Типи вищої нервової діяльності (ВНД) та їх характеристика

Існує формальна характеристика індивідуальності людини, згідно з якою всі індивідууми поділяються на дві групи: ті, у яких темперамент керується почуттями, і ті, у яких — активністю або дією. До першої групи належать сангвініки і меланхоліки, до другої — холерики і флегматики.

Сангвінік, за І. Кантом — це людина веселої вдачі, гарний співрозмовник, уміє і любить спілкуватися, легко заводить друзів. Впевнений у своєму успіху й починаннях. Якщо його щось розстроїть, він не відчуває глибоких негативних емоцій і швидко заспокоюється. Робота або заняття для нього є грою.

Меланхолік, за І. Кантом, — це людина, сповнена сумнівів, у неї завжди є привід для побоювань. Остерігається давати обіцянки, тому що докладно аналізує труднощі, пов’язані з їх виконанням. Порушити слово, яке він дав, не може: це для нього неприємно. Він мало коли буває веселим і не любить, коли радіють інші.

Холерик — вибухова людина. Він легко подразнюється і стає лютим, але також легко відходить, особливо коли йому йдуть на поступку. Дуже активний, але не має витримки і терпіння, тому не закінчує багато справ. Вважає за краще керувати іншими. Любить, коли його хвалять, тому оточує себе лестунами. Понад усе любить себе, намагається здаватися розумнішим, ніж є насправді. Своєю поведінкою часто викликає протидію з боку оточуючих.

Флегматик — людина, не підвладна афектним вибухам. Його недоліком є схильність до бездіяльності, але якщо починає якусь справу, доводить її до кінця. Нечутливий до нападів та образ, поступливий. Хоча поступово, непомітно для оточуючих, може підпорядкувати своїй волі інших людей. Згідно з цією типологією вважається мудрим.

У Сполучених Штатах Америки набула поширення концепція, згідно з якою темперамент визначається структурою тіла. Пізніше там було розроблено генетичну теорію індивідуальних особливостей людини, яка базується на визначенні пропорцій тіла. Більш вдалу наукову основу визначення індивідуальних властивостей людини запропонував І. П. Павлов у 20–30-ті роки минулого сторіччя. Він встановив, що домінуючу роль у визначенні ознак індивідуальності відіграє центральна нервова система (ЦНС). Її індивідуальні властивості є провідними параметрами психофізіологічної організації людини. Згідно з цією теорією, збудливі і гальмівні реакції організму характеризуються трьома основними властивостями нервових процесів: силою, врівноваженістю і рухомістю. Співвідношення цих типологічних ознак і стало основою визначення типу ВНД, або темпераменту.

Сангвінік — сильний, рухливий, урівноважений. Для сангвініка характерні жвавість характеру, енергія, наполегливість у досягненні мети, товариськість, почуття міри, вміння тримати себе в певному стані, швидко реагувати на зміни ситуації. Такі люди не розгублюються у складних життєвих ситуаціях, часто досягають високого професійного рівня.

Холерик — сильний, рухливий, неврівноважений у бік збудження. Характерними ознаками холерика є його збудливість, імпульсивність, швидкість реакції, захоплюваність. Зайві подразники можуть викликати гарячковість, гнів. Для таких людей характерні зриви, через те що в них неврівноважені нервові процеси з переваженням сильного збудження над гальмуванням.

Флегматик — сильний, урівноважений, інертний. Основним у поведінці флегматика є спокій, неквапливість. Він надзвичайно працездатний, завзятий у досягненні мети, нічого не робить поспіхом. Легко контактує з людьми, але важко реагує на зміни життєвих умов. Йому притаманні консерватизм, сила звичок і традиційних уявлень, тому що переробка сигнальної інформації умовних подразників здійснюється зі значними зусиллями.

Меланхолік — слабкий. Основними особливостями його поведінки є слабовілля, образливість, невміння наполягати на своєму, страх перед відповідальністю, наявність комплексів (у тому числі неповноцінності). Життя сприймає як сукупність нездоланних труднощів, він часто не доводить розпочату справу до завершення, може відмовитися від боротьби, тяжко сприймає життєві зміни. Для меланхоліка характерний стан позамежного гальмування. У такому “чистому” вигляді типи ВНД виявляються порівняно рідко. Зазвичай існують різноманітні проміжні форми з переважанням тих чи інших властивостей нервових процесів. Поєднання основних типів ВНД дає комбінації, з яких можна визначити понад 96 їх варіацій. На основі такого підходу до визначення темпераменту, тобто такого, який враховує особливості функціонування ЦНС, виокремлюють додаткові до встановлених типологічні властивості ВНД. Вони базуються на тому, що характеризуються функціональною активністю окремих аналізаторних систем, що забезпечують вроджені властивості людини.

І. П. Павлов також визначив додатково ще три виключно людських типи ВНД, які враховують співвідношення двох сигнальних систем. Тип з переважанням першої сигнальної системи він назвав “художній”, з другою — “розумовий”, якщо переважання немає — “середній”.