Діагностика мотивації особистості.

Мотив є спонуканням суб'єкта до певної поведінки або діяльності.

Це спонукання може бути зовнішнім, не пов'язаним зі змістом певної діяльності, але зумовлене зовнішніми, стосовно суб'єкта обставинами, або внутрішнім, пов'язаним не із зовнішніми обставинами, а зі змістом діяльності.

Мотивацію характеризують за багатьма ознаками (індикаторами), які є основою методів та методик її виявлення і вимірювання. До таких ознак належить когнітивна репрезентація - пряма оцінка власних уявлень людей про причини, особливості їх поведінки, інтереси, бажання тощо. Для цього використовують анкети, інтерв'ю, бесіди та інші методи. Однак вербалізовані мотиви не завжди є істинною мотивацією поведінки людини.

Сучасна психодіагностика виробила широкий методичний арсенал дослідження мотивації поведінки суб'єкта. При виявленні й оцінюванні ознак мотивації придатні такі засоби:

1) методика малюннової фрустрації Розенцвейга (тест РР, 1942), що дає змогу за співвідношенням мотиву і перешкоди виявляти спрямованість агресії;

2) методика діагностування ціннісних орієнтацій (М. Рокич), призначена для діагностування моделі ціннісних орієнтацій, зокрема її інструментальних та термінальних цінностей;

3) методика вимірювання афілятивної тенденції і чутливості до відкидання, яка допомагає оцінити прагнення до прийняття - афілятивну тенденцію (26 пунктів) і страху відкидання (24 пуикти) (А. Мехрабіан, 1970);

4) методика мотиваційної індукції (МІМ) Ж. Нюттена, що дає змогу оцінити силу мотиву на основі переважання помилок у різних ситуаціях (адаптував її Є. Васюков, 1984);

5) шкала досягнень з переважанням ризику - МАНРБ (А. Мехрабіан, 1968);

6) опитувальник для вимірювання результуючої тенденції мотивації досягнення - RAM (А. Мехрабіан, 1969);

7) опитувальник особистісних орієнтації - РОІ (Б. Шостром) (адаптація МДУ у 1987);

8)опитувальник мотивації схвалення (Д. Краун, Д. Марлоу; адаптація В. Маріщука та ін., 1984);

9) тест " Тематична апперцепція" (ТАТ) - опис зображень на малюнках (X. Моргай, Г.-А. Мюррей, 1935), призначений для дослідження індивідуальних відмінностей у мотиві досягнення (Д. Мак-Клелланд, Д. Аткінсон, 1953);

10) форма з вивчення особистості, що допомагає досліджувати мотиваційну сферу особистості - PRF (Д. Джек-сон, 1967);

11) шкала мотивації досягнення - AMS (Р. Нігард, Т. Гесьме, 1970);

12) шкала оцінки мотивації досягнення мети (Т. Елерс);

13) диференційно-діагностичний опитувальник (ДДО) - оцінювання спрямованості особистості підлітка (Е. Клімов, 1972);

14) особистісний орієнтаційний опитувальник - Orientation luven tory. Модифікації: " Особистісна спрямованість", " Ціннісні орієнтації особистості", " Орієнтовна анкета" (М. Басе; адаптація В. Смекала, М. Кучера, ЧССР, публікація, 1977);

15) методика оцінювання мотивації уникнення невдачі - самозахисту (Т. Елерс; адаптація М. Котика, 1981).

16) мотиваційний особистісний опитувальник (Б. Кула-гін, 1981);

17) опитувальник потреби в досягненні (ПД) - оцінювання особливості мотивації досягнення (Ю. Орлов, 1978);

18) опитувальник Херманса - оцінювання мотивації у дітей 10-16 років (1971) і дорослих (1976) (X. Херманс, 1970);

19) список особистісних переваг (EPPS) - оцінювання сили потреб (А. Едвардс, 1954);

20) тест " Завершення речень" (Sentence Completion Test - SCT) - оцінювання словесних асоціативних зв'язків (Г. Еббінгауз, 1897; А. Пейн, 1928). Варіанти: тест емоційного інсайту (А. Тендлер, 1930), тест " Незавершені речення" - 1ST (два субтести по 50 пунктів; Дж. Ротгер, П. Віллерман), SSCT (60 пунктів; Дж.-М. Сакс).

У вітчизняній психології мотивації найчастіше використовують Тест гумористичних фраз, який належить до методів оцінювання гумору, є проективною методикою діагностування мотиваційної сфери особистості.