Емпіричні методи психології

За своєю структурою кожний емпіричний метод психологічної науки являє собою сукупність прийомів та операцій, спрямованих на вивчення реальних проявів тих чи інших психологічних явищ. Добір методів залежить від конкретних умов, цілей і завдань дослідження. Існує велика кількість засобів вивчення психологічних явищ, однак усі вони в процесі практичної реалізації спираються на головні принципи побудови психологічних досліджень: об'єктивність вивчення психічних явищ; вивчення психічних явищ у їх розвитку; аналітико-синтетичний підхід до вивчення психічних явищ.Найпоширенішими з емпіричних методів є такі: спостереження; експеримент; опитування; тести; аналіз документів; вивчення продуктів діяльності; експертна оцінка.

72.Метод спостереження. Під спостереженням розуміють цілеспрямоване вивчення поведінки і діяльності особистості в природних ситуаціях, засноване на їх безпосередньому сприйманні.

Найдревнішим емпіричним методом психології справедливо вважають самоспостереження, або інтроспекцію, що в перекладі означає «дивитися всередину». Для кожної людини самоспостереження є необхідним елементом самопізнання і самовиховання. Не можна вдосконалювати себе, не вивчаючи свій внутрішній світ. Саме це примушує людину змінюватися. Результати самоспостереження можна фіксувати у різних документах: листах, автобіографіях, анкетах тощо. Проте цьому методу, найбільш доступному на перший погляд, притаманний цілий ряд недоліків. Спостерігаючи за самим собою дуже важко бути об'єктивним. Важко переключати увагу з того, що ми робимо, на те, як це відбувається. Окрім того, в психіці людини існують підсвідомі та неусвідомлені переживання, про які людина може взагалі не здогадуватися.

Позбутися зазначених недоліків дозволяє об'єктивне спостереження, яке здійснюється психологом-спостерігачем. План і програму такого спостереження складають виходячи з цілей та завдань психологічного дослідження. Об'єктивне спостереження може бути реалізоване у двох формах:

а) у формі простого спостереження, за якого спостерігач особисто в ситуації участі не бере, а люди, яких він спостерігає, про це не знають;

б) у формі включеного спостереження, коли дослідник адаптується до певного соціального оточення і люди, яких спостерігають, мають можливість з ним взаємодіяти.

Усі отримані в процесі спостереження факти, які стосуються об'єкта дослідження, обов'язково реєструються. Якість реєстрації залежить від досвіду й кваліфікації спостерігача. Щоб зменшити суб'єктивний вплив спостерігача, використовують технічні засоби: магнітофони, фотоапарати, відеокамери. Окрім того, об'єктивність спостереження зростає при збільшенні його тривалості та паралельному використанні інших методів дослідження психічних явищ.

73.Метод експерименту.

Одним з основних методів наукового психологічного дослідження є експеримент. На відміну від спостереження, експеримент передбачає активний вплив дослідника на досліджувані психічні явища через окремі керовані і контрольовані дослідником чинники.

Розрізняють лабораторний і природний експерименти. Перший проводять у спеціально створених умовах, де апаратура дозволяє досліджувати взаємодію сенсорних, моторних, інтелектуальних, характерологічних компонентів і таким чином вивчати діяльність людини в цілому.

У природному експерименті поєднуються активність методу експерименту і природність методу спостереження: дослідник створює умови, що викликають бажане явище, а зміст звичних для людини умов лишається без змін.

Обидва методи можуть мати констатуючий або формуючий характер. Експеримент констатуючого характеру вивчає рівень розвитку окремих якостей особистості або готовності до професійної діяльності в цілому. Формуючий експеримент спрямований на вивчення й розвиток професійних якостей в умовах цілеспрямованих виховних впливів.

Важливою перевагою методу експерименту є можливість повтору з метою накопичення кількісних даних про типовість явища, що досліджується. Водночас умови експерименту можуть призвести до порушення природного плину діяльності людини, внаслідок чого можливі помилкові висновки.

Переваги й недоліки методу слід враховувати при розробці програм дослідження.

74.Метод опитування базується на пропонуванні учаснику дослідження серії запитань, відповідаючи на які він надає досліднику деяку інформацію про себе. Опитування проводиться як в усній (бесіда), так і письмовій формі (анкета). Розрізняють два види запитань: закриті і відкриті. У першому випадку опитуваний вибирає відповідь на запитання з кількох запропонованих, у другому він сам формулює відповідь у довільній формі.

75.Метод аналізу документів. Під документом у психології розуміють будь-яку інформацію, зафіксовану у вигляді рукописного або друкованого тексту, фотографії, відео- або магнітних записів. Інакше кажучи, аналіз документів є методом збирання фактів про учасника дослідження, що матеріалізовані у тій чи іншій формі.

