Культура мовного спілкування

Вступ

Етикет — це невід’ємна складова загальної культури, яка, втім, ним не вичерпується вже

тому, що охоплює не лише суто " етикетні", а й нестандартні форми поведінки, дуже поширені в сучасному суспільстві.

Сьогодні замало бути просто освіченим, треба бути інтелігентним, а це означає бути людиною, котра засвоїла культуру внутрішню і зовнішню. Ці глибинні процеси й зумовили відродження інтересу суспільства до проблем етикету і культури спілкування.

Сумлінність, доброта, вихованість, ввічливість і привітність — найзагальніші характеристики людини культурної. У ширшому сенсі культурною, інтелігентною називають людину освічену, обізнану, здатну розуміти інших людей, морально й естетично виховану, тобто передусім наділену внутрішньою культурою. Проте нерідко прикметник " культурний" вживають для характеристики просто чемної людини, й на це, мабуть, є причини. Почастішання останнім часом короткотривалих контактів між людьми, особливо у великих містах, призводить до того, що доводиться судити про рівень культури тієї або іншої людини, не знаючи нічого, або майже нічого про її внутрішній світ. Швидкоплинні, найчастіше випадкові зустрічі з незнайомими людьми у транспорті, магазині, театрі, на вулиці можуть стати для нас приємними чи неприємними, викликати симпатії чи антипатії. Тому одних людей ми вважаємо культурними, інших — некультурними, маючи на увазі зовнішню міру опанування ними норм етикету й культури поведінки.

По-справжньому культурна, інтелігентна людина завжди чемна, і це конче важлива якість, що засвідчує її людську гідність. Безсмертною є фраза славетного Сервантеса: " Ніщо не коштує нам так дешево й не цінується людьми так дорого, як увічливість".

І справді, ввічливість — чи не найважливіша, до того ж не надто вже й недосягненна чеснота кожного з нас. Значно складніше бути, скажімо, чесним, справедливим, принциповим і мужнім. Одначе завжди слід пам’ятати, наскільки полегшують людям життя привітність і ввічливість і як обтяжують ба й навіть отруюють його нечулість, брутальність, байдужість.

Чемною і привітною вважають людину, поведінка якої відповідає поширеним у конкретному суспільстві правилам гарного тону, що мають своєрідну й тривалу історію в усіх народів світу. Проте за дивовижною церемоніальною строкатістю відносних, а часом і суперечливих правил і норм поведінки невблаганно проступає найістотніше у поводженні: уважність, чуйність і повага до тих, із ким ми спілкуємося вдома (у побуті) і на роботі (на службі). Саме цей гуманний, найвищою мірою демократичний зміст ввічливості бере для озброєння етикет прогресивного суспільства, позбавляючи надмірної складності, вигадливості, химерності й багатоманітності правила поведінки, що розпорошували людей, бо принижували й ганьбили одних заради піднесення інших.

Отже, що таке вихованість? Чим вона відрізняється, наприклад, від ввічливості й привітності?

Відповідь така: вихованість — це ввічливість і привітність, що перетворилися на звичку, стали другою натурою. Відмінність між просто чемною і привітною людиною і людиною вихованою полягає у глибині та швидкості поведінкових реакцій, у відтінках, у речах, що начебто не стосуються справи, однак є конче важливими у царині людських взаємин.

Вихована людина підсвідомо, автоматично робить те, про що " просто чемна і привітна" знає, але не завжди робить: при перших словах звернення жінки до чоловіка або старшого до молодшого останні підводяться з місця (якщо жінка або старший при цьому стоять); пропускають уперед жінку або старшого, коли входять у приміщення; знімають головний убір там, де його належить знімати (коли входять у дім, церкву, школу, установу); поступаються місцем у транспорті людям похилого віку або пасажирам із дітьми.

" Просто чемна і привітна" людина подекуди це робить, а часом ні. Залежно від настрою й обставин (коли їй це вигідно). Навряд чи треба доводити, що справжня культурність панує лише там, де з’являється вихованість, де норми і правила етикету, зовнішньої культури, чемної й привітної поведінки переходять у внутрішню, втілюються у звичках, вчинках, рисах характеру, тактовності кожного з нас.

Саме тактовність — визначальна риса вихованої людини, це почуття міри у взаєминах між людьми, моральна інтуїція інтелігентної людини, що підказує їй правильний вибір, тонку, обережну, делікатну лінію поведінки стосовно оточення. А.Чехов неодноразово наголошував: " Гарне виховання не в тому, що ти не проллєш соус на скатертину, а в тому, що ти не помітиш, якщо це зробить хтось інший". Не помітиш, аби допомогти людині швидше й простіше впоратися із прикрою незграбністю, від якої жоден із нас не гарантований.

