Психологічне консультування, психотерапія та психокорекція, їх сутність та відмінності.

Відмінності психологічного консультування, психотерапії та психокорекції мають умовний характер, але традиційно ії розділяють:

1.По цілям і завданням:

§ Консультування - надання допомоги у вирішенні ситуативних, актуальних, усвідомлюваних проблем.

§ Психотерапія - зміна базової структури особистості, характеру, реконструювання психіки, подолання давніх психічних травм і внутрішніх конфліктів.

§ Психокорекція - повернення або підтягування клієнта до належного рівня, «нормі», оптимальної моделі.

2. За часом проведення:

§ Консультування - короткострокове, 10-15 сеансів.

§ Психотерапія - довгострокова, в психоаналізі 800-1500 годин. Психокорекція - середньо і короткострокова, 15-20 сеансів.

3. Тип клієнта:

§ Консультування - здорова особистість.

§ Психотерапія - люди, які мають невротичні та психотичні розлади.

§ Психокорекція - здорова особистість, відстала в розвитку або відхилилася від норми.

4. Рівень впливу:

§ Консультування - ситуаційні проблеми, які вирішуються на рівні свідомості.

§ Психотерапія - глибинний аналіз проблем, робота з несвідомим матеріалом, причинами проблем, особистісний розвиток, симптоми.

§ Психокорекція - особистісний розвиток, психічні процеси, поведінка, девіації, внутрішня картина світу, вікові кризи, внутрішньоособистісні конфлікти.

5. Характер скарг:

Консультування - труднощі в міжособистісних відносинах, здійснення будь-якої діяльності чи вибору, у прийнятті рішень або в адаптації, неможливість подолання ситуативних проблем.

Психотерапія - неможливість контролювати свої емоції і поведінку, емоційні розлади, соматичні та психічні захворювання, депресія, суїцидальні наміри, психічні травми, внутрішні конфлікти.

Психокорекція - дезадаптація, девіації, гострий стан горя, стрес, психічна травма.

6.Діагностика:

Консультування - діагностика актуальних станів і подій сьогодення або недалекого минулого.

Психотерапія - діагностика подій і травм минулого, аналіз несвідомого матеріалу.

Психокорекція - діагностика актуального стану, анамнез - історія хвороби, психологічний анамнез - інтерпретація самим клієнтом історії і фактів свого життя.

7.Уровень контакту:

Консультування - довірчий, діалогічний, робітник.

Психотерапія - глибокий, інтимний, трансферний.

Психокорекція - добровільність, довіра, активність клієнта.

8. Процес надання впливу і його результат:

Консультування - зміна установок клієнта на себе, інших людей і форми взаємовідносин з ними, зміна поведінки, адаптація до ситуації, прийняття рішення та відповідальності.

Психотерапія - увага приділяється взаємовідносинам між терапевтом і клієнтом, аналізу перенесення і контрпереноса. Результат - реконструювання травматичного досвіду, вирішення внутрішніх конфліктів, особистісний ріст.

Психокорекція - вплив на когнітивну, емоційну, вольову, поведінкову сфери з метою приведення їх у норму.

76. Поняття про емоційні стани, їх класифікації. Способи переживання емоцій. Вищі почуття, їх види.