Щодо конкретної людини розрізняють документи особові і безособові. Особові документи - це карти індивідуального обліку, що завірені підписом особи, щоденники, листи, заяви тощо. До безособових належать статистичні дані, протоколи зборів, повідомлення в пресі. Метод аналізу документів потребує перевірки їх справжності. Цей метод успішно застосовують при формуванні гіпотези дослідження й визначенні загальних напрямів вивчення особистості. Він має допоміжний характер, оскільки документи відображають тільки результати діяльності людини, а не сам процес.

76.Метод вивчення продуктів діяльності. Під продуктом діяльності особистості розуміються реально-практичні та ідеальні за формою вияви її активності щодо явищ об'єктивного та суб'єктивного світу. Метод вивчення продуктів діяльності являє собою систему дослідницьких процедур, спрямованих на збір, систематизацію, аналіз та тлумачення результатів попередньої психічної діяльності людини: трудової, учбової, ігрової.

В продуктах діяльності людини відображається її ставлення до самої діяльності, до оточуючих, до навколишнього світу, а також рівень розвитку її розумових, сенсорних та моторних навичок. Отже, при аналізі продуктів діяльності їх характеристика є необхідною для відтворення процесу створення готового продукту.

Використовуючи цей метод, дослідник має з'ясувати:

а) чи є продукт, що аналізується, результатом типової для даної людини діяльності, чи створений нею випадково;

б) в яких умовах здійснювалася діяльність людини;

в) чи можна дослідити аналогічні та інші різноманітні продукти діяльності цієї людини.

Цінністю цього методу є наявність у дослідника зафіксованих матеріально результатів психічної діяльності людини. Проте, метод вивчення продуктів діяльності частіше використовують як допоміжний, оскільки він не дозволяє дослідити багатогранність психічної діяльності, що призвела до створення продукту.

77. біографічний метод у психології. У літературознавстві, соціології та психології використовують біографічний метод дослідження, який дозволяє вивчити художній твір, особливості суспільного розвитку, а також психологічний розвиток особистості через опис біографії письменника, окремого члена суспільства, або конкретної особистості.У психології цей метод представлений у трьох варіантах. Перший – опис і аналіз людини в ретроспекції, на підставі вже наявних документів та інших джерел. Другий варіант – тривале дослідження, збір біографічних даних протягом життя для подальшого їх аналізу. Третій спосіб – за допомогою каузометрії, тобто встановлення зв’язків між різними подіями життя, зазначеними і оціненими людиною за ступенем їх значимості.

Традиційний біографічний метод

Як правило, для опису і дослідження життєвого шляху людини використовують різні документальні джерела: листи, щоденники, спогади сучасників і власні, все те, що збереглося в часі. Але такі дані, як правило, бувають неповними, окремі періоди життя просто перетворюються на «чорні діри» біографії, і дізнатися про них що-небудь стає неможливим. Ще одна проблема у вивченні post factum – це недостовірність деяких фактів, суб’єктивність їх оцінки, суперечливість в описі одних і тих же подій різними людьми.

Для дослідника-психолога важливо не тільки одержати достовірні відомості біографії, зовнішнього життя людини, описом якої він займається, але, в першу чергу, його внутрішні емоційні, душевні переживання, пов’язані з тими чи іншими подіями, їх значуща оцінка. На жаль, документальні факти відображають психологічний стан людини лише частково, а іноді і зовсім не дають таких відомостей.

78. Метод тестів. Серед методів психології особливе місце посідає метод тестів (тестування). На відміну від інших методів, тестування спрямоване не на дослідження психічних явищ для отримання тих чи інших нових даних, а на вимірювання вже відомих психологічних особливостей випробуваних за допомогою стандартизованих завдань (тестів). Найбільш відомими в психології є три види тестів: тести досягнень; тести здібностей; проективні тести.

Тести досягнень являють собою методики психологічної діагностики, які мають на меті вияв ступеня оволодіння певними уміннями, навичками і знаннями. Використовують їх у професійному доборі. Наприклад, тести «Перевірте, який ви керівник», «Чи вмієте ви проводити ділове обговорення?» тощо.

Тести здібностей дозволяють визначити рівень розумового потенціалу, творчих здібностей, а також рівень готовності до розв'язання певних типів навчальних та професійних завдань.