Видатний німецький письменник Еріх Марія Ремарк у романі " Три товариші" писав: " Такт — це неписана домовленість не помічати чужих помилок і не займатися виправленням їх". Чи означає це, що " помічати" чиїсь помилки, критикувати їх різко, нетактовно, що бути тактовним завжди означає комусь догоджати, підлабузнюватися, підлещуватися? Звісно, ні. Такт — це розум серця. Він не спростовує принциповості, відвертості, чесності, порядності, доброзичливості, та й правила тактовної поведінки — не найголовніші в моралі. Але як же нам іноді бракує тактовності, делікатності, доброзичливості, коли ми заходимося критикувати чужі помилки і хиби навіть у звичайнісіньких життєвих сімейних і службових справах. І як часто (причому з найкращих міркувань!) ми смертельно ображаємо не ворогів, а близьких нам людей.

Невихованість, зухвалість і некультурність багатоликі, проте можна вирізнити два найсуттєвіші відхилення від норми загальнолюдської культури поведінки й етикету: це відсутність уваги до інших людей, до їхніх справ і турбот, і надмірна допитливість, прагнення " залізти в душу", нав’язати оточуючим своє товариство й власні турботи, що можуть бути для них нудними, нецікавими і навіть неприємними. Тож виходить, що настирливість, надокучливість — свідчення не просто егоїзму й неповаги до людей, а й невихованості й неінтелігентності.

Культура мовного спілкування

Мовний етикет — це сукупність мовних засобів, що регулюють нашу поведінку в процесі спілкування. У мовній поведінці людини саме й увиразнюється справжня повага до інших людей. Мовний етикет робить людське спілкування приємним і бажаним.

Збереглося унікальне листування між Панасом Мирним і Михайлом Коцюбинським. Панас Мирний так починає один зі своїх листів до М.Коцюбинського:

" Шановний добродію Михайло Михайловичу!

До Вас душею і серцем прихильний Панас Мирний ".

Спілкування — одна з форм людської взаємодії, завдяки якій людство духовно формуює один одного. Люди не можуть жити без обміну досвідом, трудовими й побутовими навичками, без контактів один з одним, без впливу один на одного. Термін " спілкування" вживають переважно для характеристики міжособистісних стосунків.

У процесі спілкування люди не тільки формують свої уявлення про світ, а й досягають порозуміння, знаходять спільну мову. Сталі форми спілкування неминуче пов’язані з умовами спілкування людей.

Звернення до незнайомого. У цьому випадку припустимий мінімальний діалог, що містить звернення, привернення уваги (у вигляді запитання), інформаційну частину повідомлення, відповідь: " Пробачте, котра година? " — " Чверть на дев´ яту". — " Дякую". — " Будь ласка".

Найпоширенішими формами привернення уваги незнайомого є такі вирази: " Вибачте, будь ласка; пробачте, що потурбував; будьте люб´ язні (ласкаві); скажіть, будь ласка". Це — найпоширеніші форми привернення уваги, котрі звичайно передують запитанню або проханню. Чемним запитанням, супроводжуваним " чарівними" словами " будь ласка", не тільки привертають увагу, а й спонукають співрозмовника до підкреслено чемного поводження.

" Будьте ласкаві (люб´ язні)" (ця форма мовного етикету є виявом ввічливості, схиляє співрозмовника до люб´ язності та виявів доброти у відповідь). " Чи не могли б Ви (сказа­ти)..." (ця формула є засобом вираження прохання у вихованих людей. Частки " не", " б" вказують на модальність мовного етикету). " Послухайте! Слухайте! " (це фамільярна форма привернення уваги). " Друзі! Любі друзі! Колеги! " (уживаються як дружнє й довірливе звернення до аудиторії). " Громадянин!

Звернення до знайомого. Як звернення до знайомого (із проміжною градацією від дуже добре знайомої, близької людини до малознайомої) найчастіше використовують власні імена і слова на позначення кровних зв´ язків. За умов спілкування із близькими людьми обмін люб´ язностями не обов´ язковий, застосовують менш строгі форми мовного етикету:

" Маріє! Оксанко! Миколо! Мишко! Мамо! Ненько! Тато! Бабусю! Дідусю! Сину! Синку! Дочко! Доню! Донечко! Онуко! Онучку! Онученько! "

Звернення при листуванні: " Шановний товаришу (секретар, директор тощо)" (офіційне звернення до незнайомого або малознайомого адресата); " Вельмишановний товаришу (ректор, директор, лектор тощо)" (в офіційному зверненні до незнайомої або малознайомої людини); " Високошановний пане (лектор тощо)! " (офіційне звернення, прийняте в дипломатичному середовищі); " Шановний(-а) Валерій Юрійович (Євгенія Валеріївна)! " (чемне звернення, доречне у спілкуванні з добре знайомим адресатом, якого поважають); " Любий(-а)! Рідний(-а)! " (ласкаве звернення до близьких та коханих людей).