Емоційні стани та форми їх виявлення детермінуються переважно соціальними чинниками, але не можна ігнорувати у з'ясуванні їхньої природи й деяких приводжених особливостей людини. Багатство емоційних станів виявляється у формі настроїв афектів, стресів, фрустрацій, пристрастей
Настрій - це загальний емоційний стан, який своєрідно забарвлює на певний час діяльність людини, характеризує її життєвий тонус. Розрізняють позитивні настрої, які виявляються у бадьорості, та негативні, які пригнічують, демобілізують, викликають пасивність. Настрій - це такий загальний емоційний стан, який виразно не спрямований на щось конкретне. Причини настроїв - найрізноманітніші; непідготовленість до діяльності, страх перед очікуваною невдачею, хворобливі стани, і приємні звістки тощо. Особливе місце серед причин, що викликають настрої, посідає марновірство. Віра в прикмети, особливо негативні, викликає пасивність, страх, розладнує психічну діяльність особистості. Міра піддатливості настроям має індивідуальний характер. Особи, яким властиве самовладання, не піддаються настрою, не занепадають духом навіть у тих випадках, коли для цього є якісь підстави, а, навпаки, борються з труднощами. Легкодухі швидко піддаються настроям. Вони потребують підтримки колективу.
Афекти - це сильне, короткочасне збудження, що виникає раптово, оволодіває людиною такою мірою, що вона втрачає здатність контролювати своі дії та вчинки. Прикладом афектів може бути несподіване переживання - сильна радість, вибух гніву, страх. У стані афекту порушується саморегуляція організму, яка здійснюється ендокринною системою, діяльність внутрішніх органів, послаблюються гальмівні процеси кори великих півкуль головного мозку. І.П.Павлов, аналізуючи афектний стан, зазначав, що людина в стані афекту, що перевищує гальмівну функцію кори, говорить і робить те, чого вона не дозволяє собі у спокійному стані і про що шкодує, коли мине афект. Особливо різко виявляється афективний стан при сп'янінні, за якого гальмівні процеси значно послаблюються. Афекти викликаються несподіваними гострими життєвими ситуаціями, в які потрапляє людина. Афект, як і настрій, залежить певною мірою від індивідуальних особливостей людини - її темпераменту, характеру, вихованості. Афективні люди часто-густо спалахують без будь-яких для цього причин. Афекти викликають глибокі зміни в психічному житті людини, виснажують її. Людина, виховавши в собі здатність контролювати себе, володіти своїми рухами, може контролювати свої афективні реакції.

Разом з тим усім людям більшою чи меншою мірою властиве афективне життя, без якого вони, як слушно зауважила Л.І.Божович, перетворилися б на пасивних, байдужих істот.
Стрес де в чому нагадує афект. Він, як і афект, виникає за напружених умов життя та діяльності, у небезпечних ситуаціях, що виявляються несподівано й потребують негайних заходів. У стресовому стані поведінка значною мірою дезорганізується, спостерігаються безладні рухи, порушення мовлення, помилки в переключенні уваги, у сприйманні, пам'яті та мисленні, виявляються неадекватні емоції. Лише тверді вміння та навички в стресовому стані можуть залишатися без змін. Практика показує, що висока ідейність, дисциплінованість, організованість та самовладання запобігають дезорганізації поведінки за умов стресу.
Фрустрація я вляє собою своєрідний емоційний стан, характерною ознакою якого є дезорганізація свідомості та діяльності в стані безнадійності, втрати перспективи. М.Д.Левітов називає такі різновиди фрустрації, як агресивність, діяльність за інерцією, депресивні стани, характерними для яких є сум, невпевненість, безсилля, відчай. Фрустрація виникає у результаті конфліктів особистості з іншими, особливо в колективі, в якому людина не дістає підтримки, співчутливого ставлення. Негативна соціальна оцінка людини, яка заторкує її особистісно - її значущі стосунки, загрожує престижу, людській гідності, - спричиняє стан фрустрації. Він виникає у людей з підвищеною збудливістю, з недостатньо розвиненими гальмівними процесами, у невихованих, розбещених дітей.
Пристрасті - це сильні, стійкі, довготривалі почуття, які захоплюють людину, володіють нею і виявляються в орієнтації всіх прагнень особистості в одному напрямі, в зосередженні їх на одній меті. Пристрасть - це суттєва сила людини, що енергійно прагне до свого предмета. Вона породжує неослабну енергію в прагненні до мети. Пристрасть виявляється в найрізноманітніших сферах людського життя та діяльності - в праці, навчанні, науці, спорті, мистецтві. Вона має вибірковий характер і виявляється не лише в емоційній, а й у пізнавальній, вольовій сферах, у наполегливості.
Пристрасті бувають позитивні та негативні. Навіть позитивна пристрасть, якщо вона заважає діяльності, навчанню, стає негативною. Коли учень, захоплюючись читанням або спортом, пропускає уроки, недосипає, то саме по собі читання книжок з позитивного перетворюється на негативне. Пристрасть до алкоголю, куріння тощо згубно позначається на праці та житті людини.
Позитивні пристрасті - захоплення працею, навчанням - є тією силою особистості, яка породжує велику енергію в діяльності, сприяє продуктивності праці. І.П.Павлов закликав молодь бути пристрасною в роботі та наукових шуканнях. " Пам'ятайте, - писав він, - що наука вимагає від людини великого напруження і великої пристрасті".

