Види праці. Специфіка розумової праці. Оцінка працездатності.

Тема 3. Працездатність людини і фактори, що на неї впливають.

План викладання матеріалу:

1. Види праці. Специфіка розумової праці. Оцінка працездатності.

2. Сутність понять «здоров’я» та «працездатність» людини.

3. Роль виробничого середовища в забезпеченні працездатності людини.

4. Фактори впливу на працездатність і шляхи підвищення працездатності людини.

5. Вплив адаптації на стан здоров’я та працездатність працівників.

Література:

1, с.122-123, 116-118; 3 с.109-112; 5, с.160-166; 6, с.296-303; 8, с.439-447; 9, с.11-12, 211.

Види праці. Специфіка розумової праці. Оцінка працездатності.

Праця – сукупність фізіологічних та психічних процесів, які спонукають. Програмують і регулюють діяльність людини.

У процесі праці відбувається функціональне напруження людини, яке зумовлено двома видами навантажень: м’язовими і нервовими.

М’язові навантаження, як правило, визначаються робочою позою, характером робочих рухів, напруженням фізіологічних функцій тих органів, які задіяні при виконанні робіт стоячи або сидячі. Динамічні навантаження зумовлені м’язовими навантаженнями при переміщенні у просторі тіла або його частини.

Нервові навантаження зумовлені напругою уваги, пам’яті, сенсорного апарату, активізацією процесів мислення та еволюційної сфери.

Залежно від співвідношення м’язових і нервових навантажень праця поділяється на фізичну, з перевагою м’язових навантажень, розумову, з перевагою навантажень на кору головного мозку, пов’язаних із вищими психічними функціями.

Цей поділ є умовним, тому що будь-яка праця містить у собі зазначені компоненти і являє собою єдиний нервово-м′ язовий процес. Співвідношення затрат м’язової та нервової енергії, виконавських і творчих функцій, механічних дій і операцій мислення у трудовому процесі характеризують зміст праці.

Фізична праця відрізняється великими витратами енергії, швидким стомленням та відносно низькою продуктивністю. При роботі м’язів підсилюється кровообіг, що прискорює постачання поживних речовини і кисню, видалення продуктів розпаду. В організмі настають фізіологічні зміни, які забезпечують м’язову діяльність. Із підвищенням тяжкості фізичної праці збільшується вживання кисню (МСК). Чим вище МСК, тим вища працездатність, стійкість до впливу екстремальних факторів. Звичайно МСК не перевищує 3-4 л/хв. Під час виконання дуже важкої роботи постачання кисню в організм досягає своєї межі, але потреба в ньому стає ще більшою і не задовольняється в процесі роботи. В цей момент в організмі виникає стан кисневої недостатності – гіпоксія. Помірна гіпоксія тренує організм, але якщо важка фізична праця триває довго, або якщо людина не звикла до великих навантажень, і її дихальна та серцево-судинна системи погано забезпечують роботу м’язів – гіпоксія стає ушкоджаючим чинником.

М’язова робота супроводжується змінами і в обміні речовин, які, в свою чергу, позначаються на складі крові, є порушення водного і водно-сольового балансу. В зв’язку з цим підвищується концентрація солі в рідкій частині крові (плазмі). Крім того, енергетичні витрати в процесі праці передбачають надходження у кров різних продуктів розпаду речовин, що призводить до зміни складу крові.

У сфері матеріального виробництва працівники здійснюють трудову діяльність із переважною часткою фізичної праці. У сфері управління. Надання послуг, виробництва ідеологічної та науково-технічної продукції працівники здійснюють трудову діяльність із переважною часткою розумової праці. Важливою ознакою розумової праці є те, що результатами діяльності працівників є не матеріальні речі, а плани, програми, ідеї, проекти, управлінські рішення, інформація, послуги тощо.

На відміну від фізичної, розумова праця супроводжується меншими витратами енергетичних запасів, але це не свідчить про її легкість. Основним працюючим органом під час такого виду праці виступає мозок. При інтенсивній інтелектуальній діяльності потреба мозку в енергії підвищується і становить 15-20% від загального об’єму енергії, яка витрачається в організмі. При цьому вживання кисню 100 г кори головного мозку в 5 разів більше, ніж скелетними м’язами тієї ж ваги при максимальному фізичному навантаженні. При читанні вголос витрати енергії підвищуються на 48%; при публічному виступі – 94%; при роботі операторів обчислювальних машин – на 60-100%. Під час розумової праці значно активізуються аналітичні та синтетичні функції центральної нервової системи, прийом і переробка інформації, виникають функціональні зв’язки, нові комплекси умовних рефлексів, зростає роль функцій уваги, пам’яті, навантаження на зоровий та слуховий аналізатори.

