприємства та способів її досягнення. Воно базується на твердженні про необхідність спостереження за зовнішнім і внутрішнім середовищем (для визначення мети та способів досягнення), формування стратегій та рішень, що з них випливають, а також налагодження такої діяльності, яка дасть змогу забезпечити їх здійснення.

Стратегічне мислення починається, з визначення проблем, для розв’язання яких необхідно здобути і застосувати нові знання та дії з оцінювання наслідків різних варіантів рішень (або їх відсутності). Оцінка можливостей вирішення проблем, вибір методів та інструментів залежить від цілей, які існують та формуються в організації (на підприємстві), а також від ступеня підготовленості та типу мислення конкретного фахівця. Враховуючи різноманітність підприємств, необхідність вибору найбільш ефективного шляху їх розвитку, можна стверджувати, що минулі знання та досвід, так звані «готові рецепти» для кожного конкретного випадку знайти зазвичай неможливо.

Стратегічне мислення можна схарактеризувати такими загаль­ними ознаками: цілеспрямованість та перспективність; наукова орієнтація, інноваційність та творчість; реалістичність, здоровий глузд та конструктивність, системність та масштабність, гнучкість та самостійність.Розглянемо ці ознаки докладніше.

Цілеспрямованість та перспективність, які передбачають: 1) визнання наявності мети як певного сталого і/або змінного стану чи властивості об’єкта впливу; 2) усвідомлення мети, тобто визначення всіх характеристик суб’єктивної корисності (пріоритетів, ступеня досяжності тощо), які сприятимуть або перешкоджатимуть її досягненню; 3) визначення шляхів досягнення цілей, тобто вибір альтернативних засобів (методів, способів дій), які матимуть найбільший вплив на скорочення часу досягнення цілей; 4) оцінювання наслідків досягнення цілей з огляду на цінність здобутих результатів.

Якісні, складні перетворення потребують більш або менш тривалих витрат часу. Стратегічне мислення призначене для передбачення та розв’язання майбутніх проблем, тому воно має бути перспективним. З огляду на велику частку факторів невизначеності в діяльності організації це означає необхідність осмис­лення можливостей багатоваріантного розвитку подій, процесів і явищ, зокрема й тих, що свідчать про безперспективність існування підприємства у наявному вигляді. Розробка стратегічних рішень, оцінювання перспектив досягнення бажаних результатів — необхідна складова будь-якого управлінського впливу, а особливо — у межах стратегічного управління.

Наукова орієнтація, інноваційність та творчість. В управлінні знання — це засоби досягнення цілей (на відміну від науки, де здобуття нових знань — головна мета). Наукова орієнтація стратегічного мислення полягає у здатності керівників та всього персоналу підприємства глибоко пізнавати об’єктивні процеси та явища, що існують в середовищі функціонування організації із залученням новітніх досягнень фундамен­тальної та прикладної науки, створюючи нові знання і, на цій основі — приймати обґрунтовані рішення щодо здійснення різних варіантів впливу на окремі сторони діяльності та об’єкти управління в цілому.

Характерною особливістю стратегічного мислення є його інноваційність. Спрямованість на розвиток передбачає занурення в поле нових проблем, що вимагають нетрадиційних підходів, нестандартних рішень, вміння побачити у звичних процесах нові можливості розвитку. Інноваційність — це створення нових знань, які допомагають руйнувати обмеження в досягненні цілей. Це корелюється з творчостю стратегічного мислення, яка означає, що людин може не тільки відображати об’єктивні процеси в середовищі функціонування організації, але й створювати це середовище.

Реалістичність та конструктивність. Реалістичність мислення виявляється в поєднанні наукових досягнень із вимогами практики. Вона потрібна тоді, коли йдеться про аналіз та діагностування того, що вже сталося, про розуміння процесів, які тривають і очікуються, а також про оцінювання досяжності (або ні) поставлених цілей. Реалізм спрямований на пошук та використання таких збалансованих теоретичних і практичних методів, що від­повідають проблемній ситуації. Неабияке значення для вибору з певного переліку методів найбільш ефективних має здоровий глузд, котрий дає змогу, з одного боку, залучати саме ті наукові досягнення, які будуть доцільними в теперішніх та майбутніх умовах, а з іншого — додавати до наукових обґрунтувань (особливо тоді, коли ідеї та методи ще не набули наукових засад) досвід та інтуїцію окремих фахівців.

Конструктивність стратегічного мислення має за основні критерії швидкість, ефективність та результативність упровадження теоретичних припущень у вигляді стратегічних цілей, спрямованих на виконання стратегій і втілюваних у реальні справи.

Системність та масштабність. Стратегічне управління стикається зі слабоструктурованими проблемами, склад та взаємозв’язки між частинами яких визначені не повністю, в яких виразно постає фактор невизначеності. Це означає, що для прийняття стратегічних рішень необхідно враховувати всі найважливіші сторони явищ і процесів, взаємозв’язки факторів, що впливають на об’єкт дослідження, розглядати їх у динаміці; це дасть змогу скоротити невизначеність за рахунок опосередкованого оцінювання невідомих (або слабовизначених) елементів. Будь-яка стратегія, розроблена з нехтуванням системного підходу, стикатиметься в разі її реалізації з численними не врахованими під час формулювання цієї стратегії факторами, опиниться перед необхідністю суттєвого перегляду або навіть відміни, призведе до зайвої втрати часу та грошей, а можливо, і до неконкурентоспроможності підприємства.

Гнучкість та самостійність. Зміни в середовищі функціонування організації підвищують значущість такої характеристики стратегічного мислення, як гнучкість, тобто спрямованість на своєчасність реакції на зміни, що виражається в урахуванні нових обставин, процесів та явищ. Гнучкість стратегічного мислення передбачає зростання ролі його самостійності. Стрімкість змін вимагає швидкого їх сприй­мання, аналізу, оцінювання та заходів відповідного впливу. Це підвищує значення ініціативи кожного менеджера та працівника, яке виявляється в тому, що виконавці не очікують на вказівки «згори», а самі швидко та якісно розробляють і виконують рішення в межах своєї компетенції, висувають пропозиції щодо коригування цілей, стратегій та дій з тих питань, які стосуються всієї організації.

	- нема голосів (1940 відвідувань)
Користувачі повинні бути зареєстровані щоб голосувати за книгу

Стратегічне мислення, відтак, передбачає:

· усвідомлення управлінської ієрархії та послідовності встанов­лення пріоритетів, коли йдеться про відповідь на запитання: чого ми хочемо досягти та в який спосіб?;

· орієнтацію на розпізнавання та адекватне реагування на зміни в середовищі, ідентифікацію нових можливостей та потенційних загроз;

· логічне обґрунтування форм і методів залучення та напрямків використання інвестицій, а також персоналу відповідної кваліфікації для забезпечення розв’язання проблеми довгострокового розвитку фірми;

· координацію стратегічних і поточних, функціональних та виробничих, аналітично-планових і виконавських напрямків діяль­ності в організації;

· усвідомлення можливостей та масштабів впливу організації (або їх сукупності) на формування середовища, а не лише реагування на зміни;

· орієнтацію на керівництво процесами розвитку підприємства
в довгостроковому періоді завдяки формуванню відповідної системи стратегічного управління, що виявляється в налаштованості на ініціювання та очолювання процесу змін, а не на захист і на­слідування.