Відповідність типу особистості людини своєрідності професійного середовища

* Кількість позначок в одній клітинці свідчить про повну або часткову відповідність особистісної своєрідності людей вимогам професійного середовища

У таблиці позначками (+) і (—) представлено повну й часткову відповідність (компліментарність), а також різного ступеня повноти невідповідність виділених типів особистісної своєрідності людей і вимог певного професійного середовища. їх потрібно розглядати як синоніми психологічно обґрунтованої доцільності або ж протипоказання виборові професії певного класу людиною певного типу.

Основною формою індивідуальної профорієнтаційної роботи в закладах освіти є професійне консультування. Як напрям профорієнтаційної роботи воно ставить такі цілі:

• довідково-інформаційну, що досягається через інформування особистості, яка опинилася перед необхідністю професійного самовизначення, про можливості опанувати різними професіями, про вимоги до прийому на роботу й навчання, канали працевлаштування й перспективи професійного зростання;

РОЗДІЛ 5

ПСИХОЛОГІЯ СУБ'ЄКТА ПЕДАГОГІЧНОЇ ПРАЦІ

• діагностичну, спрямовану на дослідження особистості суб'єкта вибору професії з метою виявити відповідність його особливостей вимогам певної професійної діяльності;

• формуючу, яка передбачає корекцію вибору професії, з метою максимально наблизити інтереси й здібності оптанта до вимог компліментарного професійного середовища. Для освітнього психолога-початківця, який вивчає нагромаджений досвід професійного консультування, корисною буде така інформація про найтиповіші з позиції психологічного аналізу ситуації професійної консультативної практики:

• Той, хто обирає професію, добре орієнтується у світі професій, уже обрав професію відповідно до своїх інтересів і здібностей, знає, як здобути обраний фах, звертається до професійного консультанта з метою підтвердити правильність власного вибору.

• Ситуація, коли той, хто обирає професію, має кілька варіантів власного професійного майбутнього та не знає, до якого навчального закладу вступити, щоб наблизити його.

• Конфліктна ситуація: професійний план молодої людини викликає або внутрішні розбіжності (недооцінка себе, але завищений рівень домагань), або зовнішні (неузгодженість вибору з позиціями батьків, учителів, інших референтних осіб).

• У того, хто обирає професію, немає професійного плану, він не впевнений у своїх можливостях, але демонструє нахили до певного виду діяльності.

• Оптант не має ані чіткого професійного плану, ані схильностей до певного виду діяльності (так звана, " нульова" ситуація).

При організації консультування важливо також допомогти молодій людині усвідомити, що професія виступає для кожного не лише засобом самореалізації, а й основним джерелом її життєзабезпечення.

Існує три основні типи професій, які можна виділити за критерієм вимог, що пред'являються до працівника:

2. Психологічна служба в системі освіти

1. Професії, де кожна здорова людина може досягти суспільно прийнятної ефективності діяльності.

2. Професії, в яких далеко не кожна людина може досягти потрібної ефективності.

3. Професії, які за своєю суттю вимагають досягнення вищого ступеня майстерності. Вони висувають специфічні вимоги до індивідуальних особливостей людини (професії, що потребують таланту як абсолютної професійної придатності).

З огляду на це, шлях до фахового покликання може пролягати й через інші професії, а професійне самовизначення як психологічний засіб забезпечення людському індивідові дальшого особистісного росту, оптимізації його соціальної самореалізації в умовах суспільного виробництва, що постійно змінюються, може тривати все життя.

Актуальний напрям, роботи шкільної психологічної слузкби

Актуальний напрям роботи шкільної психологічної служби зосереджується на психологічному патронажі інтелектуального й особистісного розвитку учнів, на забезпеченні психологічно доцільних умов організації педагогічного процесу через проведення психолого-просвітницької, консультаційної і розвивально-корекційної роботи з метою повноцінного соціального становлення індивідуального (конкретний учень) і групового (колектив класу, педагогічний колектив) суб'єктів навчально-виховного процесу, а також запобігання розвиткові суспільно небажаних сценаріїв соціалізації окремих дітей.

Зупинимося докладніше на психологічному супроводі основних педагогічних проблем виховання, типових для будь-якої загальноосвітньої установи. Йдеться передусім про соціально-психологічний моніторинг розвитку учнівських класів як основного осередку освітньої соціалізації учнів і про дослідження особливостей соціального розвитку їхніх членів в умовах організованого цілеспрямованого виховання в закладах освіти. Спеціальною проблемою тут є психопрофілактика анти- й асоціальної поведінки окремих учнів.

