Геолого-геоморфологічні особливості

Вся територія області являє собою частину Східноєвропейської платформи, фундамент якої сформувався ще в докембрійський період під час байкальського горотворення. Вона розташована в межах чотирьох тектонічних структур – Українського щита, Волино-Подільської плити, Галицько-Волинської западини, Прип*ятського прогину.

Найдавнішим ядром платформи є Український щит, який заходить на територію області до лінії Березове-Томашгород-Клесів-Селище-Соснове-Корець, займаючи її східну частину. Складений він давніми докембрійськими кристалічними породами: гранітами, сієнітами, габро та діабазами, які відслонюються в долинах річок або вкриваються лише тонким шаром антропогенових відкладів.

На захід від Українського щита шириною 70-120 км з півночі на південь простягається Волино-Подільська плита, вкрита потужним шаром палеозойських, мезозойських та кайнозойських відкладів (пісковиками, вапняками, мергелями, доломітами, крейдою, глиною). Занурюючись в західному напрямку до 4-6км вона вкривається більш молодими осадовими утвореннями. Ця заглиблена частина плити отримала назву Галицько-Волинської западини. Незначну північну частину Рівненщини займає Прип*ятський прогин.

Фундамент західної частини Волино-Подільської плити складний вулканогенними породами (базальтами), що подекуди виходить на денну поверхню в долині річки Горинь. На піночі Волини-Подільської плити кристалічний фундамент занурюється не так глибоко, утворюючи так званий Прип*ятський вал або Поліський міст, що з*єднає Український та Балтійський щити. Деякі вчені розглядають це утворення як окрему тектонічну структуру – Поліську плиту.

Вся територія області, крім Українського щита, зазнавала чергування морських і материкових періодів і тому відрізняється складною геологічною будовою. Давні моря повністю звільнили її лише в крейдовий період мезозойської ери. В четвертинний період відбувається інтенсивне підняття Волино-Подільської плити, що супроводжується денудацією на її півдні і акумуляцією на півночі. Льодовиковий період позначився відкладанням лесу та утворення моренних відкладів.

Розташування області на платформі зумовило рівнинність рельєфу. В її основі лежить східноєвропейська рівнина, яка має загальний похил на північ. Найнижча точка області – 134 м у долині річки Горинь на кордоні з Білоруссю, найвища – 372м поблизу с. Дружба Радивилівського району.

Рівнинні простори Рівненщини неоднорідні і поділяються на Поліську низовину, Волинську височину, Кременецько-Дубенську рівнину, Подільську височину.

Поліська низовина займає найбільшу територію області. Дівденна її межа проходить по лінії Клевань-Олександрія-Тучин-Устя. Низовина характеризується невеликими висотами- 130-180м. Переважно плоска, заболочена, помережена сіткою численних рік. Вона неоднорідна в орографічному відношенні і поділяється на окремі райони.

Верхньо-Прип*ятська низовина – плоска рівнина складна алювіальними відкладами Прип*яті з окремими піщаними горбами та моренними останцями, найбільш заболочена ділянка Полісся.

Волинське пасмо – класичний прояв крайових утворень льодовика у вигляді окремих горбів, пасмо, валів. Його фундаментом є потужні відклади крейди, що сприяли поширенню денудаційних і карстових форм рельєфу (наприклад, озеро Біле).

Сарненська рівнина – плоска акумулятивна низовина утворена водно-льодовиковими відкладами. Поширення піщаних відкладів сприяло розвитку еолових форм рельєфу: піщаних горбів, дюн, пасом.

Костопільська рівнина. Високе положення крейдяних відкладів зумовило поширення денудаційних і карстових форм рельєфу. Для Случ-Горинського межиріччя характерні еолові форми рельєфу. Своєрідності природним ландшафтам надають виходи базальтів.

Клесівська рівнина сформована на Українському щиті і є найбільш високою серед названих рівнин. Кристалічний фундамент сприяв розвитку денудаційних форм рельєфу: гранітних полів, валунів, вивітрених останців.

Волинська височина займає південну частину області і піднімається в середньому на 220-250 м. Вона відповідає Волино-Подільській плиті і Галицько-Волинській западині, що є проявом геологічної інверсії. Це пов*язано з неотектонічними рухами – підняттям плити внаслідок формування Карпатської гірської споруди. В результаті підняття плити русла річок глибоко врізались в легко розмивні осадові породи, що призвело до формування окремих плато: Вовчанського (між річками стир та Іква), Рівненського (між річками Стир та Горинь), Гощанського (між річками Горинь та Корчик). Частина Рівненського плато між долинами річок Стублою-Острожецького. Такж виділяються невеликі слабо розмежовані Острозьке, Вододільне та Збитнянське плато, що дугою простягаються від Острога до Дубно. На півдні височина закінчується Мізоцьким кряжем, який має значні висоти (358 м).

Поверхня Волинської височини дуже розчленована річковими долинами, балками та ярами. Поширені карстові форми рельєфу.

На півдні області яскраво виділяються Кременецько-Дубенська рівнина з плоскою поверхнею, поширенням піщаних відкладів, заболоченими річковими долинами, які нагадують краєвиди Полісся. Тому цей куточок Рівненщини називається ще Малим Поліссям.

Подільська височина охоплює незначну територію області, але саме на ній знаходяться найвищі точки: г. Дружба (372м), г. Цимбал (348м), г. Красна (336м). Трохи більшу площу займають відроги Кременецьких гір на Свитенька-Вілійському межиріччі.