Проективні тести - це методики цілісного вивчення особистості. Назва їх пов'язана з використанням у них процесу проеціювання, коли випробуваний свідомо чи підсвідомо переносить свої установки, емоційні стани чи особистісні якості на запропоновані до розв'язання завдання чи ситуації. Приміром, дописати речення чи розповідь, зробити малюнок на вільну тему, скласти розповідь за малюнком тощо. Виконуючи такі завдання, він допомагає скласти уявлення про свою індивідуальність. До найбільш застосовуваних проективних методів належать тести Рошарха і Люшера, тематичний операційний тест тощо.

Крім названих існують і так звані групові тести для вимірювання групових психічних процесів - психологічного клімату групи, рівня її згуртованості, взаємовідносин між членами групи тощо. Найпоширенішою серед групових тестів є соціометрична процедура, призначена для визначення структури емоційних зв'язків між членами групи, тобто взаємних симпатій і антипатій.

Головними критеріями якості тесту є надійність і валідність. Надійність тесту розглядають як стабільність його результатів при повторному тестуванні. Крім того, дуже важливо, щоб тест дозволяв визначати з високою точністю саме ту якість, котра цікавить дослідника. Це умова валідності. Чим вища валідність тесту, тим точніше він вимірює ту рису, для визначення якої був розроблений.

Процедура тестування включає декілька етапів. На першому дослідник вибирає тести. Другий етап - безпосередньо тестування одного чи групи учасників. Третій етап - інтерпретація результатів, висновки. Ефективність тестування значною мірою залежить від досвіду і кваліфікації дослідника

79. Методи обробки даних — це кількісні та якісні методи. До кількісних методів належать, наприклад, визначення середніх ве­личин та міри розсіювання, коефіцієнтів кореляції, факторний аналіз, побудова графіків, гістограм, схем, таблиць, матриць тощо. Якісний метод передбачає аналіз і син­тез отриманих даних, їх систематизацію та порівняння з результатами інших досліджень.

Якісні та кількісні дослідження найчастіше розглядалися як такі, що конкурують, або як альтернативні установки пізнання суспільства. Активна дискусія з цього приводу розгорнулася у 60 ті роки. В той час вплив феноменології вже був помітним, а придатність «наукових методів», що їх практикує позитивізм для дослідження реального життєвого досвіду людей, було поставлено під сумнів. Ця дилема хоч і не така напружена, як у 60ті роки, має місце і в сучасеній соціологічній думці. Сьогодні спостерігається протистояння двох фундаментальних способів пізнання, і спроби можливої конвергенції їх, взаємних посилань, уточнень і доповнень.

Кількісні та якісні методи досліджень є основними способами отримання первинної інформації у сучасній соціології. Головні відмінності між " якісним" і " кількісним" підходами полягають у способі отримання інформації. У кількісних дослідженнях звичайно застосовується значний обсяг вибірки, що дозволяє провести статистично обґрунтований аналіз отримуваної інформації, в якісних - кількість учасників може бути від 1, як, наприклад, в глибинному інтерв'ю, до 8-12 чоловік, як у фокус-групі. Основна відмінність полягає у тому, що кількісне дослідження відповідає на питання " хто? " і " скільки? ". Якісне дослідження відповідає на питання " як саме? " і " чому? ", що допомагає вивчити мотиви поведінки різних груп, їхні очікування, надії, переживання, особливості особистого досвіду тощо.

До кількісних методів дослідження відносять спостереження, опитування, контент-аналіз. До якісних методів дослідження відносять глибинне інтерв'ю, сфокусоване групове інтерв'ю (або просто " фокус-група"). Очевидно, і той, і інший підходи служать вирішенню певних завдань, і дослідник повинен звертатися до них відповідно до того, яку проблему він хоче розв'язати.

Перевага якісних методів соціологічного дослідження полягає у тому, що вони дозволяють не тільки констатувати наявність явища, а й виявити можливі причини та наслідки його виникнення. Основний недолік якісних методів соціологічного дослідження полягає у тому, що при малій (обмеженій, нерепрезентативній) вибірці вони не дозволяють давати коректну кількісну оцінку визначених параметрів.

80. Інтерпретаційні методи. Ще більше, ніж організаційні, ці методи заслуговують найменування підходів, оскільки є в першу чергу є пояснювальними принципами, зумовлюючи напрям інтерпретації результатів дослідження. У науковій практиці отримали розвиток генетичний, структурний, функціональний, комплексний і системний підходи. Використання того чи іншого методу не означає відкидання інших. Навпаки, звичайною справою в психології є поєднання підходів. І це відноситься не тільки до дослідницької практики, але і до психодіагностики, психологічного консультування та психокорекції.

