Перелічити шляхи профілактики і корекції несприятливих функціональних станів та «професійного вигоряння» працівника.

ПСИХОЛОГІЧНА САМОРЕГУЛЯЦІЯ

Місце і роль психологічної саморегуляції в житті людини досить очевидні за умови прийняття до уваги того, що практично все її життя виступає як множина форм діяльності, вчинків, комунікативних актів та інших форм цілеспрямованої активності (Рассказова Е.И., 2005). Від якісних характеристик процесу саморегуляції залежить успішність, продуктивність, надійність і кінцевий результат будь-якого акту цілеспрямованої активності. У вузько психологічному контексті саморегуляція трактується як системно організований процес ініціації, побудови, підтримки та управління всіма видами і формами зовнішньої та внутрішньої активності людини, рівноваги в системі організму. В сучасній психології існує чимало підходів і теоретичних концепцій щодо цього багатовимірного процесу (Чижма Д.М., 2008). Однак неперехідною залишається структурно-функціональна модель О.О. Конопкіна, на думку якого саморегуляція — це система взаємопов’язаних структурно-функціональних компонентів. А саме:

Мета. Будь-який регуляторний процес починається так чи інакше з формування мети — абстрактного відображення потреб і прагнень людини в кінцевому результаті.

Модель значимих умов відображає певне розуміння людини про умови, в яких відбувається ситуація та здійснюватиметься досягнення мети.

Програма виконавчих дій. План або визначений суб’єктом алгоритм дій, який, на його думку, потрібний для досягнення мети.

Система суб’єктивних критеріїв успішності. Будь-яка сформована мета та її досягнення людиною супроводжується оцінюванням успішності за допомогою власних і унікальних для кожної людини критеріїв.

Контроль та оцінка результатів. Без цієї складової неможливий будь-який усвідомлений процес життєдіяльності, оскільки на цьому етапі отримується та обробляється інформація про досягнення чи недосягнення мети.

Рішення про корекцію. Завершальний етап саморегулювання, що передбачає можливу перебудову всієї регуляторної системи, якщо досягнута мета не відповідає суб’єктивним критеріям успішності (Конопкин О.А., 1995).

Життя людини, її діяльність і взаємовідносини з оточенням — складний та багатовимірний процес, але якщо розглядати всі події та ситуації більш детально, то можна побачити реальне втілення вищеописаної послідовності на різних етапах. Порушення цієї послідовності, розладнання окремих її ланок поряд із несприятливими зовнішніми умовами і є першопричиною проблем у професійній діяльності.

САМОСТІЙНЕ РЕГУЛЮВАННЯ ВЛАСНОЇ ПРОФЕСІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

При дослідженні синдрому вигорання багатьма дослідниками (Орел В.Е., 2001; Aiken H.L. et al., 2002; Елдышова О.А., 2006; Сидоров П.И., 2007) встановлено, що синдром виникає там, де існує хаос. Тобто де немає чітких посадових інструкцій та планування діяльності. Звичайно, в клінічній практиці, яка нерідко супроводжується форс-мажорними обставинами, створення чіткого планування, м’яко кажучи, ускладнюється. Але, як зазначено вище, для профілактики вигорання важливим є наведення перш за все ладу у власному особистісному світі.

Перша і необхідна умова успішної та невиснажливої трудової діяльності — чітке визначення її цілей. Починаючи робочий день, необхідно чітко визначити ті результати, в досягненні яких є потреба впродовж цього дня. Це можуть бути як конкретні результати професійної діяльності (зміни стану пацієнтів, етапи роботи з документацією тощо), так і результати щодо перебігу робочого графіка. У пригоді тут можуть стати як звичайна уява, так і ручка з папером (наприклад у вигляді планера-нотатника).

Визначивши мету (бажані результати) власної трудової активності, необхідно також чітко окреслити поточну ситуацію. Чим більше нюансів перебуватиме в полі зору, тим краще. Основним гаслом тут буде: будь-яке глобальне явище складається з дрібниць. Хоча при оцінці цих дрібниць не варто забувати і про загальну картину, з якою, власне, і доводиться мати справу в кінцевому результаті.

Маючи в своєму арсеналі мету і оцінивши умови, можна і потрібно визначити програму дій та засоби для їх здійснення протягом робочого дня. Важливо, щоб ця програма була чіткою, конкретною та послідовною. Чітке окреслення подумки або на папері власних дій збереже не лише від викликаного втомою та напруженням забування, але й сприятиме більш спокійному та послідовному виконанню трудових завдань.

Відомий крилатий вислів застерігає: «Якщо хочеш розсмішити Бога, розкажи йому про свої плани». Помилково було б вважати, що все, що ми окреслюємо в уяві або ж на папері, цілком і повністю реалізується в нашому житті. Навпаки — майже завжди мають місце форс-мажорні обставини, які доволі важко врахувати, плануючи власну діяльність. Саме з цієї причини не менш фундаментальною та необхідною, ніж мета, є ефективна та своєчасна корекція власних дій, а нерідко і власних цілей. Якщо на шляху трапляються складнощі та проблеми — це найперший сигнал про необхідність змін засобів та шляхів досягнення поставленої мети.

РОБОТА І ВІДПОЧИНОК

Ні для кого не секрет, що робота, навіть та, яка є покликанням людини, має здатність виснажувати. Однак емоції, навіть позитивні, виснажують організм і особливо нервову систему набагато відчутніше, ніж найнапруженіша фізична чи розумова праця (Трунов Д. О., 2004). Тому з часом представники багатьох професій, не виключаючи і лікарів, ризикують вигоріти через певний час трудової діяльності, але й повна відсутність можливості працювати має деструктивний вплив на особистість. Основою працездатності та збереження власного здоров’я під час професійної активності є планомірний розподіл праці та відпочинку. Це стосується не лише вихідних та робочих днів або ж обідніх перерв чи кава-брейків. Важливим є не тривалість відпочинку, а його якість та періодичність.

Основним компонентом відпочинку у напруженій трудовій діяльності виступає розслаблення, або релаксація — глибоке м’язове розслаблення, що супроводжується зняттям психологічного напруження (Менделевич В.Д., 2005). В нормальних умовах як тривалий, так і короткочасний відпочинок супроводжується релаксацією, що власне і визначає його якість. На рівні свідомої активності релаксації сприяє повне мисленнєве відволікання від роботи. На фізіологічному рівні процеси, що відповідають за релаксацію, не є підконтрольними волі та бажанням людини, але це не означає, що людина не може керувати цими процесами.

Та що робити, якщо організм після тривалого перебування у напружених трудових умовах не може розслабитися? Така ситуація досить поширена серед представників багатьох професій і призводить до виникнення м’язових спазмів та блоків переважно в ділянці грудного відділу хребта, провокуючи розвиток остеохондрозу, сприяє відмиранню нервових клітин, прискорює дегенеративні процеси в організмі тощо.