Реакція на звернення, розрахована на привернення уваги. В.Васильєв у статті " Загадки німецького характеру" розповідає, що німець, помітивши звернений до нього погляд незнайомої людини, не дозволить собі байдуже відвернутися або тим паче (як це нерідко трапляється у нас) злостиво парирувати ваш погляд.

Реакція завжди однакова: " Ви щось хотіли запитати? " " Так, будь ласка" або " Слухаю Вас (тебе)" — чемні мовні форми, найчастіше вживані у відповідь на звернення " вибачте", " пробачте".

Привітання може супроводжуватися кивком голови і потиском руки. За етикетом першою для рукостискання подає руку жінка, тоді як чоловік першим промовляє вітання. У ритуалі вітання чітко виявляється функція мовного етикету зі встановлення контакту. Сказати " вітаю" означає виявити доброзичливість і повагу, ввічливість стосовно знайомого, з яким ви зустрілися, а іноді й щодо незнайомої людини: " Здрастуйте! Доброго дня! Доброго ранку! Доброго вечора! Доброго здоров´ я! " (найуживаніші вітання); " Привіт! Здоров бу­вай! " (невимушені, поширені серед молоді форми вітання); " Вітаю Вас! Дозвольте Вас привітати! Радий(-а) Вас привітати! Дозвольте привітати! " (офіційні форми, що можуть вживатися як вітання, звернені до аудиторії від чийогось імені).

Вирази, що їх вживають після вітання:

" Дуже радий(-а) Вас бачити! Як добре, що я зустрівша) Вас (тебе)! Як Вам живеться? Як Ваші справи? " (доволі поширені вирази);

" Як життя? Як живеш? Як успіхи? Що нового? Що чутно?..." (адресовані зазвичай добре знайомим людям, Друзям); " Як поживаєте? " (вживається переважно людьми старшого покоління).

Відповіді на запитання про життя, здоров´ я, справи:

" Добре. Прекрасно. Чудово. Усе гаразд. Непогано" (найуживаніші вирази мовного етикету); " Не можу поскаржитися. Поскаржитися не можна. Поскаржитися нема на що. Не скаржуся" (частіше вживається людьми старшого покоління); " Нормально" (приятельський, невимушений вираз); " Нічого. Так собі. Ні добре, ні погано" (також часто вживані вирази).

Вирази мовного етикету, що вживаються при несподіваній зустрічі, приході гостя, відвідувача тощо:

" Яка несподіванка! " (найуживаніший вираз мовного етикету);

" Яка приємна несподіванка! Давно ми з Вами не зустрічалися.

Вирази мовного етикету, що вживаються в разі очікуваної зустрічі, приходу тощо:

" Добре, що Ви прийшли. Я радий(-а), що Ви (ти) прийшли (-ла, -ов)" (вимовляють слідом за вітанням із відтінком схвалення);

Вітання в листі. Листи часто починаються безпосередньо зі звернення, без вітання, особливо офіційні.

Знайомство. Із множини варіантів знайомства людей одні будуть безумовно правильними, інші — припустимими.

У разі знайомства двох жінок різного віку заведено, звертаючись до старшої, сказати: " Дозвольте Вам представити..." й назвати ім´ я, прізвище молодшої, після чого назвати жінку старшого віку й авторитетнішу. У цьому випадку вік і авторитет мають явну перевагу.

За правилами етикету зазвичай представляють чоловіка — жінці, молодшого — старшому, підлеглого — керівникові (начальникові).

Якщо ви не розчули чиєсь прізвище або ім´ я під час знайомства, краще сказати: " Перепрошую, я погано розчув Ваше ім´ я".

Для молоді цілком припустимо при знайомстві називати тільки ім´ я..

Першою подає руку жінка — чоловікові, старший — молодшому, начальник — підлеглому.