ВИЩІ ПОЧУТТЯ

Моральні почуття - почуття, в яких виявляється стійке ставлення людини до суспільних подій, до інших людей і до себе самої. Вони нерозривно пов'язані з нормами поведінки, прийнятними в певному суспільстві, з оціненням відповідності цим нормам дій, учинків, намірів людини. Джерелом таких почуттів є спільне життя людей, їхні взаємини, спільна боротьба за досягнення суспільної мети.

Високими моральними почуттями є передусім почуття любові до своєї країни, почуття патріотизму. Почуття патріотизму багатогранне. Воно нерозривно пов'язане з почуттям національної гідності та гордості, національної самосвідомості. Національна самосвідомість - усвідомлення людиною своєї належності до певної нації. Вона формується на підставі:

а) знання рідної мови;

б) знання історії своєї країни;

в) знання національної культури;

г) усвідомлення місця своєї країни, її культури, історії серед інших народів;

д) ментальності.

Почуття честі. Це високі моральні почуття, що характеризуються ставленням людини до самої себе і ставленням до неї інших людей. Честь - це визнання суспільством досягнень особистості. Поняття честі охоплює бажання людини підтримати свою репутацію, престиж, добру славу в тому соціальному оточенні, до якого вона належить. З честю пов'язане уявлення про гідність. Почуття гідності виявляються в суспільному визнанні прав людини на повагу з боку інших, на незалежність, усвідомленні нею цієї незалежності, моральної цінності своїх вчинків і якостей, неприйнятті всього того, що принижує її як особистість.

Оцінення людиною власних вчинків, добрих і поганих, своєї діяльності, свого ставлення до інших людей називають її совістю. Воно є не тільки розумовим, а й емоційним. Совість вважають внутрішнім регулятором поведінки людини, виявом моральної свідомості. Сила і дієвість впливу совісті на особистість залежить від міцності моральних переконань людини.

Інтелектуальні почуття. Ці почуття з'являються в процесі переживань, які пов'язані з розумовою, пізнавальною діяльністю людини. Такими є почуття любові до знань, почуття нового, здивування, сумніву, впевненості, невпевненості. Вони пов'язані з моральними почуттями людини, але разом з тим вони специфічні, їхніми джерелами є навчальна діяльність, самостійна робота, дослідна робота в тій чи іншій галузі, конструктивна, творча виробнича праця людини.

Естетичні почуття. До естетичних почуттів належать почуття краси, прекрасного, які породжуються явищами природи, результатами праці людей, мистецькою і творчою діяльністю. Естетичні почуття відображають прекрасне, що є в самій об'єктивній діяльності. У них виявляється естетичне ставлення особистості до предметів і явищ, викликане її активним бажанням оволодіти конкретними естетичними об'єктами або ж тим чи іншим видом творчої діяльності.

Естетичні почуття формуються і реалізуються в будь-якій діяльності людини, бо кожна діяльність містить у собі елементи прекрасного. Естетичні почуття є важливим чинником формування морального обличчя людини.

Одним із складних почуттів, яке поєднує в собі естетичні, моральні, інтелектуальні аспекти, є почуття смішного, комічного. Почуття комічного виникає як переживання особистістю невідповідності між формою і змістом у діях і вчинках людей. Розкриття цієї невідповідності й переживання, ставлення особистості до неї - це основні моменти, що характеризують почуття комічного.

Почуття комічного може виявлятися в різних формах. Так, поєднане з почуттям симпатії, доброзичливим ставленням, співчуттям до тих, з кого ми сміємося, воно перетворюється на почуття гумору. Пройняте ненавистю до інших людей, гнівом, це почуття стає сатиричним. Сміх є могутнім засобом боротьби з тим, що відживає, але ще трапляється в житті людей.

Моральні, інтелектуальні, естетичні почуття переживаються людиною в діяльності та спілкуванні й називаються вищими почуттями у зв'язку з тим, що вони поєднують усе багатство емоційних ставлень людини до соціального оточення. У визначенні почуттів " вищими" наголошується їхня узагальненість і стабільність. Водночас слід наголосити на умовності поняття " вищі почуття", адже до них належать не тільки позитивні, моральні, а й негативні почуття (скупість, егоїзм, заздрість тощо). Через брак точного класифікаційного критерію моральні, інтелектуальні та естетичні почуття досить важко розрізняти в психологічному аспекті. Почуття гумору, будучи естетичним, може бути водночас і інтелектуальним (якщо воно пов'язане з умінням підмічати суперечності в навколишньому середовищі), і моральним почуттям.