Особливості початкового мислення та мовлення дитини. Становлення і функціонування дитячого мовлення. Значення слова як одиниці мислення і мови. Письмова мова.

Закономірний перехід до вищих форм мислення відбувається і в онтогенезі. Виходячи з пізнавальної потреби і практично діючи з предметами довкілля, дитина виявляє їх нові властивості, встановлює невідомі раніше відношення між ними, тобто мислить, діючи. Її мовлення виконує при цьому комунікативну функцію і лише супроводжує дію. Дитина оперує образами предметів, здійснює безпосередньо практичний аналіз і синтез, втілюючи результати такого наочно-дійового мислення у грі, малюванні, конструюванні. При цьому вона засвоює і поглиблює зміст значень слів, що збагачує її діяльність і відкриває нові властивості довколишнього вже без прямого контакту з ним — засвоюючи знання.

Поглиблення змісту значень відбувається шляхом його конкретизації і наступного узагальнення. Дитина також, оволодіваючи мовленням, одним звукосполученням позначає предмети, що рухаються, або тварин, що мають довгу шию. І на перших етапах розвитку мовлення (кінець першого, початок другого року життя) змістом значення виступає предмет, взятий у сукупності його властивостей. Наприклад, дворічна дитина у відповідь на запитання «Де твій тато?» за його відсутності може вказати на річ, яка йому належить, тобто слово спочатку має недиференційований — багатозначний характер. Однак уже наприкінці другого — на початку третього року життя лексикон дитини помітно збільшується, значення слів конкретизуються: тепер вони стосуються певних предметів. Проте тільки наприкінці дошкільного віку дитина починає оперувати словами, що співвідносяться з класом якихось предметів, тобто узагальненими значеннями. Мовлення, а разом з ним і мислення переходять на новий рівень розвитку. Слово виводить предмет зі сфери чуттєвих образів і включає його в систему понять — форму абстрактного відображення дійсності.

Відповідно помітно зростає продуктивність мислення. Це добре видно на прикладі експерименту, за умовами якого діти різного віку мали дістати іграшку, прикріплену до одного плеча важеля. Це можна було зробити, лише відштовхнувши від себе ручку, тобто дитина мала здійснити рух, протилежний тому, який виконується при діставанні. З'ясувалося, що тільки дитина чотирьох-п'яти років досягла бажаного результату. Очевидно, лише у цьому віці вона оволодіває засобом, що дає змогу абстрагуватися від наочно даної ситуації і вийти за її умови, який обмежують мислення. Оскільки функцію такого засобу виконують значення, то саме їх розвиток пояснює появу продуктивних форм мислення. Йдеться про перехід від наочно-дійового до словесно-логічного мислення. Власне, це інтеріоризація — перехід від зовнішньої що внутрішньої діяльності.

Мислення. Під впливом навчання відбувається перехід від пізнання зовнішньої сторони подій до пізнання їх сутності. Мислення молодших школярів починає відображати істотні властивості та ознаки предметів та подій, що дає можливість робити перші узагальнення, висновки, проводити перші аналогії, будувати елементи умовисновків. На цій основі починають формуватися перші наукові поняття.

В цей період здійснюється перехід від наочно-образного, конкретного мислення, притаманного дошкільнятам, до понятійного, науково-теоретичного мислення. Молодші школярі вчаться визначати відомі їм поняття, виділяючи загальні та істотні ознаки об’єктів, розв’язувати дедалі складніші пізнавальні та практичні задачі, виражаючи результати в судженнях, поняттях, міркуваннях, умовисновках.

Мовлення. Велику роль у психічному розвитку молодшого школяра відіграє мовлення. На початок шкільного періоду розвитку дитина вже володіє певним словникосим запасом і мовною граматикою. Новим у формування мовлення є свідоме вживання різних форм слова, оволодіння письмовим мовленням, збагачення внутрішнього мовлення.

Письмове мовлення ― це графічно оформлене мовлення, організоване на ос-нові буквених зображень. Вона позбавлена ситуативності й припускає поглиблені навички звукобуквеного аналізу, уміння логічно й граматично правильно передава-ти свої думки, аналізувати написане й удосконалювати форму вираження.

Повноцінне засвоєння письма й письмового мовлення тісно пов'язане з рівнем розвитку усного мовлення. При недорозвиненні мовлення, як правило, виникають порушення письма різної тяжкості.

Великий вплив на розвиток мовлення загалом справляє оволодіння письмовим мовленням. Оскільки письмове мовлення позбавлене жестів, інтонації, то вона має бути більш розгорнутою. Проте для молодшого школяра перехід внутрішнього мовлення у письмове на перших порах є важким.

Письмове мовлення у дітей є біднішим у порівнянні з усним. Аж на кінець 3 (4) класу письмове мовлення за своєю морфологічною структурою не поступається усному, а деякою мірою навіть випереджає її, набуваючи форми літературного мовлення (більше іменників, прикметників, менше займенників та сполучників). Збільшується кількість слів та речень у письмових роботах, зростає швидкість письма, підвищується його якість.