Відповіді при знайомстві: " Дуже приємно! Мені дуже приємно з Вами познайомитися. Я радий (дуже радий) із Вами познайомитися. Я щасливий(-а) із Вами познайомитися. Ми вже знайомі. Я вас десь бачив(-ла), зустрічав(-ла). Я про Вас чув(-ла). Ви мене не впізнаєте? "

Запрошення. Запрошення є яскраво вираженою спонукальною мовною дією: до кого запросити; куди запросити; навіщо запросити. У запрошенні виражається різний ступінь увічливості:

" Я запрошую Вас (тебе)..." (цей вираз передує обставині, вираженій інфінітивом " поснідати", " піти в кіно", " виступити на раді" тощо). " Я хочу запросити Вас (тебе)...

" Чи можу я запросити Вас? Чи можна мені запросити Вас? " (м´ які, некатегоричні вирази);

" Дозвольте мені запросити Вас... Дозволю собі запросити Вас..." (офіційний, дещо пишномовний вираз мовного етикету; вживається людьми старшого віку).

Прохання, порада і пропозиція. У виразах, що означають прохання, пораду, пропозицію що-небудь зробити, міститься спонукання до дії, що об´ єднує ці ситуації мовного етикету. Тому важко буває відокремити прохання від поради або пропозиції. Прохання, порада і пропозиція висловлюються часто у формах наказового способу дієслів:

" Я прошу Вас (тебе)...; Я раджу...; Я пропоную... зробити це" (найуживаніша ввічлива форма мовного етикету); / " Я просив(-ла) би...;

Згода у відповідь на прохання, запрошення. У відповідь на запрошення згода як форма мовного етикету супроводжується словами подяки (" дякую", " добре").

Часто у відповідь на коректне і чемне прохання (на зразок: " Якщо Вам (тобі) не важко, принесіть(-си) мені книгу, будь ласка") лунає відповідь:

" Добре";

" Гаразд..." (виражає згоду в невимушеній формі);

Відмова у відповідь на прохання, запрошення:

" Я не можу...; Ні, я не можу...; Я ніяк не можу...; На жаль, я не можу" (ввічлива, вихована людина відповість: " Вибачте, я не можу..." з відтінком жалю)

Згода з чиєюсь думкою і позитивна відповідь на запитання виражається у формі, що містить: позитивну відповідь (на запитання: " Ви (ти) зробили (зробив) звіт? " — " Так, звісно...; Безумовно..."); підтвердження слушності думки співрозмовника (" Слушно...; Правильно...; Проти цього нічого не скажеш..."); категоричне підтвердження слушності думки співрозмовника (" Ви праві...; Ви абсолютно (цілком) праві...; А як же інакше?...; Інакше й бути не може! ").

Незгода з чиєюсь думкою і негативна відповідь на запитання виражається у формі, що містить: незгоду з думкою співрозмовника (" Неправильно...; Неслушно...; Це цілком (абсолютно) хибно...; Ви неправі..,; Ви цілком (абсолютно, зовсім) неправі"); цілковиту незгоду з думкою співрозмовника (" Я (цілком, абсолютно, зовсім) не згоден із Вами...; З Вами не можна (неможливо) погодитися...; Хіба можна з Вами погодитися!? "); чемну, офіційно виражену незгоду з думкою співрозспіврозмовника (" Я дозволю собі не погодитися з Вами...; Дозвольте Вам заперечити..." тощо).

Вибачення. Ситуація вибачення — це складний морально-психологічний стан, пов´ язаний зі спокутою провини за якийсь вчинок. У цій ситуації неодмінно присутній відтінок покаяння, прохання. Вчинок може бути великим або незначним, що вимагає і різних виразів мовного етикету.

Наприклад, за невеличкий вчинок доречне вибачення без пояснення причин, бо вони очевидні (штовхнув, зачепив когось, наступив на ногу, не пропустив уперед тощо). Суто етичний зміст виражається у стилістично нейтральній формі:

" Пробачте, будь ласка! ";

" Вибачте, що потурбував (за несподіваний прихід, за запізнення, за те, що так рано телефоную...)"

Вибачення за посередництва іншої людини. Наприклад: " Вибачтеся за мене перед Марією Нилівною" тощо.

Скарга. " Я погано (кепсько) себе почуваю. Я занеду-жав(-ла), втомився(-лася), засмучений(-а), стурбований(-а); Я в розпачі (не в настрої, не в дусі); Мені не таланить; Мені погано, холодно, спекотно; У мене негаразди, ускладнення, біда; нещастя, перевтома, нездужання, лихоманка тощо; У мене немає бажання (настрою) що-небудь робити тощо; Мене не люблять, не розуміють...; Мені прикро; Я лютий; Я не знаю, що робити (чим зарадити, як вчинити, як повестися, як дати собі раду, як вийти з цього становища)" тощо.