Генетичний метод - це спосіб дослідження і пояснення явищ (у тому числі психічних), заснований на аналізі їх розвитку як в онтогенетичному, так і філогенетичному планах. При цьому потрібно встановити: I) початок умов виникнення явища, 2) головних етапів та 3) основних тенденцій його розвитку. Мета метода - виявлення зв'язку досліджуваних явищ у часі, простеження переходу від нижчих форм до вищих. Скрізь, де потрібно виявлення часової динаміки психічних явищ, генетичний метод є невід'ємним дослідницьким інструментом психолога. Навіть коли дослідження спрямовано на вивчення структурних і функціональних характеристик явища, не виключено ефективне застосування методу. Генетичний метод особливо характерний для різних галузей психології розвитку: порівняльної, вікової, історичної психології. Зрозуміло, що і будь яке лонгітюдне дослідження припускає застосування розглянутого методу. Генетичний підхід взагалі може розглядатися як методичні реалізація одного з основних принципів психології, а саме принципу розвитку. При такому баченні інші варіанти реалізації принципу розвитку припустимо розглядати як модифікації генетичного підходу. Наприклад, історичний та еволюційний підходи.

Структурний підхід - напрямок, орієнтований на виявлення та опис структури об'єктів (явищ). Для нього характерне: поглиблена увага до опису актуального стану об'єктів; з'ясування внутрішньо властивих їм позачасових властивостей; інтерес не до ізольованих фактів, а до відносин між ними. У підсумку будується система взаємозв'язків між елементами об'єкта на різноманітних рівнях його організації. Зазвичай при структурному підході не акцентуються співвідношення в об'єкті частин цілого і динаміки виявлених структур. При цьому розкладання цілого на частини (декомпозиція) може проводитися по різному. Важливим достоїнством структурного методу є відносна легкість наочного подання результатів у вигляді різних моделей. Ці моделі можуть даватися у формі описів, переліку елементів, графічної схеми, класифікації та ін. Прикладом подібного моделювання є представлення структури і типів особистості: трьохелементна модель за 3. Фрейду; типи особистості за Юнгом; «коло Айзенка»; багатофакторна модель Р. Ассаджіолі. Не відстала від зарубіжної психології в цьому питанні і наша вітчизняна наука: структура особистості із чотирьох складних комплексів по Б. Г. Ананьєву; індивідно-індивидуальна схема В. С. Мерліна; динамічна функціональна структура особистості за К. К. Платоновим.

Структурний підхід - атрибут будь-якого дослідження, присвяченого вивченню конституціональної організації психіки та будови її матеріального субстрату - нервової системи. Тут можна згадати про типологію ВНД І. П. Павлова та її розвиток Б. М. Тепловим, В. Д. Небеліцина та іншими. Широке визнання отримали моделі В. М. Русалова, що відображають морфологічну, нейро-і психодинамичну конституцію людини.

Класичними зразками розглянутого підходу є асоціативна психологія Ф. Гартлі і її наслідки (зокрема, психофізика «чистих відчуттів» XIX століття), а також структурна психологія В. Вундта і Е. Тітченера. Специфічною конкретизацією підходу виступає метод мікроструктурного аналізу, що включає в себе елементи і генетичного, і функціонального, і системного підходів.