Для розумової праці характерні: велика кількість стресів, мала рухливість, вимушена статична поза – все це зумовлює застійні явища у м’язах ніг, органах черевної порожнини і малого тазу, погіршення постачання мозку киснем, зростання потреби в глюкозі. При розумовій праці мають місце зсуви в вегетативних функціях людини: підвищення кровяного тиску, зміни електрокардіограми, вентиляції легень і вживання кисню, підвищення температури тіла.

Після закінчення розумової праці втома залишається довше, ніж після фізичної праці, однак навіть у стані перевтоми працівники здатні довгий час виконувати свої обов’язки без особливого зниження рівня працездатності і продуктивності.

Як правило, під час розумової праці важко вимкнути механізм переробки інформації навіть під час відпочинку; люди працюють не лише 8-12 годин на добу, а майже постійно з короткими переключеннями. Це і є підтвердженням так званої інформативної теорії, згідно якої, людина під час сну перероблює інформацію, отриману в період активної бадьорості.

Кожний вид праці характеризується певним рівнем загальної рухової активності працівника, вимагає вибіркової, специфічної психічної активності, пов’язаної з пізнанням, сприйняттям, спілкуванням тощо.

Фізіологія і специфіка розумової праці.

Працюючий мозок споживає значно більше кисню, ніж інші тканини тіла. Складаючи 2-3 % від загальної маси тіла, мозкова тканина поглинає в стані спокою до 20% кисню, споживаного всім організмом. Спостереження над людиною, яка читає складну книгу, показали, що при читанні перших 8 сторінок виділення вуглекислоти підвищилося в нього на 12 % порівняно зі станом спокою, після 16 – на 20%, а після 32 – на 35%.

При розумовій роботі відбувається кровонаповнення судин мозку, звуження периферичних судин кінцівок і розширення судин нутрощів. Спостерігаються судинні реакції, зворотні тим, що виникають при м’язовій роботі. Функції серцево-судинної системи змінюються незначно. Інша справа, коли така праця супроводжується емоційними переживаннями. Неприємності і хвилювання, гнів і нетерпіння, напруженість в умовах дефіциту часу позначаються на апараті кровообігу. Так, до початку роботи в групи осіб була зафіксована серцева частота пульсу в середньому 70, 6 удару на хвилину, при відносно спокійній роботі – 77, 4 удару. Розумова праця середньої напруженості підвищувала частоту пульсу до 83, 5 удару на хвилину, а при сильному – до 93, 1 удару. У студентів перед тим, як увійти до аудиторії, де йде іспит, фіксується частота серцевих скорочень 130-144 удару на хвилину. Артеріальний тиск підвищується і становить 135/85 – 155/95 мм рт.ст. проти 115/70 мм рт.ст. у період навчальних занять. Подібна психоемоційна мобілізація спостерігається і в оратора перед публічним виступом. При синхронному перекладі в перекладачів частота серцевих скорочень підвищується до 160 ударів на хвилину.

Дихання при емоційно напруженій праці стає нерівномірним, може частішати, поглиблюватися і навіть припинятися. При цьому знижується насиченість крові киснем, змінюється її морфологічний склад, порушується терморегуляція організму, що викликає посилене потовиділення. Воно більш інтенсивне при негативних емоціях (страх, тривога), ніж при позитивних.

Початкові ознаки стомлення, що зумовлюють в корі головного мозку розвиток гальмівного стану, біологічно необхідного для запобігання виснаження організму, є сигналом до припинення роботи і фізіологічного відновлення. Однак процес цей може бути уповільнений вольовим зусиллям, що лише віддаляє стомлення, але не ліквідує його.

Специфіка інтелектуальної праці полягає в тому, що навіть після припинення роботи думки про неї не залишають людину, «робоча домінанта» цілком не вгасає. Неможливо скомандувати собі: «Все, кінчаю думати!» Навіть у вільний час лікаря не залишають думки про складний випадок захворювання, інженера переслідують креслення, плани. Дослідник знову і знову думкою аналізує результати невдалого досвіду, намагаючись відшукати помилку, а керівник виробничого колективу продовжує «прокручувати» в голові варіанти розв’язання виробничих задач.