РОЗДІЛ 5 ПСИХОЛОГІЯ СУБ'ЄКТА ПЕДАГОГІЧНОЇ ПРАОІ

З огляду на специфіку систем професійних завдань психолога й педагога у справі виховання учнів вони є різними й не перекривають одна одну: педагог формує сукупність суспільних цінностей та моральних норм, визначає напрям особистісного розвитку вихованців і їхніх груп, добираючи, організовуючи й реалізуючи для цього відповідні педагогічні заходи, а психолог забезпечує контроль ефективності формування й розвитку, оптимальне функціонування відповідних психологічних механізмів соціального розвитку учнів, а також класного колективу як основного соціально-педагогічного засобу шкільної соціалізації дитини.

У ході соціально-психологічної діагностики шкільного класу корисно орієнтуватися на такі суттєві якості групи, які визначають ступінь ефективності розвивального впливу групової спільноти на особистісний розвиток учня:

1. Інтегративність як міра єдності, спільності членів групи, шо визначається за показниками ціннісно-орієнтаційної єдності її членів (протилежною якістю є дезінтегрованість).

2. Мікроклімат визначається через самопочуття кожної особистості в групі, міру її комфортності, задоволеності (незадоволеності) від переживання приналежності до спільноти.

3. Референтність як ступінь прийняття членами групи групових еталонів.

4. Лідерство — ступінь провідного впливу певних членів групи на групу в цілому в напрямі здійснення групових завдань.

5. Інтрагрупова активність як міра активізації групою осіб, що її складають.

6. Інтергрупова активність — ступінь впливу певної групи на інші групи.

Своєрідність групи як соціально-психологічного утворення відображають і такі її системні характеристики, як спрямованість групи, організованість, інтелектуальна, емоційна й вольова комунікативність.

Групова спрямованість розуміється як соціальна цінність для групи прийнятих нею цілей, мотивів діяльності, ціннісних орієнтацій та групових норм;

організованість відображає реальну здатність групи до самоуправління;

2. Психологічна служба в системі освіти

через інтелектуальну комунікативність розкривається характер міжособистісного сприймання й встановлення взаєморозуміння в групі, своєрідність знаходження спільної мови між її членами;

емоційна комунікативність висвітлює емоційну налашто-ваність групи, міжособистісні зв'язки емоційного змісту в ній;

вольова комунікативність відповідає за здатність групи протистояти труднощам і перешкодам, розкриває її стре-состійкість і надійність в екстремальних ситуаціях.

Для діагностики наведених вище параметрів групового розвитку рекомендується застосовувати соціометрію й рефе-рентометрію, а також такі методики, як: координатно-соціограмний аналіз О. В. Киричука, аналіз соціально-пси-хологічних зв'язків учнів за матеріалами їхньої самооцінки Н. В. Кузьміної. Добре зарекомендувала себе в роботі і комплексна методика діагностики рівня розвитку соціальної активності особистості й колективу учнів, розроблена за принципом збирання й узагальнювання експертних оцінок членів навчальної групи. Одержані за допомогою таких засобів дані, узагальнені й проаналізовані у психологічному висновку, освітній психолог використовує для консультування педагогів з метою раціональнішої організації навчально-виховного процесу, запобігання розвиткові шкільної психологічної дезадаптації учнів й іншим девіаціям їхньої соціальної поведінки, а також для самостійного проведення індивідуальної та групової психокорекційної й розвивальної роботи з учнями.

У плані організації ефективної психопрофілактичної діяльності в закладі освіти консультативна робота виступає перспективною формою взаємовідносин психолога й педагогів, якщо дитина ще не " відійшла" від школи й основну роботу з нею веде педагог, правильно зорієнтований психологом. Коли ж вона вже в основному " живе на вулиці", психолог повинен переключитися на індивідуальну роботу з таким вихованцем, тісно співпрацювати з дільничним інспектором у справах неповнолітніх.

Психодіагностичну роботу освітнього психолога в обох випадках треба зосереджувати на виявлянні причин девіант-ної поведінки учнів, зокрема, на ранній діагностиці " знехту-

ваних" класною групою дітей, учнів з низькими показниками успішності й низьким соціометричним статусом, дітей з проблемних родин, на своєчасному виокремлюванні девіацій патопсихологічної природи (слід пам'ятати, що такі прояви із зовнішньою симптоматикою важковиховуваності є прерогативою роботи фахівців-медиків). Важливо також визначити ставлення цих дітей і підлітків до себе, до людей, які оточують їх, і при необхідності коригувати його, оскільки саме фактор самопізнання — чіткого й реалістичного усвідомлення себе й свого оточення, є найсуттєвішою детермінантою прогнозу майбутньої поведінки неповнолітніх осіб із девіантними ознаками.

Для організації спільної роботи освітнього психолога й педагога корисною є така програма психокорекційної і виховної роботи з важковиховуваними учнями.

КОРЕКЩЙНА ПРОГРАМА ДЛЯ ВАЖКОВМХОВУВАНИХ ШКОЛЯРІВ