Функціональний підхід, природній, орієнтований на виявлення і вивчення функцій об'єктів (явищ). Неоднозначність трактування в науці поняття «функція» ускладнює визначення даного підходу, а також ідентифікацію з ним тих чи інших напрямків психологічних досліджень. Будемо дотримуватися думки, що функція є прояв властивостей об'єктів у певній системі відносин, а властивості є прояв якості об'єкта при його взаємодії з іншими об'єктами. Таким чином, функція - це реалізація співвідношення об'єкта і середовища, а ще - «відповідність між середовищем та системою». Отже, функціональний підхід цікавиться головним чином зв'язками досліджуваного об'єкта із середовищем. Він виходить із принципу саморегулювання і підтримання рівноваги об'єктів дійсності (у тому числі психіки і її носіїв). Прикладами реалізації функціонального підходу в історії науки є такі відомі напрямки як «функціональна психологія» і «біхевіоризм». Класичним зразком втілення функціональної ідеї в психології є знаменита динамічна теорія поля К. Левіна. У сучасній психології функціональний підхід збагачений компонентами структурного і генетичного аналізу. Так, уже міцно встановилося уявлення про багаторівневості і багатофазності всіх психічних функцій людини, що діють одночасно на всіх рівнях як єдине ціле. Наведені вище приклади структур особистості, нервової системи, психіки з повною підставою можна взяти і в якості ілюстрації до функціонального підходу, так як елементи цих структур більшість авторів відповідних моделей розглядають також і як функціональні одиниці, які уособлюють певні зв’язки людини з дійсністю.Комплексний підхід - це напрям, що розглядає об'єкт дослідження як сукупність компонентів, що підлягають вивченню за допомогою відповідної сукупності методів. Компоненти можуть бути як відносно однорідними частинами цілого, так і його різнорідними сторонами, що характеризують досліджуваний об'єкт у різних аспектах. Часто комплексний підхід припускає вивчення складного об'єкта методами комплексу наук, тобто організацію міждисциплінарного дослідження. Очевидно, що комплексний підхід передбачає застосування в тій чи іншій мірі і всіх попередніх інтерпретаційних методів.Яскравий приклад реалізації комплексного підходу в науці - концепція людинознавства, за якою людина як найскладніший об'єкт вивчення підлягає узгодженим дослідженню великого комплексу наук. У психології ця ідея комплексності вивчення людини була чітко сформульована Б. Г. Ананьєвим. Людина розглядається одночасно як представник біологічного виду homo sapiens (індивід), як носій свідомості і активний елемент пізнавальної та перетворюючої дійсність діяльності (суб'єкт), як суб'єкт соціальних відносин (особистість) і як унікальна єдність соціально значущих біологічних, соціальних і психологічних особливостей (індивідуальність). Такий погляд на людину дозволяє досліджувати його психологічний зміст в двох позиціях: субординаційні (ієрархічному) і координаційній. У першому випадку психічні явища розглядаються як підкоряючі системи: більш складні і загальні підпорядковують і включають в себе більш прості й елементарні. У другому - психічні явища розглядаються як відносно автономні утворення, але тісно пов’язані і взаємодіють один з одним.

Системний підхід - це методологічний напрям в вивченні реальності, що розглядає будь-який її фрагмент як систему. Найбільш відчутним поштовхом до усвідомлення системного підходу як невід'ємного методологічного і методичного компонента наукового пізнання і до його науковому оформлення сприяв австро-американський вчений Л. Берталанфі (1901-1972), який розробив загальну теорію систем. Система є певна цілісність, що взаємодіє з навколишнім середовищем і складається з безлічі елементів, що знаходяться між собою в деяких відносинах і зв'язках. Організація цих зв'язків між елементами називається структурою

Будь-яка система може розглядатися, з одного боку, як об’єднання більш простих (дрібних) підсистем зі своїми властивостями і функціями, а з іншого - як підсистема більш складних (великих) систем. Наприклад, будь-який живий організм є системою органів, тканин, клітин. Він же є елементом відповідної популяції, яка, в свою чергу, є підсистемою тваринного або рослинного світу і т. д. Системні дослідження здійснюються за допомогою системного аналізу і синтезу. У процесі аналізу система виділяється з середовища, визначаються її склад (набір елементів), структура, функції, інтегральних властивості і характеристики, системо утворюючі чинники, взаємозвяки із середовищем. У процесі синтезу створюється модель реальної системи, підвищується рівень узагальнення і абстракції опису системи, визначається повнота її складу і структур, закономірності її розвитку і поведінки. Опис об'єктів як систем, тобто системні описи, виконують ті ж функції, що і будь-які інші наукові описи: пояснювальну і прогнозуючу. Але ще важливіше, що системні описи виконують функцію інтеграції знань про об'єкти.

Системний підхід в психології дозволяє розкрити спільність психологічні явищ з іншими явищами дійсності. Це дає можливість збагачення психології ідеями, фактами, методами інших наук і, навпаки, проникнення психологічних даних в інші області знання. Він дозволяє інтегрувати та систематизувати психологічні знання, усувати надмірність у накопиченої інформації, скорочувати обсяг і підвищувати наочність описів, зменшувати суб'єктивізм в інтерпретації психічних явищ. Допомагає побачити прогалини в знаннях про конкретні об'єкти, виявити їх неповноту, визначити завдання подальших досліджень, а інколи і передбачити властивості об'єктів, інформація про яких відсутня, шляхом екстраполяції та інтерполяції наявних відомостей. У навчальній діяльності системні методи опису дають можливість представити навчальну інформацію в більш наочній та адекватної для сприйняття і запам'ятовування формі, дати більш цілісне уявлення про висвітлюванні об'єкти та явища і, нарешті, перейде від індуктивного викладу психології до дедуктивно-індуктивного. Попередні підходи є фактично органічними компонентами системного підходу. Іноді навіть їх розглядають як його різновиду. Деякі автори співставляють ці підходи з відповідними рівнями якостей людини, що складають предмет психологічного дослідження. В даний час більшість наукових досліджень проводиться в руслі системного підходу.