Інтелектуальна праця з її підвищеними вимогами до психічної стійкості, тривалими нервовими напругами, необхідністю переробляти великий потік різноманітної інформації відрізняється від праці фізичної. При останній м’язове стомлення є нормальним фізіологічним станом, виробленим у ході еволюції як біологічне пристосування, що охороняє організм від перевантаження. Розумова ж робота – досягнення природи на більш високих ступенях її розвитку, і безумовно, організм людини ще не встиг цілком адаптуватися до неї. Поки не вироблено реакцій, що надійно охороняють центральну нервову систему від перенапруги. Тому настання нервового (розумового) стомлення, на відміну від фізичного (м’язового), не приводить до автоматичного припинення роботи, а лише викликає перенапругу, невротичні порушення, що, накопичуючись і поглиблюючись, призводять до захворювання людини. За даними Всесвітньої організації охорони здоров’я, за останні 65 років число неврозів збільшилося в 24 рази. Смертність чоловіків від ішемічної хвороби серця у віці 35 – 44 роки зросла на 60%.

Так названі хвороби цивілізації є особливо частими в представників професій, пов’язаних з малорухомою напруженою розумовою працею й емоційними навантаженнями.

У цих умовах кожний керівник мусить навчитися спокійно і тверезо оцінювати свої сили і можливості, вміти керувати своїм організмом, грамотно використовувати засоби фізичної культури і спорту, правильно відпочивати і харчуватися.

Оцінка працездатності

Найпростіший тест пропонували древні мудреці, що стверджували, що людина повинна судити про своє здоров’я по тому, як вона радіє ранку і весні. Однак сучасна людина жадає від тесту більшої конкретності і інформативності.

У 80-х роках американський фізіолог К.Купер запропонував характеризувати працездатність людей різного віку за допомогою визначення відстані, подоланої за 12 хвилин.

Практичне застосування тесту Купера, який найбільшою мірою виявляє підготовленість серцево-судинної системи, полягає в тому, що треба подолати пройти, пробігти) як можна більшу відстань протягом 12 хвилин. Робити це краще на стадіоні, де, як правило, загальна довжина кругової доріжки становить 400метрів. Можна використовувати стометрову розмітку вздовж залізниць чи відстані між вуличними ліхтарями. При першому застосуванні тесту не слід прагнути до «самокатування». Краще проводити його з допомогою, щоб не стежити за часом і подоланою відстанню, а орієнтуватися тільки на своє самопочуття. Якщо дихати стало важко, знижуйте темп ходьби (бігу) чи перейдіть з бігу на ходьбу і т.д. По закінченні 12 хвилин треба виміряти відстань, пройдену за цей час, і за табл.. 3.1. визначити ступінь своєї фізичної підготовленості. При регулярних заняттях тест потрібно застосовувати раз у два-три місяці.

Для визначення ступеня фізичної підготовленості можна рекомендувати тест, запропонований М.М. Амосовим. Встаньте у 5-ту позицію (п’яти разом, носки нарізно). Порахуйте пульс за 15 секунд (помноживши на 4, можна визначити кількість ударів за хвилину). У повільному темпі зробіть 20 присідань, піднімаючи руки вперед, зберігаючи тулуб прямим і широко розводячи коліна. Знову порахуйте пульс. При збільшенні числа ударів менше ніж на 25 % від вихідного рівня можна дати гарну оцінку стану серцево-судинної системи, при показнику від 25 до 50% - задовільну, вище – незадовільну.

Оцінка працездатності за відстанню, подоланою за 12 хвилин

(тест Купера)

Працездатність	Відстань, км для чоловіків/жінок віком, років
До 30	30-39	40-49	50 і більше
Дуже погана
Погана
Задовільна
Добра
Відмінна

Є ще більш прості способи:

§ підрахунок пульсу вранці у спокої, лежачи в постелі. В міру підвищення тренованості частота пульсу повинна зменшитися до 58-65 ударів на хвилину і стабілізуватися;

§ проведення ортостатичної проби, при якій спочатку необхідно порахувати пульс у положенні лежачи, попередньо пролежавши 3-5 хвилин. Потім треба швидко встати і знову порахувати пульс. В міру збільшення тренованості різниця між першою і другою частотами повинна зменшуватися.

Методи самоконтролю не заміняють лікарського огляду, але вони дозволяють, як сказано вище, самостійно визначати зміни у фізичному стані. Після оволодіння цими методами можна переходити до фізичних вправ.