Розрада, співчуття, як і комплімент, схвалення, належать до таких мовних дій, метою яких є бажання підбадьорити співрозмовника. Вираз, що означає бажання дати розраду, висловити співчуття, з´ являється як друга репліка діалогічної єдності у відповідь на скаргу співрозмовника. Наведемо форми висловлення співчуття, доречні в разі великого нещастя, горя:

" Я Вам співчуваю. Мені дуже шкода, що так трапилося. Дозвольте висловити моє співчуття. Я Вас розумію" (у цих формах мовного етикету виражається співчуття з відтінком офіційності);

" Заспокойтеся. Не хвилюйтеся. Не турбуйтеся. Не засмучуйтеся.

Комплімент, схвалення, як і співчуття, — це різновид мовних дій, що підбадьорюють співрозмовника, створюють у нього гарний настрій. І схвалення, і комплімент реалізуються у вільно побудованих, стереотипних фразах мовного етикету:

" Ви прекрасні, чарівні, розумні. Ви добре, молодо виглядаєте. Ви гарна людина (спеціаліст, лектор, керівник, господар тощо). Ви добре (чудово) граєте на гітарі (співаєте тощо). Ви гостинний(-а) хазяїн (хазяйка).

Привітання. У поздоровленнях, як і в побажаннях, яскраво виявляються ввічливість і коректність людини. Вітають звичайно зі святом або з удалим завершенням (іноді початком) якоїсь справи:

" Щиро, від усієї душі, від усього серця... вітаю з днем народження (із Новим роком) тощо" (найуживаніші поздоровлення);

" Дозвольте привітати Вас із днем народження тощо" (поздоровлення з відтінком офіційності).

Побажання. У вираженні мовного етикету можна вирізнити такі форми:

" Щиро (від усієї душі, від усього серця) бажаю Вам щастя (успіхів, здоров´ я, якнайшвидшого видужання тощо) або: не хворіти (скласти іспит, завершити написання книги)" тощо;

" Щасти Вам у дорозі! Нехворій(-те). Видужуй(-те). Міцного Вам здоров´ я! Довгих років життя! ";

" Щирі (теплі, гарячі, найкращі) побажання. Дозвольте побажати Вам успіхів (щастя тощо)" (зазвичай вживають у листах, із відтінком офіційності).

Подяка. В одиницях мовного етикету, використовуваних у ситуації подяки, найяскравіше виявляється функція ввічливості:

" Спасибі Вам... Велике спасибі... Дякую... Дуже вдячний... за допомогу (підтримку, книгу, пораду тощо). Я Вам вдячний за те, що... Я Вам (дуже, щиро, глибоко, надзвичайно) вдячний за допомогу, за привітання..." (найуживаніші форми);

" Я Вам дуже зобов´ язаний(-а) за те, що... У мене немає слів (мені бракує слів), щоб віддячити Вам, висловити Вам мою вдячність за те, що..." (подяка за надані значні послуги);

" Ви не уявляєте... Якби Ви знали, наскільки я Вам вдячний (зобов´ язаний)... Моя вдячність не знає меж..." (емоційне, піднесене вираження подяки);

Прощання — фінальна форма спілкування в мовному етикеті:

" До побачення! Прощавай(-те)! На все добре! До зустрічі! До завтра! До вечора! До свята! До літа (до зими тощо)! " (найуживаніші форми мовного етикету. Часто використовуються в листах. Можуть вживатися і зі значенням прощання на тривалий термін. З відтінком по­бажання);

" Добраніч! Доброї ночі! Щасливо! Я не прощаюся з Вами. Ми ще побачимося. Цілую. Обіймаю" (приятельське, невимушене, часто вживається при прощанні під час телефонної розмови або в листі до близьких людей).

Прохання при прощанні:

" Пишіть (напишіть). Не забувайте писати. Дайте про себе знати" (при прощанні з тими, хто їде); " Передайте привіт чоловікові (дружині, тещі) тощо. Поцілуйте дітей, онуків тощо" (серед близьких людей); " Не згадуйте лихом! " (невимушені форми мовного етикету).

Побажання при прощанні:

" Бажаю Вам (тобі) добре відпочити (гарного відпочинку). Бажаю Вам успіхів (талану, щастя, щасливої, доброї дороги)" (побажання тому, хто від´ їжджає);

" Бажаю Вам (тобі) усього доброго (приємної подорожі, вдалої поїздки). На все добре" (побажання з відтінком офіційності);

" Щасливо залишатися. Не хворійте. Будьте щасливі" (той, хто від´ їжджає, адресує тим, хто залишається).