Студопедия

Главная страница Случайная страница

Разделы сайта

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






Поняття про вікові етапи та вікові кризи. Поняття про життєвий шлях як самоздійснення людини.






Вік дитини слід розглядати не як суму прожитого часу, її років, місяців, а як певну епоху, цикл або ступінь розвитку, відносно замкнений період, у якому відбиваються процеси і закони розвитку. Кожному етапу розвитку дитини характерні певні умови, вимоги, особливості

стосунків з оточуючими людьми, рівень психологічної струкіури особистості, рівень розвитку її знань і мислення, сукупність певних фізіологічних особливостей.

Згодом виникає закономірний зв'язок між навчанням, вихованням та врахуванням вікових особливостей дитини. Вікова періодизація — поділ цілісного життєвого циклу людини на вікові відрізки (періоди), що вимірюються роками. Вікова психологія і фізіологія спільно розглядають вікову періодизацію дитини:

§ від народження до 10 днів — новонароджений;

§ від 10 днів до 1 року — немовля;

§ від 1 року до 3 років — переддошкільник;

§ від 3 до 6(7) років — дошкільний (3—4 роки — молодший, 4—5 років — середній, 5—б — старший);

§ від 6(7) до 11 років — молодший школяр;

§ від 11 до 15 років — підліток;

§ від 15 до 17 років — ранній юнак.

Вікові кризи — особливі, перехідні періоди розвитку людини, які характеризуються психологічними змінами і нею перешиваються.

У сучасній психології ще не вироблено єдиного погляду на вікові кризи. Одні дослідники вважають їх ненормальним, болісним явищем, результатом неправильного виховання, інші — вбачають у кризах конструктивну функцію, вважаючи їх закономірним, неминучим явищем. Очевидно, більшу рацію мають ті, хто називає вікову кризу природним явищем, оскільки протягом життя її переживають усі люди. За своєю суттю вона є внутрішнім конфліктом з приводу життя, його сенсу, головних цілей і шляхів їх досягнення. Переживання людиною кризи тісно пов'язане з глибиною і гостротою усвідомлення кризового стану, з рівнем особистісної зрілості, із здатністю її до рефлексії. Вікова криза визріває всередині особистості, настання її спричинюється тим, наскільки людина засвоїла все, що необхідно було опанувати на певному віковому етапі.

Традиційно виокремлюють кризи дитинства, підліткового, юнацького, похилого віку, зрілості. Крім кризових періодів, психологія вивчає кризові стани. Щодо них теж побутують різні погляди. Наприклад, сучасний вітчизняний психолог Наталія Максимова виокремлює такі кризові стани у підлітковому віці: філософська інтоксикація (інтенсивна інтелектуальна діяльність, спрямована на самостійне розв'язання " вічних" проблем — сенсу життя, призначення людства тощо); криза втрати сенсу життя (супроводжують ЇЇ висновки про безглуздість життя взагалі, що підвищує ризик підліткового суїциду); афективно-шокові реакції (виникають у відповідь на зовнішню психотравмуючу ситуацію — напад бандитів, смерть родичів тощо, тривають, як правило, недовго і можуть спричинити реактивну депресію, посттравматичний стрес).

Самоздійснення досягається за умови цілеспрямованого життя, завдяки творчості, творенню. Поняття самоздійснення близьке за змістом до поняття самореалізації або самоактуалізації — у екзистен ціалістів. Але самореалізація є лише моментом самоздійснення.

Самоздійснення тлумачиться як результат і як процес, що для кожного віку має свої особливості:

1) гарне самопочуття (0—1, 5 року);

2) переживання завершення дитинства (12—18 років);

3) самореалізація (25 (ЗО) — 45 (50) років);

4) самозавершеність (65 (70) — 80 (85) років.

Повнота, ступінь здійсненності себе залежить від спроможності ін дивіда ставити мету, адекватну його внутрішній суті, собі самому. Та ка спроможність називається самовизначенням. Чим зрозуміліше лю дині її покликання, тобто чим більш чітко виражене самовизначення, тим повніше самоздійснення. Становлення цільових структур є вихід ним в індивідуальному розвитку і його можна осягнути, вивчаючи йо го основні закономірності і зміну життєвої мети особистості.

Усвідомлення життєвої мети — умова збереження психічного здо ров'я особистості. Це необхідно тому, що причиною неврозів є не стільки сексуальні проблеми (як це видається 3. Фрейду) або почут тя неповноцінності (за Адлером), скільки недостатність спрямуван ня, самовизначення. Поява життєвої мети призводить до інтеграції особистості.






© 2023 :: MyLektsii.ru :: Мои Лекции
Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав.
Копирование текстов разрешено только с указанием индексируемой ссылки на источник.