Поняття про характер. Фізіологічні основи характеру. Основні симптомокомплекси характеру. Структура характеру.

Характер – індивідуальне співвідношення найбільш стійких, суттєвих властивостей особистості, які проявляються в поведінці людини:

а) у певних її стосунках:

з собою (критичність, вимогливість, самооцінка тощо);

з іншими людьми (індивідуалізм, колективізм, альтруїзм, егоїзм, доброта, жорстокість, ввічливість, грубість тощо);

б) у ставленні її:

до праці (працелюбство, лінь, акуратність, неакуратність, відповідальність, безвідповідальність, організованість тощо);

до об’єктів навколишнього світу (працелюбство, лінь, акуратність, відповідальність, організованість тощо);

в) в характері відображаються вольові (дисциплінованість, рішучість, готовність долати перешкоди тощо), емоційні (стриманість, грубість тощо) та інші якості особистості.

Характер – це сплав уроджених якостей нервової системи з набутими в житті індивідуальними властивостями.

Характер формується в процесі соціалізації людини в умовах включення її в різні соціальні спільності. Від ступеня сприятливості сформованих у них міжособистісних відносин багато в чому залежить формування тих або інших рис характеру індивіда – стійких форм поведінки в зв’язку з конкретними, типовими для даного виду поведінки ситуаціями. У нетипових ситуаціях людина може виявити і невластиві їй зразки поведінки: ввічлива – брутальність, скромна – розв’язність і т.п.

Відомо багато теорій, що намагаються пов’язати прояв характеру з особливостями зовнішнього вигляду людини, її статури, почерку і т.д., але найбільш повне уявлення про людину можна одержати з її вчинків (свідомих, навмисних дій, у яких вона затверджує своє ставлення до інших людей, до самого себе, до світу в цілому).

Саме у вчинках як актах поведінки виявляється характер, у них же він і формується. Добрим і чесним можна стати, тільки роблячи добрі і чесні вчинки. Віддавна відома приказка: “Посієш учинок – пожнеш звичку, посієш звичку – пожнеш характер, посієш характер – пожнеш долю”.

Таким чином, становлення характеру, що відбувається в результаті навчання і виховання людини, обумовлене об’єктивними обставинами її життєвого шляху, але самі ці обставини можуть змінюватися під впливом учинків людини. У результаті вона здатна піднятися над своїм характером, змінити його, стати творцем самої себе в процесі самовиховання.

Типові риси характеру за своєю інтенсивністю виявляються по‑ різному, індивідуально. У деяких людей окремі риси їхнього характеру виявляються наскільки яскраво та своєрідно, що це робить їх оригінальними. Але коли риси характеру розвинені і проявляються надміру, виникають так звані акцентуації характеру.

Акцентуації характеру – крайні варіанти норми окремих рис характеру.

Хоча окремі риси характеру особистості своєю загостреністю можуть виходити за межі звичайного, їх не можна відносити до патологічних. Проте надмірно складні умови, які викликають акцентуацію рис характеру, частота їх повторення можуть спричинити невротичні, істеричні реакції, спричинити неадекватні дії, вчинки людини.

Акцентуації рис характеру виявляються лише за певних умов.

Вони виробляються під впливом певних умов соціального середовища, але базовими чинниками акцентуації є своєрідні природжені індивідуальні особливості, що і створюють грунт для виникнення акцентуацій за відповідних соціальних умов.

Існують різні типології акцентуацій характеру.

Розглянемо основні типи акцентуацій:

інтровертивний тип – якому властиві замкненість, утруднення у спілкуванні;

екстравертивний тип – якому притаманна жага спілкування та діяльності, балакучість, поверхневість;

невротизований тип – імпульсивний, конфліктний, категоричний, підозрілий;

неврастенічний тип – домінування хворобливого самопочуття, подразливості, підвищеної втомлюваності;

тривожний тип – у всьому вбачає небезпеку, проявляє надмірну чутливість, боязливість, сором’язливість, розгубленість, вразливість;

демонстративний тип – йому притаманний егоцентризм, амбіційність, хизування, зухвалість, лицемірство, прагнення до лідерства, влади і похвали;

застряваючий тип – тривало перебуває в стані збудження чи впертості, недовірливості, нетерпимості до заперечень;

педантичний тип – виявляється у крайньому, нічим не виправданому формалізмі при вирішенні справи, в дотриманні “букви”, хоча це і шкодить справі.

Завдяки правильно організованій виховній роботі, корекційним впливам можливе блокування виявів акцентуації характеру. Знаючи “слабкі місця” в характері дитини, потрібно не допустити, щоб стресогенні ситуації болісно вражали згадані місця її характеру.

Основні поняття і ключові слова: характер, риси характеру, акцентуації характеру, типи акцентуацій.

47. Психологічне консультування підлітків.

Консультування з проблем даного віку відрізняється тим, що сам підліток вперше стає клієнтом - суб'єктом звернення в психологічнуконсультацію, причому він може навіть не повідомляти про це батькам (Бруменская Г.В., 2002).

Особливостями психологічного консультування сім'ї з підлітками є (Оліфіровіч Н.І., 2006):

1. Часте відсутність мотивації у підлітка, який прийшов на консультацію з батьками, коли він не знає, навіщо його привели.

2. Найчастіше причиною існуючих проблем батьки бачать тільки самого підлітка, який виступає в ролі ідентифікованого пацієнта.Тим часом сім'я є цілісною системою, і порушення поведінки підлітка маркують дисфункціональність всієї родини.

На первинний прийом запрошується батько, який звернувся за психологічною допомогою. Надалі робота може вестися наступним чином (Оліфіровіч Н.І., 2006):

- В рамках сімейного консультування (при усвідомленні батьками труднощів, пов'язаних з дорослішанням дитини);

- Окремо з батьком і дитиною (за наявності у дитини труднощів поза сім'ї);

- Окремо з батьком і дитиною з переходом у їх спільне консультування (у разі втрати довіри між батьком і дитиною);

- З батьками (при виявленні в нього самого психологічних проблем)

- З батьками (батьками) (при повній втраті довіри між батьками та підлітком, коли дитина не йде на консультацію).

Важливим завданням на початковому етапі консультування є встановлення контакту з підлітком і мотивування його на участь в роботі. У основі роботи з підлітком повинні лежати партнерські відносини (Оліфіровіч Н.І., 2006).

Відмінні особливості консультування дітей підліткового віку та їх батьків (Бруменская Г.В., 2002):

1) Психолог повинен виходити з психологічних нормативних завдань віку (завдання самовизначення в трьох сферах - сексуальної, психологічної (інтелектуальної, особистісної, емоційної), соціальної).

2) Психологу необхідно дивитися на ситуацію очима підлітка.

3) При консультуванні діади батько-підліток діють багато особливості, характерні для консультування подружньої пари (такі як наочність проблем у парі, можливість використання технік, пов'язаних в спільною діяльністю пари, більш серйозна мотивація до роботи, порушення всієї роботи при небажанні працювати однієї людини з пари та інші).

4) Важливість аналізу випадку через призму індивідуального життєвого шляху дитини (облік минулого і майбутнього дитини, генетично заданого і культурного, особливостей проходження вікових криз та ін.) Психологічні труднощі в сьогоденні - віддалене наслідок особливостей проходження попередніх віків. Таке наслідок складніше піддається відновленню в умовах консультування.

5) Психолог значно більше, ніж у попередніх віках, увагу приділяє зароджується сексуальності підлітка. Психологу-консультанту вперше доводиться вести себе з підлітком, як з зароджуваним чоловіком чи жінкою.